Хочу, щоб вона ще трохи побула дитиною: історія українки, яка взяла під опіку 17-річну дівчину-сироту з окупації
Письменниця та комунікаційниця з Києва Ольга Тимченко взяла під опіку 17-річну дівчину-сироту Лєру, яку росіяни депортували з окупованої Нової Каховки.Ще в окупації дівчина вступила на навчання у київський медичний коледж, і згодом сама повернулася на підконтрольну Україні територію.
40-річна Ольга розповіла про своє рішення – взяти під опіку майже дорослу дитину – на сторінці у Facebook. Допис став дуже популярним та отримав чимало схвальних відгуків.
Про історію знайомства та плани на майбутнє Ольга та Лєра розповіли "Українській правді. Життя".
Історія Лєри
Сиротою Лєра залишилася у 13 років. Жила на Херсонщині, у Новій Каховці з бабусею та дідусем. У 2022 році рідне місто дівчинки потрапило в окупацію.
Лєра згадує, що росіяни оголосили евакуацію, зібрали всіх дорослих і переконали їх дати згоду на виїзд дітей з міста на 2 тижні. До окупованого Криму разом з Лєрою відправили ще 500 дітей на 12 автобусах, їх супроводжували росіяни з автоматами.
У таборі у Криму Лєра провела 2 місяці, потім звідти її забрала бабуся. У Нову Каховку повертатися не стали через постійні обстріли, тому залишилися у місті Генічеськ. Там Лєра подала документи до медичного коледжу у Київ, і стала продумувати план, як виїхати на підконтрольну територію.
У довгу подорож дівчинка відправилася сама. Їхала через окуповані Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь та Новоазовськ та дісталася до російського Ростова. Каже, що це був єдиний і, сподівається, останній раз, коли вона була в Росії. Потім через єдиний відкритий кордон на Сумщині потрапила в Україну.
"Звісно, на кордоні були проблеми з російськими прикордонниками: неповнолітня дитина кудись їде сама. Але причепитися їм було ні до чого. У мене були з собою всі документи, і легенда, що я їду через Україну в Європу", – згадує Лєра.
Дівчина приїхала в Київ, де поселилася у гуртожитку медичного коледжу. У столиці їй дуже подобається.
"Я раніше їздила у Київ на фестивалі у складі танцювального колективу. Тепер тут живу. Київ – це круто, прямо моє", – ділиться Лєра.
Хлопець Лєри – також сирота із Нової Каховки. Вони знайомі з дитинства. Заради дівчини він повернувся в Україну з Ірландії. Тепер він навчається у Києві і живе у гуртожитку.
Після повернення з окупації дівчина займалася з психологом у громадській організації "Голоси дітей", де й познайомилася з Ольгою.
Ольга про опіку над Лєрою: "Вірила, що її до мене приведе доля"
Ольга Тимченко стала задумуватися про всиновлення дитини після початку повномасштабної війни, коли багато дітей втратили батьків.
"До вторгнення я реалізовувала себе професійно, мандрувала. А потім стала думати про те, що я хочу допомогти якійсь дитині, неважливо, якого віку і статі. Вірила, що її до мене приведе доля, я – буддистка і вірю у карму. То вирішила просто бути відкритою і чекати, коли я таку людину зустріну", – розповідає Ольга.
Жінка працює в ГО "Голоси дітей", яка займається проблемами депортованих дітей: надає їм психологічну допомогу та захищає їхні інтереси. Саме на роботі Ольга і почула про Лєру.
"Чула, що є така доросла, не по роках розумна дівчина, яка вибралася з окупації. Наша перша зустріч була у Zoom, а восени минулого року ми уперше зустрілися у нас в офісі, де я зробила їй екскурсію", – каже Ольга.
Після кількох зустрічей та сумісних походів у кафе Ольга запропонувала Лєрі взяти її під опіку. Дівчина відразу погодилася.
"Я була здивована, але чомусь зрозуміла, що це – моя людина. Я відразу сказала – так. У нас сльози виступили. Потім посиділи, поговорили, як це можна зробити", – каже Лєра.
Потім Ольга і Лєра почали оформлювати опіку: написали заяви, здали документи. Ольга отримала довідку від психіатра, нарколога, про несудимість, пройшла медогляд, подала декларацію про доходи та надала договір оренди квартири.
Після цього до Ольги додому прийшли представники служби у справах дітей і перевірили умови життя для Лєри, а саме наявність окремої кімнати, спального місця та робочого столу, щоб робити уроки.
Також Ольга пройшла курси для опікунів і усиновлювачів, де розповідали про вікові особливості розвитку дітей, як взаємодіяти з держорганами, і як часто будуть проходити перевірки.
"На рішення чекали місяць. Увесь процес у нас зайняв 4 місяці. 6 березня 2024 року я отримала документ і прочитала, що тепер я відповідальна за фізичний, моральний, психологічний та духовний розвиток дитини. Після цього, я зрозуміла, що я забираю Лєру з гуртожитку, хоча правила опікунства цього й не вимагають", – каже Ольга.
Саме опіку, а не усиновлення, Оля обрала тому, що ця процедура відбувається швидше. Адже Лєрі вже через пів року виповниться 18, і вона стане повнолітньою, і можна не встигнути.
"Нас тепер п'ятеро!"
Спочатку Лєра, Оля і троє її котів жили у двокімнатній квартирі. Потім Оля вирішила, що тепер її родині треба більше простору, і орендувала іншу – трикімнатну.
"Хотіла, щоб у кожній з нас було по кімнаті і одна спільна. Пощастило таку квартиру знайти. Нещодавно переїхали. Дуже подобається. У спільній кімнаті дивимося кіно та граємо з котами. Я думаю, Лєра вирішила жити зі мною через них! Тепер нас п’ятеро", – каже Оля, посміхаючись.
У вільний від роботи та навчання час Оля та Лєра відвідують різні заходи, зокрема вже були у філармонії, театрах, кіно, сходили у ботанічний сад, а також збираються на майстер-клас з малювання картин.
На день народження Олі Лєра прикрасила квартиру повітряними кульками: це було їхнє перше свято як родини.
"Головне, що ми одна одну підтримуємо і розуміємо", – каже Ольга.
Оля також хоче, щоб у Лєри було нарешті "дитяче" літо.
"Бо у неї було, на жаль, дуже багато дорослого досвіду. Хочеться, щоб побула трохи дитиною", – говорить жінка.
Тож влітку дівчата планують поїхати у село на Кіровоградщину, де живуть батьки Ольги.
"У мене там від бабусі хата залишилася із садком. Там дерева, троянди. З батьками Лєру познайомлю. Вони, звісно, були здивовані, коли я їх поставила перед фактом, написавши у сімейний чат: всім привіт, я беру під опіку 17-річну дівчину". Коли вони побачаться, то Лєру полюблять, бо в мене батьки з великим серцем, а Лєра – дуже хороша. Поплаваємо в річці, позасмагаємо. Мої степи схожі на херсонські. Думаю, Лєрі буде приємно", – ділиться планами Оля.
Чому важливо стати "опорним дорослим" для дитини-сироти
Людям, які хочуть допомогти дитині, позбавленої батьківського піклування, Ольга рекомендує звернути увагу на старших дітей. Більшість усиновлювачів хочуть взяти маленьку дитину. Однак дітей підліткового віку, які потребують піклування, більше, ніж маленьких.
Особливо це актуально для тих дітей-сиріт, яких депортували у Росію. Для того, щоб їх було легше повернути додому, їм потрібні опікуни, або "опорні дорослі".
"Росіяни віддають депортованих дітей у родини. Зокрема, військових, там їх виховують по-своєму, "навертають" у свою віру, так би мовити. Також їм обіцяють навчання, квартири тощо. Діти між собою спілкуються. І дуже важливо, щоб вони поверталися в Україну у родини, щоб у них були опікуни", – каже Ольга.
Тим, хто не наважується на усиновлення через довгу процедуру, Ольга рекомендує оформлювати опіку.
Знайти дитину, яка потребує піклування, можна на сайті Мінсоцполітики.
Як розповіла у коментарі "УП. Життя" голова правління ГС "Українська мережа за права дитини" та програмна директорка МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка" Україна" Дар’я Касьянова, опіку оформлюють родичі дитини чи люди, з якими у неї склалися стосунки.
"Дитина має знати цю дорослу людину, яка готова взяти її під опіку", – зазначає Дар’я Касьянова.
Проте голова Спілки фонду вважає, що найкращим в інтересах дитини є усиновлення.
"Бо опікун зобов’язаний дбати про дитину лише до її повноліття, а усиновителі – усе життя дитини. Тобто усиновлена дитина має ті ж права та обов’язки, що і рідна дитина сім’ї", – каже вона.
Про усі вимоги до кандидатів, документи та інші сімейні форми виховання можна детально ознайомитися у презентації Української мережі за права дитини.
Дар’я Касьянова також зазначила, що більшість дітей, які втратили рідних в окупації чи РФ і були повернуті за допомогою мережі в Україну, влаштували під опіку рідних чи в прийомні сім’ї.
Яна Осадча, спеціально для УП. Життя
