Літати – значить бути вільною. Пам’яті Лани "Саті" Чорногорської
Лана – журналістка харківського медіа "Люк", активістка, мисткиня та військовослужбовиця підрозділу "Удачники" Української добровольчої армії. Із 2024 року вона служила операторкою бойових дронів: була пілотом і штурманом, готувала борти до вильоту.
Свій позивний Лана взяла на честь французького композитора, який започаткував жанр амбієнту – музики без слів і агресивного ритму, музики атмосфери й спокою. У власному житті такого спокою вона не мала: шукала справедливості через активізм, громадянську позицію та боротьбу за речі, які вважала правильними.
Для неї було важливо не лише знати, як діяти в конкретний момент, а й розуміти, чому все відбувається саме так.
"ЛАБА". Десь на Запорізькому напрямку. 2024
Коли Іван щойно заїхав у підрозділ і зайшов у "лабу" – дронову лабораторію, Лана була однією з перших, кого він побачив, – дівчину з татуюванням місяця на лобі. Волосся наполовину чорне, наполовину біле; світла і весела, "заряджене" портативне сонечко зі сміхом теплим, як літній вітер.
"Якщо ти щось дуже добре вмієш – у технічному плані – не показуй цього. Інакше на бойові не поїдеш", – сміялась Лана. Вона вже давно хотіла на бойові. І, як круту спеціалістку по дронах, її дуже давно туди не пускали.
Командири вважали, що дівчат в армії потрібно берегти. Чорногорська, яка ідентифікувала себе небінарною квірперсоною, таку турботу вважала хоч і приємною, але більше проблематичною. Вона прийшла сюди воювати, а не ховатись. Але з командирами про свої погляди вона ніколи не говорила – у війська інші задачі, і Лана приймала це спокійно.
Позивний "Саті" обрала за улюбленим композитором, який створив жанр ембієнт – музики без слів.
У "лабі" вони проводили майже весь час. Прошивка дронів, перевірка, обліти, звітність – повний цикл від прибуття борту до вильоту. Разом з Матвієм, "Пульсом" та ще одним побратимом вони були четвіркою – "квадратом", як казав один із побратимів. Плече в плече, з перевами хіба на сон – і так майже пів року.
Відпочивали переважно ввечері на курилці. Якщо виїжджали на обльоти – Лана раділа, як дитина. Їй дуже подобалось літати – навіть у військовому контексті.
Вона була гарячою ентузіасткою і при цьому – рішучою. Могла переживати за інших більше, ніж за себе. Коли сусідній підрозділ потрапив під щільний вогонь і один із хлопців загинув – вона не заспокоїлась, доки не дізналась, що решту побратимів евакуювали.
Лана бачила прекрасне там, де інші не зупинялись навіть подивитись. "Ой, дивись, як це красиво" – небо, зорі, дикі квіти, будь-що – Лана зупинялась. І фотографувала.
Саті – універсальна солдатка. Вона відразу ж навела лад у документації – таблиці з усіма комплектуючими, щоб кожен міг знайти будь-яку інформацію. Пілотувала, виїжджала на бойові завдання, постійно задавала додаткові питання і без кінця записувала щось у нотатки– хотіла знати не просто як щось зробити, але і чому.
Побратими знали, що на виїздах Саті завжди триматиме себе в руках, буде з кришталевим спокоєм і холодною головою.
Синдроми ПТСРу з'являлись уже у відносній "безпеці" – Лана лякалась гучних звуків і уникала людних місць. Від накопичувального ефекту дівчина рятувалась літрами кави, самокрутками і рідкісною для війська можливістю побути на самоті.
У польотах вона завжди знаходила відчуття свободи. Лана уже втратила друзів через росію – і у військо пішла, щоб навчатись, ризикувати і не дати ворогу забирати ще більше її людей.
Лана не хотіла боятись бути там, де небезпечно. Але рятувала інших від небезпеки. Саті збирала усюди, де могла, безпритульних тварин, які залишились без господарів – в неї був з ними особливий зв'язок.
Якось кілька безпритульних собак при "лабі" захворіли – і вона зірвалась везти їх у ветлікарню. Це був єдиний випадок, коли Лана добровільно пропустила тренування.
Між виїздами Саті грала на укулеле, яке ніжно називала "укулелькою", і співала – випускниця музичного коледжу, дівчина ніколи не покидала своєї другої великої любові – любові до музики.
Першою любов'ю завжди була свобода.
Юначка
Саті, здається, було шістнадцять або сімнадцять, коли Богдан Логвиненко, засновник медіа Ukraїner, познайомився з нею під час експедиції у 2016-му – у селі Ботієве на Приазов'ї.
Вона ображалась і злилась: знімали не те й не так, як їй би хотілось. Була запальною юначкою – то видаляла, то додавала його знову до друзів. За місяць втекла з дому і приїхала волонтерити до Львова на Мандри.Форум в рамках Форуму Видавців.
Якийсь час вона їздила за Ukrainer. Кілька разів зупинялась у Логвиненка в комуналці – він залишав їй ключі, коли був в експедиції, аби вона трохи пожила в Києві. Спочатку Лана говорила принципово російською – поки вважала, що мову її хтось нав'язує. Але потім змінила погляди – і була в цьому такою ж категоричною, як і в обстоюванні раніше російської.
5 листопада 2025 року вона написала Богдану з нового акаунту.
"богдан привіт:) мене звати лана, і колись у 2016 році ви з експедицією приїжджали в приазов'я, а саме в ботієве, де я і жила, і де ми познайомились. зі мною і моєю мамою, і загалом з селом. а потім я була у львові і волонтерила для мандри.форум в рамках форуму видавців, і якщо чесно мені досі трошки соромно за деяку свою поведінку, але незважаючи на це я безкінечно вдячна тобі і всій команді за цей досвід, бо він дійсно у багатьох напрямках сформував мої подальші дії і взагалі інтереси. я досі згадую це неймовірно теплими спогадами і серце розривається від насущних обставин, бо все приазов'я на жаль ніфіга не наше і я не впевнена що колись буде, хоча, звісно, дуже цього хотілось б. так от. я просто хочу щоб ти знав, шо одна з героїнь (я) ваших фотографій вже рік є частиною УДА, напряму приймає участь в бойових діях".
Богдан і сам пішов до війська, проте в мультикамі вони з Ланою так ніколи і не зустрілись.
Веста
Веста, сестра Саті, старша за неї на дев'ять років.
"Лана завжди була дуже творчою дитиною – співала, грала на інструментах. У підлітковому віці стала бунтаркою, не схожою ні на кого. Довго не могла знайти своє коло", – згадує Веста.
У цьому дівчині допоміг Харків. Там Лана зрозуміла, що можна бути собою – і тебе зрозуміють. Лана почала займатись активізмом; пояснювала, як могла, що таке анархізм, фемінізм, квірність, небінарність.
Коли Лана сказала, що хоче піти у військо, сестри посварились вперше і найдовше за все життя – сварка тривала аж два місяці. Веста довго не могла підтримати сестру, адже вони вже втратили дядька у війську. Веста дуже боялась другої втрати.
Аж поки Лана якось не приїхала до сестри на добу перед виїздом на Покровський напрямок. Веста побачила вогник в її очах – щиру любов до того, де вона є і що вона робить – і вибачилась перед Саті. Якщо сестра щаслива, то чого ж більше їй ще треба?
Після того Лана приїжджала ще кілька разів – натхненна, з розповідями про підрозділ і побратимів. Після кожної розмови Веста здавалось: може, все ще буде добре? Але передчуття не відпускало.
У них із сестрою був ритуал: зустрічались у дідуся, сідали на кухні і до четвертої ранку пили шампанське "Маренго". Просто розмовляли, сміялись і намагались набутись разом.
Востаннє, коли Веста бачила сестру, було так само. Лана принесла гірлянду і натягнула її по всій кімнаті – дуже любила вогники. Веста зняла це на відео – тоді не знала, що воно буде останнім.
Після загибелі сестри Веста, повітряна гімнастка, довго не могла змусити себе повернутись в професію.
Аж поки не отримала запрошення взяти участь у чемпіонаті з повітряної гімнастики. Сумнівалась, аж поки їй не наснилась Лана – Саті просила, щоб сестра обов'язково йшла на чемпіонат.
Гімнастка вийшла з прапором, на якому намалювала півмісяць – символ Саті.
Веста зайняла перше місце.
"Люк" і Харків
До Харкова Лана вперше приїхала 2016-го – після місяця у Львові. Вийшла на майдан Конституції і завмерла.
"Після Львова і центру Львова, де дуже вузькі вулиці, я виходжу на цю площу, розставляю руки і така прям: "Боже, я не торкаюсь будинків навколо себе. Оце простір", – розповідала Лана в інтерв'ю медіа "Люк".
Місто затягнуло Лану одразу. Художня майстерня в підвалі на Пушкінському в'їзді, де орендували приміщення творчі люди усіх професій. Харківська "двіжуха", де збирались ті, кого донедавна звали "фріками". Там вона знайшла свою подругу Ліну. Там зрозуміла: можна бути собою – і тебе сприймуть.
"Мені здається, мені дуже пощастило з Харковом, бо я знаю, люди інші приїжджали сюди і їх не закрутило в цей вирій творчості одразу", – згадувала дівчина.
У 2020-му вона потрапила до "Люку" – харківського незалежного медіа, яке говорило про місто і людей, які його змінюють.
Лана цінувала в "Люку" саме це: що медіа – не трибуна, а місце, де люди впізнають себе і можуть спільно вирішувати проблеми.
"Люк – це медіа про культуру і воно у багатьох питаннях опозиційне до якихось великих мас людей, але водночас таке щире – гуртує навколо себе і дає можливість людям бачити, що оце, що ми хочемо, воно існує не тільки у них в голові, а в цілому по місту всюди", – розповідала Саті своїй співрозмовниці.
Вони робили матеріали про недопустимість реклами в міському просторі, про право містян на своє місто, про толерантність у комунікації бізнесу – і Лана дуже пишалась цим.
"Ми робили це до того, як це стало в мейнстрімом. Мені це дуже імпонує досі. Але мені прикро, що ми знімали такі класні відоси і не достукались до міськради – бо ці дурацькі екрани реклами з'явились попри все".
Вона сприймала незалежні медіа не як редакцію, а як суспільний організм.
"Незалежні медіа – це маленькі осередки, маленькі групи людей, які роблять величезну роботу, яка розповсюджує свої лапки прям всюди навколо. Дні музики у Харкові – зроблені людьми власноруч, необов'язково прям сильно комунікуючи між собою. Я в захваті".
Головна редакторка Катерина Переверзева пізніше написала: "Лана була частиною нашої команди, і слово "була" стає неможливим поруч з її іменем. Ці роки спільної роботи та дружби були неймовірною пригодою з купою сміху, суперечок, спільних подій та ідей".
З "Люком" вона пропрацювала до 2021 року. Потім – по-різному: Київ, Одеса, знову Київ. Але Харків залишився не містом проживання, а містом любові; містом, яке вона носила в собі.
"Мені здається, що ми побудуємо місто в місті. Я хочу провести цю культурну окупацію Харкова".
Світло
Лана Чорногорська для Ліни – синонім слів "світло", "справедливість", "правда". Якщо вона плакала, то від чужої несправедливості: від жорстокості до птахів, від соціальної нерівності, від того, що світ часом не такий, яким міг би бути.
Ліна – одна з перших людей, яких Лана зустріла в Харкові. Вони познайомились у тій майстерні на Пушкінському в'їзді. Лана тоді, каже Ліна, не входила в кімнату і не заповнювала її – вона просто робила кімнату неповною, якщо її там не було.
Останній раз Ліна побачила Лану несподівано – та приїхала в її день народження, з квітами і подарунком.
До приїзду Саті ніколи не потрібно було готуватись – біля неї Ліна завжди була вдома.
Тофу і записка
У 2023 році Лана забрала з притулку собаку – "дворянина", якого назвала Тофу. Лана пробувала різні стилі екологічного харчування, тож кличка за веганським соєвим сиром здалась їй найкращою опцією для порятованої тваринки.
З Тофу вона щодня виходила в ліс: збирати думки, гратись і заряджатись від природи. Навіть знялась із Тофу в кліпі про Харків. Написала після: "дякую, що тепер є така згадка. Про Тофу і Харків".
Коли вона вирішила йти у військо, Тофу залишився з її колишнім партнером. Це був один із найважчих вчинків для військової – залишити в тилу того, до кого була сильно прив'язана.
За день до загибелі Лана записала голосове і надіслала у спільний чат із друзями. Розповіла, що в них була складна ситуація на завданні. Що думала – не вийдуть. Написала записку в нотатках телефону.
"Я сподіваюсь, ви її ніколи не знайдете".
Знайшли. Спочатку – детальні інструкції, кому що з її речей потрібно віддати. Що рідним треба переїхали в безпечніше місто – Веста послухала сестру і обрала Ужгород.
Остання фраза в записці "І ви, мої харків'яни, я вас люблю" – наприкінці. Всю записку Саті не встигла дописати.
Лана Чорногорська похована у Запоріжжі, де вона народилась. У барі "Карма" в Києві, на стіні, є мурал із її обличчям.
І десь у небі над Запорізькою чи будь-якою іншою українською областю – FPV-дрон, який іде по маршруту, який побудувала Саті.
