Загибла госпітальєрка Олександра Мулькевич залишила посмертний лист

14 серпня на Харківщині загинула медикиня добровольчого батальйону "Госпітальєри" Олександра Мулькевич з позивним "Майк". Вона потрапила під удар ворожого дрона, коли разом із колегами відпрацьовувала останній день ротації. Наступного дня вони мали повернутися додому.

На прохання Олександри її друзі опублікували на її Facebook-сторінці останнє звернення, яке дівчина залишила на випадок, якщо з нею щось трапиться.

У посмертному заповіті медикиня написала, що для воїна найвище щастя – померти в бою.

"Всі ми трохи воїни, хтось на полі бою, хтось бореться з корупцією, а хтось відновлює справедливість в судах, наші люди воюють з невиліковними хворобами, а вчені з гравітацією.Така ми войовнича нація. І дуже палка до свободи.

Українці – вільні люди, цього в нас не забрати. Вільні в думках, поглядах і діях. І немає в нас межі. Ні в чому немає. В технологіях чи відкриттях. Все що захочемо – все зробимо", – йдеться у зверненні.

Олександра написала, що їй пощастило народитися в найкращій країні світу Україні – і "це країна, за яку честь – померти".

"А ще краще за неї жити. Жити так щоб за багатьох з нас, по декілька життів. Виховувати маленьких українців в любові до світу та в міці і незламності. Показати їм всю красу Карадагу, сольові шахти Донбасу, терикони, заповідні коси, лимани, найбільші печери і червону руту.

Кожен з нас несе всередині світло, не бійтеся його запалити. Ми ще побачимось, все буде Україна!" – зазначила медикиня у своєму посмертному слові.

Один із близьких друзів Олександри Єгор Шуміхін поділився з "УП. Життя" спогадами про неї.

"Це була дружба, де не було необхідності щось доводити один одному. Я просто знав, що вона є в моєму житті і завжди буде.

Саша була не простою людиною, не варто це приховувати. Але вона була справжньою, вона була своєю. Її гасло було: Dream big, do good, так вона і жила: була донором крові – ми жартома з нею змагалися, хто швидше отримає "Почесного донора"; у себе на балконі постійно доглядала за якимись воронами і голубами з перебитими крилами; була активісткою фонду, який допомагає літнім людям; взяла з вулиці песика з трьома лапками; сортувала сміття. Можливо трохи патетично, але вона жила допомогою іншим, їй ніколи не було все одно", – написав друг медикині.

На його думку, її похід на війну став гармонійним продовженням сповненого емпатії цивільного життя.

"Це не було інфантильним і романтичним рішенням. Вона довго і сумлінного готувалася, щоб приносити максимальну користь там, де це було можливо і потрібно. Таким місцем стали "Госпітальєри". Я не часто говорив з нею про війну, мені було страшно за неї, але мені здається там Сашка почувалася щасливою. Вона знайшла саме те місце, де свою жагу допомагати можна було реалізовувати в повній мірі", – говорить про Олександру друг.

У благодійному фонді Starenki опублікували допис у памʼять про Олександру.

"Ми, як команда, не пам’ятаємо себе без Саші. Таке враження, що вона завжди була частиною Starenki", – зазначили у фонді.

Там розказали, що Олександра приєдналась до них в часи, коли майже вся команда Фонду була ще волонтерська і "всі робили все".

"Організувати перевантаження фури памперсів у дві невеликі машини за пару годин? Запросто. Швидко реалізувати якийсь творчий проєкт з нуля? Саша впорається. Бо творчість – то точно про неї. Непорозуміння з партнерами? Саша зможе все порішати. Розповісти про фонд іноземним журналістам? Саша готова це зробити. Хтось засмучений чи потребує підтримки? Саша прийде зі своїми жартами-історіями і вже всім трішки легше", – розповідають у фонді Starenki.

Прощання з Олександрою відбудеться 17 серпня у Києві, на Байковому цвинтарі.

Напередодні ми розповідали, що 12 серпня загинула в бою Юлія Бояновська із позивним "Тиша". Вона служила у лавах 3-ї окремої штурмової бригади. 2 вересня дівчині мало виповнитися 20 років.