Згадували про "один народ" та бажали смерті. Які надписи залишили окупанти в українських школах і в чому їхній сенс

Російські військові залишили по собі безліч слідів перебування на окупованих територіях. У школах, де вони облаштовувались, крім розрухи, безладу, недоїдків і продуктів життєдіяльності, були присутні послання: написи та малюнки.

Що саме окупанти намагаються донести українцям своєю імпровізованою "творчістю" на стінах шкіл і яким чином ця частина архіву може допомогти в фіксації воєнних злочинів та притягненні росіян до відповідальності?

За період повномасштабної війни російська армія завдала ударів по 3798 закладах освіти на території України. 365 з них – зруйнувала повністю.

Попри те, що ворог стверджує, що ці заклади були "військовими цілями" через нібито дислокацію там Збройних сил України, серед постраждалих – лише персонал навчальних установ. Водночас самі росіяни на окупованих територіях активно використовують школи для тривалого розміщення особового складу.

Це підтверджують сліди їхнього перебування, виявлені на деокупований територіях – зокрема, написи та малюнки.

Чому фіксувати "сліди" окупантів – важливо

Кількість написів окупантів, залишених в українських навчальних установах, свідчить про системне використання росіянами цивільних об’єктів як місць дислокації, а також про тривалість їхнього перебування там.

Російські війська залишили свої "сліди" у школах Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Донецької, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. Більшість з них вже додані до архіву та нанесені на інтерактивну мапу.

Ця мапа створена у рамках ініціативи культурної інституції "Міжвухами" — "Настінні докази". Це відкритий архів, який показує справжні сенси "русского міра". Учасники ініціативи заради збору доказів воєнних злочинів росіян здійснюють експедиції на деокуповані території, моніторять відкриті джерела та збирають красномовні артефакти "російської культури", яка породжує військову агресію.

За словами засновника культурної інституції Павла Гайдая, одне із завдань проєкту – задокументувати особливості так званої культури окупантів, щоб таким чином "системно і по фактах пояснити всьому світу, яких істот насправді формує російська культура, як вони втрачають людяність і свободу, і в чому її небезпека для вільних народів і всього світу".

"Залишені окупантами написи відображають світ, в якому вони живуть. Це світ в якому людське життя не має цінності, свобода – це міф, а насильство і привласнення чужого – норма.

Ці істоти – позбавлені волі виконавці чужих задумів, а їхній рух забезпечується енергією, яку може дати тільки страх. Вони – руйнівники, неспроможні на творення. Саме тому вони зосереджені на привласненні чужого, щоб мати розвиток за рахунок інших.

Але розвиток коштом інших не дуже корелює з міфом про "вєлікую рускую культуру", тому їм так важливо назвати чуже своїм. Вони не можуть побачити і визнати зло, що робить їх неспроможними на каяття, отже, не можуть змінитися, і тому завжди будуть нести катастрофу і руйнування іншим народам", – наголошує Гайдай.

На переконання очільниці культурної інституції "Міжвухами" Марії Задорожної, цей архів може стати одним з доказів злочинів росіян проти української культури у міжнародних судах та трибуналах.

Крім того, архів стане платформою для збереження, примноження та обміну знаннями про війну Росії проти України, переконана засновниця та менеджерка проєкту "Настінні докази" Анастасія Олексій.

Команда ще не має підтверджених фотодоказів з Луганської області, що досі залишається майже повністю окупованою Росією.

Загалом з 399 написів, які містились в архіві на момент написання статті, 49 були зафіксовані саме в школах і ліцеях, які ще донедавна мали одне завдання – надання освіти молодому поколінню, а тепер понівечені чекають на своє відновлення та на повернення дітей.

Функціональні значення та сенси

Зміст окупаційних написів зазвичай має на меті маркування території. Найпоширенішими є символи V і Z, які іноді замінюються на кириличні – З і В. Наприклад, напис "Zа Орду" на шкільній дошці в Любимівці на Херсонщині.

Топонімічні маркери не обмежуються назвою країни-агресора "Россия"; є згадування окремих регіонів та міст. Наприклад, у Гостомелі на Київщині передавали "привіт" з Сибіру. У Великій Олександрівці на Херсонщині відзначили свою присутність представники Республіки Дагестан. Також свій слід залишили послідовники Рамзана Кадирова, який є головою Чеченської Республіки з 2007 року. Так, в Андріївці на Київщині вони написали на дверях підвалу школи своє головне гасло "Ахмат Сила".

Написи адресовані не лише українцям, але й "своїм". Окремі підрозділи російської армії часто ворогують між собою з різних причин, зокрема на підставі національної неприязні. Це можна побачити на прикладі напису на дошці "ВДВ сос*ть х*й вам", який, ймовірно, залишили кадирівські підрозділи.

Транслювання пропаганди

Велика кількість написів, зокрема, й у навчальних закладах, транслює основні тези російської пропаганди. У тимчасово окупованій Басані Запорізької області на дошці розграбованої школи окупанти написали, що "скоро буде мир".

Рупори Кремля ще після завершення Другої світової війни почали активно залякувати громадян повторною війною, звідки й взялось побажання миру як вищого блага. Згодом поняття миру в російській свідомості викривилось і трансформувалось у "можем повторить". З’явились так звані російські миротворці, які насправді були звичайними окупантами та воєнними злочинцями і брали участь у війнах по всьому світу, зокрема, в Нагірному Карабасі, Сакартвело, Придністров’ї, Косові.

У вже згаданій басанській школі росіяни написали "Путін всюди", продовжуючи риторику очільника Кремля про "нескінченні кордони" країни-агресора. Напис "у Путіна тузи в рукаві", який окупанти залишили на шкільній парті у Гостомелі, натякає на перевагу правителя РФ та підтверджує той факт, що росіяни пишаються диктатором при владі.

Не забули росіяни згадати й головну перлину ворожої пропаганди – наратив про "один народ". Наприклад, у Гусарівці Харківської області було красномовне: "Русские, украинцы, беларусы и множество наций, проживающих в России – это единый народ, единая страна, Российская империя, СССР, Российская федерация".

У Гостомелі окупанти також назвали українців "братнім народом", а у Великій Олександрівці зазначили, що воюють не з простими українцями, а тільки з так званими "неонацистами" та з НАТО.

У Любимівці загарбники не відходили від радянських і російських наративів, тому пообіцяли, що скоро всі "нацики" будуть мертві. У Бородянці на Київщині окупанти погрожували головному їхньому ворогу – Степану Бандері, а в Катюжанці бажали смерті усім "бандерам".

Попри те, що росіяни постійно транслюють пропаганду про "нацизм в Україні", самі вони не соромляться використовувати у своїх написах такі вислови, як-от "Россия для русских" та малювати свастики поруч з одним з лозунгів сучасних російських нацистів – "Слава Роду". Також у Кропивні загарбники написали сленгове слово "зига", що є відсиланням до гітлерівського гасла "Sieg Heil!" ("Хай живе Перемога!" або "Слава Перемозі!"). Крім того, окупанти подекуди самі називають себе "рашистами" за аналогією з фашистами.

Уникнення відповідальності

У написах росіян можна зустріти й вибачення та виправдання.Однак у ці слова неможливо вірити, знаючи, що окупанти робили в українських населених пунктах з цивільними об’єктами та людьми. Тож ці послання не про почуття провини та каяття, а про перекладання відповідальності.

Напис "Извините мы не хотели" ("Вибачте, ми не хотіли") загарбники написали на дошці в розграбованій школі в Басані. "Простите нас! Заставили" ("Вибачте нам! Змусили") та сумний смайлик росіяни залишили на стіні в гостомельській школі на Київщині. Слова "Дети, простите, что такой беспорядок, мы старались сохранить школу, но были обстрелы" ("Діти, вибачте, що такий безлад, ми намагалися зберегти школу, але були обстріли") загарбники написали на дошці в Катюжанці.

У перший день, коли вже велись масові обстріли з повітря, вони вигнали з укриттів школи близько сотні місцевих мешканців. Натомість влаштували там штаб командування та катівню. У дворі окупанти поховали розстріляну з танка сім’ю, а в їхньому будинку поселились самі. Школу обікрали, майже все майно було вивезено, а те, що не змогли вивезти – розтрощили.

"Піклування" про дітей

Окремо варто виокремити настанови та фрази росіян, що начебто виражають піклування про українських дітей. Найяскравішим прикладом з нині наявних в архіві є повністю списана дошка в тій самій школі в Катюжанці. Загарбники писали, що треба "добре навчатись, бути дружніми, справедливими, чесними, нести мир і обирати винятково мирні професії" – тобто все те, що вони не роблять самі.

У Яровій на Донеччині загарбники вказали "Дети, мы желаем вам только добра. С любовью русские" ("Діти, ми бажаємо вам лише добра. З любов’ю, рускіє"). Це була єдина школа в населеному пункті. За свідченнями місцевих жителів: "Перше, що зробили росіяни, – розстріляли школу, хоча там нікого не було".

Цього року окупанти організували святкування першого дзвоника в недобудованій школі Маріуполя на Донеччині. Нагадаємо, що до вторгнення РФ в місті налічувалось 67 загальноосвітніх шкіл. Жодна з них не вціліла, більшість повністю знищені російськими бомбардуваннями. Натомість загарбники почали будувати декілька нових шкіл і в пропаганді висвітлювати цю новину ніби до цього в Україні взагалі не було освітніх закладів, а з приходом росіян у місто почався розвиток.

Після лінійки у маріупольській школі дітям провели "виховну годину" на тему батьківщини – звісно, йшлося про Росію. При цьому були присутні голова так званої "ДНР" Денис Пушилін, самопроголошений мер міста Костянтин Іващенко та представники путінської партії "Единая Россия" ("Єдина Росія") разом з озброєними військовими. Ось так росіяни "піклуються" про українських дітей: під дулом автоматів на окупованих територіях або подекуди й в самій Росії вчать любити країну, що знищує їхню домівку.

Напис "Костями ваших детей мы накормим" ("Кістками ваших дітей ми нагодуємо") на стіні культурного центру в Новому Бикові на Чернігівщині яскраво демонструє реальне ставлення росіян до українських дітей.

Зневіра

Що довше окупанти перебували на захоплених територіях, то сильніше простежується їхня зневіра та розчарування в написах, які вони залишали. Так у Бородянці росіяни поступово почали ставити собі питання "С х*ял* мы" ("З х*я ми?"). У коледжі в Малому Висторопі на Сумщині до напису "Я русский" згодом стрілочкою було додано "не", що може вказувати на чергову спробу відхреститися від скоєних злочинів. В Гостомелі у ліцеї окупанти залишили переписку, яка демонструє поступову втрату впевненості у майбутньому: "Скоро домой" – "по-любому" – "наверное".

Що говорить міжнародне право?

Написи російських військових в українських навчальних закладах на окупованих та вже деокупованих територіях є доказами використання цивільних об’єктів для базування військ. Такі дії окупантів суперечать міжнародним нормам, законам і звичаям війни, оскільки вони можуть ставити під загрозу безпеку мирного населення.

У 1907 році в Гаазі була підписана IV конвенція про закони і звичаї війни на суходолі. У додатку (ст. 56) до неї зазначалось, що до освітніх установ потрібно ставитися, як до приватної власності, і будь-яке їхнє захоплення, знищення чи навмисне пошкодження забороняється та повинно підлягати судовому переслідуванню.

Згідно з Додатковим протоколом I (с, п. 2, ст. 51) до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, забороняється вражати військові та цивільні об’єкти, не розрізняючи їх. Так, систематичне розміщення військових в навчальних закладах унеможливлює визначення функцій будівель. Противник не може бути впевнений, що в школах будуть солдати, а не учні та персонал. Крім того, згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни (ст. 53), заборонено знищувати чи захоплювати власність противника та цивільного населення, що також суперечить використанню навчальних закладів у військових цілях. Протилежні дії російських військових підтверджують їхні наміри щодо окупації населених пунктів.

У 2010 році за сприяння ООН була створена Глобальна коаліція на захист освітніх установ від нападів (GCPEA), яка розробила "Декларацію про безпеку шкіл" в збройних конфліктах і війнах. Основні положення цього документу наголошують на тому, що військові не мають права використовувати чинні школи та університети, навіть в період канікул. Будівлі колишніх навчальних закладів можна використовувати у військових цілях тільки на короткий проміжок часу у разі відсутності альтернатив.

Нині необхідно продовжувати збирати дані та документувати факти злочинів ворога – зокрема, і настінні написи. Це потенційно може забезпечити більшу міжнародну підтримку для України під час спроб притягнення Росії до відповідальності.

Якщо ви маєте фотографії написів, які залишали росіяни на окупованих (деокупованих) територіях і хочете поділитися ними з архівом, просимо заповнити форму.

Тетяна Савченко, журналістка, історикиня, спеціально для УП. Життя