Ніжне чи суворе? Вчені пояснили, яке виховання вчить мозок дитини відчувати радість
Науковці з Університету Нотр-Дам з'ясували, що підтримка, похвала та доброзичливе ставлення батьків у ранньому дитинстві пов'язані зі здатністю людини відчувати радість і задоволення в підлітковому віці.
Дослідження, яке тривало 15 років і охопило 465 учасників, показало, що "позитивне виховання" може сприяти розвитку мозкових механізмів, важливих для психічного здоров'я, та потенційно знижувати ризик депресії, пише MedicalXpress.
Психологи вже давно стверджують, що те, як батьки виховують дітей у ранньому віці, суттєво впливає на їхнє психічне здоров'я та відчуття щастя в майбутньому. Однак визначити, як саме і на якому етапі формується зв'язок між поведінкою батьків і майбутньою схильністю дитини до психічних розладів, значно складніше.
Доцентка кафедри психології Університету Нотр-Дам Кейлін Гілл присвятила останні 15 років своєї професійної діяльності вивченню емоцій і депресії, а також пошуку способів розірвати цикл міжпоколінної передачі проблем психічного здоров'я.
Команда Гілл виявила, що методи виховання, які батьки застосовують у дошкільному віці дитини, пов'язані з тим, як вона переживає радість і задоволення протягом підліткового періоду – часу, коли ризик виникнення проблем із психічним здоров'ям є особливо високим.
"У цьому дослідженні ми демонструємо, що ранній досвід батьківського виховання пов'язаний з одним із найважливіших відомих на сьогодні нейронних показників ризику виникнення проблем із психічним здоров'ям", – каже жінка.
У своїй науковій діяльності Кейтлін Гілл зосереджується на пошуку шляхів зменшення негативного впливу депресії на людей та їхні родини. Вона очолює Лабораторію психофізіології афекту протягом життя (Psychophysiology of Affect across the Lifespan) при Університеті Нотр-Дам і прагне зрозуміти, які чинники роблять людей вразливими до депресії та які способи втручання є найефективнішими.
Науковці під керівництвом Гілл розпочали спостереження за індивідуальною взаємодією між трирічними дітьми та їхніми батьками, приділяючи особливу увагу особливостям батьківської поведінки.
Згодом дослідники порівняли результати цих спостережень із розвитком нейронної реакції на винагороду – тобто тим, як мозок реагує на винагороди або позитивні стимули – у тих самих дітей у віці 9, 12, 15 та 18 років.
Дослідження тривало 15 років і охопило 465 дітей та підлітків разом із їхніми батьками. Його проводили в Університеті Стоуні-Брук у штаті Нью-Йорк за фінансової підтримки Національного інституту психічного здоров'я США.
Попередні дослідження показали, що належне функціонування системи обробки винагороди в мозку необхідне для того, щоб підлітки та дорослі могли відчувати радість, захоплення й задоволення. Цей механізм можна спостерігати навіть у ранньому дитинстві.
"Це фактично перше дослідження такого типу, у якому вивчається, які саме переживання раннього дитинства пов'язані з обробкою винагороди мозком у період від дитинства до пізнього підліткового або раннього дорослого віку.
Імовірно, обробка винагороди є одним із тих елементів, які допомагають зрозуміти, що саме підвищує ризик розвитку психічних розладів. Можливість спостерігати за тим, як цей механізм функціонує та розвивається у віці від 9 до 18 років, надзвичайно важлива для розуміння ризику виникнення депресії", – каже вчена.
На початку дослідження науковці в лабораторних умовах спостерігали за взаємодією трирічних дітей із батьками та фіксували частоту проявів позитивної та негативної батьківської поведінки.
До позитивного виховання дослідники зараховували прояви теплоти, підтримки та заохочення.
До негативного виховання – суворість, надмірну жорсткість і нав'язливе втручання в діяльність дитини.
Потім ці спостереження порівнювали з даними про реакцію мозку на стимули, пов'язані з винагородою.
За допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ) науковці змогли відстежувати процес обробки винагороди на рівні мозкової активності.
У дослідженні як винагороду використовували гроші, які учасники могли виграти в грі на вгадування. Це дозволило вченим порівняти електричні сигнали мозку у відповідь на виграш і програш.
Оскільки метод ЕЕГ можна адаптувати до людей із різними здібностями та рівнями когнітивного розвитку, науковці змогли оцінювати обробку винагороди мозком, починаючи з 9-річного віку, а потім повторювати вимірювання у 12, 15 та 18 років.
Результати показали, що діти, які зростали в умовах більш позитивного виховання, демонстрували сильнішу реакцію на виграш грошей. Натомість діти, яких виховували переважно із застосуванням негативних методів, виявляли менше захоплення від отримання винагороди.
"Ми побачили, що чим більше позитивних і чим менше негативних проявів батьківської поведінки спостерігалося, коли дитині було три роки, тим сильнішою зазвичай була реакція її мозку на винагороду протягом підліткового віку", – зазначила Гілл.
Інакше кажучи, що більше похвали та позитивного підкріплення діти отримують від батьків у ранньому віці, то краще вони згодом здатні помічати й переживати радісні моменти життя.
Дослідження Гілл та її команди продемонструвало, що позитивне виховання в ранньому дитинстві може певним чином "навчати" мозок дитини реагувати на приємні події – цікаві заняття, дружбу, успіхи тощо.
Якщо ж батьки надмірно суворі або постійно втручаються в діяльність дитини, її мозок може сформувати слабшу реакцію на винагороду. Це може ускладнювати здатність відчувати задоволення та щастя, а згодом підвищувати вразливість до смутку і пригніченості.
"Досвід позитивного виховання, імовірно, сприяє розвитку механізмів обробки винагороди, які мають важливе значення для підтримання фізичного та психічного здоров'я", – додала Гілл.
Кейтлін вважає, що результати дослідження відкривають перспективи для розроблення програм раннього втручання, які мають охоплювати як дітей, так і їхніх батьків.
На її думку, надзвичайно важливо підтримувати батьків (можливо, ще до народження дитини), дітей і підлітків, щоб впливати на послідовність процесів, які пов'язують особливості виховання у трирічному віці з подальшим розвитком дитини до 18 років.
Вчені кажуть, що хоча їхнє дослідження мало спостережний характер, воно показало, як ранній життєвий досвід може бути пов'язаний із розвитком людини протягом тривалого часу.
"Загалом отримані результати свідчать про те, що особливості батьківського виховання в дошкільному віці пов'язані з реакцією мозку на винагороду протягом наступних 15 років – періоду, який характеризується підвищеним ризиком розвитку депресії та вживання психоактивних речовин", – йдеться у роботі Гілл і команди.
Минулі дослідження свідчать, що найнадійнішим і одним із найважливіших чинників прогнозування депресії є сімейна історія цього захворювання в поєднанні з переживанням стресової життєвої події.
На думку Гілл, нове дослідження відкриває "широкі можливості" для переосмислення підходів до профілактичних втручань.
"У ранній взаємодії між батьками й дітьми та в особливостях батьківської поведінки є щось надзвичайно важливе. І мені особливо подобається те, що поведінка значно краще піддається корекції, ніж генетичні чинники, які можуть визначати ризики психічних розладів у родинах", – коментує дослідниця.
Кейтлін Гілл та її команда сподіваються, що результати їхньої роботи сприятимуть ширшому обговоренню способів запобігання депресії.
"Ми намагаємося виокремити одну нитку – одне з багатьох пояснень того, що робить людину вразливою до психічних розладів і яким чином ми можемо втрутитися, щоби зменшити цей ризик", – підсумувала дослідниця.
Як відрізняється позитивне і негативне виховання
У UNICEF пояснюють: позитивне виховання ґрунтується на ідеї, що діти найкраще навчаються та розвиваються, коли відчувають любов, безпеку й розуміння. Іноді такий підхід також називають "м'яким" або "ніжним" вихованням (gentle parenting).
Ця практика передбачає виховання дітей через турботу та підтримку, а не страх чи покарання. При цьому важливі встановлення чітких правил, пояснення їхньої важливості та обговорення наслідків різних вчинків.
"Зрозумілі й послідовні обмеження, встановлені спокійно, допомагають дітям почуватися в безпеці та розвивати впевненість у собі", – кажуть у UNICEF.
Позитивне виховання означає, що батьки:
- виявляють любов і ніжність, проводять час із дитиною та приймають її такою, якою вона є;
- слухають дитину, серйозно ставляться до її почуттів і допомагають безпечно висловлювати емоції;
- встановлюють чіткі межі та підтримують дисципліну спокійно, без фізичного насильства чи залякування;
- ставляться до всіх дітей однаково, забезпечуючи їм рівну турботу та висуваючи однакові вимоги;
- демонструють терпіння, повагу та власним прикладом показують поведінку, яку хотіли б бачити у своїх дітей.
Позитивне виховання також передбачає спільну відповідальність за виховання дітей, коли мами, тати та інші дорослі, які доглядають за дитиною, разом беруть участь у її вихованні та навчанні.
Натомість суворе виховання – це підхід, за якого батьки висувають до дітей дуже високі вимоги, встановлюють жорсткі правила та жорстоко дисциплінують.
Від дітей очікують беззаперечного дотримання правил, бездоганної поведінки та постійного виявлення поваги. Водночас вони мають обмежені можливості висловлювати власні почуття, ставити запитання, самостійно ухвалювати рішення або досліджувати свої інтереси.
Батьки можуть вважати, що суворість допомагає дітям досягати успіху та запобігає помилкам. У деяких родинах такий підхід може включати крик або фізичні покарання. Часто це пов'язано з тим, що самих батьків виховували подібним чином.
"Суворе виховання зазвичай походить із любові та прагнення захистити дитину й спрямувати її розвиток. Однак воно може викликати в дітей тривогу, страх і невпевненість у собі. Такий підхід також може закріплювати шкідливі гендерні стереотипи.
Наприклад, від хлопчиків можуть очікувати, що вони будуть "сильними" та приховуватимуть свої емоції, а від дівчаток – що вони будуть тихими, слухняними й завжди готовими допомагати. Подібні уявлення обмежують розвиток дітей та можливості їхнього самовираження", – йдеться на сайті UNICEF.
Дослідження показують, що підлітки, яких виховували із застосуванням принципів позитивного (або авторитетного чи збалансованого) виховання:
- рідше вдаються до ризикованої сексуальної поведінки, починають курити або вживати наркотики;
- рідше страждають на депресію та здійснюють спроби самогубства;
- рідше мають проблеми із законом;
- частіше дотримуються здорового харчування, ведуть фізично активний спосіб життя та досягають успіхів у навчанні;
- частіше мають вищу самооцінку.
Ще одне дослідження 2025 року показало, що найбільш сприятливим для психічного здоров'я підлітків виявився авторитетний стиль виховання (не плутати з авторитарним), який поєднує батьківську підтримку, чіткі правила та повагу до самостійності дитини. А у 2023 році вчені знайшли прямий звʼязок між позитивним вихованням від батька та вищим рівнем задоволеності життям у підлітків.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як пережити дитячі травми і чи треба прощати батьків.