7 фактів про підлітковий вік: чому діти протестують, грублять і закочують очі
Закотити очі, вибухнути агресією, бути категоричним, заховатися від світу під капюшоном чи яскраво проявляти себе – емоційне вираження підлітків важко не помітити. Але як правильно на нього реагувати, коли хвилюватися, як діяти і де межа?
Про це "УП. Життя" поговорила з Ольгою Товпеко – психологинею і психотерапевткою, кандидаткою псхологічних наук, мамою двох дітей підліткового віку.
Вона розповіла:
- на які роки припадає підлітковий період;
- чому діти цього віку захоплюються можливостями свого мислення, а їхній егоцентризм є нормою;
- як пояснити і реагувати на шалені вибухи агресії, часті невдоволення і протести підлітка;
- чому батькам в першу чергу треба дбати про безпеку дітей цього віку.
Далі – пряма мова Ольги Товпеко.
Підлітковий період триває з 12 до 24 років
Раніше думали, що підлітки – це діти від 12 до 18 років. Сучасні ж дослідження встановили, що верхня вікова межа – це 24 роки. Тоді в дискусію включилися нейробіологи і сказали, що перехідний період завершується у 32 роки – це вік остаточної стабілізації і гармонізації розвитку мозку .
Все ж найпоширеніша думка, що підлітковий вік – це приблизно з 12 до 24 років. Часто найбільш гострий період припадає на 13-16 років: коли дитина вже досить доросла і діапазон її експериментів може бути таким, що батькам стає важко його витримувати.
Нижня межа підліткового періоду може настати й раніше, коли бачимо фізіологічні ознаки пубертату (статевого дозрівання) – підвищується жирність шкіри, з'являється запах. Проте не варто всі труднощі у поведінці і вихованні дитини приписувати підлітковому періоду. Конфлікти можуть бути у будь-якому віці.
Підліток – це не обов'язково суцільні непорозуміння і проблеми. Так, на дітей у цьому віці впливають гормони, проте вагому роль відіграють виховання і стосунки в сім'ї. Якщо батьки і діти шукають та успішно знаходять нові форми спілкування і співбуття разом, то підлітковий період може пройти більш-менш благополучно.
Все ж є речі, на які не можуть вплинути батьки. До підліткового періоду дитині треба виконати низку внутрішніх завдань і сформувати:
- базову довіру до світу – це про немовля, яке задовольняє потреби через маму;
- автономію та волю – це криза трьох років з її знаменитим "Я сам!", де дитина вчиться керувати тілом і каже "ні";
- ініціативність – це 3–6 років, вік гри, коли малюк приміряє соціальні ролі та вчиться справлятися з провиною за помилки;
- компетентність і працьовитість – це молодша школа, криза 7 років, коли фокус дитини зміщується на успіх у навчанні, оцінку соціуму та вміння доводити справу до кінця.
Деякі діти легше справляються з цими етапами, деякі важче. Коли певні виклики не були подолані, накопичилися внутрішні конфлікти, вони викристалізовуються і можуть помножуватися у підлітковому віці. Наприклад, невирішена криза автономії може стати тотальною безпорадністю і залежністю підлітка від думки компанії. Дефіцит базової довіри може проявитися в гострій депресії, замкнутості чи агресивному випереджальному захисті від "ворожого" світу.
Дитина-підліток сприймає можливості свого мислення як суперсилу
У підлітковий період у дитини відкриваються шалені можливості її мислення, адже вона тепер може порівнювати, планувати, рефлексувати. Одне з найбільших захоплень підлітків – помічати невідповідність у поведінці батьків. Якщо ви кажете одне, а робите інше, то вам все це порахують і сформують звіт. Підлітків дуже захоплюють можливості їх мислення – це ніби відкрити у собі суперсилу.
При цьому важливо давати підліткам можливість висловитися, слухати їх, навіть коли вони надто категоричні або перебільшують. Але не варто терпіти, коли вони принижують нас. У такому випадку їх треба зупиняти фразами:
"Коли ти так кажеш, мені це неприємно".
"Це мене ображає, знайди іншу форму, щоб висловити свою думку".
"Я тебе не ображаю і ти мене не ображай".
"У нашій сім'ї ми не ображаємо одне одного".
Підлітки думають, що все довкола відбувається через них
Егоцентризм – це особливість розвитку дітей загалом і підлітків зокрема. Його наявність – це нормально. Егоцентризм не дорівнює егоїзму. Це особливість сприйняття дитиною подій світу через призму того, що все довкола пов'язано з нею. З огляду на це підлітку може бути важко вмістити зміст психіки інших людей, адже власні процеси переповнюють його.
Тому в підлітків є похибки сприйняття того, що відбувається довкола: вони думають, що все стається через них. Хороше – завдяки ним, погане – через них. Як наслідок можемо спостерігати у підлітків гойдалки: тріумфу, грандіозності, коли вони думають, що є супер крутими; і нікчемності, коли вважають, що нічого не варті.
Ми, батьки, маємо приносити долю реальності в сприйняття підлітка. Особливо, коли вони себе картають. Тоді наше завдання зняти провину і сказати:
"Це нормально, всі помиляються".
"Ти хороший, але деякі твої дії можуть бути не дуже вдалими / доречними".
Підліткам характерні й вікові спотворення сприйняття себе, своїх можливостей, інших людей, світу. Їм здається, що на них усі й завжди звертають увагу. Це називається "феномен уявної публіки". Він змушує дитину надмірно фіксуватися на власному тілі і проявлятися це може по-різному. Одні підлітки годинами сидять у ванній кімнаті, зациклюючись на ідеальному зовнішньому вигляді, щоб захиститися від можливого осуду "глядачів".
Інші ж, навпаки, повністю ігнорують догляд за собою – для когось це форма несвідомого протесту проти соціальних стандартів. Для інших – спроба стати "невидимим", щоб сховатися від тієї самої надмірної уваги оточуючих.
Спотворення сприйняття впливає й на їхні переживання: підлітки певні, що так, як вони, ніхто не страждав чи що так ніхто не кохав.
Батькам у цих ситуаціях треба бути терплячими і водночас – вводити у життя своїх дітей релятивізм (філософський принцип, який підкреслює, що все на світі є відносним). При душевних переживаннях підлітків важливо їх підтримати, обговорити ситуацію і розглянути різні досвіди: поділитися тим, як це було у вас в юності, звернутися до досвіду поетів чи зірок, допомогти підлітку побачити, що його досвід – нормальний і природний.
У підлітковому віці діти можуть переоцінювати свої можливості
Діти підліткового віку схильні переоцінювати свої можливості, відчувати себе невразливими і не дуже добре оцінювати ризики. Це небезпечно, адже підлітки можуть думати, наприклад, що струм потяга, на який вони видеруться, їх не зачепить.
Тому головне завдання батьків дітей підліткового віку – дбати про безпеку. Варто збільшувати зону відповідальності підлітка, довіряти йому, але важливо й пояснювати, що і чому не можна робити, і продовжувати приглядати за ним.
Ближче до 18 років діти вже починають усвідомлювати, що вони не божество і мають обмеження. Тоді підлітки знаходять свій баланс між тріумфом і нікчемністю. Вони розуміють: я така особистість, з таким-от набором якостей і в цьому форматі можна бути успішним/ою і щасливим/ою.
Протест і невдоволення підлітків – результат надлишку вимог і змін, які їм не завжди вдається "переварити"
На категоричність і спротив підлітків впливають багато факторів: психологічні й тілесні зміни, зростання вимог і відповідальності у навчанні та вдома, стосунки з батьками, вчителями і ровесниками тощо.
У підлітковий період у дитини надлишок всього: стимулів, вимог, навчання, змін. Для прикладу, вчора дівчинка ще бавилася ляльками, а зараз у неї збудження й хвилі агресії. І це все треба якось "перетравити".
Щоб впоратися з цими процесами, підлітки вдаються до нових форм саморегуляції, наприклад, ізоляції. Підліток хоче менше чути, бачити і зануритися у свій світ: просто лежати, мріяти, ні з ким не розмовляти, одягнути капюшон і навушники, безцільно сидіти в гаджетах.
Доки у дитини триває період обробки всіх цих процесів, ми повертаємо її назад у реальність, бо у нас (і у життя) є свої вимоги: мити посуд, прибирати, робити уроки. В цей момент у дітей може виникнути роздратування, агресія.
З одного боку, підліток має мати можливості для вираження опору, протесту, незадоволення, свого емоційного стану. З іншого, у сім'ї мають бути певні правила щодо прийнятних форм вираження агресії, адже батьки не повинні бути сміттєвим відром і терпіти неповагу до себе.
Якщо дитина закочує очі й каже: "Відвали! Закрий двері!" дехто скаже: "Ну, це підліток, що з нього взяти?" Однак якщо ми приймаємо таку поведінку, то вона закріплюється, і формується низька культура спілкування – ми говоримо через грубощі.
Батькам важливо приймати дитину, але й встановлювати обмеження:
"Я бачу, що в тебе поганий настрій, що ти хочеш побути сам. Я чую, що ти незадоволений, проте це не привід мене ображати".
"Я бачу, що ти зі мною не згоден, бо ти закотив очі, але це вираз неповаги. Поясни, з чим ти не згоден, але з повагою".
Батькам треба формувати діалог, вчити дітей говорити про своє незадоволення, але без образливих слів і поведінки.
Якщо ж ми обираємо спілкування типу: "Сам закрий рот! Не смій так говорити з матір'ю!", то лише підкріплюємо поведінку дитини і розвиваємо культуру неповаги в сім'ї.
У підлітків буває шалений вибух агресії
У певні моменти у дітей підліткового віку можуть бути дуже бурхливі емоції. Наприклад, коли підлітку треба навушник, а він не може його знайти, чи він хоче взути саме ці білі кросівки, а на вулиці дощ.
У підлітковий період нервова система перебудовується: дитина хоче чогось, проте реальність не дає цього зробити, тому виникає бурхлива емоційна реакція. Батьки можуть допомогти дитині простою фразою: "Я бачу, що ти засмучений. Як тобі допомогти?"
Не варто обговорювати ці емоції в момент їх виникнення, краще обговорити ситуацію пізніше, наприклад ввечері: "Сьогодні вдень сталася така ситуація. Привід не страшний, але ти дуже бурхливо відреагував. Як це було для тебе? Що ти переживав? Що тобі може допомагати в такі моменти?"
Так ми вчимо підлітка рефлексувати про свою поведінку, про свої мотиви – він починає краще в цьому орієнтуватися, вчиться регулювати і дещо стримувати свої емоції.
При цьому не треба моралізувати, читати лекцію, хіба сказати щось типу: "Слухай, це занадто. Давай пошукаємо іншу форму вираження емоцій".
Діти відображають тінь своїх батьків – у підлітковому віці це особливо помітно
Бувають випадки, коли підліток починає підтримувати захоплення чи цінності, які зовсім не притаманні його сім'ї. Для прикладу: мама з татом слухають класичну музику, а дитина – реп; або навпаки, мама з татом – фанати року, а дитина тяжіє до класики.
Підлітки іноді відображають тінь своїх батьків – це не жорстке правило. Одні діти наслідують світогляд рідних і відповідають їхнім очікуванням, а інші відчувають протест і роблять навпаки. Це не поганий процес, таким чином підлітки приміряють на себе різні ролі / сценарії, щоб знайти себе десь між цими протилежностями.
Так, іноді це важко витримати, але батькам важливо спробувати зберегти зв'язок зі своїми підлітками: "Чому це важливо для тебе, що ти в цьому бачиш, чого таким чином хочеш досягти?" І при цьому пояснювати, як ви до цього ставитеся.
