Реабілітація в Україні: що змінилося та куди рухаємося далі
Коли дедалі більше людей в Україні потребують реабілітації, важливо розуміти, як змінюється ця сфера. Про позитивні зрушення, новації та точки розвитку, де ще варто докладати зусиль, ми поговорили з експертками, які безпосередньо працюють у цій сфері. Це Уляна Пчолкіна, громадська діячка, заступниця голови правління ГО "Група активної реабілітації", голова правління ГС "Ліга сильних", консультантка з питань безбарʼєрності Superhumans Center, та Ксенія Возніцина, лікарка-неврологиня, директорка Центру психічного здоровʼя ветеранів "Лісова поляна" МОЗ України.
Від поступових змін до квантового стрибка: як трансформувалася реабілітація
Реабілітаційна система в Україні почала трансформуватися ще у 2016 році, коли з’явилися нові спеціальності: фізичний терапевт, ерготерапевт, лікар фізичної реабілітації та відновної медицини. Але справжній прорив стався після 2022 року, коли потреба в реабілітації зросла стрімко, а система почала змінюватися більш динамічно. За словами Ксенії Возніциної, це був справжній "квантовий стрибок", який дозволив перейти від застарілих моделей до сучасного пацієнтоорієнтованого підходу.
Реабілітаційні процеси було інтегровано в електронну систему охорони здоров’я. Уляна Пчолкіна наголошує, що запровадження Міжнародної класифікації функціонування (МКФ) дозволило перейти від простого фіксування травм до оцінювання функціональних порушень і ресурсів людини, формування індивідуальних реабілітаційних планів і побудови ефективних моделей відновлення.
Суттєвою перевагою став мультидисциплінарний підхід та нові стандарти доказової реабілітації. В Україні була запроваджена нова система, основою котрої стала злагоджена командна робота 5–7 фахівців різного профілю, які співпрацюють задля якнайкращого відновлення пацієнта. Цей підхід дозволяє глибше враховувати індивідуальні потреби кожної людини та забезпечує якісніші результати.
За останні роки в Україні вдалося сформувати сучасну систему реабілітації, що є безоплатною, доступною, цифровізованою, мультидисциплінарною та орієнтованою на пацієнта. Старі, недоказові методи, як-от електрофорез і грязелікування, відійшли в минуле. Як підкреслює Ксенія Возніцина, система, що збереглася ще з радянських часів, з окремими закладами санаторного типу без доказової ефективності, нині відходить у небуття. Натомість держава інвестує в розвиток сучасної моделі, що працює в межах медичної системи, передбачає якісне навчання кадрів і впровадження міжнародних підходів.
Сьогодні в Україні функціонує понад 400 закладів, які надають реабілітаційні послуги, фактчино, кожна кластерна чи надкластерна лікарня має власне відділення. Міністерство охорони здоров’я підтримало створення центрів досконалості — нині їх працює сім — це установи, що спеціалізуються в певному напрямі, мають сильні команди спеціалістів, які, зокрема, і проходили навчання за кордоном. Вони поєднують надання послуг реабілітації з навчанням спеціалістів з менших закладів.
Національна служба здоровʼя України (НСЗУ) затвердила пакети реабілітаційної допомоги в стаціонарних та амбулаторних умовах, за якими відшкодовує оплату послуг закладам. А також запровадила систему диференційованої оплати залежно від складності випадку, це дозволяє підтримувати належний рівень оплати праці фахівців, мотивуючи їх залишатися в професії та надавати якісну реабілітаційну допомогу.
Чим уже можемо пишатися?
Серед досягнень останніх років — розвиток національного виробництва комплектуючих для протезів. За словами Уляни Пчолкіної, у 2025 понад 70 % комплектуючих уже виготовляють в Україні. Це дозволяє значно зменшити витрати й час очікування на виготовлення індивідуального протезу.
Українські реабілітаційні команди також демонструють високий рівень підготовки й ефективності. Ксенія Возніцина наголошує, що деякі з них навіть ставлять за приклад закордонним колегам. Війна змусила медичну спільноту зіткнутися з надскладними травмами. Це дало змогу накопичити унікальний досвід, яким тепер можуть ділитися українські фахівці.
Ситуація з фаховим забезпеченням поступово покращується: багато молоді навчається у вишах на лікарів фізичної терапії та реабілітації, фізичних терапевтів, і ерготерапевтів. Окрім цього, працює вже згадана система центрів досконалості. На їх базі відбувається навчання команд з менших лікарень, наприклад з районних. І що найцінніше, як зазначає Ксенія Возніцина, "вони це вчать не на лекціях і вебінарах, а в роботі з пацієнтами та під супервізією досвідчених фахівців".
Що ще потребує розвитку?
Усе ще залишається чимало викликів. Обидві експертки звертають увагу на брак спеціалістів із посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Так, Ксенія Возніцина зазначає, що в Україні досі часто зберігаються старі підходи зі шпиталізацією до психіатричних стаціонарів, які не є ефективними при ПТСР. Водночас держава вже реалізує проєкт зі створення центрів психосоціальної й амбулаторної психіатричної допомоги в кластерних і надкластерних лікарнях. Наразі близько 120 центрів працює, а до кінця 2025 року їх має бути близько 200. Люди зможуть отримати допомогу психологів, психіатрів і психотерапевтів без потреби лягати в лікарню.
З досвіду спілкування з колегами звертає увагу на потребу в оптометристах — фахівцях, які працюють з порушеннями зору після поранень. Це не офтальмологи, а вузькі спеціалісти, що не дуже поширені навіть у закордонних командах, але для України вони важливі.
Відчувається дефіцит терапевтів мови та мовлення, нейропсихологів і спеціалістів із тривалої реабілітації спінальних травм. Утім варто згадати про Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни (Клевань), який є осередком лікування спінальної травми та навчання спеціалістів з менших центрів. Нині там триває будівництво нового корпусу, тому в цій галузі ситуація має покращитися найближчим часом.
Як позитивний напрям розвитку слід згадати запровадження монопослуги реабілітації. Це дозволить звертатися до конкретного фахівця (фізичного терапевта чи ерготерапевта), навіть якщо в місті немає повноцінного відділення. Послуги будуть покриватися НСЗУ, що зробить їх доступними для ширшого кола людей.
Уляна Пчолкіна впевнена: "Майбутнє — за гібридною моделлю реабілітації. Частину послуг пацієнти отримуватимуть у медзакладах, частину — дистанційно. Це відкриває можливості для людей з віддалених населених пунктів, які раніше були позбавлені доступу до вузькопрофільних фахівців".
Реабілітація в Україні переживає системну трансформацію. Завдяки новим підходам, підтримці держави та міжнародних партнерів, фахівці мають змогу надавати допомогу, що справді змінює життя людей. Попри виклики, сектор швидко розвивається — і головне зараз не зупиняти цей рух. Адже від якості реабілітації сьогодні залежить, наскільки стійким буде суспільство завтра.
Якщо хочете дізнатися більше про можливості, що вже доступні в Україні, радимо ознайомитися з коротким довідником ПРООН.
Матеріал створено в рамках інформаційної кампанії ПРООН #БезВасНіяк, що реалізується в межах проєкту "Протимінна діяльність в Україні" за фінансової підтримки урядів Іспанії та Республіки Корея.