Робота без права бути собою: що переживають ЛГБТК+ люди на українському ринку праці

Чи існує досі дискримінація ЛГБТК+ на ринку праці? Відповідь – так. І, на жаль, вона часто залишається невидимою, поки хтось не наважиться розповісти свою історію.

Громадські організації "ХЖО "Сфера" та "КиївПрайд" запустили комунікаційну кампанію, яка наголошує на важливості створення безпечного та чутливого робочого середовища для ЛГБТК+ людей.

Кампанія поєднує креативне відео та освітні ролики. Також з елементів кампанії є дослідження, яке висвітлює реальні випадки дискримінації та бар’єри, з якими стикаються ЛГБТК+ люди на робочому місці в Україні.

Згідно з даними дослідження, 57% ЛГБТК+ людей в Україні зазнавали дискримінації на роботі.

"Відпускали ганебні жарти, ігнорували мої скарги, а потім просто вирішили мене позбутися, щоб "не псувати атмосферу": звільнення через сексуальну орієнтацію

Євген працював офіціантом у київському кафе "KRENDEL" і зазнав цькування через свою сексуальну орієнтацію:

"Я робив свою роботу добре – жодних претензій до мене не було. Але як тільки вони дізналися, що я гей, усе різко змінилося".

Євген пригадує, що в день його працевлаштування в закладі якраз звільняли адміністратора – теж гея. Він не знає, чи ці факти пов’язані, адже особисто вони з адміністратором не перетиналися – цією історією поділилася його подруга-бармен.

Адміністрація прямо запитала Євгена про орієнтацію, і коли він чесно відповів, що є геєм, почали "жартувати". Такі запитання на робочому місці – неприйнятні та дискримінаційні, адже стосуються приватного життя людини й не мають жодного стосунку до професійних обов’язків. Роботодавці не мають права вимагати розкриття сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності кандидатів або співробітників.

"Спочатку я не надавав цьому значення, але скоро стало зрозуміло, що це не просто жарти, а системне знущання. І якщо від колег я ще міг якось відгородитися, то від керівництва – ні".

Колеги почали допускати у бік Євгена гомофобні висловлювання: "задньопривідний", "етот", "глиноміс".

"Я працював у різних закладах і звик до різних ситуацій. Якщо людина поводиться агресивно чи зверхньо, я просто ігнорую її та зосереджуюсь на роботі. Але цього разу це не допомогло – деякі колеги вирішили, що можуть дозволяти собі все".

Євген розповідає, що в один із днів колеги прийшли до кафе навіть у свій вихідний – лише для того, щоб познущатися.

"Я завжди боялася, що моя орієнтація вплине на сприйняття мене на роботі": чому навіть без відкритої дискримінації ЛГБТК+ люди не почуваються у безпеці

О. – лесбійка, мешкає у Києві. Вона працює з відомими брендами, органами влади і має страх, що розголошення її особи може негативно вплинути на кар’єру. О. ніколи не розповідала про свою сексуальну орієнтацію на роботі.

"У соцмережах, коли ЛГБТК+ люди пишуть про випадки дискримінації я часто бачу докори: а нащо взагалі на роботі комусь розповідати про свою орієнтацію, як це стосується роботи? Ось як насправді це буває. Ви тривалий час працюєте у колективі, одна колега розповідає, як вона чудово провела відпустку зі своїм чоловіком, інша ділиться, що в неї захворіла дитина, хлопець розповідає, що хоче зробити пропозицію своїй дівчині і запитує поради, як це краще зробити. Цілком логічно, що ЛГБТК+ людині теж хочеться поділитися у колективі чимось, що для неї важливо. Це не якийсь намір розповісти всім, що ось я ЛГБТК+ людина".

О. розповідає, що в усіх колективах, де їй доводилося працювати, вона свідомо уникала згадок про свою партнерку. Коли колеги ділилися історіями про вихідні чи відпустку, жінка говорила лише про себе: "я поїхала", "я відвідала", "мені подарували". Вона боялася, що відвертість може змінити ставлення колег і вплинути на професійні стосунки.

Так тривало до початку повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року О. разом із партнеркою виїхала до іншого міста. Команда працювала дистанційно, тому переїзд не був проблемою – вона просто повідомила, що тимчасово буде не в Києві. За кілька днів керівниця поцікавилася, як у неї справи, і, між іншим, запитала, чи чоловік О. поїхав із нею.

"Я кілька хвилин думала, що відповісти. По-перше, не розуміла, чому колеги вирішили, що я заміжня. Напевно, у соцмережах це могло виглядати так, ніби я з кимось живу. А по-друге, це був момент, коли я мала або збрехати, або сказати правду. І я відповіла, що чоловіка в мене немає – я поїхала зі своєю партнеркою".

Після цього випадку, каже О., вона відчула полегшення, але й певну напругу – було невідомо, як колеги сприйняли її слова. Згодом люди з команди почали їй періодично ставити різні питання, наприклад, коли вона усвідомила свою сексуальну орієнтацію, як поставилися її батьки тощо.

"Взагалі подібні питання не зовсім прийнятні. Адже рідко хто запитує, коли ви усвідомили, що є гетеросексуальною людиною. Тому на роботі варто враховувати, що такі питання можуть образити людину. Я ж до цього ставлюся спокійно, бо так мені здається, що я можу більше пояснити про ЛГБТК+ людей".

Часто роботодавці не враховують, що створення безпечного середовища передбачає не лише відсутність дискримінації. Це також прийняття різноманітності у робочій культурі та розуміння, що у колективі можуть працювати люди різних ідентичностей.

Людина, яка може бути собою, не вимушена витрачати енергію на самоцензуру чи страх, вона може повністю зосередитися на роботі, розвиватися і робити внесок у спільну справу.