Голод і катування: журналісти розповіли про родину, де сестра звинуватила братів у ґвалтуванні

Нещодавно в соцмережах жінка заявила, що протягом п'яти років зазнавала зґвалтувань з боку братів, які є бійцями Третьої окремої штурмової бригади. Також сексуальне насильство пережила й її старша сестра, яку родичі нібито вбили.

Журналісти "Бабеля" вирушили на Житомирщину, звідки родом родина, опитали свідків тих подій, підняли шкільні документи 20-річної давнини, поговорили з правоохоронцями і кілька разів зустрілись із самою Надією Вікарій. Її історія – далі.

За словами 31-річної Надії, вона була восьмою дитиною, а її сестра Даша – на рік старшою. Загалом їхня мати Тетяна Саннікова народила 12 дітей.

У 1995-му дітей вилучили у матері – старших передали до інтернату, а менші жили в дитячому будинку. В особовій справі, яку редакція отримала для ознайомлення, йдеться, що підставою для вилучення стали жахливі побутові умови: суцільна антисанітарія, бруд і наявність комах у помешканні.

Окрім неналежної гігієни, зафіксовано факти голодування дітей, відсутність ліжок (діти спали на матраці на підлозі) та регулярне залишення неповнолітніх без нагляду в замкненій квартирі.

Надія пригадує, в інтернаті їй було непросто – деякі вихователі лупцювали дітей. Та попри це там їй подобалося більше, ніж у рідній сім'ї.

Діти пробули в інтернаті до 2003 року. Надя і Даша тоді були другокласницями.

"Бабель" встановив, що у 2002-му мати намагалася забрати дітей через суд, але їй відмовили. А в червні наступного Тетяну Саннікову ще й засудили за жорстоке поводження з дитиною (за даними журналістів, йдеться про Дарію Вікарій). Але жінці все одно вдалося забрати дітей до себе.

У 2003-му вся родина переїхала у нову квартиру в одній із багатоповерхівок Бердичева. Хлопчиків, і дівчаток, віддали навчатися в місцевий колегіум № 14. Оскільки між Дашею і Надією був лише один рік різниці, вони пішли в один клас — третій.

Одна з однокласниць дівчат, яка попросила не називати її імені, розповіла, що згодом у Даші почалися якісь проблеми зі здоров'ям, і вона не ходила до школи.

"Мати казала, що вона хворіє, носила якісь довідки. А Надя нам, як дітям, розповідала, що вона не в лікарні, що мама її забрала додому і знущається.

Надя постійно приходила в школу з синцями – казала, що її побила мама. А якось прийшла з побитими передніми зубами. Чи то мама її об умивальник вдарила головою, чи то на неї умивальник... Коротше, сильно вдарила – так, що в неї аж зуби два передні побилися", – пригадує однокласниця.

Мама Наді по-різному ставилася до синів і доньок. Це підтвердили її однокласники. Тетяна Саннікова і сама говорила про це в інтервʼю ще у 2008 році: "Я дівчаток не дуже люблю. Краще б я мала ще десятьох хлопчиків. Зі старшими дочками я порозумілася, а з молодшими не вдалося це зробити".

Надя і Даша формально перейшли до четвертого класу разом, проте Даша значилася у списках лише на папері. Згідно з документами колегіуму, знайденими "Бабелем", дівчинку офіційно відрахували 26 грудня, хоча не стало її ще у червні. Як дитина, якої вже не було серед живих, "навчалася" протягом двох чвертей – невідомо.

Теперішній директор Олександр Григорцевич, який очолив заклад у 2006-му, не може пояснити ситуацію: тодішня завучка померла, а колишньому керівнику вже за 80, і стан його здоров'я поганий.

Олександр Григорцевич свого часу він викладав географію у Наді, проте Дашу зовсім не пам'ятає. Про братів у нього залишилися приємні спогади – хлопці були спортсменами, не проявляли агресії до оточуючих і завжди допомагали школі.

З огляду на це, нинішні звинувачення щодо їхнього ставлення до сестер стали для чоловіка несподіванкою.

Позитивно він характеризує і матір, Тетяну. За словами Олександра, вона виглядала турботливою: щодня приводила та забирала дітей, активно цікавилася їхнім шкільним життям. Діти завжди були охайно одягнені та нагодовані, що не давало жодних підстав вважати сім'ю неблагополучною.

Але Надя каже, що разом із сестрою регулярно цупили їжу. Крали переважно у вчителів, завуча, медсестри, адже в дорослих їжі більше. У дітей намагалися не брати, бо однокласників любили і знали, що з сестрами не будуть дружити.

Надя згадує, вони з Дашею постійно хотіли їсти – вдома їм діставалися лише зіпсовані продукти. Якщо хлопці все з'їли і нічого не зіпсувалося — ходили голодні. Нишпорити по чужих сумках і знаходити харчі на смітниках Надю навчила Даша.

Надя каже, що їх часто привʼязували — або до ніжки стола, або до батареї. Сестра навчила її відвʼязуватися.

Ґвалтування

За словами Надії, насилля почалося ще в Житомирі, коли їх забирали на вихідні. Ще більше знущань було в Бердичеві. Пізніше, згадує дівчина, старший брат став залучати до цього процесу молодшого — він на той час ще не досягнув пубертату, тож спочатку, переважно, торкався дівчат і спостерігав. А вже в підлітковому віці, коли родина переїхала в село, почав ґвалтувати з проникненням, каже Надія. На той час вона вже була одна — сестра померла.

Поки Даша була жива, дівчата разом намагалися скаржитися матері, втім вона їм не вірила.

Надія стверджує, що у 2004 році родичі вбили Дашу, а її тіло закопали на сміттєзвалищі. За словами жінки, рідні розповідали, що сестра буцімто кудись поїхала. Могилу сестри Надія шукала 10 років.

Слідство, яке провели після того, як знайшли тіло Даші, ознак насильницької смерті не виявило. Якщо вони й були, то виявити їх вже неможливо.

Коли Надії було майже 18, її матір таки позбавили батьківських прав.

Реакція Третього окремого армійського корпусу

У Третьому армійському корпусі у відповідь на запит "Бабеля" повідомили, що на момент підготовки відповіді жодних офіційних повідомлень від правоохоронців вони не отримували.

Якщо такі надійдуть, "військове командування забезпечить необхідну взаємодію". Коментувати події, "не пов'язані з виконанням військовослужбовцями обов'язків військової служби", там відмовилися.

Як пише "Бабель", окрім зґвалтування, Надія подала заяву про катування, вбивство і приховування злочину, однак повторно розслідувати обставини, за яких померла Даша, в прокуратурі не планують — нового провадження немає. Про ексгумацію останків наразі, відповідно, теж не йдеться.

Реакція членів сім'ї Надії

Журналісти "Бабеля" також намагалися звʼязатися із членами сім'ї Надії, яких вона публічно згадувала.

Зокрема вони додзвонилися до старшої сестри Світлани, але вона відмовилася надавати коментарі. Зрештою, журналісти приїхали до помешкання Тетяни Саннікової, утім, її син Євген не дозволив поспілкуватися з жінкою.

"Бабель" зміг поговорити кілька хвилин телефоном лише з найстаршим братом, Дмитром Вікарієм. Надія не звинувачувала його в насиллі. Той відмовився коментувати слова сестри та додав, що ні він, ні інші члени родини не бачили вдома того, про що говорить Надя.

А на прохання передати запит про коментар матері і братам відповів, що його сім'я не братиме участі в "медійній кампанії".

За словами Дмитра, допоки триває слідство родина не коментуватиме ситуацію. У розмові він також згадав, що Надія зараз збирає гроші в підписників, і в цьому її інтерес.

Надя справді відкрила збір. Каже, люди відправили їй понад 200 тисяч гривень. Зараз вона за станом здоров'я не працює — їй діагностували посттравматичний стресовий розлад. Надія надала в розпорядження редакції відповідний документ від психіатра.

Гроші, з її слів, вона витрачає передусім на те, щоб закрити побутові потреби і відновитись. Окрім того, вона нещодавно погасила заборгованість за житло, кредит і найняла адвоката.