Соціальна адаптація та інтеграція людей старшого віку у громадах: досвід роботи з ВПО
Для людей старшого віку вимушене переміщення часто стає особливо болісним досвідом. Разом із домом вони втрачають звичне соціальне коло, сусідів, рутину й відчуття безпеки. До проблем зі здоров'ям і фінансової нестабільності додається соціальна ізоляція, і саме вона часто стає одним із найважчих викликів у новій громаді.
Як пояснює Юліана Гасанбекова, координаторка з розробки соціальних паспортів Благодійного фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез", для внутрішньо переміщених людей старшого віку всі ці чинники накладаються й значно підсилюють один одного.
"Уявіть, людина прожила в одному домі десятки років, поруч були сусіди, знайомі, родина. І раптом — чуже місто, чужі люди. У такій ситуації особливо важливо розуміти, що ти не один і є кому поставити просте запитання: "Як ваші справи?"", — зазначає вона.
Досвід громад, зокрема півдня України, показує: ефективна соціальна адаптація людей старшого віку і ВПО неможлива без комплексного підходу. Найкращі результати дає поєднання базових соціальних послуг із гнучкими форматами підтримки — міждисциплінарними мобільними командами, просторами соціальної адаптації, клубами за інтересами, центрами активного довголіття та університетами третього віку. Такі рішення дозволяють не лише закривати нагальні потреби, а й поступово повертати людям відчуття залученості до життя громади.
Водночас громади стикаються із системними труднощами. Насамперед — це брак ресурсів, як фінансових, так і кадрових. Однією з ключових проблем залишається міжвідомча координація: слабкий обмін інформацією між соціальними службами, медичними закладами, ЦНАПами та пенсійним фондом уповільнює надання допомоги. У результаті виникають "сліпі зони", коли потреби частини вразливих людей залишаються поза увагою або ж ресурси розподіляються нерівномірно.
Окремим викликом є подолання соціальної ізоляції у старшому віці. Ідеться не лише про фізичну доступність послуг — в адмінбудівлях, медзакладах, транспорті, в усьому публічному просторі, а й про можливість бути почутими. Денні центри, клуби активного довголіття, волонтерські ініціативи за принципом "рівний — рівному", спільні заходи з дітьми й молоддю допомагають відновлювати соціальні зв'язки. Важливою складовою залишається й психологічна підтримка — у широкому сенсі, як повага до життєвого досвіду людини та її залучення до ухвалення рішень на рівні громади.
"Чим довше люди поважного віку залишаються активними та самозарадними, тим сильнішою стає сама громада, бо не треба вкладати кошти в дорогі доглядові послуги. Це не лише про економію ресурсів, а й про формування культури гідного старіння — інвестицію в майбутні покоління", — наголошує Юліана Гасанбекова.
Ці підходи й практичний досвід громад обговорювали під час форуму "Міста солідарності" в Одесі, де зібралися представниці й представники Миколаївської, Одеської та Херсонської областей, щоб об'єднати зусилля у підтримці ВПО, людей старшого віку та людей з інвалідністю. Форум провів Благодійний фонд "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН).
Обговорення показало: соціальна адаптація людей старшого віку і ВПО потребує не поодиноких проєктів, а системної роботи — з урахуванням реальних потреб людей і постійної співпраці держави, громад і організацій громадянського суспільства.