Свідчення дипломатії: археологи знайшли печатку імператриці Візантії з рідкісним зображенням Христа
Під час розкопок у Болгарії археологи виявили рідкісний артефакт імперського вжитку – особисту свинцеву печатку імператриці Ірини Ласкаріної. Вона була однією з найвпливовіших жінок Візантії у XIII столітті.
Знахідка цінна тим, що свідчить про дипломатичне листування в ключовий період відносин між Болгарським царством та Нікейською імперією, повідомляє Arkeonews.
Печатку помітили під час робіт у районі стародавнього скельного міста Перперікон на півдні Болгарії. Вона досить добре збереглася.
На одному боці печатки розміщене зображення самої Ірини: вона стоїть на овальному п'єдесталі в імператорській короні та лоросі (церемоніальна довга стрічка), тримаючи в руці жезло. Також нанесений супровідний напис.
На зворотній стороні зображено Ісуса Христа в повний зріст. Науковців вразило, що він виконаний у рідкісному іконографічному типі "Литрот", що означає "Викупитель". Така інтерпретація вкрай рідко трапляється у візантійській сфрагістиці.
Христос постає на печатці із німбом. Одна його рука піднята для благословення, а в іншій він тримає Євангеліє.
Поєднання портрета Ірини та нетипового образу Христа вказує на те, що артефакт слугував особистою печаткою імператриці для посвідчення та захисту офіційних грамот і листів.
Однак текст листа не зберігся. Це залишає відкритим головне питання: про що саме писала одна з найвпливовіших жінок тогочасного світу?
Керівник розкопок, болгарський професор Ніколай Овчаров висуває дві гіпотези. За першою версією, лист Ірини міг стосуватися залучення підтримки місцевої церковної влади під час переговорів про визнання Болгарського патріархату.
За другою – послання могло містити розпорядження чи інструкції місцевій адміністрації щодо підготовки до весілля сина Феодора Ласкаріса та Олени Асеніної.
Втім, жодну з гіпотез не доведено остаточно.
Що відомо про Ірину Ласкаріну?
Ірина походила з династії Ласкарів і була донькою Феодора I Ласкаріса, засновника та імператора Нікейської імперії, а по лінії матері – онукою візантійського імператора Олексія III Ангела.
Згодом жінка одружилася з Іоанном III Дукою Ватацом, який правив у Нікеї з 1222 по 1254 рік. А їхній син згодом став імператором Феодором II Ласкарісом.
Тож у підсумку Ірина була онукою, донькою, дружиною та матір'ю імператорів.
У 1230-х роках Перперікон, де виявили печатку, розташовувався у стратегічно значущому регіоні Східних Родоп. Тоді Болгарія та Нікея вели переговори про союз, що мав змінити баланс сил у Південно-Східній Європі.
Візантійський історик Георгій Акрополіт описує Ірину як розумну та владну правительку, яка брала активну участь у державних справах. За його свідченнями, вона цікавилася інтелектуальними дискусіями, мала авторитет і вміла проявляти твердість, належну монарху.
Її роль стала критично важливою після 1204 року, коли хрестоносці захопили Константинополь і заснували Латинську імперію. Візантійський світ розпався, але Нікейська імперія виявилася найсильнішою серед державних утворень, що прагнули відродити візантійську столицю.
Нікейський імператор Іоанн III був зацікавлений у союзі з Болгарією. Ймовірно, його дружина Ірина брала активну участь у дипломатичних переговорах. Особливо консультації активізувалися у 1233-1235 роках і стосувалися двох пов'язаних питань: династичного шлюбу та статусу Болгарської церкви.
Шлюб мав об'єднати сина Ірини Феодора Ласкаріса з Оленою Асеніною, молодою донькою Івана Асена II. У 1235 році вони таки побралися. Одночасно вдалося досягти згоди й у релігійному питанні.
Болгарія прагнула відновлення автокефального патріархату, що мало величезне політичне значення. Так, у 1235 році на церковному соборі в Лампсаку офіційно визнали Болгарський патріархат.
Аналогічні печатки Ірини відомі з колекцій світових музеїв. Проте зразок із Перперікона – єдиний екземпляр, знайдений безпосередньо під час археологічних розкопок, а не придбаний до колекції.
Раніше археологи виявили нову групу гробниць у стародавній столиці колишньої Хетської імперії на території сучасної Туреччини. Їхній вік становить близько 2300 років.
