Листя нападало, але звідки? Впізнайте дерево за фото

Дуб черешчатий або звичайний (Quercus robur) – відоме дерево з родини букових, поширене у більшій частині Європи та західної Азії. Його часто можна зустріти в заплавах, лісах, лісопарках, на узліссях. Висота дерев може досягати 20-40 метрів у сприятливих умовах, а сама рослина може жити 300-400 років. Восени листя стає жовтим, золотисто-коричневим або бурим. Нерідко листки залишаються на дереві навіть після настання морозів.

Дуб черешчатий або звичайний (Quercus robur) – відоме дерево з родини букових, поширене у більшій частині Європи та західної Азії. Його часто можна зустріти в заплавах, лісах, лісопарках, на узліссях. Висота дерев може досягати 20-40 метрів у сприятливих умовах, а сама рослина може жити 300-400 років. Восени листя стає жовтим, золотисто-коричневим або бурим. Нерідко листки залишаються на дереві навіть після настання морозів.

Дуб черешчатий або звичайний (Quercus robur) – відоме дерево з родини букових, поширене у більшій частині Європи та західної Азії. Його часто можна зустріти в заплавах, лісах, лісопарках, на узліссях. Висота дерев може досягати 20-40 метрів у сприятливих умовах, а сама рослина може жити 300-400 років. Восени листя стає жовтим, золотисто-коричневим або бурим. Нерідко листки залишаються на дереві навіть після настання морозів.

Дуб черешчатий або звичайний (Quercus robur) – відоме дерево з родини букових, поширене у більшій частині Європи та західної Азії. Його часто можна зустріти в заплавах, лісах, лісопарках, на узліссях. Висота дерев може досягати 20-40 метрів у сприятливих умовах, а сама рослина може жити 300-400 років. Восени листя стає жовтим, золотисто-коричневим або бурим. Нерідко листки залишаються на дереві навіть після настання морозів.

Ґінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) – дерево родом зі Східної Азії, що має віялоподібні листки з розщепленням посередині (звідси назва biloba – "дволопатеве"). Влітку зелені, восени стають яскраво-жовтими. Цей вид – єдиний вцілілий представник групи стародавніх рослин, що існували понад 200 мільйонів років тому. Побачити його можна здебільшого у ботсадах і дендропарках. Цікаво, що у 1815 році Йоганн Вольфганг Ґете написав про це дерево вірш, вклеїв на сторінку кілька листків ґінкго та подарував своїй музі Маріанні фон Віллемер.

Ґінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) – дерево родом зі Східної Азії, що має віялоподібні листки з розщепленням посередині (звідси назва biloba – "дволопатеве"). Влітку зелені, восени стають яскраво-жовтими. Цей вид – єдиний вцілілий представник групи стародавніх рослин, що існували понад 200 мільйонів років тому. Побачити його можна здебільшого у ботсадах і дендропарках. Цікаво, що у 1815 році Йоганн Вольфганг Ґете написав про це дерево вірш, вклеїв на сторінку кілька листків ґінкго та подарував своїй музі Маріанні фон Віллемер.

Ґінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) – дерево родом зі Східної Азії, що має віялоподібні листки з розщепленням посередині (звідси назва biloba – "дволопатеве"). Влітку зелені, восени стають яскраво-жовтими. Цей вид – єдиний вцілілий представник групи стародавніх рослин, що існували понад 200 мільйонів років тому. Побачити його можна здебільшого у ботсадах і дендропарках. Цікаво, що у 1815 році Йоганн Вольфганг Ґете написав про це дерево вірш, вклеїв на сторінку кілька листків ґінкго та подарував своїй музі Маріанні фон Віллемер.

Скумпія звичайна (Cotinus coggygria L.) – це листопадний кущ з округлою кроною та коричнюватими пагонами. Його округле листя восени набуває яскравих помаранчевих, червоних чи пурпурових кольорів. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані у великі волоті, вкриті пурпуровими волосками, що надають рослині "розмитого" вигляду (через це її ще називають димовим деревом). Вид поширений від Середземномор’я до Східної Азії, зростає переважно на сухих, кам’янистих і піщаних ґрунтах. Цим видом люблять прикрашати сади: він має багато сортів із різним забарвленням, інтенсивністю "димки" та формою кущів.

Скумпія звичайна (Cotinus coggygria L.) – це листопадний кущ з округлою кроною та коричнюватими пагонами. Його округле листя восени набуває яскравих помаранчевих, червоних чи пурпурових кольорів. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані у великі волоті, вкриті пурпуровими волосками, що надають рослині "розмитого" вигляду (через це її ще називають димовим деревом). Вид поширений від Середземномор’я до Східної Азії, зростає переважно на сухих, кам’янистих і піщаних ґрунтах. Цим видом люблять прикрашати сади: він має багато сортів із різним забарвленням, інтенсивністю "димки" та формою кущів.

Скумпія звичайна (Cotinus coggygria L.) – це листопадний кущ з округлою кроною та коричнюватими пагонами. Його округле листя восени набуває яскравих помаранчевих, червоних чи пурпурових кольорів. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані у великі волоті, вкриті пурпуровими волосками, що надають рослині "розмитого" вигляду (через це її ще називають димовим деревом). Вид поширений від Середземномор’я до Східної Азії, зростає переважно на сухих, кам’янистих і піщаних ґрунтах. Цим видом люблять прикрашати сади: він має багато сортів із різним забарвленням, інтенсивністю "димки" та формою кущів.

Скумпія звичайна (Cotinus coggygria L.) – це листопадний кущ з округлою кроною та коричнюватими пагонами. Його округле листя восени набуває яскравих помаранчевих, червоних чи пурпурових кольорів. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані у великі волоті, вкриті пурпуровими волосками, що надають рослині "розмитого" вигляду (через це її ще називають димовим деревом). Вид поширений від Середземномор’я до Східної Азії, зростає переважно на сухих, кам’янистих і піщаних ґрунтах. Цим видом люблять прикрашати сади: він має багато сортів із різним забарвленням, інтенсивністю "димки" та формою кущів.

Бруслина європейська (Euonymus europaeus) – листопадний кущ або невелике дерево з родини Celastraceae, що сягає 3-6 м заввишки. Поширене по всій Європі й Західній Азії. Має яйцеподібні листки, які восени набувають яскравого червонувато-фіолетового забарвлення. А його плоди – це декоративні рожево-червоні капсули, що розкриваються на чотири частини й відкривають помаранчеве насіння. Їсти його не можна – воно отруйне, як і решта куща.

Бруслина європейська (Euonymus europaeus) – листопадний кущ або невелике дерево з родини Celastraceae, що сягає 3-6 м заввишки. Поширене по всій Європі й Західній Азії. Має яйцеподібні листки, які восени набувають яскравого червонувато-фіолетового забарвлення. А його плоди – це декоративні рожево-червоні капсули, що розкриваються на чотири частини й відкривають помаранчеве насіння. Їсти його не можна – воно отруйне, як і решта куща.

Бруслина європейська (Euonymus europaeus) – листопадний кущ або невелике дерево з родини Celastraceae, що сягає 3-6 м заввишки. Поширене по всій Європі й Західній Азії. Має яйцеподібні листки, які восени набувають яскравого червонувато-фіолетового забарвлення. А його плоди – це декоративні рожево-червоні капсули, що розкриваються на чотири частини й відкривають помаранчеве насіння. Їсти його не можна – воно отруйне, як і решта куща.

Бруслина європейська (Euonymus europaeus) – листопадний кущ або невелике дерево з родини Celastraceae, що сягає 3-6 м заввишки. Поширене по всій Європі й Західній Азії. Має яйцеподібні листки, які восени набувають яскравого червонувато-фіолетового забарвлення. А його плоди – це декоративні рожево-червоні капсули, що розкриваються на чотири частини й відкривають помаранчеве насіння. Їсти його не можна – воно отруйне, як і решта куща.

Повій звичайний або дереза (Lycium barbarum) – це листопадний кущ із родини пасльонових, плоди якого відомі як ягоди годжі. Походить із Китаю, та нині вирощується в багатьох країнах світу. Досягає до 2-3 м у висоту, має тонкі колючі гілки, вузькі зелені листки та дрібні фіолетові квіти. З серпня до жовтня у рослини зʼявляються яскраво-червоні й видовжені плоди.

Повій звичайний або дереза (Lycium barbarum) – це листопадний кущ із родини пасльонових, плоди якого відомі як ягоди годжі. Походить із Китаю, та нині вирощується в багатьох країнах світу. Досягає до 2-3 м у висоту, має тонкі колючі гілки, вузькі зелені листки та дрібні фіолетові квіти. З серпня до жовтня у рослини зʼявляються яскраво-червоні й видовжені плоди.

Повій звичайний або дереза (Lycium barbarum) – це листопадний кущ із родини пасльонових, плоди якого відомі як ягоди годжі. Походить із Китаю, та нині вирощується в багатьох країнах світу. Досягає до 2-3 м у висоту, має тонкі колючі гілки, вузькі зелені листки та дрібні фіолетові квіти. З серпня до жовтня у рослини зʼявляються яскраво-червоні й видовжені плоди.

Повій звичайний або дереза (Lycium barbarum) – це листопадний кущ із родини пасльонових, плоди якого відомі як ягоди годжі. Походить із Китаю, та нині вирощується в багатьох країнах світу. Досягає до 2-3 м у висоту, має тонкі колючі гілки, вузькі зелені листки та дрібні фіолетові квіти. З серпня до жовтня у рослини зʼявляються яскраво-червоні й видовжені плоди.

Клен гостролистий або звичайний (Acer platanoides) – один із найчастіше висаджуваних кленів у міських насадженнях Європи. Ніжка листка досить довга і при пошкодженні виділяє білу молочну рідину (латекс). Квітки з’являються навесні – до або під час розпускання листя, зеленувато-жовті, зібрані в вертикальні суцвіття. Плоди – самари ("літачки") достигають восени. Листя клена зараз створює "золоті" килими по всій території, крім крайнього півдня степу й високогір’я Карпат.

Клен гостролистий або звичайний (Acer platanoides) – один із найчастіше висаджуваних кленів у міських насадженнях Європи. Ніжка листка досить довга і при пошкодженні виділяє білу молочну рідину (латекс). Квітки з’являються навесні – до або під час розпускання листя, зеленувато-жовті, зібрані в вертикальні суцвіття. Плоди – самари ("літачки") достигають восени. Листя клена зараз створює "золоті" килими по всій території, крім крайнього півдня степу й високогір’я Карпат.

Клен гостролистий або звичайний (Acer platanoides) – один із найчастіше висаджуваних кленів у міських насадженнях Європи. Ніжка листка досить довга і при пошкодженні виділяє білу молочну рідину (латекс). Квітки з’являються навесні – до або під час розпускання листя, зеленувато-жовті, зібрані в вертикальні суцвіття. Плоди – самари ("літачки") достигають восени. Листя клена зараз створює "золоті" килими по всій території, крім крайнього півдня степу й високогір’я Карпат.

Калина звичайна або червона (Viburnum opulus) – наша національна рослина й одна зі 150 видів калини. Це витривалий, швидкорослий кущ, що любить мішані й листяні ліси, болотисті місцевості. Наприкінці весни та на початку літа утворює великі білі суцвіття типу "мереживних шапок", а восени вкривається гронами дрібних яскраво-червоних терпких ягід. Листя калини восени набуває насиченого червоного відтінку перед опаданням. За сучасною системою APG IV 2016 року калина входить до родини адоксових (Adoxaceae), куди також належать бузина (Sambucus) та пижмівка (Adoxa).

Калина звичайна або червона (Viburnum opulus) – наша національна рослина й одна зі 150 видів калини. Це витривалий, швидкорослий кущ, що любить мішані й листяні ліси, болотисті місцевості. Наприкінці весни та на початку літа утворює великі білі суцвіття типу "мереживних шапок", а восени вкривається гронами дрібних яскраво-червоних терпких ягід. Листя калини восени набуває насиченого червоного відтінку перед опаданням. За сучасною системою APG IV 2016 року калина входить до родини адоксових (Adoxaceae), куди також належать бузина (Sambucus) та пижмівка (Adoxa).

Калина звичайна або червона (Viburnum opulus) – наша національна рослина й одна зі 150 видів калини. Це витривалий, швидкорослий кущ, що любить мішані й листяні ліси, болотисті місцевості. Наприкінці весни та на початку літа утворює великі білі суцвіття типу "мереживних шапок", а восени вкривається гронами дрібних яскраво-червоних терпких ягід. Листя калини восени набуває насиченого червоного відтінку перед опаданням. За сучасною системою APG IV 2016 року калина входить до родини адоксових (Adoxaceae), куди також належать бузина (Sambucus) та пижмівка (Adoxa).

Калина звичайна або червона (Viburnum opulus) – наша національна рослина й одна зі 150 видів калини. Це витривалий, швидкорослий кущ, що любить мішані й листяні ліси, болотисті місцевості. Наприкінці весни та на початку літа утворює великі білі суцвіття типу "мереживних шапок", а восени вкривається гронами дрібних яскраво-червоних терпких ягід. Листя калини восени набуває насиченого червоного відтінку перед опаданням. За сучасною системою APG IV 2016 року калина входить до родини адоксових (Adoxaceae), куди також належать бузина (Sambucus) та пижмівка (Adoxa).

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) – листопадний колючий кущ близько 4 метрів заввишки. Листки у нього невеликі, овальні, з дрібнозубчастими краями. Дрібні жовті квіти розквітають навесні. А плоди – червоні ягоди (кістянки) – дозрівають наприкінці літа або восени. Цей вид є проміжним господарем грибка Puccinia graminis, що викликає стеблову іржу пшениці, через що в деяких країнах (зокрема у США та Канаді) його вирощування обмежене або заборонене. Попри це, ягоди барбарису їстівні – вони мають кисло-терпкий смак і використовуються для приготування варення, сиропів і джемів.

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) – листопадний колючий кущ близько 4 метрів заввишки. Листки у нього невеликі, овальні, з дрібнозубчастими краями. Дрібні жовті квіти розквітають навесні. А плоди – червоні ягоди (кістянки) – дозрівають наприкінці літа або восени. Цей вид є проміжним господарем грибка Puccinia graminis, що викликає стеблову іржу пшениці, через що в деяких країнах (зокрема у США та Канаді) його вирощування обмежене або заборонене. Попри це, ягоди барбарису їстівні – вони мають кисло-терпкий смак і використовуються для приготування варення, сиропів і джемів.

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) – листопадний колючий кущ близько 4 метрів заввишки. Листки у нього невеликі, овальні, з дрібнозубчастими краями. Дрібні жовті квіти розквітають навесні. А плоди – червоні ягоди (кістянки) – дозрівають наприкінці літа або восени. Цей вид є проміжним господарем грибка Puccinia graminis, що викликає стеблову іржу пшениці, через що в деяких країнах (зокрема у США та Канаді) його вирощування обмежене або заборонене. Попри це, ягоди барбарису їстівні – вони мають кисло-терпкий смак і використовуються для приготування варення, сиропів і джемів.

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) – листопадний колючий кущ близько 4 метрів заввишки. Листки у нього невеликі, овальні, з дрібнозубчастими краями. Дрібні жовті квіти розквітають навесні. А плоди – червоні ягоди (кістянки) – дозрівають наприкінці літа або восени. Цей вид є проміжним господарем грибка Puccinia graminis, що викликає стеблову іржу пшениці, через що в деяких країнах (зокрема у США та Канаді) його вирощування обмежене або заборонене. Попри це, ягоди барбарису їстівні – вони мають кисло-терпкий смак і використовуються для приготування варення, сиропів і джемів.

Ліщина звичайна (Corylus avellana) – листопадний кущ або невелике дерево з родини березових. Цвіте ранньою весною ще до появи листя: чоловічі квітки зібрані в довгі жовтуваті сережки, а жіночі приховані в бруньках, з яких визирають червоні рильця. Плоди цього виду – відомі лісові горіхи, що визрівають у зелених обгортках наприкінці літа. Ліщина поширена по всій Європі, зростає на узліссях, у світлих лісах і ярах, на родючих, дренованих ґрунтах.

Ліщина звичайна (Corylus avellana) – листопадний кущ або невелике дерево з родини березових. Цвіте ранньою весною ще до появи листя: чоловічі квітки зібрані в довгі жовтуваті сережки, а жіночі приховані в бруньках, з яких визирають червоні рильця. Плоди цього виду – відомі лісові горіхи, що визрівають у зелених обгортках наприкінці літа. Ліщина поширена по всій Європі, зростає на узліссях, у світлих лісах і ярах, на родючих, дренованих ґрунтах.

Ліщина звичайна (Corylus avellana) – листопадний кущ або невелике дерево з родини березових. Цвіте ранньою весною ще до появи листя: чоловічі квітки зібрані в довгі жовтуваті сережки, а жіночі приховані в бруньках, з яких визирають червоні рильця. Плоди цього виду – відомі лісові горіхи, що визрівають у зелених обгортках наприкінці літа. Ліщина поширена по всій Європі, зростає на узліссях, у світлих лісах і ярах, на родючих, дренованих ґрунтах.

Ліщина звичайна (Corylus avellana) – листопадний кущ або невелике дерево з родини березових. Цвіте ранньою весною ще до появи листя: чоловічі квітки зібрані в довгі жовтуваті сережки, а жіночі приховані в бруньках, з яких визирають червоні рильця. Плоди цього виду – відомі лісові горіхи, що визрівають у зелених обгортках наприкінці літа. Ліщина поширена по всій Європі, зростає на узліссях, у світлих лісах і ярах, на родючих, дренованих ґрунтах.

Ожина сиза (Rubus caesius) – багаторічний напівкущ із родини розових (Rosaceae), споріднений із малиною. Має повзучі або дугоподібно вигнуті пагони з колючками та трійчастими листками. Цвіте влітку білими або рожевуватими квітками, зібраними у невеликі суцвіття. Восени достигають темно-фіолетові, майже чорні ягоди з характерним сіруватим восковим нальотом, що й дало назву виду. Росте на узліссях, у заростях, уздовж річок і ярів, часто утворює густі зарості. Листя її нині набуває червоного кольору.

Ожина сиза (Rubus caesius) – багаторічний напівкущ із родини розових (Rosaceae), споріднений із малиною. Має повзучі або дугоподібно вигнуті пагони з колючками та трійчастими листками. Цвіте влітку білими або рожевуватими квітками, зібраними у невеликі суцвіття. Восени достигають темно-фіолетові, майже чорні ягоди з характерним сіруватим восковим нальотом, що й дало назву виду. Росте на узліссях, у заростях, уздовж річок і ярів, часто утворює густі зарості. Листя її нині набуває червоного кольору.

Ожина сиза (Rubus caesius) – багаторічний напівкущ із родини розових (Rosaceae), споріднений із малиною. Має повзучі або дугоподібно вигнуті пагони з колючками та трійчастими листками. Цвіте влітку білими або рожевуватими квітками, зібраними у невеликі суцвіття. Восени достигають темно-фіолетові, майже чорні ягоди з характерним сіруватим восковим нальотом, що й дало назву виду. Росте на узліссях, у заростях, уздовж річок і ярів, часто утворює густі зарості. Листя її нині набуває червоного кольору.

Ожина сиза (Rubus caesius) – багаторічний напівкущ із родини розових (Rosaceae), споріднений із малиною. Має повзучі або дугоподібно вигнуті пагони з колючками та трійчастими листками. Цвіте влітку білими або рожевуватими квітками, зібраними у невеликі суцвіття. Восени достигають темно-фіолетові, майже чорні ягоди з характерним сіруватим восковим нальотом, що й дало назву виду. Росте на узліссях, у заростях, уздовж річок і ярів, часто утворює густі зарості. Листя її нині набуває червоного кольору.

Якщо ви птах, то можна, але людям точно не варто! Власниця отруйних плодів на фото – бирючина звичайна (Ligustrum vulgare). Це густий, розгалужений листопадний або напіввічнозелений кущ із родини маслинових (Oleaceae). Наприкінці весни або на початку літа кущ рясно цвіте дрібними білими запашними квітками, зібраними у волоті. Восени дозрівають чорні блискучі ягоди, які залишаються на гілках узимку і слугують кормом для пернатих.

Якщо ви птах, то можна, але людям точно не варто! Власниця отруйних плодів на фото – бирючина звичайна (Ligustrum vulgare). Це густий, розгалужений листопадний або напіввічнозелений кущ із родини маслинових (Oleaceae). Наприкінці весни або на початку літа кущ рясно цвіте дрібними білими запашними квітками, зібраними у волоті. Восени дозрівають чорні блискучі ягоди, які залишаються на гілках узимку і слугують кормом для пернатих.

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia) – листопадне дерево або великий кущ із родини розових (Rosaceae), має ажурну крону й гладку сіру кору. Навесні або на початку літа дерево вкривається білими духмяними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Восени достигають яскраво-червоні плоди – дрібні кулясті ягідки, що залишаються на гілках узимку і годують птахів.

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia) – листопадне дерево або великий кущ із родини розових (Rosaceae), має ажурну крону й гладку сіру кору. Навесні або на початку літа дерево вкривається білими духмяними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Восени достигають яскраво-червоні плоди – дрібні кулясті ягідки, що залишаються на гілках узимку і годують птахів.

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia) – листопадне дерево або великий кущ із родини розових (Rosaceae), має ажурну крону й гладку сіру кору. Навесні або на початку літа дерево вкривається білими духмяними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Восени достигають яскраво-червоні плоди – дрібні кулясті ягідки, що залишаються на гілках узимку і годують птахів.

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia) – листопадне дерево або великий кущ із родини розових (Rosaceae), має ажурну крону й гладку сіру кору. Навесні або на початку літа дерево вкривається білими духмяними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Восени достигають яскраво-червоні плоди – дрібні кулясті ягідки, що залишаються на гілках узимку і годують птахів.

Терен колючий, дика слива або чорний терен (Prúnus spinósa) – це колючий кущ або невелике дерево з родини розових. Росте на узліссях і схилах, у чагарниках, часто утворюючи густі зарості. Гілки густо вкриті міцними колючками. Листки дрібні, еліптичні, зубчасті по краях. Цвіте у квітні-травні білими квітками до появи листя. Плоди цього виду дрібні, темно-сині, з восковим нальотом, схожі на маленькі сливки. Дозрівають восени і після перших заморозків стають солодшими. Тільки не забудьте помити їх, перш ніж їсти!

Терен колючий, дика слива або чорний терен (Prúnus spinósa) – це колючий кущ або невелике дерево з родини розових. Росте на узліссях і схилах, у чагарниках, часто утворюючи густі зарості. Гілки густо вкриті міцними колючками. Листки дрібні, еліптичні, зубчасті по краях. Цвіте у квітні-травні білими квітками до появи листя. Плоди цього виду дрібні, темно-сині, з восковим нальотом, схожі на маленькі сливки. Дозрівають восени і після перших заморозків стають солодшими. Тільки не забудьте помити їх, перш ніж їсти!

Терен колючий, дика слива або чорний терен (Prúnus spinósa) – це колючий кущ або невелике дерево з родини розових. Росте на узліссях і схилах, у чагарниках, часто утворюючи густі зарості. Гілки густо вкриті міцними колючками. Листки дрібні, еліптичні, зубчасті по краях. Цвіте у квітні-травні білими квітками до появи листя. Плоди цього виду дрібні, темно-сині, з восковим нальотом, схожі на маленькі сливки. Дозрівають восени і після перших заморозків стають солодшими. Тільки не забудьте помити їх, перш ніж їсти!

Терен колючий, дика слива або чорний терен (Prúnus spinósa) – це колючий кущ або невелике дерево з родини розових. Росте на узліссях і схилах, у чагарниках, часто утворюючи густі зарості. Гілки густо вкриті міцними колючками. Листки дрібні, еліптичні, зубчасті по краях. Цвіте у квітні-травні білими квітками до появи листя. Плоди цього виду дрібні, темно-сині, з восковим нальотом, схожі на маленькі сливки. Дозрівають восени і після перших заморозків стають солодшими. Тільки не забудьте помити їх, перш ніж їсти!

Це ж глід (Crataegus) – колючий кущ або невелике дерево з родини розових (Rosaceae). Має блискучу коричневу кору, колючі гілки й глибоко розсічені листки. Цвіте наприкінці весни білими, іноді рожевими квітками, зібраними в щиткоподібні суцвіття. Плоди – червоні або оранжево-червоні кістянки, схожі на дрібні яблучка, достигають восени й тримаються на гілках довго. Глід росте на узліссях, у чагарниках і часто використовується як жива огорожа.

Це ж глід (Crataegus) – колючий кущ або невелике дерево з родини розових (Rosaceae). Має блискучу коричневу кору, колючі гілки й глибоко розсічені листки. Цвіте наприкінці весни білими, іноді рожевими квітками, зібраними в щиткоподібні суцвіття. Плоди – червоні або оранжево-червоні кістянки, схожі на дрібні яблучка, достигають восени й тримаються на гілках довго. Глід росте на узліссях, у чагарниках і часто використовується як жива огорожа.

Це ж глід (Crataegus) – колючий кущ або невелике дерево з родини розових (Rosaceae). Має блискучу коричневу кору, колючі гілки й глибоко розсічені листки. Цвіте наприкінці весни білими, іноді рожевими квітками, зібраними в щиткоподібні суцвіття. Плоди – червоні або оранжево-червоні кістянки, схожі на дрібні яблучка, достигають восени й тримаються на гілках довго. Глід росте на узліссях, у чагарниках і часто використовується як жива огорожа.

Це ж глід (Crataegus) – колючий кущ або невелике дерево з родини розових (Rosaceae). Має блискучу коричневу кору, колючі гілки й глибоко розсічені листки. Цвіте наприкінці весни білими, іноді рожевими квітками, зібраними в щиткоподібні суцвіття. Плоди – червоні або оранжево-червоні кістянки, схожі на дрібні яблучка, достигають восени й тримаються на гілках довго. Глід росте на узліссях, у чагарниках і часто використовується як жива огорожа.

Обліпиха звичайна (Hippophae rhamnoides) – це колючий кущ або невелике дерево з родини маслинкових (Elaeagnaceae). Гілки його густо розгалужені, вкриті короткими колючками. Листки вузькі, довгасті, зверху сіро-зелені, а знизу сріблясто-білі через дрібні блискучі лусочки – це характерна ознака рослини. Обліпихові плоди – соковиті, яскраво-оранжеві або жовтогарячі ягодоподібні кістянки, що щільно сидять на гілках. Вони достигають наприкінці літа-восени, мають кисло-гіркуватий смак. Також на плодах є восковий наліт, що створює легкий сріблясто-матовий блиск, тому вони можуть виглядати не просто яскраво-оранжевими, а ніби "припорошеними" або тьмяними. Росте обліпиха на піщаних берегах річок, морських узбережжях, схилах і пісках.

Обліпиха звичайна (Hippophae rhamnoides) – це колючий кущ або невелике дерево з родини маслинкових (Elaeagnaceae). Гілки його густо розгалужені, вкриті короткими колючками. Листки вузькі, довгасті, зверху сіро-зелені, а знизу сріблясто-білі через дрібні блискучі лусочки – це характерна ознака рослини. Обліпихові плоди – соковиті, яскраво-оранжеві або жовтогарячі ягодоподібні кістянки, що щільно сидять на гілках. Вони достигають наприкінці літа-восени, мають кисло-гіркуватий смак. Також на плодах є восковий наліт, що створює легкий сріблясто-матовий блиск, тому вони можуть виглядати не просто яскраво-оранжевими, а ніби "припорошеними" або тьмяними. Росте обліпиха на піщаних берегах річок, морських узбережжях, схилах і пісках.

Обліпиха звичайна (Hippophae rhamnoides) – це колючий кущ або невелике дерево з родини маслинкових (Elaeagnaceae). Гілки його густо розгалужені, вкриті короткими колючками. Листки вузькі, довгасті, зверху сіро-зелені, а знизу сріблясто-білі через дрібні блискучі лусочки – це характерна ознака рослини. Обліпихові плоди – соковиті, яскраво-оранжеві або жовтогарячі ягодоподібні кістянки, що щільно сидять на гілках. Вони достигають наприкінці літа-восени, мають кисло-гіркуватий смак. Також на плодах є восковий наліт, що створює легкий сріблясто-матовий блиск, тому вони можуть виглядати не просто яскраво-оранжевими, а ніби "припорошеними" або тьмяними. Росте обліпиха на піщаних берегах річок, морських узбережжях, схилах і пісках.

Гіркокаштан звичайний або "кінський каштан" (Aesculus hippocastanum) – це листопадне декоративне дерево заввишки до 30 метрів. В Україні гіркокаштан у побуті часто називають просто каштаном, та це неправильно з точки зору біологічної класифікації. Насправді каштан справжній (Castanea sativa) належить до родини букових (Fagaceae), а гіркокаштан – до родини сапіндових. На відміну від багатьох поширених за кордоном видів, плоди гіркокаштана не їстівні, але неймовірно красиві. Гладенькі горіхи визрівають у колючій шкаралупі, яка тріскається та вивільняє їх восени.

Гіркокаштан звичайний або "кінський каштан" (Aesculus hippocastanum) – це листопадне декоративне дерево заввишки до 30 метрів. В Україні гіркокаштан у побуті часто називають просто каштаном, та це неправильно з точки зору біологічної класифікації. Насправді каштан справжній (Castanea sativa) належить до родини букових (Fagaceae), а гіркокаштан – до родини сапіндових. На відміну від багатьох поширених за кордоном видів, плоди гіркокаштана не їстівні, але неймовірно красиві. Гладенькі горіхи визрівають у колючій шкаралупі, яка тріскається та вивільняє їх восени.

Гіркокаштан звичайний або "кінський каштан" (Aesculus hippocastanum) – це листопадне декоративне дерево заввишки до 30 метрів. В Україні гіркокаштан у побуті часто називають просто каштаном, та це неправильно з точки зору біологічної класифікації. Насправді каштан справжній (Castanea sativa) належить до родини букових (Fagaceae), а гіркокаштан – до родини сапіндових. На відміну від багатьох поширених за кордоном видів, плоди гіркокаштана не їстівні, але неймовірно красиві. Гладенькі горіхи визрівають у колючій шкаралупі, яка тріскається та вивільняє їх восени.