Від "масажок" до інтиму на бойових. Як працює ринок інтим-послуг у прифронтових містах
"Масажний салон". У багатьох, хто орієнтується у прифронтовій тематиці, це словосполучення викликає лукаву усмішку. Бо воно не про масаж. І чи не всі військові, з якими довелося поспілкуватися на цю тему, "чули про "масажки", але, звісно, не користувалися". Та дехто все ж погодився на відверту розмову.
Що бачить чоловік, який заходить "у масажний салон"? У приміщенні з'являється оголена дівчина, прикрита легким халатиком. Під ним – нічого, жодної білизни. Усе починається з легеньких дотиків.
Масаж у виконанні "рейки-рейки, шпали-шпали" триває 50 хвилин. Решта 10 відводиться на сексуальне задоволення. Це – "базова програма". Її можна розширити за додаткові гроші. Дівчина мастурбує клієнту, але не входить з ним в інтимний контакт у класичному й вже усталеному розумінні платних послуг.
"Це політика і салону, і, певною мірою, дівчата туди йдуть, морально налаштовуючись, що це ж не секс", – так описує одну з найбільш популярних інтим-послуг на прифронтових територіях військовослужбовець, який має відповідний досвід.
"А чоловіки тоді чому туди йдуть, якщо це ж не секс?" – питаю я його.
У цьому матеріалі ми знайдемо відповідь на це запитання. Але не тільки.
Я поставила за мету загалом дослідити ринок сексуальних послуг в Україні. У фокусі – як його змінила війна. Свідомо оминаючи моральний вимір цього "бізнесу" – без маркування "добре" це чи "погано" – я просто вивчаю і описую його як явище.
З початку великої війни багато молодих чоловіків опинилися далеко від дому в стресових умовах. Чимало з них має грошове забезпечення, якого раніше не було. За військовими і їхніми грошима помігрували ті, що готові задовольнити попит.
Отож, "масажні салони" в прифронтових містах, інтим-послуги в зйомних квартирах і навіть секс на бойових. За скільки військові це все купують? Чому взагалі за цим ідуть? Чим діляться з випадковими супутницями? А як з подружніми зрадами? І що говорять про це самі жінки, залучені до цього табуйованого заняття?
Це – невичерпний перелік питань, який я поставила своїм співрозмовникам – військовому Володимиру і двом жінкам – Оксані і Марині. Усі – з досвідом платних сексуальних послуг. Імена, певна річ, змінені з міркувань приватності.
Далі – їхні історії про платні емоції, втечу від травм війни, про секс за гроші, який переростає в романтичні стосунки, про прояви насильства, про дружбу і про світлу памʼять після смерті.
Як війна змінила ринок секс-послуг
Володимир – розлучений 43-річний військовий, який воював на Київщині, Харківщині, Луганщині і Донеччині. Зокрема, брав участь в боях за Білогорівку і в обороні Бахмута. Покинув військо через численні поранення: черевної порожнини, тазу й ніг.
– За моїм субʼєктивним спостереженням, війна змінила ринок сексуальних послуг. Тому що, по-перше, дуже багато військових, відірваних від своїх родин, від своїх жінок. В принципі, молоді здорові чоловіки, сексуально активні, вони обмежені. Та сама Дружківка чи Краматорськ, там така висока концентрація військових, що просто позалицятися до якихось дівчат часом важко. І тому більше попиту виникає для таких послуг.
По-друге, знов-таки, якщо ми говоримо про військових, на сьогодні ні для кого не секрет, що держава дає непогане грошове забезпечення. Треба розуміти, що сексуальні послуги недешеві. І скористатися такими послугами не по бюджету, можливо, для якоїсь категорії людей. А військові, власне, з тієї категорії, де нема матеріальних проблем.
З точки зору ведення бізнесу, треба йти за клієнтом, а клієнти це, в принципі, прифронтові міста. Ну, прямо хаб-хаб – це Краматорськ, звичайно. Звісно, ще Харків.
Сьогодні, мабуть, всі вже стикалися, бачили відосики, мемасики з "інстаграмів", з "тік-токів" про відносно новий формат надання послуг – так звані "масажні салони". Там нема в стандартному більш широкому розумінні сексуальних послуг. Там нема ніякої пенетрації. Тобто дівчата маскуються під масажні салони, задовольняють чоловіків суто руками, десь, може, частинами тіла, неорально, невагінально.
– Скільки це коштує?
– Базова програма – це півтори тисячі гривень. Плюс доповнення – в середньому вони коштують тисячу гривень. За годину. Якісь там різні еротичні танці, якийсь там фут-фетиш, поцілунки по тілу, виключаючи інтимні, навколоінтимні зони. Може навіть бути якесь відверте піп-шоу (глядач спостерігає за еротичним виступом через шпаринку чи кабінку, без фізичного контакту – ред.). Там перелік опцій, які можна вибирати.
– Я так розумію, існують цілі мережі?
– Якщо ми говоримо про "масажні салони", то я кажу тобі – 100%. З однаковою назвою, з однаковим дизайном – як зовні, так і всередині, з однаковою ціновою політикою.
– Якщо говорити про прифронтову зону, є якийсь безпековий фактор, укриття? Про це подбали?
– Всі військові, які десь були на позиціях, посидівши в тому ж самому Краматорську, вважають, що це не зона ризику.
– Ніяка повітряна тривога не зупинить масаж, час якого настав?
– Сто відсотків.
– А класичний секс як послуга ще поширений, чи тільки ці салони?
– Можна поділити на дві ключові складові. Перша – це щось на кшталт борделю, клієнт туди приходить, виходить якась адміністраторка, виходять дівчата – і вибираєш, хто тобі подобається. Є трошки протилежний формат, коли дівчина сама по собі, вона орендує квартиру, сама публікує оголошення, ти її знаходиш, і вона працює індивідуально.
Оксана – 36-річна жінка з центральної частини України, яка має десятирічний досвід в платній інтимній діяльності. Закрила цю сторінку для себе після того, як зустріла свого нареченого серед клієнтів – теж військового.
– Перед війною в мене була чорна смуга. Я працювала сама на себе. І зловили продажні поліцейські, "мєнти". Вони запропонували працювати на них. Або ти працюєш з ними, або взагалі не працюєш. Тобі підкинуть наркотики або познущаються, поб'ють. Я уже в дуже виснаженому моральному стані була.
Ти не можеш нікуди вийти. Постійно, кожен день, над тобою чинять насильство. Є ж такі люди, які просто знущаються. Вони можуть робити все, що завгодно. І зв'язати можуть. І до дерева прив'язати. І закрити в квартирі, не випускати. Дві доби колись так мене не випускали. Я вже хотіла стрибати з третього поверху. А тут, виходить, війна почалася. Я знаю, що один із них загинув. На війні. А де інший, не знаю. Після того вони до мене більше не приїжджали.
Потім я почала працювати сама на себе. Я не на оцих сайтах, не на проституцію… там, де дівчата за викликом. Я туди взагалі не заходила. Я на звичайних сайтах знайомств знайомилася з хлопцями. Вони пропонували зустрітися. І в мене як понеслась біла смуга у житті. Мені скільки таких військових попадалося...
У мене є такий друг – він мене навіть познайомив зі своїми батьками. Він ото як приїжджає в гості до мене, так одразу ми з ним в кафе йдемо, в ресторани, відпочиваємо. Він мені одразу дає гроші – як мінімум 10 тисяч. Тобто проблем нема. Мені попадались такі люди, поки я не зустріла свого хлопця. Після того, як я зустріла його, припинила цим займатися.
Марина – 47-річна жінка з Краматорська, яка зайшла в сексуальну сферу ще в 2014-му, з початком війни на Донбасі. Зараз у неї воює син, він не знає про промисел, до якого залучена жінка.
– А в Краматорську працюють тільки місцеві дівчата?
– Приїжджих багато, дуже багато із Дніпра, і ось дівчина з Вінниці. Я у дівчат питаю: а що, там не таке? Вона каже: ні, саме у Краматорську дуже багато військових, і от якось налагоджено тут. Багато хто навіть, як розповідають, квартири собі купили, буквально, нехай за місяць-два, дівчатка так працюють.
– Ти хочеш сказати, що військові, тому що в них гроші є, правильно?
– Так. Вони кажуть: "А куди мені їх витрачати? Ну ось я сиджу тут, в окопі, у мене на картці сотка лежить, що мені з нею робити?". І починають божеволіти, отож так.
Як військові знаходять жінок
Володимир
– Будь-яка людина, яка введе в Google "масажний салон" чи "еротичний масажний салон" – пошуковик підтягне першим рядочком місця поблизу, в великих містах – може, навіть і не один.
– З "масажними салонами" зрозуміло. А як "шифри" вбиваються в Google, якщо чоловік шукає класичні сексуальні послуги?
– Існує один сайт, який вже на території України працює доволі давно, і там є диференціація по містах: як правило, обласні центри і Краматорськ окремо. А якщо без того сайту, це обсяг роботи, відкрити 50-100 мільйон вкладок і обдзвонювати.
Мені здається, на сьогодні 90% цих оголошень про надання інтимних послуг – це все фейк, шахраї, які глобально зводяться до одного – скинь гроші. І коли людина скидає гроші, вона потрапляє в чорний список, ніхто їй не відповідає.
Я вже навчився відрізняти фейкові оголошення від нефейкових. По-перше, це ціна. Я плюс-мінус розумію, що 3-3,5 тисячі – це така низенька ціна. Об'єктивно, якщо більш-менш гарна дівчина, то це буде 5-6 тисяч. А ніяких не 800 гривень і "скинь половину на карточку". Тобто питання ціни. Треба розумітися.
Другий фейк: навіть якщо це реальні дівчата, вони несправжні фотографії виставляють. Тобто дівчина на фотографії буде виглядати в рази краще, ніж та, яка відкриє тобі двері.
Оксана
– А от ви, наприклад, познайомилися, обмінялися контактами. Він просить приїхати. Що далі відбувається?
– Добре, хочеш, щоб я приїхала, дивись. Наприклад, у Харків – на таксі або машиною. У мене є знайомі, які мене відвезуть. "Тебе влаштовує, що 7 тисяч буде дорога туди і назад?". Далі ми обговорюємо з ним суму. Зрозуміло, що я не на годину і не на дві туди їду. Смисл мені їхати за якусь тисячу гривень під бомбардування? Ніхто туди не буде їхати. "Мінімум 10 тисяч гривень. Влаштовує?". За добу.
Марина
– Скрізь є свої розцінки, скажімо, оральний секс коштує тисячу. Звичайний секс – півтори-дві. У мене було за ніч п'ять тисяч, ну це дві людини. Я ціни не завищую.
– А ти на позиції прямо виїжджала?
– Так.
– А де?
– Під Слов'яногірськом (Святогірськом – ред.) були. Страшно так, дуже. Думаю: я туди більше не піду. Мені не треба ні грошей, нічого. Сидиш, як на голках. Ну, приїхали туди, у ліс. У них там бліндаж. Ми вдвох були з дівчиною. Дівчинка пішла до одного.
Мене вибрав інший: "Мала, давай, сідай. Будемо зараз пити". Кажу: "Розумієте, я ж в ліс приїхала не пити". Він каже: "Я тобі заплачу. Просто хочеться з дівчиною…". Він підійшов, обійняв, понюхав. "Після цих клопів, – каже, – просто хочеться обійняти жінку, просто поговорити".
Ми сиділи з ним пів ночі, майже до ранку, розмовляли. Він: "Навіщо тобі це все треба? Виходь за мене заміж". Я кажу: "Щиро дякую. Я не хочу".
Курйози
Володимир
– Випадок був, коли після боїв за Білогорівку я вирішив, що от все, край, треба мені десь знайти. Інтернет – без варіантів. Я думаю: по відпрацьованій схемі, все в місті знають таксисти, будь-яке питання. І мені прямо адресу диктують, кажуть: "записуй".
Я приїжджаю, це така околиця Краматорська, там вже приватні забудови, руху майже нема. Я тільки бачу, пересуваються якісь легковики на бляхах, і підозрілі військові молоді сидять. Я думаю, певно, десь вже поруч наше місце. Мабуть, на дверях був якийсь номер написаний. Я за тим номером набираю, і мені адміністраторка чи хто каже, що в них сьогодні працює дві дівчини, а в черзі сорок людей. Чи записувати сорок першим. Це було доволі моторошно для мене, думаю, ні, мабуть, не так аж сильно хочеться, ще почекаю.
– А що не так?
– Ну, знаєш, не зрозуміло, хто з бойових вийшов: я чи дівчина. Кому важче, кому треба допомога морально-психологічної реабілітації.
Оксана
– Хлопці в мене нескучні попадались. Весело. У мене друг є, він сказав своєму комбату, що я його жінка. Його комбат дзвонить, каже: "Ваш чоловік знову напився. Ви ж йому скажіть, бо наступного разу з нього знімуть сто тисяч". Я говорю: "Так, швиденько взявся за розум, тому що знімуть гроші, сім'я залишиться без хліба. Ти плаття мені обіцяв купити, телефон новий. Ти що, сто тисяч знімуть!".
І він оце ж постійно всім командирам роздає мій телефон. І вони потім до мене дзвонили. А я ще їм казала, що в нас двоє дітей: "Будь ласка, не знімайте з нього виплати, бо діти сидять, плачуть, що батька в армію забрали".
– Ти заощаджувала йому ці сто тисяч?
– Звісно! Він же ж потім мені й пересилав половину! У нас з ним, так би мовити, бартер був. "Так же ж в сім'ю ж, – говорю, – треба. Діти плачуть", – говорю.
І вони кажуть: "Ну все, Вовка, оце скажи "дякую", що в тебе така жінка". А я ж там пишу, говорю: "Господи, будь ласка, не карайте Вовку, тому що він хороший батько, він пішов сам, він доброволець. Ну любить людина випити, що ж ти зробиш". А так: як в бій, то він перший.
Зараз, звісно, у нього здоров'я сильно погіршилося, у нього інвалідність. У них мінометний приліт був в машину. І хто з ним був в машині, всі загинули, а він один тільки залишився живий.
Чи варто дружинам хвилюватися?
Володимир
– Військовослужбовці, у яких є сім'ї, вони теж користуються цими послугами?
– На моє особисте переконання, гарні, міцні сім'ї за час війни стали тільки міцнішими. Якщо в сім'ї були якісь проблеми, знаєш… Чоловік, який раз в житті вирішив одне питання: так, я можу померти, все решта на фоні цього – це вже такий дріб'язок. І якщо раніше чоловік готовий був щось терпіти, що в сім'ї не влаштовувало, то вже під час війни він каже: я не буду нічого терпіти, житиму так, як мені подобається, як я хочу. І тоді вспливають всі проблеми – і сім'ї розпадаються.
Мабуть, просто варто дівчатам, жінкам частіше навідувати своїх чоловіків, бо з відпустками в різних підрозділах по-різному. У бойових підрозділах, як правило, це дуже важко, вихід тільки один. Але, знову-таки, я навіть по собі суджу: якщо мова йде про щирі стосунки, ну це табу. Якщо стосунків немає, це як опція.
Я тобі скажу так: я, як військовослужбовець з пораненням, то в мене теж є обмеження. Фізично важче – просто перебувати в тих місцях, де є дівчата, з якими можна познайомитися. І далі – навіть не про стосунки, а чи захоче ця дівчина хоча б ніч з тобою провести? Бо, певною мірою, якісь комплекси виникають, коли ти раніше був тигр-лев, а зараз ти думаєш: а хто я тепер, а як? Ну, давай, спробую хоч за гроші. Виходить. І вже якась віра в себе повертається.
– А чи багато чоловіків відмовляються користуватися цими послугами?
– Звичайно, не треба хвилюватися жінкам, що чоловіки десь в прифронтовій зоні, повідкривалася купа борделів… Мабуть, більшість моїх знайомих побратимів просто з нас ржуть, кажуть: "Ну ви кончені, куди ви сьогодні йдете? У мене жінка вдома, я без вас".
Тобто більшість військовослужбовців знайомих: є жінка вдома, пів року не бачились, без відпустки – не важливо, це все табу і це – неприпустимо. І чоловіки молодці і не зраджують жінкам.
Марина
– Багато серед тих, з ким ти мала справу з військових, одружених чоловіків?
– Багато. Так я сама їм кажу: "Хлопці, обережніше, СНІД не спить, користуйтеся контрацептивами". Я приношу їм презервативи, роздаю. Нам видають, я їм приношу. Кажу: "Будь ласка, бо привезете додому подарунки".
– Що, багато інфікованих дівчат в Краматорську?
– Так, багато.
– А можеш трошки більше розказати, звідки ти про це знаєш?
– До нас приїжджають машини, беруть кров із вени, перевіряють на ВІЛ.
– Організації якісь?
– Так. І ось дівчата наче як вихваляються цим, я не зрозумію... Одна розповіла, друга, третя. Я так дивлюся: їх дуже багато, і нагородили вже, я так підозрюю, багатьох.
За чим ідуть чоловіки
Володимир
– Давай так, від простого до складного. Очевидно, гормональний фон. У всіх є потреба. У когось більше, у когось менше. Просто виникає бажання. Це якась біохімія. От хочеться. У когось є можливість зустрітися з дівчиною, з жінкою, з коханою. У когось фізично навіть і немає тої жінки. І виникає бажання емоційної, фізіологічної розрядки. Це перше.
По-друге, треба розуміти, що військові на позиціях часом переживають такий стрес, який неможливо описати. Це треба тільки приїхати, побачити, відчути. Це моторошно. Це жахливо. Це дуже-дуже сильно напружує. Ти напружений виходиш – і хочеться розслабитися.
І ще емоційна складова: крім сексуального оргазму, хочеться якогось тепла, доброти. Ти завжди розумієш, що це все фейк, що це гра. Але є такі дівчата, які підіграють дуже якісно. І ти на свій короткий проміжок часу можеш забути, що тобі завтра заступати на позиції, що життя важке, непередбачене, і може закінчитися будь-якої миті. Ти про це забуваєш, розслабляєшся. Емоційно – в тому числі. Не лише фізіологічне питання. Думаю, це дві ключові складові.
Уже після Харкова я звернув увагу, що дівчата з масажок емоційно набагато приємніші. Тому що дівчата в сфері надання класичних сексуальних послуг морально пригнічені.
– А як думаєш, іде хтось туди, щоби його просто обійняли?
– Я думаю, так. Я з різними спілкуюся чоловіками. Бувало й таке, що викликали дівчат на всю ніч: трошки поприбирай в квартирі, попери речі, поговоримо про життя і таке інше. Знову-таки, це коли ти маєш достатньо грошей. Бо послуги не з дешевих.
Оксана
– Що шукають військові?
– Спокою. Шукають виговоритися. Люди, які бачили смерть, цінують кожну хвилину. Вони не дивляться на тебе як на повію. Просто та людина, яка його вислухає, підтримає, яка йому подарує одну спокійну ніч. Вони не дивляться вже на тебе, як на якусь дівчину з вулиці, якій потрібні гроші. Вони тобі дадуть гроші. Все дадуть тобі.
З цими людьми все швидко. З ними дуже швидко проходила ніч. Ми сиділи, могли цілу ніч розмовляти – і час дуже плинув. А там вже дзвонять. Все, треба їхати. Він каже: "Боже, як добре. Йду, а мені жити хочеться. Просто жити от в своє задоволення, в своїй країні, на своїй землі хочеться".
Марина
– Були такі, що навіть "просто посидь зі мною, вип'ємо, побалакаємо". Кажуть: "Нічого не хочу". І ми з ним сиділи всю ніч. Він про своє життя розповідав, я своє. Ну багато таких хлопців. І досі ми дружимо, вони дзвонять, буває, навіть гуманітарку якусь там передають, тушонку, згущене молоко. Багато дуже хороших хлопців.
Звісно, в діжці меду є ложка дьогтю. Є зарозумілі дуже, на тебе дивляться як на ганчірку: "Я тебе ось купив, я робитиму з тобою все, що хочу".
"Ложка дьогтю"
Володимир
– А чи не було в тебе ситуації, коли дівчина тебе боялась?
– Якщо ми говоримо про дівчат, які працюють індивідуально, звісно. Я розумію, що серед чоловіків вистачає маніяків, збоченців, навіжених, які тим чи іншим чином тиснуть, пресують дівчат. І вони вже, маючи відповідний досвід, ставляться так з підозрою до всіх. І ти, коли опиняєшся в закритому просторі сам на сам, це напружує.
І в мене був навіть такий випадок. Я знайшов дівчину по інтернету, ми зустрілися, я зайшов, ніби все нормально було, я, здається, навіть вже скинув гроші на картку. І якийсь в мене, я вже не пам'ятаю, пролунав невдалий жарт, чи що їй не сподобалось. І вона злякалася. Вона сказала: "Ні, нічого не буде, ми тобі скинемо гроші назад, я не працюватиму".
Оксана
– Як то кажуть, в сім'ї не без виродка. Закривали дівчат. Одну закривали і приходили вп'ятьох ґвалтували. І автомат підставляли під голову. Типу: "Зараз тебе ніхто тут не знайде, нікому ти не пожалієшся, тобі ніхто не повірить". Ось такі були випадки.
Марина
– Всяке бувало. Завезли дівчину в посадку якусь. Дуже жорстко її… ну, там пройшло дуже багато людей, десь з 15. І просто кинули її там, вона йшла по трасі, добиралася додому пішки. Вона потім пішла до лікарні, їй все порозривало. І все, вона на цьому фоні збожеволіла. Тепер ходить, усміхається. Все. На пенсії.
– А тобі чи твоїм подругам садисти попадались?
– Мені не траплялися, а подрузі – так. Побив її ременем армійським. У неї вся спина... Він перебив їй м'язи ніг. Спочатку він її, прямо скажемо, ґвалтував, не сексом займався, а ґвалтував. Дуже жорстко. А потім сказав: "Ти – мерзота, повія. Гадюка, гадів треба чавити". І ось вона довгий час відходила. Зараз не ходить нікуди, сидить удома, боїться просто.
Смерть близько
Володимир
– Ні один полігон, ніяке БЗВП не підготує військовослужбовця до того жаху, через який доведеться проходити. І це – як і ризик власної смерті, так і нести смерть комусь іншому. І важко – що те, що інше. І коли ти повертаєшся на тих кілька днів, умовно кажучи, у Краматорськ, хочеться на емоційному рівні з такого похмурого обличчя посмішку. І виходиш з тієї "масажки" вже усміхнений.
Хтось стрес гасить в алкоголі. Комусь навпаки – з жінкою розслабиться, і не важливо, що ця жінка… "повія" чи з масажок дівчата. Це не має значення. Просто хочеться розслабитись, забутися, перенести себе в вигадану реальність. Її нема, насправді. Але ну хоча б там на годинку зануритися і зняти цей стрес, цю напругу.
Оксана
– Мабуть, Боженька мене оберігає. Мені потрапляли справжні чоловіки. Деяких з них, на жаль, вже з нами немає. Загинули. Один хлопець з Харкова, я їздила до нього, він загинув. І його брат знайшов мій телефон, він побачив переписку нашу. І він каже: я подумав, що ти його дівчина. І його мама дзвонила. І ми до сих пір з нею спілкуємося, з цією сім'єю.
Вони мене запрошують в гості. Кажуть: "Саша з тобою найбільше спілкувався. І ми подумали, що ти його дівчина". Ну я ж не можу їм сказати, з яких причин ми з Сашею зустрічались.
Три рази я так до нього їздила. А потім його забрали під Луганськ, і він в цьому лісі Серебрянському, під Луганськом, загинув.
І от в один із таких приїздів, пам'ятаю, він прийшов, каже: "Я три доби не спав". Вони були десь під Ізюмом. Розповідав, що постійно на посту, не можеш спати, з усіх боків вони лізуть. Ми з ним оце посиділи, випили по 50 грамів, і він просто заснув, виморився. Я сиділа отак, дивилася, як він спить. Просто от людина до такої міри красиво спить. І думаєш: не дай Бог, отак от завтра він піде, і я його не побачу. І так воно і сталося.
Він мені коли останній раз дзвонив, казав: "Тут, під Луганськом, повітря пахне кров'ю". Каже: "Собаки розривають тіла людей, їдять. І я розумію по формі, що це наш хлопець, а зробити нічого не можу. Тому що, якщо вистрілю в неї, мене одразу пристрелять".
– Прив'язалася до нього?
– От до кого, до кого.... Оцей Сашуня, він мені такий… людина-сонечко була. Віє добротою, людяністю. Просто дзвониш, і він завжди: "Що тобі треба? Чого ти ходиш без шапки? Так, ану, швидко йди нову шапку купи. Зараз я тобі скину тисячу гривень. Так, що там ще? Ага, сумочка. Так, давай нову сумочку. Тобі терміново треба нова сумочка". От як з подружкою.
Знаєте, мені дійсно попадались люди. Може за те, що я раніше натерпілася знущань. Хлопці, які готові віддати все. За свою країну, за своїх людей. І вони нічого не жаліють для цього. Ні себе, ні здоров'я, ні навіть своїх рідних.
Мужні чоловіки, воїни з великої літери. Я навіть кожного разу, як в церкву хожу, за них ставлю свічку. От за всіх них ставлю. Бо вони тільки залишилися у мене в пам'яті. Деякі ще на фотографіях.
Коли виникають почуття
Володимир
– Іноді виникають, це прямо до смішного, такі ситуації, коли виникають щирі почуття. І в мене є такий знайомий. Він каже: "А я закохався".
– І що, не склалося?
– Ні, не склалося. Бо це була "масажка". І там своя політика спілкування з клієнтами. Не дозволяється передавати особисті дані, отримати прямий контакт дівчини. Не завжди є можливість запропонувати дівчині щось більше, зустрітися за межами закладу. Але сподобалась. Перший раз прийшов, другий, третій. Намагався.
І буває навпаки. Я якось був вражений, що і дівчина теж відчула справжню емоцію. Вона робить масаж, торкається, а я розумію – якось вона не так торкається, занадто щиро. Ну не можливо аж так грати. От виникають якісь почуття.
Оксана
– А як ти хлопця зустріла?
– Так же само. Ми з ним познайомились на сайті знайомств і почали переписуватися. Він каже: "Давай зустрінемось, приїжджай до мене в Харків, я зараз тут на посту".
Він мені одразу сім тисяч на таксі скинув, 10 тисяч – мені і за квартиру – там щось дві тисячі за добу. Тобто він мені одразу довірився, дав гроші. Я б могла взагалі нікуди не їхати, заблокувати його – і все.
Приїжджаю, він там: шампанське, квіти. Ми з ним сіли, випили, наїлися, відпочили. Пів ночі розмовляли. Він каже: "Я оце їхав, після війни мені просто хотілося от побути з дівчиною. Просто виговоритися". Війна наскільки його змінила, його слова: "Я на війні навчився щиро молитися".
Ми як з ним другу ніч спали, і він як закричить: "Вставай, братан, копай, копай! Приліт! Лягай!". Я кажу: "Все, я з тобою спати більше не буду. Або ми будемо лікуватися, йти до психолога, якісь ліки тобі. Тому що кожну ніч як під бомбардуваннями". Я здригаюся, потім не можу заснути. Мене трясе, він кричить, плаче. Його поки заспокоїш…
Відтоді у нас все закрутилося, він почав мені писати. Каже: "Я не знаю, це війна. Але, якщо можна, я тобі писатиму кожного дня". Я кажу: "Та, будь ласка, пиши. Мені приємно". Ну мені цікаво було з ним розмовляти. Наше спілкування почалося з жартів, ми, як-то кажуть, на одній хвилі були. У мене таке враження було, що я знала його все життя, наче виросли разом.
Потім він мені купив телефон. Каже: "Я до тебе приїду в гості, мене відпустили на два дні". Приїжджає, привозить мені запечатаний iPhone. Мені ще таких дорогих подарунків не робили. І от він так до мене їздив, я до нього, і з ним у нас завʼязалося. Потім його списали по контузіях.
– А в який момент ти вирішила, що цим більше не займаєшся і що ви тепер пара?
– Він просто розумний чоловік. Він бачив, що мені дуже багато пишуть. Пишуть, дзвонять, висилають, подарунки, квіти передають. І він каже: "Я би хотів, щоб ти була тільки моєю жінкою. Ти можеш якось сказати своїм залицяльникам, щоб вони більше до тебе не дзвонили, пояснити, що в тебе є чоловік?". І все. Я сказала: "Все, хлопці, вибачте, у мене є чоловік, якого я люблю, з яким мені весело, який мене підтримує в усьому".
– А довіряє тобі?
– Довіряє. Він каже: "З тобою я сплю спокійно". Він знає, що якщо я пішла гуляти з подругами, то я повернуся додому, і все чітко. Він знає, що він прийде додому і завжди буде чисто, наготовлено, що його вдома чекають, що його цінують, його люблять.
Як то кажуть, найбільш віддані дружини – це повії. Є така приказка. Повія не піде зраджувати, бо їй це все вже набридло. Я по собі скажу: якщо я люблю людину, то мені вже ніхто не потрібен. Ні за які гроші. Не все в цьому житті вирішують гроші.
Катерина Лихогляд, редакторка Ukrainian Witness, спеціально для УП. Життя