Закинуті у нетрі Росії. Як з Херсонського дитбудинку викрадали дітей
"Всім все одно на нас. Допоможіть знайти та повернути їх", – почала розмову керівниця Херсонського обласного будинку дитини Олена Корнієнко влітку 2023 року.
Олена Павлівна – директорка закладу без дітей. Майже всіх їх забрали росіяни під прикриттям евакуації у жовтні 2022 року, а деяких – таємно.
Доля кожної дитини тепер – це матеріали кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. А тим часом Україна знаходить та повертає малечу важкими зусиллями.
Шлях в забуття
На початку широкомасштабного вторгнення не вдалося вивезти з окупації 63 вихованців дитбудинку. Втікаючи від обстрілів, дітей сховали у підвальному приміщенні церкви "Голгофа".
"Ми шукали родичів дітей та віддавали "на руки" всіх, кого могли забрати дорослі додому, розуміючи, що рано чи пізно росіяни нас знайдуть і що буде далі – невідомо", – розповідає патронажна медична сестра Олена Овчиннікова.
За час перебування в церкві батькам та родичам віддали 10 дітей.
Депутат Держдуми РФ Ігор Кастюкєвіч прийшов в храм зі зброєю в кінці квітня 2022 року.
"Дєті єсть?" – спитали незнайомці в балаклавах російською. Діти були.
Очевидиця подій та колишня вихователька дитбудинку Людмила Афанасьєва особисто зіткнулась з Кастюкєвічем:
"Солдати обнишпорили всі кімнати. А цей їхній головний, який потім виявився Кастюкєвічем, так огидно пробуркотів: "Та кому потрібні ці недорозвинуті...".
Жінка каже, за його наказом з церкви всіх повернули у двоповерхову будівлю закладу без укриття.
У дитбудинку працювало більше сотні працівниць. Після широкомасштабного вторгнення хтось евакуювався, хтось просто звільнився й перечікував в місті. Але більшість залишилася працювати з дітьми.
Корнієнко поступово була усунена від обов'язків директорки, на її місце окупаційна адміністрація призначала місцеву педіатриню Тетяну Завальську, що дуже симпатизувала "руському миру".
"Час від часу до дітей навідувались різні люди, ці росіяни, в масках, зі зброєю. Питали імена діток, чи є в них братики та сестрички. Навіщо? Так ми дожили до осені, а 21 жовтня під командуванням Завальської на автобусах і на швидких всіх дітей увезли з дитбудинку", – згадує медсестра Любов Сайко.
Разом з дітьми росіяни забрали усе, особові справи дітей та персоналу, медичну та адміністративну документацію; інформацію на комп’ютерах було видалено, а багатьох свідків перед відходом окупанти встигли залякати.
Після деокупації Херсона українські правоохоронці мали зосереджуватись на розслідуванні випадків тортур та вбивств, відстеженні колаборантів, а також вивезеннях херсонських дітей в табори на так званий відпочинок.
За даними українських правоохоронців, дітей, що опинились в розлуці з батьками, через те, що їх не вернули з Криму в Херсон, було понад півтори тисячі. Таких примусово переміщених дітей називають "батьківськими", оскільки їхні родичі звертались до правоохоронців, а ті подавали дітей в розшук.
Розпочиналися процеси повернення за участю батьків. Тож ці справи, питання військовополонених та зниклих безвісти залишались у центрі уваги центральної влади.
У той час вихованців дитбудинку ніхто не шукав. До всього додався бюрократичний хаос місцевої служби у справах дітей.
"У нас елементарно не було фотографій вихованців дитбудинку, жодних даних щодо їхніх батьків чи родичів, не було рами злочину, – розповідає одна зі слідчих по справі дитбудинку, ім'я якої не називається з міркувань безпеки. – Цій та іншим схожим справам було надано статус "особливо важливі", але нам все одно катастрофічно не вистачало людських ресурсів. Збирали щось дійсно цінне ми по крупицях".
Російські вимоги
Після оголошення ордеру на арешт Путіна та Марії Львової- Бєлової представники Міжнародного кримінального суду готувалися відкривати офіс в Києві, а українське слідство фіксувало сотні епізодів депортації.
Вдалося встановити, що у вивезенні 46 вихованців з Херсона 21 жовтня 2022 року брали участь зокрема: причетний до силовиків РФ Ярослав Рєзніков, так званий заступник міністра охорони здоров'я Криму Антон Лясковський, заступниця директора сімферопольського дитбудинку "Йолочка" Маргарита Суслова та багато інших. Втім, доказів провини конкретних осіб для суду було замало.
Треба зазначити, що всього з дитбудинку в невідомому напрямку забрали 50 дітей.
За словами багатьох свідків подій, окрім десятьох діток, яких було віддано родичам в Херсоні на початку окупації, ще троє діток з особливими потребами залишилися в обласній лікарні в Херсоні.
46 дітей росіяни вивезли 21-го жовтня 2022 року, двох дітей в цей же день було віддано невідомим приватним особам і ще двох дітей було викрадено у вересні 2022 року.
У червні 2023 року СБУ повідомила про підозру депутату держдуми РФ Ігорю Кастюківічу, так званій директорці дитбудинку Тетяні Завальській та окупаційному чиновнику Вадиму Ільміїву щодо депортації українських дітей у РФ та безпосередньо щодо участі в переміщенні вихованців у Крим. Це були перші підозри від України у загальному провадженні по депортації.
Українські слідчі та міжнародні партнери навідувалися в Херсон. Серед їхніх завдань зокрема було опитування свідків аби встановити всіх причетних до злочину вивезення вихованців дитбудинку.
"Відповідно до міжнародних правових норм, одним з наших викликів стало документування доведення чи заперечення реальної військової загрози та необхідності евакуації дітей з міркувань безпеки. Ми знайшли докази того, що законних підстав для вивезення вихованців дитбудинку в росіян немає", – зазначає начальниця відділу департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу генерального прокурора Яніна Тертична.
Більшість вихованців дитбудинку разом із Завальською відправили в сімферопольські заклади "Йолочка" та "Опушкі". І поки йшов час, малеча росла.
Постало ще одне питання: як впізнати дітей у майбутньому, що зростають та змінюються зовнішньо? Отже, необхідно було зібрати та зберегти біологічні зразки найближчих родичів діток.
Протягом 2023 року з різних джерел надходила інформація, що кількох вихованців з Сімферополя забрали родичі, що проживали у РФ.
Відповідно до статті 74 "Додаткового протоколу" з "Коментарем 1987 року до Додаткового протоколу" до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, родиною вважаються не лише родичі по прямій лінії споріднення (за походженням чи юридично), але всі ті, хто вважають один одного членами сім'ї через спільне життя чи емоційні зв'язки.
Отже, відповідальність за дитину можуть взяти на себе двоюрідні брати, сестри, дяді і тьоті, а також не родичі, наприклад вітчим тощо. Але Росія виставила Україні інші умови: дітей повернуть тільки кровним родичам, при чому споріднення має бути документально підтверджене, документи перекладені російською мовою, а родичі повинні особисто приїхати за дитиною.
Офіційним опікуном всіх дітей херсонського закладу залишається українська директорка Олена Корнієнко. Але Росія не погоджується на повернення всіх дітей до рук українського представника. Одна з причин – існування російської юридичної особи будинку дитини з російським керівником закладу, який є опікуном дітей за законами РФ.
На відміну від процесу повернення в Україну дитини, в якої є батьки, можливості щодо вихованців Херсонського будинку дитини були обмежені.
Кожна дитина, що опинилась у державному закладі, мала певні труднощі із родиною. У когось це були складні життєві обставини, у когось – важкі хвороби обох батьків, а дехто був позбавлений батьківського піклування через алкоголізм батьків.
Найтяжчими випадками були ті, де процес позбавлення батьківського піклування перервався через війну, наприклад, коли судовий розгляд проходив на лівобережжі, або суд не встиг внести рішення в реєстр через вторгнення. Тоді дитина "зависала" у юридичному статусі.
Оформити опіку на дитину, не позбавлену піклування, було неможливо, так само неможливо було позбавити дитину піклування, якщо батьки перебували в окупації. Таким чином деякі діти опинились в юридичному капкані, який розставив Кремль.
На час окупації саме сиріт в дитбудинку не було. Але у грудні 2022 року від російської атаки загинули рідні мама і тато двох близнючок вже коли ті перебували в "Йолочці".
Загалом перед Україною постала ще одна задача: знайти батьків або кровних родичів, які погодяться оформити необхідні документи та поїхати за дітьми в Крим. Через війну та окупацію лівобережжя, звідки родом понад половина вихованців дитбудинку, задача була надскладна.
Сім врятованих діток
Дії, пов'язані з персональними даними дітей, особливо тих, що перебувають у піклуванні держави, традиційно супроводжуються бюрократичною тяганиною.
Через війну втратилося багато даних, що містилися тільки на паперових носіях в кабінетах місцевої влади Херсонщини. Попри це, збір даних щодо родичів вихованців дитбудинку продовжувався. Вдалося встановити багато родичів, які надали свої біологічні зразки та погодились забрати дітей.
Наша перша зустріч з Володимиром Берензоном приголомшила чоловіка. Я повідомила, що шукала його майже пів року і буквально випалила: "Візьміть племінниць собі, але спочатку за ними потрібно поїхати в Крим".
Володимир знав, що його рідний брат та батько дітей загинув від російського обстрілу в грудні 2022 року. Знав чоловік, що в нього є маленькі племінниці, але ніколи з ними не бачився та не мав уявлення щодо їхеьої долі. Побачивши фото дівчаток, які було зроблено в окупації напередодні виїзду із церкви, чоловік із дружиною розчулились: "Звичайно, ми заберемо їх".
У лютому 2024 року дружина Володимира відправилася до Москви. Туди співробітники офісу Бєлової за посередництва Катару привезли дітей з "Йолочки". Тут варто зазначити, що згідно нормам міжнародного гуманітарного права, повернення жертв депортації не виключає кримінальної відповідальності і не є законним виправданням злочинців.
У Сімферополі цим та всім іншим вихованцям дитбудинку зробили російські свідоцтва про народження. Також росіяни змінили "директора" окупаційного будинку дитини Херсона. Замість Завальської цю посаду обіймає Андрєй Халєвін, що до свого призначення опікувався похоронним бюро та садовим товариством.
Возз'єднана родина Берензон – результат наполегливої праці багатьох інституцій.
"Я не можу оговтатись від цього шоку, дівчата такі рідні, ми абсолютно щасливі", – каже Володимир через кілька днів після зустрічі з дітьми.
Ольга, що вернула свого сина Віктора у жовтні 2023 року, Вікторія, що нещодавно привезла сина та дочку, та дві трирічні доньки Олени, повернені у березні, – це вже завершені історії. На відміну від історійІллі та Маргарити, яких забрали з дитбудинку окремо від інших дітей при загадкових обставинах.
Кремлівське всиновлення
2-го вересня 2022 року о дев'ятій ранку на чорному позашляховику без номерного знаку в дитбудинок в Херсоні приїхало троє кремезних озброєних чоловіків в балаклавах. Вони забрали десятимісячну Маргариту Прокопенко та півторарічного Іллю Ващенка.
Спільне розслідування ВВС та "Важньіе истории" в кінці 2023 року розповіло світові, що обох дітей забрала росіянка Інна Варламова, яка планувала та реалізовувала викрадення.
Невдовзі після злочину Варламова зареєструвала шлюб з головою партії "Справєдлівая росія" Сергієм Міроновим, що дозволило новоспеченому подружжю пенсіонерів офіційно удочерити Маргариту, змінивши їй ім'я.
Можливо, росіяни розраховували на те, що дівчинку не стануть шукати, адже на момент окупації вона була позбавлена батьківського піклування, її батько загинув, а біологічна матір веде асоціальний спосіб життя. Проте Маргарита має рідних в Україні.
Депутатка держдуми РФ та одна з наближених до Міронова Яна Лантрова, яка також брала безпосередню участь у вересневому викраденні разом із Варламовою, 19 березня 2024 заочно отримали підозри СБУ.
Рідню має також і Ілля Ващенко. Знайти докази усиновлення росіянами цієї дитини не вдалось, лише – оформлене російське свідоцтво про народження.
Можливо тому, що позбавити батьківських прав батьків Іллі Україна не встигла – цей судовий процес якраз тривав на початок вторгнення. Офіційно же батьківську дитину навіть за законами РФ усиновити не дозволяє бюрократія.
Наразі місце перебування та стан здоров'я цих дітей залишається невідомим.
23 лютого США та ЄС ввели санкції щодо Варламової, а Україна та Міжнародний кримінальний суд готують ще чимало сюрпризів росіянам, тож історія порожнього Херсонського будинку дитини триває.
Матеріал створений в межах The Reckoning Project — ініціативи українських та міжнародних журналістів, аналітиків, юристів із документування воєнних злочинів.
Присвячується усім, хто причетний до розшуку злочинців та повернення дітей з російського полону
Вікторія Новікова (The Reckoning Project)