20 років у вʼязниці за волонтерство. Історія Маргарити Харенко та тисяч цивільних, яких незаконно судить Росія

У квітні 2024 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив українську волонтерку Маргариту Харенко до 20 років позбавлення волі за сфабрикованою справою. Її визнали "винною" за статтями про "шпигунство" та "екстремізм". Цей вирок – не одиничний випадок, а частина системної політики переслідування Росії на тимчасово окупованих територіях.

Якщо до повномасштабного вторгнення Росія застосовувала показові судилища переважно щодо окремих активістів (як у справах Станіслава Асєєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших), то зараз Росія масово фабрикує кримінальні справи проти цивільних. Волонтери, представники місцевого самоврядування та журналісти отримують реальні терміни ув'язнення в російських колоніях. У такий спосіб Росія намагається легалізувати їхнє утримання та ускладнити процес звільнення, переводячи їх зі статусу цивільних заручників у статус "засуджених злочинців".

"Українська Правда" розповідає історію Маргарити Харенко та разом із правозахисниками аналізує, як окупаційна влада використовує суди для легалізації викрадень та тиску на Україну.

Активні громадяни – головна мішень

Окупаційні сили РФ цілеспрямовано слідкують за проукраїнськими цивільними на тимчасово окупованих територіях, намагаючись повністю "зачистити" інформаційне поле та громадський рух на захоплених територіях.

У зоні найвищого ризику опинилися волонтери, журналісти, громадські активісти та представники місцевого самоврядування. Для окупаційної адміністрації ці люди є небезпечними саме через свою суб'єктність та активну громадянську позицію. Їхня діяльність, навіть суто гуманітарна, суперечить намаганням ворога підкорити суспільство, адже демонструє здатність українців до самостійного спротиву та руйнує російський міф про "покірне населення".

"Зараз волонтерити в окупації чи відкрито виражати проукраїнську позицію неможливо. Росія запровадила систему тотального контролю: перевірка цифрових комунікацій, примусова паспортизація. Якщо ти не взяв паспорт РФ – ти автоматично вважаєшся нелояльним, а отже – потенційним шпигуном", – пояснює керівниця напряму документування воєнних злочинів Центру прав людини ZMINA Єлизавета Сокуренко.

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, цивільні особи є захищеною категорією. Їх заборонено брати в полон, а у випадку затримання для перевірки – окупаційна влада зобов'язана їх відпустити. Однак Росія ігнорує ці норми, застосовуючи до українців власний Кримінальний кодекс.

Справа Маргарити Харенко: 20 років за волонтерство

Маргарита Харенко – 36-річна мешканка Мелітополя. До повномасштабного вторгнення вона працювала фармацевткою та була волонтеркою у спільноті громадської організації "Українська Волонтерська Служба". Допомагала літнім людям, опікувалася тваринами.

Після окупації міста жінка залишилася вдома, продовжувала вести соцмережі українською мовою та допомагала містянам із пошуком дефіцитних ліків.

Подруга Маргарити Єлизавета розповіла нам про її нинішній стан та хронологію подій.

9 січня 2023 року росіяни викрали Маргариту Харенко з власного будинку – у той період вона працювала адміністраторкою у місцевому спортзалі.

"Це могло статися через сукупність факторів. По-перше, вона не приховувала свою позицію, вела сторінки у соцмережах українською. У 2022 році загинув її близький, український військовий – вона про це теж писала. Можливо, це теж привернуло увагу. По-друге, є непрямі підстави вважати, що її здали працівники спортзалу", – розповідає подруга Маргарити Єлизавета.

Спочатку Харенко утримували в установі виконання покарань №144 у Мелітополі, згодом перевезли до СІЗО в смт Якимівка. 30 березня 2023 року росіяни провели перше судове засідання в справі Маргарити – майже рік окупаційна адміністрація не висувала офіційних звинувачень через відсутність доказів.

У квітні 2024 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вирок: 20 років позбавлення волі для Маргарити Харенко та 16 років – для її земляка, спортсмена Сергія Авраменка. Їх безпідставно звинуватили у "замаху на російського військовослужбовця", а Маргариту – додатково у "шпигунстві".

Окрім цього, росіяни звинуватили жінку у приналежності до громадської організації "СІЧ-С14", яка припинила своє існування ще у 2020 році.

"Маргарита була найактивнішою волонтеркою у спільноті, але водночас дуже спокійною людиною, вона ніколи не вживала лайливих слів, не те що агресії. Звинувачення у підриві – це абсурд. Я не вірю в це ні на один відсоток. Це сфабрикована справа проти людини, яка просто допомагала іншим", – наголошує Єлизавета.

Умови утримання та стан здоров'я Маргарити

Наразі Маргариту Харенко незаконно утримують у СІЗО №3 у місті Новочеркаськ Ростовської області (установа розташована на вулиці Українській, 1). У серпні 2025 року Маргарита подала апеляційну скаргу на вирок, але інформації про її розгляд немає.

За словами Єлизавети, умови утримання дещо змінилися:

"Раніше, коли її тримали в Ростові, у камері перебувало 14 людей, вона була змушена спати на підлозі. Зараз вона у камері на двох. Умови там більш-менш прийнятні, наскільки це можливо в тюрмі. Але її моральний стан важкий через інформаційний вакуум – вона не знає новин та не отримує інформації про події у світі".

Єлизавета також розповіла, що Маргарита має ваду серця. Хоча про доступ до конкретних ліків невідомо, базову медичну допомогу вона отримує.

Батьки Маргарити мають змогу регулярно приїжджати на побачення, а також листуватися. Листи можна відправити лише з території Росії.

"Злочинець" замість заручника: чому Росія проводить "суди" над українськими цивільними

Правозахисники фіксують різке збільшення кількості судових вироків проти українських цивільних. У Центрі прав людини ZMINA зазначають, що це свідома стратегія Кремля, спрямована на виведення українців з-під дії міжнародного права.

Важливо розрізняти статуси: оскільки цивільні не є комбатантами (військовослужбовцями), вони не можуть вважатися військовополоненими. Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, такі люди є захищеними особами. Їх заборонено використовувати як заручників чи "обмінний фонд" – вони підлягають безумовному звільненню однією зі сторін.

"Росія переводить цивільних зі статусу захищених осіб у статус кримінальних злочинців. Вони таврують людину "терористом", щоб позбавити її захисту. Хоча з погляду міжнародного права ці суди не мають жодної юридичної сили, адже окупант не має права поширювати своє кримінальне законодавство на захоплені території", – пояснює Єлизавета Сокуренко.

У Секретаріаті Уповноваженого ВР з прав людини підтверджують цю тенденцію. Там зазначають, що на практиці росіяни масово фабрикують проти цивільних справи про шпигунство, теракти, участь у незаконних формуваннях або ж приписують співпрацю зі спецслужбами.

"У такий спосіб Росія намагається підмінити реальність і зобразити цивільних заручників військовополоненими. Часто людей під тортурами змушують визнати себе комбатантами. Значна частина осіб утримується без будь-яких формальних обвинувачень", – йдеться у коментарі Секретаріату для УП.

Через масовий процес паспортизації на окупованих територіях кваліфікація "злочину" часто залежить від того, чи змусили людину взяти російський паспорт.

Якщо російський паспорт є – судять за державну зраду (ст. 275 КК РФ).

Якщо паспорта немає – судять за шпигунство (ст. 276 КК РФ).

Судові процеси дозволяють РФ "легалізувати" тривале утримання людей.

"Часто кримінальну справу відкривають через рік-два після викрадення. Весь цей час людина перебуває incommunicado (ред. – без звʼязку із зовнішнім світом), часто піддається катуванням. Суд – це спроба перекрити попередні злочини, створивши ілюзію законності", – додає Єлизавета Сокуренко.

В аналітичному дослідженні правозахисники ZMINA зазначають: Росія сформувала на окупованих територіях "альтернативну правову реальність", яка фактично підміняє міжнародне гуманітарне право.

Показовим прикладом є штучно створений статус "особи, яка протидіє СВО". Цей термін не передбачений жодним законодавством, навіть російським, але активно використовується силовиками РФ для виправдання викрадень. Коли родичі намагаються дізнатися долю зниклих, вони отримують формальні відписки від Міноборони РФ: людина затримана за "протидію спеціальній воєнній операції" і перевіряється на причетність до "неофашистських формувань". При цьому місце утримання приховується під грифом "інформація обмеженого розповсюдження", що робить захист таких людей неможливим.

Ще один інструмент легалізації репресій – автоматичне зарахування будь-якої проукраїнської діяльності до тероризму.

Згідно з даними ZMINA, Верховний суд РФ у своїх рішеннях часто спирається на практику так званого "Верховного суду ДНР", який ще у 2016 році визнав підрозділи "Азов" та "Айдар" терористичними організаціями. Тепер російський суд використовує ці квазірішення, щоб заднім числом судити цивільних українців за "участь у терористичній спільноті". Будь-яка допомога українській армії або навіть публічна підтримка України трактується як зв'язок із цими структурами.

Масштаби проблеми

У відповідь на запит "Української Правди" в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомили, що станом на грудень 2025 року відомо про понад 16 тисяч цивільних осіб, які були незаконно затримані або зникли безвісти за особливих обставин. Загалом з початку повномасштабного вторгнення до України вдалося повернути 6266 українців, серед яких 403 – цивільні (дані Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими за листопад 2025 року).

"Міжнародне право забороняє утримувати в полоні цивільних осіб, тобто некомбатантів. Росія користується тим, що у міжнародному гуманітарному праві немає законодавчих норм, які передбачають повернення цивільних громадян під час війни", – підкреслюють стратегію ворога в Офісі Омбудсмана.

Точна кількість незаконно засуджених цивільних невідома, однак правозахисники говорять про тисячі кримінальних проваджень. За аналогічним сценарієм Росія засудила й інших цивільних, зокрема:

• Ірина Горобцова: волонтерка з Херсона, яку викрали у травні 2022 року. Після двох років незаконного утримання її засудили до 10 років та 6 місяців колонії за "шпигунство".
• Ярослав Жук: мелітопольський волонтер, викрадений у червні 2022 року, пройшов через катування та був засуджений до 14 років.
• Євгеній Матвєєв: мер Дніпрорудного був викрадений окупантами у березні 2022. Згодом у грудні 2024 стало відомо про те, що росіяни закатували Євгенія, а його тіло передали в Україну під час репатріації.

Статистика свідчить про безпрецедентне розширення репресивної машини. За даними дослідження ZMINA, якщо у 2022 році було відомо про приблизно 500 кримінальних справ проти українців, то у 2024 році ця цифра може сягнути 5000.

Кількість звинувачень у "тероризмі" за цей період зросла на 4000 справ, а в "екстремізмі" – на 800. Кількість справ про держзраду та шпигунство збільшилася майже вдвічі.

Осередком переслідування громадян України став Південний федеральний округ РФ, зокрема Ростов-на-Дону, де судили Маргариту Харенко. Саме сюди найчастіше вивозять викрадених українців для показових судилищ.

Головна небезпека таких вироків полягає у блокуванні процесу обміну. РФ каже нібито у них немає цивільних заручників, є злочинці, які відбувають покарання. Це перетворює людей на інструмент політичного шантажу, а їхнє повернення стає можливим лише за наявності політичної волі Москви, а не юридичних механізмів.

В Офісі Омбудсмана запевняють: незаконні судові рішення не є перешкодою для переговорного процесу, і Україна продовжує роботу з міжнародними партнерами, правозахисними організаціями та гуманітарними місіями для досягнення цієї мети.