Служба і дві додаткові роботи: як військові виживають на нинішнє грошове забезпечення
Військовий Андрій* служить у тилу за графіком "доба через дві". Та після чергування він не їде додому відпочивати.
Чоловік сідає за кермо таксі, а коли закінчує зміну, вирушає на ще одну роботу – нічним охоронцем. Каже: інакше просто не зможе прогодувати родину.
До повномасштабного вторгнення Андрій працював особистим охоронцем, а потім мобілізувався до ППО. Тоді разом із додатковою винагородою його грошове забезпечення становило близько 44 тисяч гривень. Цих коштів вистачало не лише на повсякденні витрати, а й на заощадження.
Та після переведення на іншу посаду, де Андрій займається переважно документацією, почав отримувати лише 22 тисячі гривень. Майже третина цієї суми (8 тисяч) одразу йде на оренду квартири.
"Я був на іншій посаді в ППО, там була доплата 30 тисяч, поки її не відмінили. Залишили 22 тисячі – це на два тижні, далі кредитка. Тому, щоб не сидіти в кредитці, треба шукати роботи", – розповідає військовий.
Сьогодні Андрій не має вихідних. Увесь вільний від служби час займають дві додаткові роботи. Разом вони дозволяють заробляти 50-60 тисяч гривень на місяць. Цього вистачає, щоб утримувати 8-річного сина, допомагати дружині й матері. Проте ціна підробітку – хронічна втома і нестача сну.
Історія Андрія – вже не виняток. На п'ятий рік повномасштабної війни дедалі більше військових говорять, що нинішня система грошового забезпечення не відповідає реальним витратам.
У 2026 році Міністерство оборони презентувало реформу, яка має, зокрема, змінити принципи нарахування виплат. Вона передбачає підвищення тилових надбавок і "бойових", а також нові контракти.
Найбільше (до 140 тисяч гривень на місяць) пропонують військовослужбовцям, які підпишуть піхотно-штурмовий контракт. Тиловим військовим, які не мають доплат, обіцяють додати ще 10 тисяч гривень.
Втім, юристи Правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип" кажуть, що у запропонованій моделі є "білі плями", і поки що незрозуміло, як саме працюватиме нова система.
Думки військових щодо реформи також різні: хтось сподівається, що вона зробить систему справедливішою, а хтось каже, що надбавки для тилу недостатні (співрозмовників "УП. Життя" обурює, наприклад, що доплата 10 тисяч грн не охоплюватиме періоди відряджень і навчань).
Водночас у суспільну дискусію щодо реформи втручаються російські пропагандисти, показав моніторинг "Української правди". Ворожі Telegram-канали та інші ресурси поширюють твердження про нібито фінансову неспроможність держави забезпечити підвищення виплат та широкі можливості для розкрадань.
Поки ж військові живуть за чинними правилами. Базове грошове забезпечення стартує від 20 тисяч гривень, а додаткова винагорода може перевищувати 100 тисяч, однак її виплачують не всім.
Ті, хто виконує завдання в районі бойових дій, але не бере безпосередньої участі в бойових виходах, загалом можуть отримувати близько 60-70 тисяч гривень. Для військових, які безпосередньо виконують бойові завдання, суми залежать від кількості днів, проведених на позиціях.
У багатьох підрозділах захисники щомісяця добровільно здають частину виплат (зазвичай щонайменше 10%) у спільну "касу" на службові потреби, які не покриває держава: пальне, ремонт автомобілів (переважно волонтерських), додаткове спорядження.
Попри це, навіть такого фонду не вистачає на всі нагальні потреби бійців. Левову частку доходу "зʼїдають" витрати на оренду службового житла у прифронтових містах.
Окрім цього, захисники часто продовжують винаймати житло для своїх рідних та підтримувати їх фінансово. Особливо тяжко, коли військовий – єдиний годувальник в сім'ї, мусить забезпечувати дітей, партнерів, літніх батьків, рідних з інвалідністю тощо.
Інколи колишні роботодавці з цивільного життя залишають за військовими певну суму зарплати і продовжують нараховувати її після мобілізації. Однак на 5-й рік повномасштабної війни це виняткові випадки.
Деякі військові (особливо ті, хто служить у тилових містах) змушені шукати додатковий заробіток, як Андрій. Хоча і ця опція доступна далеко не всім через різну навантаженість на службі.
"УП. Життя" поспілкувалась із захисниками про те, як вони виживають із нинішнім грошовим забезпеченням та яких змін очікують.
*Імена деяких співрозмовників змінені з міркувань безпеки.
Дмитро: "Кожен військовослужбовець заслуговує отримувати більше за середній показник по країні"
25-річний Дмитро до повномасштабного вторгнення працював копірайтером і маркетологом. Каже, що в гривнях тоді заробляв менше, ніж зараз, однак купівельна спроможність була вищою.
Службу чоловік розпочав одразу на бойових: тоді його грошове забезпечення разом із винагородою сягало близько 120 тисяч гривень.
Після важкого поранення ніг військовий перевівся до тилового підрозділу. На сержантській посаді загалом отримував 29 тисяч гривень (17 тисяч зарплати та 12 тисяч надбавки).
Зараз на посаді старшого солдата його грошове забезпечення становить близько 35 тисяч гривень, із яких 12 тисяч – надбавка. (Для порівняння – офіціанти у Києві отримують в середньому 45 тисяч на місяць).
Найбільше грошей у Дмитра йде на ремонт автомобіля для виконання завдань, пальне та харчування. Його дівчина також працює, однак заробляє менше, тому основні фінансові зобов'язання лежать на ньому.
Колись Дмитро інвестував частину коштів у цифрові активи, які тепер продає, коли грошей зовсім бракує.
"Колись купив скіни в CS:GO. За нестачі продаю їх. Не завжди в плюс", – каже чоловік.
Дмитро вважає, що справедливим було б грошове забезпечення хоча б на рівні 40-50 тисяч.
"Не хочу нагліти на фоні побратимів із "сухопутки" – гадки не маю, як вони виживають на свою зарплату. Але для мене було б прийнятно від 40 до 50 тисяч. Вважаю, що кожен військовослужбовець заслуговує отримувати більше за середній показник по країні, бо багато моїх однолітків заробляють стільки, не виконуючи тих вимог, які ставить армія", – каже чоловік.
Ольга: "Доводиться економити на здоровʼї"
Ольга*, 28-річна офіцерка механізованої бригади, служить уже 6 років.
У 2020 році жінка закінчила військовий інститут. Тоді грошове забезпечення лиш трохи перевищувало 11 тисяч гривень, але їй було цього достатньо.
"Вистачало на життя та закриття особистих потреб з урахуванням того, що я мешкала на території військової частини та мала триразове харчування", – розповідає жінка.
Зараз Ольга отримує трохи більш ніж 32 тисячі грн зарплати та 29 550 грн додаткової винагороди, тож загалом – майже 60 тисяч.
Військова каже, що враховуючи її посаду та завантаженість, їй потрібно щонайменше 90 тисяч гривень для комфортного життя.
Жінка щомісяця витрачає 13 тисяч гривень на оренду житла, а ще близько 25 тисяч – на заправку службового авто та харчування.
"З урахуванням того, що пошук житла – це особисті проблеми військовослужбовця, і держава жодним чином не компенсує вартість оренди, на оренду витрачаю 13 тисяч гривень щомісяця.
Тут слід "подякувати" "добрим" місцевим, які наживаються на військовослужбовцях, думаючи, що ми мільйонери, і житло, якому ціна 3-4 тисячі, здають у рази дорожче, знаючи, що військові від безвиході погодяться", – обурюється Ольга.
Час від часу жінка їздить у відрядження. Тоді додаткова грошова винагорода не нараховується, а "відрядні" не платять. Військова каже, що не раз порушувала цю проблему в частині, але командування не давало відповідей.
Ольга зауважує, що в багатьох військових є проблеми зі здоров'ям: і довоєнна "хроніка", і набуті на війні хвороби, тому потрібні лікування та реабілітація. Однак через низьке ГЗ захисники нерідко мусять відкладати своє здоровʼя на останній план.
"За період перебування у лікувальних закладах та санаторіях військовослужбовці отримують "голе" грошове забезпечення. Додаткова винагорода нараховується тільки у тому випадку, коли військовослужбовець проходить лікування після поранення.
Низький рівень забезпечення змушує людей робити вибір не на користь підтримання свого здоровʼя, а на користь забезпечення себе та своєї родини. І людина зазвичай тягне до останнього, перш ніж звернутися до лікарів", – каже військова.
Сама жінка також має проблеми зі здоров'ям, набуті за роки служби. Наприклад, має дотримуватися спеціальної дієти. Проте на турботу про себе не завжди вистачає коштів.
"Доводиться економити на здоровʼї, зменшувати кількість візитів до лікаря-стоматолога та онлайн-зустрічей із психотерапевтом", – говорить військова.
Офіцерку також турбує, що з нинішніми виплатами вона не може дозволити собі власне житло.
"З низьким рівнем грошового забезпечення для "тиловиків" та постійним підняттям цін буквально на все, ті копійки, які вдається зекономити, не особливо допоможуть дійти до мети придбати власне житло", – додає жінка.
Коли з грошима стає зовсім "туго", Ользі допомагає її батько, старший солдат ЗСУ.
"Деякі моменти я просто не можу стягнути фінансово, особливо що стосується періоду після мого перебування у відрядженнях. За ці дні я маю тільки грошове забезпечення та витрачаю більше, ніж отримую за день.
І мені дійсно соромно, що маючи офіцерське звання, я вимушена звертатися до батька за фінансовою підтримкою", – каже Ольга.
Водночас її побратими, яким нікому допомогти, вимушені шукати неофіційну роботу, не повʼязану зі службою. Дехто з них працює віддалено по ночах, щоб мати можливість більш-менш забезпечити свою родину. І це позначається на їхньому здоровʼї.
"Маю мрію, щоб керівництво держави нарешті зрозуміло, що військовослужбовець, перебуваючи в довготривалому відриві від родини та не маючи можливості офіційно отримувати додатковий заробіток, має знати, що його родина всім забезпечена.
Він має думати про сумлінне виконання своїх обовʼязків, а не про те, що знову не вистачає коштів, щоб закрити потреби своїх найрідніших людей. Достойний рівень грошового забезпечення має стосуватися всіх – починаючи від солдата з найменшим тарифним розрядом та вислугою менше одного року служби", – вважає військова.
Влад: "Ніхто не рахує, що транспорт потрібно заправляти та ремонтувати за власний кошт"
26-річний Влад служить інструктором із БЗВП у механізованому полку одного з навчальних центрів. До мобілізації він працював графічним дизайнером.
Службу в тилу чоловік розпочав у 2024 році. За цей час його грошове забезпечення зросло завдяки підвищенню у званні, новій посаді та інструкторському преміюванню.
На початку служби військовий отримував близько 20 тисяч гривень, зараз – 25 тисяч гривень основного грошового забезпечення, а також інструкторську премію, яка може сягати 30 тисяч гривень. Проте, зі слів Влада, за пів року на посаді він жодного разу не отримав 30 тисяч.
"В ідеалі може бути 55 тисяч за місяць [загалом], але інструктор повинен бути щодня на заняттях", – додає чоловік.
Найбільші його витрати наразі – це оренда житла та пальне. Влад винаймає квартиру в Києві й намагається їздити додому до дружини на вихідних.
Загалом приблизно половина бюджету йде на витрати, пов'язані зі службою. Наприклад, службові поїздки на власному автомобілі.
"Ніхто не рахує, що транспорт потрібно заправляти та ремонтувати за власний кошт, а по службових питаннях ти катаєшся постійно.
Переважно вдається економити на продуктах. Ми самостійно скидаємося на продукти та готуємо, бо їдальня привозить просто жахливі харчі", – каже чоловік.
Найкомфортнішим у фінансовому плані для Влада був період виконання бойових завдань. Тоді він мав бойову винагороду і так звані "окопні" – виплати за 30 днів, проведених на позиціях.
"Ми отримували через місяць [на позиціях] 190 тисяч в сумі. Це 20 тисяч грошового забезпечення, 100 тисяч – "бойові" і 70 тисяч – "окопні". "Окопні" платяться тільки за 30 діб на позиції", – розповідає Влад.
Чоловік знає про армійську реформу, але невдоволений тим, що вона фактично не впливає на грошове забезпечення інструкторсько-викладацького складу (ІВС).
"Всі отримують мінімум +10 тисяч за службу в тилу, але ця виплата не розповсюджується на ІВС під мотивом того, що ми і так отримуємо інструкторську премію, хоча цю премію в повному обсязі ти можеш отримати, тільки якщо весь час на заняттях.
Наприклад, якщо ти хворієш і береш офіційний лікарняний, за ці дні премію ніхто не платить. Якщо тебе служба відправляє на навчання, то за час навчань премію не платять. Так само і з відрядженнями", – нарікає чоловік.
Анастасія: "Начебто нічого не купуєш, а грошей до кінця місяця не вистачає"
Анастасія служить в одній зі штурмових бригад ЗСУ від початку повномасштабного вторгнення. Незадовго до цього вона відкрила клінінгову компанію, однак бізнес став на паузу, оскільки жінка не може поєднувати його зі службою.
Після переведення з бойового до небойового підрозділу її грошове забезпечення зменшилося майже вдвічі: зі 100 тисяч грн до 58 тисяч.
Пасивний дохід (ще 15-17 тисяч на місяць) приносить автомийка. Анастасія орендувала бокс, облаштувала його та здає в оренду.
"Самостійно займатися цим нема можливості, плюс дуже тяжко зараз знайти працівників", – розповідає вона.
За словами військової, гроші переважно йдуть на їжу, пальне, допомогу мамі та підтримку бізнесу. Останнім часом додалися ще й непередбачувані витрати на будматеріали, бо мийка постраждала від ракетного удару.
"Загалом не помічаєш, куди кошти йдуть. Начебто нічого не купуєш, а грошей уже до кінця місяця не вистачає", – каже Анастасія.
Попри додатковий дохід, вона змушена економити на відпочинку та одязі. Речі купує переважно в секонд-хенді.
На службу жінка зараз витрачає небагато, однак військове авто заправляє власним коштом і самостійно покриває його ремонт. Крім того, регулярно донатить друзям на збори та щомісяця переказує 300-500 гривень на лікування тварин.
Комфортним рівнем доходу Анастасія вважає 100 тисяч гривень на місяць. Та цього жінці буде недостатньо, щоб здійснити свою мрію – придбати будинок під Києвом.
Юрій: "Додаткова робота тримає морально"
Юрій* служить в одному з підрозділів ППО на Харківщині. До повномасштабної війни чоловік був офіціантом у ресторані, а зараз, окрім служби, працює помічником маркетолога.
За його словами, зараз сукупний дохід становить близько 67 тисяч гривень. До цієї суми входять грошове забезпечення військовослужбовця, додаткова винагорода та зарплата за цивільною роботою.
Найбільше коштів Юрій витрачає на їжу, комунальні платежі та непередбачувані витрати. Приблизно 10% доходу щомісяця йде на службові потреби – переважно оновлення спорядження. Економити доводиться насамперед на одязі та дозвіллі.
Військовий хотів би мати близько 100 тисяч грошового забезпечення. Втім, зараз він підпрацьовує не лише від нестачі коштів.
"Додаткова робота мене тримає морально, щоб я розумів, що корисний не тільки у війську і можу гідно забезпечити себе після закінчення війни.
Часу на це мало, бо це не має впливати на якість роботи на військовій посаді, тому заробіток – приблизно 20 тисяч грн на місяць", – каже Юрій.
Олександр: "Я не можу відкласти жодних коштів і живу від зарплати до зарплати"
Олександр* – колишній артилерист, який нині служить інженером в одній із бригад ЗСУ в Києві.
За понад рік служби він отримав офіцерське звання, разом із яким зросло й грошове забезпечення. Втім, навіть зараз він отримує близько 28 тисяч гривень – суми, якої недостатньо для життя в столиці.
"Якщо раніше було 20 тисяч гривень, то зараз – близько 28 тисяч. Жодної премії я не отримую, оскільки це Київ. Там іде доплата за вислугу, бо вже є рік служби. Хоча її не рахують за кожен рік – потім уже за п'ять, за десять. Це трохи дивна і, на мою думку, не дуже справедлива система. У мене є доплата за цей один рік служби, за звання, і тарифний розряд теж впливає", – каже військовий.
Найбільше грошей чоловік витрачає на оренду квартири – 14 тисяч гривень, плюс ще близько 2 тисяч – комунальні послуги.
Окрім цього, Олександр навчається, витрачаючи на це близько 2,5 тисячі гривень щомісяця. Ще приблизно 7-8 тисяч гривень на місяць йде на потреби, пов'язані зі службою, насамперед на паливо.
"В принципі, виходжу майже в нуль, але це за умови дуже великої економії на їжі. І більшість продуктів купує дружина. Якби я жив сам, то, мабуть, цих грошей мені просто не вистачало б", – каже Сашко.
Раз на місяць чоловік може дозволити собі сходити в кіно чи театр. Якщо випадає нагода відпочити у вихідний, намагається вибратися кудись неподалік від Києва.
"Стараюся знайти місця, де є знижки для військових або взагалі безкоштовний вхід, щоб заплатити лише за дорогу. Але навіть якщо це лише дорога, все одно виходить приблизно 1-2 тисячі гривень", – говорить він.
Економити доводиться практично на всьому. На їжі, за словами військового, дуже відчувається різниця між тим, що хотілося б купити, і тим, що він реально може собі дозволити.
"Коли заходиш у магазин і дивишся на ціни, це дуже пригнічує", – говорить Сашко.
Так само доводиться відкладати хобі. Олександр любить слухати вінілові платівки, але для цього потрібен хороший програвач, на який зараз немає коштів.
Чоловік також не може собі дозволити якісне лікування.
"Хотілося б пройти нормальний медичний чекап, а не просто звертатися до поліклініки чи госпіталю, де всі й так розуміють, яким може бути ставлення", – каже військовий.
Та найбільше, за словами Олександра, бракує можливості відкладати гроші на мрію, на старість чи просто в резервний фонд "на чорний день". Якщо в цивільному житті він міг накопичувати, то зараз живе від зарплати до зарплати.
"Я не можу відкласти жодних коштів і живу від зарплати до зарплати. Зрештою, як і представники багатьох інших професій, але для військових це дуже несправедливий момент. Тому що ти повністю віддаєш себе службі, не можеш звільнитися, не можеш просто взяти собі вихідний. Одним словом, ти повністю обмежений військовою службою. Але, попри це, не маєш, як-то кажуть, "плюшок". Коли тобі щось потрібно, то просто чекаєш наступної зарплати.
У кожного є свої мрії. Наприклад, моя мрія – побудувати власний будинок. Але зараз це "не на часі". Про який будинок може йти мова, якщо я навіть продукти собі нормально купити не можу", – говорить Сашко.
Щоб хоч трохи компенсувати нестачу грошей, чоловік підпрацьовує в таксі. Щодня старається підкинути когось, коли їде на службу або повертається з неї, щоб "відбити" бодай витрати на дорогу. Та в цього підробітку є "побічні ефекти": виснаження, недосипання, вигорання.
"Проблема з таксі в тому, що це можна робити тільки після служби. А після служби в мене ще часом навчання, часом просто вже втомлююся", – ділиться Сашко.
Коли чоловік служив солдатом, у нього було дещо менше обов'язків, ніж зараз. Після 18-ї години він перевдягався і працював у таксі майже до комендантської години, сім днів на тиждень.
"У мене зарплата була менша: 20 тисяч. Це взагалі нереально. Я працював щодня, але це було дуже виснажливо, дуже енергозатратно.
Це веде до вигорання. Тому зараз я вже не кожен день працюю, але час від часу виїжджаю, щоб добрати собі хоча б 10 тисяч гривень", – каже військовий.
Зараз у Олександра немає дітей. І фінансовий чинник, зокрема, впливає на планування сім'ї.
"Коли я служив в артилерії, то ще отримував премію 30 тисяч гривень. Тоді я міг допомагати дружині. Для чоловіка дуже важливо усвідомлювати, що він може забезпечити фінансові потреби дружини. Зараз частіше вона допомагає мені.
Я не скажу, що низьке грошове забезпечення – це ключова причина, чому в нас ще немає дітей. Але якщо уявити, що народилася дитина, я не маю уявлення, як за ці кошти можна забезпечити їй нормальне дитинство. Це хіба підтримка батьків і таксування щодня по максимуму", – говорить військовий.
Олександр очікує доплати після реформи, однак вважає, що базове грошове забезпечення все одно потрібно суттєво підвищувати.
"Якщо ми говоримо про тил, то я вважаю, що має бути мінімум 50 тисяч гривень. Я не кажу, що це комфортні гроші, але якби було 50, то можна було б собі принаймні щось відкласти", – міркує чоловік.
За словами військового, армійська реформа більше стосується бойових посад, а тилова надбавка у 10 тисяч гривень навряд чи кардинально змінить ситуацію для таких військовослужбовців, як він.
"Небезпека в тому, що не збільшать грошове забезпечення, а дадуть премію, яка ще й не індексується. Звісно, 10 тисяч гривень – це краще, ніж нічого. Хоча, знову ж таки, глобально це проблеми не вирішує.
Якщо ти йдеш у відпустку, то можеш втратити цю премію. А це погано для психічного здоров'я, тому що людина буде думати: "Зараз піду у відпустку і не отримаю премію". Якщо, наприклад, є діти, то одразу включається почуття провини: "Я піду у відпустку, а моя дитина не отримає грошей".
Чи вистачить мені тих сум, які обіцяють у реформі? У моєму випадку це буде не 28, а 38 тисяч. Тому ні. Все одно треба буде далі працювати", – каже чоловік.
Олександр зізнається, що нестача грошей позначається на його психічному стані. Чоловіка гнітить відчуття несправедливості.
"Це загалом морально дуже втомлює – відчувати себе бідним, будучи військовим. Формує моральну травму від несправедливості.
Особливо прикро, коли порівнюєш себе зі знайомими чи просто цивільними, які живуть своє найкраще життя, називають себе "ухилянтами" і заробляють у три-чотири рази більше, ніж ти.
Я до війська пішов сам і не жалію, бо так веліли мені цінності. Але хотілося б більш гідного ставлення від держави", – говорить захисник.
Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"