Понад 10 років поневірянь. Історія доньки грузинських біженців, яка народилась в Україні та досі не може отримати паспорт
Більшість людей змалечку має цілий стос документів, кількість яких із віком тільки зростає. Однак для деяких паспорт чи диплом – це справжня мрія, на шляху до якої треба подолати безліч бюрократичних перепон.
Діана Пертахія – донька грузинських біженців, яка народилася та все своє життя мешкає у Кременчуці, що на Полтавщині. Попри факт народження на території України, дівчина не може отримати громадянство.
За роки поневірянь по підрозділах міграційної служби та консульству Грузії Діана отримувала тільки відмови.
Усі 25 років свого життя дівчина живе без доступу до державної медицини, офіційної роботи та соціальних послуг. А з початком повномасштабної війни Діані стало важко навіть пересуватися рідним містом через постійний страх перевірки документів, адже їх у неї немає.
"УП. Життя" поспілкувалася з Діаною про життя недокументованої людини та проблеми, з якими вона стикається.
Керівниця напряму допомоги особам без громадянства благодійного фонду "Право на захист" Софія Кордонець розповіла про процедури отримання статусу особи без громадянства та власне громадянства України.
"Мама була борчинею — наймала адвокатів, але безрезультатно"
Батьки Діани відчули на собі агресію Росії ще в далекому 1992 році. Тоді їм довелося покинути зведений власноруч будинок в Абхазії та з чотирма дітьми тікати від війни.
"Сильних бомбардувань вони не застали. Тільки все почалося – одразу вирішили їхати. Коли батьки перетинали кордон, їм сказали, що не можна показувати грузинські документи, тому вони залишили країну без паспортів. Мою сім’ю вивезли потайки, в забитому людьми потягу", – розповідає Діана.
Спочатку багатодітна родина зупинилася в російському Таганрозі. Однак постійно жити вони там не хотіли. Тоді на допомогу прийшов брат Діаниної мами, який на той момент вже мешкав в Україні, й у 1997 році допоміг їм переїхати до Кременчука.
"Мама працювала на ринку й займалася зеленню – в неї були власні точки. Тато займався будівництвом. Винайняли квартиру, брати й сестра пішли до школи", – ділиться дівчина.
Вже у Кременчуку, у 1998 році, народилася Діана – наймолодша у великій родині. Тут дівчина закінчила школу та училище, однак паспорт та українське громадянство вона так і не отримала.
Документи батьків Діани залишилися у Грузії, через що вони мали складнощі із підтвердженням громадянства та врегулювання свого статусу на території України. Сама дівчина має українське свідоцтво про народження та ідентифікаційний код, однак на заваді їй стали проблеми з документами її батька та невчасне звернення до міграційної служби.
"Мама завжди була борчинею. Вона дуже довго намагалася зробити нам усім документи. Наймала адвокатів, але безрезультатно", – жаліється Діана.
Жінка померла у 2010 році, тому зрушення процесу з документами вона вже не застала. Незабаром після її смерті батько, брати та сестра Діани отримали посвідки на проживання в Україні як особи, що потребують додаткового захисту. Самій дівчині на той момент було лише 12 років, тому цей документ їй не видали.
Коли дівчині намагалися оформити допомогу у зв’язку із втратою годувальника – їй відмовили. На заваді стала одна неправильна літера в ПІБ її батька.
"У моєму свідоцтві про народження переклад імені правильний, а в батьковій посвідці на проживання – ні. Різниця лише в одній літері. Але через неї вийшло, ніби тато мені не тато", – пояснює Діана.
Коли дівчині виповнилося 18 років, вона пішла оформлювати паспорт. Однак, як виявилося згодом, запізнилася.
"Діана пропустила можливість отримати громадянство за принципом народження на території країни. Їй неправильно пояснили, коли треба приходити оформлювати документи. Вийшло, що Діана звернулася не за місяць до 18-річчя, а після нього. А оскільки батьки є громадянами Грузії, в нашій міграційній службі вирішили, що й вона має приналежність до цієї країни", – пояснює адвокатка напряму допомоги особам без громадянства БФ "Право за захист" Вікторія Шарова.
Однак Грузія не визнає Діану своєю громадянкою, оскільки вона народилася в Україні.
"Друзі мене підтримували, але все одно було соромно"
Як недокументована людина, Діана обмежена у багатьох речах, котрі здаються абсолютно буденними для пересічного громадянина.
Вона закінчила професійно-технічне училище, однак перед самим випускним ледь не залишилася без диплома.
"Щоб отримати його, треба було принести паспорт. Я довго намагалася розв’язати цю проблему, але не вийшло. Залишався тиждень до випускного. Сукню вже купила, все розпланувала. Пам’ятаю, як дзвоню майстру (педагог в училищі – ред.) й кажу: "Я так розумію, мені на випускний можна не приходити?" Я була дуже засмученою. В останній момент допоміг директор. Диплом мені видали", – згадує Діана.
Дівчина мріяла піти далі навчатися до університету, але без документів це виявилося неможливим.
Медична сфера для недокументованої людини також закрита. Щоб підписати декларацію з сімейним лікарем, треба документи. Тому дівчині доводиться відвідувати приватні клініки й платити за кожний прийом по 400-500 гривень.
Щоб мати змогу оплачувати лікарів та свої потреби загалом, Діана має працювати. Проте влаштуватися на офіційну роботу дівчина також не може.
"Я працювала баристою в кафе, але потім його закрили. Навіть їздила до Києва. Там відкривали фірму по будівництву, я була в ній бухгалтеркою. І на той момент я теж займалася своїми документами, думала, що отримаю їх і офіційно влаштуюся. Потім почався коронавірус, компанія закрилася, а я повернулася назад.
Зараз я в пошуках роботи. Без документів беруть або по знайомству, або в щось мілке, без розвитку", – каже дівчина.
Вийти заміж і народити дитину – ще одна поки нездійсненна мрія Діани. Вона має хлопця Сергія, з яким вони разом вже 8 років. Через відсутність документів питання "Чому досі не одружилися?" й "Коли вже діти?" для дівчини є вдвічі болючішими.
"Мені вже дуже хочеться створити родину, народити дитину. У половини друзів вже є малі. Але я боюся, що не зможу записати дитину на себе і що в неї потім також будуть проблеми з документами.
На нескінченні питання людей про весілля й дітей частіше відповідає Сергій, бо він спокійніший за мене. Я їх завжди сприймаю як болючий укольчик", – зазначає Діана.
За кордон дорога для дівчини також закрита. Але навіть Україною вона не може спокійно подорожувати через постійний страх перевірки документів.
"Колись ми з друзями зібралися поїхати до Одеси на відпочинок. У цей час втік в’язень і у всіх в місті перевіряли паспорти. У мене із собою було лише свідоцтво про народження, тому провідник не хотів пускати в потяг. У нас все вже заброньовано було, друзі чекали тільки на мене. Пощастило, що поруч опинилася знайома провідниця, яка сказала пропустити мене. Це було дуже сумно, в перший день я ледь не плакала. Друзі мене підтримували, але все одно якось соромно було", – згадує Діана.
З повномасштабною війною її страх перевірки документів став ще більшим. Особливо Діана хвилювалася на самому початку, коли особливо прискіпливо ставилися до людей, які переміщаються містом.
"Найнервовіше було переїжджати через міст, бо тоді у багатьох дивилися документи. Я їхала у маршрутці й пощастило, що перевірили тільки водія. Я вже думала, що мене висадять", – каже дівчина.
"Ніхто не може зрозуміти, як таке взагалі може бути"
Відсутність документів не тільки створює безліч незручностей у буденному житті, але й тисне на Діану в моральному плані. Вона не любить ні з ким обговорювати цю тему й намагається не підіймати її з новими людьми.
"Мене завжди дратує, коли люди кажуть, що такого бути не може. Я завжди відповідаю: "Як ви собі це уявляєте? Що я просто не ходжу і не прошу паспорт?" Просто ніхто не може зрозуміти, як це взагалі.
Іноді ставлення до себе таке, ніби до бездомної. Без "бумажки" – ти ніхто. Ти не можеш себе відчувати повноцінною", – жаліється дівчина.
Попри всі юридичні складнощі Діана ніколи не думала покинути Україну. Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення й на кордоні не завжди ставилися прискіпливо до документів, вона тільки дивувалася людям, які кидають свої домівки – до того ж офіційні.
"Я дуже важко переношу якісь переїзди, бо у дитинстві ми часто переїжджали з квартири на квартиру. І кожного разу в мене через це була маленька травма. Коли почалася велика війна і багато хто виїхав, я сиділа й думала: "Ну як ви можете це кинути?" Навіть на захід країни не захотіла переїжджати, бо дуже люблю свій Кременчук", – розповідає Діана.
Хоча дівчина не приховує, під час чергової відмови в отриманні документів вона просто не могла не злитися.
"Я все ж розумію, що в цьому може бути й моя вина, що не пішла до 18-річчя. І є невелика образа на тата, який не займався документами. Якби була жива мама, у нас би у всіх паспорти були.
Усі мої поїздки по міграційних службах і в посольство завжди закінчувалися тупиком. Це було некомфортно, мені не хотілося нікому набридати. Я намагалася робити все сама, ніхто ніколи мені не давав конкретного ланцюжка дій. Всі ставилися, ніби до дитини", – ділиться Діана.
Наразі дівчина разом зі своєю адвокаткою з фонду "Право на захист", який допомагає їй безоплатно, збирає документи, щоб отримати статус особи без громадянства. Їй необхідно документально підтвердити той факт, що вона не має ніякого стосунку до Грузії. Для цього міграційна служба має зробити офіційний запит на рівні державних органів. Цей процес може зайняти до пів року.
"Після підтвердження Державною міграційною службою статусу особи без громадянства та отримання посвідки на тимчасове проживання, Діана зможе зареєструвати своє місце проживання, відкрити рахунок у банку. В неї вже буде документ. А потім Діана отримуватиме паспорт громадянина України – на таких самих умовах, як і для іноземців", – пояснює Вікторія Шарова.
Далі фонд займатиметься родиною дівчини. Посвідки на постійне проживання необхідно оновлювати двічі – у 25 та 45 років. Однак брати та сестра Діани не змогли цього зробити після свого 25-річчя. Адже вони не мали паспорта, який би підтверджував громадянство Грузії.
Нюанси отримання українського громадянства
За словами керівниці напряму допомоги особам без громадянства БФ "Право на захист" Софії Кордонець, громадянство отримується за правилом крові – дитина громадян України отримує своє громадянство автоматично. Якщо українець тільки один із батьків, така дитина теж має право на громадянство нашої країни.
"Законодавством також передбачено, що дитина, народжена особами без громадянства, які на законних умовах проживають на території України, стає громадянином. Однак коли батьки не мають жодних документів, їхнє громадянство не визначене або не підтверджується, виникають складнощі. Така дитина має великий ризик опинитися у невизначеному становищі", – пояснює експертка.
У нашій країні є низка процедур, які батьки – іноземці чи особи без громадянства – повинні пройти, щоб дитина стала громадянином України.
"Проте інколи ці процедури не є простими й прозорими. На жаль, не всі ситуації, які виникають із документами, можна врегулювати", – зазначає фахівчиня.
Якщо людина народилася в Україні, але не може підтвердити громадянство України або іншої держави, як у випадку Діани, спершу вона має отримати статус особи без громадянства.
Що означає статус особи без громадянства?
Процедура з отримання статусу особи без громадянства в нашій країні почала діяти з 2021 року.
"Законодавчо вона є досить простою і доступною. Ця процедура передбачає, що люди без документів є дуже вразливими. Тому вони мають надати Державній міграційній службі ті документи, які у них є – без конкретного списку.
Єдиний обов'язок – це надати перелік свідків, які можуть підтвердити особу і деякі факти з її життя, та згодитися на їхнє опитування", – пояснює Софія Кордонець.
Та, за словами експертки, на практиці не все так просто. Людині доводиться збирати якомога більше документів, аби не отримати відмову.
"Якщо є зв'язок з іншою державою, міграційна служба дуже просить приносити свідоцтво про народження, довідки з консульства, тому що їй не завжди вдається зробити запит до іншої країни", – зазначає експертка.
Також важливими є документи з навчання або роботи, якщо людина працювала офіційно. Але останнє стосується дорослих людей, які мали радянські паспорти.
"На жаль, виникають такі ситуації, коли Державна міграційна служба без цих документів відмовляється приймати заяву. Звісно, це неофіційно, бо офіційно такої підстави немає. А вже адвокати працюють над тим, щоб людині не відмовляли через відсутність певних документів", – наголошує Софія Кордонець.
Вона додає, що досить багато проблемних ситуацій вирішити значно легше, коли людина є неповнолітньою. Адже діти більш залежні від документів батьків, аніж дорослі.
Якщо батьки є недокументованими й пройдуть процедуру з визнання їх як осіб без громадянства, цей статус дістанеться і дитині. Тоді вона швидше зможе претендувати на громадянство.
Як отримати українське громадянство?
За словами фахівчині, коли людину визнають особою без громадянства, протягом 10 днів вона має отримати посвідку на тимчасове проживання, яка видається на один рік.
Після того, як спливе цей термін, треба ще раз звернутися до міграційної служби й отримати іншу посвідку на проживання, також строком на рік.
Лише після цього людина зможе отримати посвідку на постійне проживання, яка вже є безстроковою. Через три роки після життя з нею можна звернутися до міграційної служби для отримання громадянства України.
Для цього необхідно скласти екзамени на знання Конституції України, української мови та історії.
"Це може бути ускладненням. Треба розуміти, що люди без документів переважно не мають можливості здобувати освіту і бути підготовленими до іспитів.
Було б добре, якби держава створила для них підготовчі курси. Це необхідно для того, щоб такі люди могли стати повноцінними членами суспільства, в якому вони насправді досить часто проживають 30+ років", – зауважує Софія Кордонець.
Недокументована особа та особа без громадянства: різниця у правах
Людина без документів немає доступу до прав. Єдиний виняток – право таких дітей на освіту. Однак це стосується лише базової середньої освіти – 9 класів.
"Загалом недокументована людина не може отримати медичну допомогу й соціальні послуги, працевлаштуватися, відкрити банківський рахунок. Навіть важко купити квиток на потяг, бо при посадці треба показувати паспорт", – пояснює експертка.
Повномасштабна війна значно погіршила життя людей без документів. Деякі з них не змогли покинути небезпечних місць – навіть в межах області.
"На початку повномасштабної війни, але й зараз також, було дуже багато блокпостів і перевірок. Щоб переміщатися навіть по області, треба було показати документи.
Наш фонд до 2022 року багато працював з людьми у Київській, Харківській, Донецькій та Луганській областях, які опинилися під ударом. Через анкетування ми встановили, що понад половина з них не змогли переїхати до більш безпечних місць. Ще з третиною ми повністю втратили зв'язок", – розповідає Софія Кордонець.
Зараз перевірки на блок-постах також існують. Як зазначає експертка, коли людині необхідно поїхати до державної міграційної служби для оформлення документів із села до обласного центру, без супроводу адвоката і пояснення ситуації вона цього зробити не може.
"Без документів немає змоги отримати гуманітарну допомогу – навіть пачку гречки. Варто враховувати, що економічні проблеми у таких людей можуть бути значно більші, аніж у пересічних", – додає Софія Кордонець.
Водночас посвідка на тимчасове проживання, що видається людині після визнання її особою без громадянства, дає право на легальне проживання на території України. Завдяки їй з'являються базові права:
- медична допомога;
- працевлаштування;
- соціальний захист;
- освіта (окрім безоплатної вищої).
Наскільки проблема з громадянством поширена в Україні?
За підрахунком Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в Україні проживає 35 тисяч людей без громадянства та з невизначеним громадянством (люди, які не можуть підтвердити своє громадянство без процедури визнання їх особою без громадянства). Однак ці дані не оновлювалися декілька років.
"Ми вважаємо, що це число не є точними. Таких людей є набагато більше.
Наразі ми маємо від 60 до 200 тисяч дітей, народжених на тимчасово окупованій території та не зареєстрованих урядом України. Відсутність цієї реєстрації надалі може викликати проблеми з підтвердженням громадянства", – наголошує Софія Кордонець.
Крім того, багато людей на окупованих територіях втрачають свої паспорти. Особливо актуальною ця проблема є для місцевості, яка непідконтрольна Україні з 2014 року. Всі паспорти, видані до 2014-го, та архіви залишилися в окупації, а отже у міграційної служби немає доступу до них.
"Навіть якщо ці люди є громадянами України, підтвердити цей факт неможливо. Якщо вони на той час не мали ще й закордонного паспорта або інших підтверджувальних документів, то ризик великий", – додає експертка.
Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"
