Життя після ТЦК: 9 історій мобілізованих, які не планували воювати, але знайшли себе у війську

"Мене питали, які комп'ютерні ігри я любив: "Грав у авіасимулятори? Тоді пропонуємо тобі стати оператором БПЛА"", – згадує військовий із позивним "Турист".Ще кілька місяців тому він намагався уникнути мобілізації, сприймаючи ТЦК як систему, яка "хоче тебе зловити та відправити на невідомий термін у місце, де є ризик твоєму життю".
Сьогодні ж він проходить службу оператором БПЛА і каже, що його цивільні навички – від комп'ютерних ігор до роботи з технікою – стали незамінними у війську."Турист" – один із дев'яти військових, із якими поспілкувалася команда Lobby X спеціально для "УП. Життя".
Усі герої проєкту потрапили до війська не через добровільне рішення, а після зустрічі з ТЦК. Ми розпитали їх, якими були перші дні після мобілізації, що найбільше лякало на початку, як змінювалося ставлення до служби – і як досвід із цивільного життя зрештою допоміг знайти своє місце у війську.
Ми не романтизуємо примус, але визнаємо реальність, у якій він існує. У цій статті ми показуємо, як насправді виглядає цей досвід – у словах тих, хто його проживає.
"Важливо було не робити галасу – і донести свою цінність", – позивний "Директор", 46 бригада ДШВ

У межах військової системи багато залежить від того, як ви себе проявите у перші години. Важливо не конфліктувати, а спокійно і чітко пояснити, чим ви можете бути корисними:
"На щастя, в момент мого перебування в ТЦК був рекрутер 46 бригади ДШВ, який подивився мою анкету і зрозумів, що має справу з цінним спеціалістом. Він прослідкував, аби мене записали саме у цю бригаду. Важливо було не робити галасу, не бити себе в груди, не створювати проблем у ТЦК та грамотно донести рекрутеру свої навички та цінність як спеціаліста".
Після першого ж контакту "Директора" з рекрутером з'явилось відчуття контролю над ситуацією – і страх почав відступати:
"Я відчув, що все не так страшно, і одразу потрапив на місце моєї чинної служби".
"У цивільному житті я був директором з продажів. Корисними виявилися навички психологічної стійкості, вміння знаходити спільну мову з будь-ким, вміння прийняття зважених рішень під тиском обставин, командування та управління підрозділом", – розповідає "Директор" про досвід з цивільного життя, навички комунікацій і стресостійкості.
Першу реальну користь від своєї присутності військовий відчув саме завдяки проявам себе в комунікаціях і вміннях шукати вихід з критичних ситуацій, зокрема він домовився про волонтерську поставку ліків у взвод, в якому більша частина людей хворіла.
"Усі будуть або в армії, або разом з армію. Краще зробити власний вибір зараз, ніж пізніше за тебе його зробить ТЦК", – сказав би собі військовий у день зустрічі з ТЦК.
"Було страшно, що кинуть одразу на "нуль", – анонімно, розвідник-оператор, 59 ОШБр
Цей страх – один із найпоширеніших серед мобілізованих. Він з'являється ще до служби і часто формується з розповідей знайомих та чуток:
"Я розумів, що ТЦК потрібно: багато хто втомився, військовим треба ротації. Були думки самому піти, але обставини не дозволяли – рідні в окупації, неповнолітня сестра під опікою. Я знав про БЗВП, але десь у душі було страшно, що кинуть одразу на "нуль", адже багато знайомих говорили про це".
Водночас він чітко розділяв досвід комунікації з ТЦК і службу у війську, що стало важливим моментом адаптації. Військовий переконаний, що якби в ТЦК було краще ставлення до людей, було б в рази менше СЗЧ. А так, за його словами, людей без ВЛК та з новими військовими квитками везуть у невідомому для них напрямку: "Це розповідаю, як було в мене, навіть "воєннік" не дали старий взяти".
"Найбільше я хвилювався, що мої навички не знадобляться, хоча я завчасно навчався FPV і вже мав дрон. Якщо себе проявляти у навчальному центрі, то вміння стануть у пригоді. Там мені і запропонували стати діловодом або збирати дрони. Так, одразу на розподілі перед БЗВП я обрав свій батальйон. Взагалі, я UI/UX-дизайнер. Поки не можу сказати, що професійні навички стали корисними, оскільки це зовсім інша парафія. Але вміння працювати за компʼютером часто стає в нагоді", – ділиться розвідник-оператор про підготовку ще до мобілізації.
Чи шкодував військовий, що не доєднався добровільно?"Ні. Але, можливо, краще б я сам обрав підрозділ на платформах, як Lobby X, і пішов, куди хочу, ніж обирати з меншого. Я знав, що рано чи пізно буду у війську, тому завчасно почав навчатися FPV. На жаль, я не встиг обрати підрозділ через сімейні обставини.
Зараз для мене бути у війську – це робота, яку треба робити гарно. Честь", – додає чоловік.
"Для мене ТЦК – це рулетка", – позивний "Фікус", ДШВ
Боєць описує свій досвід мобілізації як процес, у якому мало що залежить від тебе самого:
"Для мене ТЦК – своєрідна рулетка, питання випадковості, настрою людей, які приймають рішення. Досвід у мене був доволі негативний. Мене, м'яко кажучи, обманули з перших годин мобілізаційного процесу, пообіцявши після вручення повістки час, аби владнати особисті справи та робочі питання".
Крім того, "Фікус" розповів, що у навчальному центрі він зіткнувся з іншим викликом – втратою індивідуальності:
"Мені було дивно усвідомлювати, що інструкторський/керівний склад не бажав використовувати особисті "скіли" курсантів – це були автотехніки, IT-фахівці, інженери тощо. Але водночас це виглядає логічно, оскільки наш навчальний взвод був доволі різноманітний за своїми долями. Їхнім завданням було вирівняти усіх, помістивши в єдині умови".
Свій шлях у війську "Фікус" називає сумішшю випадковостей, комунікації та везіння. Після БЗВП частині курсантів запропонували офіцерське навчання, але він відмовився – чекав на обіцяний розподіл у конкретну бригаду. Зрештою опинився в іншому навчальному центрі. "Чому я?" – запитав тоді військовий. У відповідь почув: "бо вмієш зліпити кілька слів докупи".
Він розповів, що разом з мобілізацією змінюються не тільки обставини, а й внутрішній стан – зникає відчуття, що робиш недостатньо для країни під час війни:
"Внутрішнє відчуття, що я недостатньо корисний, було весь час. Після того як долучився до Збройних сил, це відчуття поступово згасло".
"Грав у авіасимулятори? Тоді пропонуємо тобі стати оператором БПЛА", – "Турист", оператор БПЛА, 162 ОМБр

"Кілька разів мене рятували ноги, один раз мене відбивали, та врешті я попався прикордонникам під час спроби втекти за кордон. І вони вже мене передали в ТЦК. Я ставився до ТЦК як до людей, які хочуть тебе зловити та відправити на невідомий термін у місце, де є ризик твоєму життю", – відкрито розповідає військовий про спроби уникнути мобілізації під час цивільного життя:
Сьогодні ж він визнає, що реальність не така вже й страшна:
"Я живий-цілий, сиджу поки що в тиловій частині. Мій підрозділ ще комплектується, і коли нас направлять на бойові – це питання часу. А попав сюди я досить легко – на процесі планування та оцінки сил (ППОС) це була одна єдина бригада, і я просто вступив у неї. Що дали – те і взяв"."Мене питали, які комп'ютерні ігри я любив: "Грав у авіасимулятори? Тоді пропонуємо тобі стати оператором БПЛА"", – так роль "Туриста" у війську визначили, на перший погляд, несподівані речі, як-от вибір гри у вільний час.
Зараз його цивільні навички стали критично важливими для підрозділу – особливо там, де йдеться про техніку і швидкість рішень:
"Я був айтівцем. Я з ПК на "ти", тому там, де компи і техніка, мене завжди кличуть. Наприклад, зараз нас у військовій частині щодня виганяють на тренувальні польоти, а картинку з дронів ми стрімимо у штаб. Мене побратими запихують туди, бо я та людина, яка зробить, щоб усе працювало, а якщо буде дисконект чи терміново потрібно перекинути стрім на новий борт, то в мене це виходить зробити в одні руки і дуже швидко. Навіть наш запальний комбат не встигає розізлитись".
"Програміст? І англійську знаєш?" – Вадим "Лелуш", офіцер групи рекрутингу 10 Армійського Корпусу

Для Вадима досвід мобілізації почався із руйнування стереотипів про ТЦК:
"У мене все вийшло так, що день моєї мобілізації повернув моє життя в набагато краще русло, але це я осягнув уже після року служби.У травні 2024-го я був в Одесі, і після змін у законі про мобілізацію став військовозобов'язаним. Невдовзі мене забрали вночі й доправили в ТЦК у Кодимі. Телефон одразу вилучили (спойлер: я його отримав аж днів за 10). Сказали, що вночі ніхто мене не оформить до ранку. Завели всередину і відразу запропонували повечеряти, а я голодний був – страх.
Принесли мені повнющу тарілку макаронів, четвертину курки, салат "Весняний", сало, часник, хліб чорний, хліб білий, компот якийсь – і ще й вибачилися, що все холодне. То був перший момент, коли моя свідомість почала рвати шаблон про ТЦК".Уже наступного ранку ситуація змінилась. Після оформлення йому визначили піхоту. "Ні, не піду в піхоту", – відповів "Лелуш", пояснивши, що має вищу освіту, є програмістом і знає англійську.
"І тут з іншого кабінету заходить дядько, усі затихли, дивляться на нього, він каже: "Програміст? І англійську знаєш?... Ладно, посидиш тут пару днів, відправимо тебе на "связіста". Ось така в мене була "саморепрезентація" ще в ТЦК", – згадує військовий.
Чи шкодує "Лелуш", що не доєднався до війська добровільно?
"Так, навіть зараз іноді шкодую. Але може воно й на краще, я потрапив у часи перехідної фази від війни піхотою до війни дронами, наш батальйон безпілотних систем у 115 ОМБр лише починав формуватися, у мене було багато роботи, але і були розв'язані руки", – додає військовий
"Все, що може піти не так – піде не так" – позивний "Інтел", ТВО командира технічного відділу, 2ББпС 104 ОБрТрО
Його історія – про системний погляд на війну і людей у ній. Військовий переносить логіку бізнесу на військо:
"Досі моя думка не змінилась – воювати мають ті, хто цього прагнуть. В бізнесі я бачу теж саме: якщо в людини немає мотивації – в кращому випадку результат буде задовільний. Це ще одна причина, чому Lobby X є важливими. Це сучасний підхід".
Він розповів, що в цивільному житті працював системним архітектором в IT, а його спеціалізацією були автоматизація та відмовостійкість систем. За його словами, ці навички виявилися дуже корисними в СБС. Також він зазначив, що коли всі посади обіймають люди, зацікавлені своєю роботою, і бізнес, і підрозділ починають ефективніше працювати та розвиватися. Оцінивши його навички, у підрозділі одразу скерували його на напрям безпілотних систем.
Водночас військовий визнає: жодне навчання не готує до реальної війни повністю:
"Я відчував невідповідність профілю і навичок, коли потрапив на перше бойове завдання. І так буде з кожним. Жодне навчання не дасть повноцінного досвіду. Через свою роботу та захопленість нею я вивчив правило: все, що може піти не так – колись піде не так. І ще на БЗВП наші інструктора постійно повторювали саме цю фразу".
Що для "Інтела" бути у війську зараз?
"Я бачу з одного боку – немотивованих людей після ТЦК, з іншого – колишніх добровольців, які теж втратили мотивацію і не можуть звільнитись. В мене поки є сили, і я буду робити свою справу далі, але наскільки їх вистачить – час покаже.
Але якби там не було – і я тут багато нового пізнав для себе, і мені вдалось принести кілька нових технологій і методик в роботу підрозділу. Ми комунікуємо із виробниками безпілотних апаратів, вносимо зміни в їхню конструкцію, щоб адаптувати під екстремальні умови або збільшити їхні можливості. Цілком можливо, що за такою співпрацею і звʼявився, вже ставший мемом "P1-SUN". І, можливо, тому зараз до України звертаються інші країни за нашим досвідом та технологіями".
"Я не міг наважитись сам", – "Спартак", фахівець збору та обробки інформації Головного відділу безпілотних авіаційних систем "Фенікс" ДПСУ
Він розповідає про внутрішній бар'єр, який не дозволяє зробити крок до війська, навіть коли розумієш його необхідність:
"Я розумів важливість мобілізації під час великої війни. Але наважитись мобілізуватись було важко, тож зустріч з ТЦК змогла зробити те, що не міг сам. Перед тим були думки, що, можливо, досить відкладати і час долучитись, але все ніяк, хоч і було внутрішнє відчуття, що це рано чи пізно станеться".
Сам період у ТЦК, каже, пройшов без особливих конфліктів:
"Можливо, мені попались адекватні працівники, а можливо, моя спокійна поведінка посприяла тому, що все пройшло максимально спокійно", – розповідає "Спартак" про процес мобілізації, зауваживши, що негатив залишився лише через брехню про справжню мету перевезення мобілізованих до розподільчого центру.
Далі він уже сам почав впливати на свій шлях – шукав можливості і подавався на вакансії:
"Я встиг через "Резерв+" відгукнутись на вакансію у свій підрозділ і вказав, що робив до цього. Після чого зі мною зв'язався рекрутер і запропонував або посаду оператора БпЛА, або наближену до моєї цивільної роботи", – чоловік також розповів, що до мобілізації працював аналітиком даних, і врешті, ці навички визначили його роль у підрозділі.
"Розуміння, що і як збирати й обробляти, щоб швидко віддавати необхідні дані, фактично поклало основу в розбудову нашого центру збору та обробки інформації", – коментує він.
Чи шкодував "Спартак", що потрапив у військо?
"Спочатку було нерозуміння, що далі, і тоді шкодував. Але зараз вже не шкодую, бо потрапив у підрозділ, де займаюсь тим, що вмію і приношу користь. Ця війна стосується кожного. Тож не зволікай – знайди себе у війську, поки це не зробили за тебе".
"Зараз – це норма життя", – Микола, позивний "Магніт", штаб-сержант 3 категорії відділу персоналу Київського обласного ТЦК і СП
Його історія про повну трансформацію. Від людини, яка не бачила себе у війську, до бійця, який спершу отримав поранення на війні, а згодом повернувся у систему вже з іншого боку – працівником в ТЦК.
"Повістку принесли у кадри міської ради, де я працював. А далі як і у всіх людей: лікарська комісія, збір речей, навчальний центр", – згадує Микола та ділиться, що до мобілізації його життя було повністю пов'язане зі спортом – і військова служба здавалася чимось далеким:
"У цивільному житті не представляв себе військовим, усе таке було далеким. Нічого не умів і нічого не розумів. Була думка, що я більше принесу користі, займаючись волонтерством. Усе своє життя я присвятив спорту. Можливо, це мені зберегло життя. Врешті, я був провідним спеціалістом у відділі культури, молоді і спорту міської ради, де працював до самої мобілізації".
Далі були навчання, переїзди й адаптація до нового життя:
"Спершу один навчальний центр, де крім риття бліндажів більше нічим не займалися. Згодом інший навчальний центр, вже під командуванням десантно-штурмових військ. Постійні переїзди… Дуже сильно втомлювались морально. А потім – війна. Якщо раніше все було вдиковинку, то зараз це норма життя. Повністю змінені погляди на життя. Я не уявляю свого життя без війська".
Після служби на фронті він продовжив службу вже у Київському обласному ТЦК та СП – тепер як військовий, який сам працює з людьми, що проходять шлях мобілізації.
"Вміння самопрезентації – ДУЖЕ важливе", – анонімно, ДШВ
Військовий розповідає, що більшість негативних уявлень про ТЦК для нього підтвердились: погане ставлення до мобілізованих, постійні спроби обману й загальна атмосфера примусу. Втім уже за кілька тижнів, на початку БЗВП, поспілкуватись із військовими і мобілізованими особисто, його думка про військову систему змінилася.
Ключовим стало те, що вдалося заявити про себе і знайти місце за фахом:
"У мене була можливість прокомунікувати свої вміння на самому початку розподілу, де в бригаді записали мій попередній фах. Вже потім я дізнався, що в моїй бригаді працює відділ рекрутингу. Саме тому бригада мала доступ до мого резюме і зв'язалась зі мною ще під час проходження БЗВП. Вміння самопрезентації саме на цьому етапі ДУЖЕ важливе, оскільки надалі може не бути часу чи можливості презентувати себе".
До мобілізації чоловік працював в IT і зрештою отримав посаду, близьку до цивільного фаху. Страх, каже він, почав зникати вже під час навчання: "з'являлось відчуття, що я можу із цим впоратись". Крім того, військовий визнає, що шкодує, що не обрав шлях сам:
"Досвід спілкування з рекрутинговими центрами бригад набагато кращий, ніж з ТЦК".
Свою пораду сьогодні військовий формулює доволі прямо:
"Краще швидше знайти собі підрозділ або роботу із бронюванням, оскільки вже на етапі мобілізації обрати підрозділ самому буде дуже важко. І загалом, не треба боятись, все буде добре :)".
Попри різні обставини, професії і характери, майже всі герої проєкту говорять про однаковий початок – страх, відчуття випадковості і втрати контролю, досвід у ТЦК, який часто стає першим і найжорсткішим контактом із військовою системою. Але з часом щось змінюється: настає момент, коли страх відступає – і приходить розуміння, що це не кінець, а початок іншого, більш свідомого життя в країні, яка потребує захисту від ворога.
Сьогодні все більше військових наголошують на свідомому виборі ще до мобілізації: коли можеш обрати підрозділ самостійно і служити зі "своїми", підсилюючи військо. Це про ефективність і життя, бо коли людина служить за фахом, підрозділ стає сильнішим, а шансів зберегти життя – більше.
Люди — найбільша цінність. Саме на цьому базується підхід Lobby X — рекрутингової платформи, яка допомагає вирішувати виклики української держави та суспільства у сфері людського капіталу.
Діяльність LX охоплює пошук реформаторів для державного сектору, відбір фахівців для українського miltech та громадських організацій, супровід ветеранів у поверненні до цивільної карʼри. І зрештою — військовий рекрутинг як новаторський підхід із можливістю самостійно обрати посаду і підрозділ відповідно до власних навичок і досвіду.
Ярослава Мельниченко, спеціально для УП. Життя