Покрова – пора весіль. Як правильно одружуватись?

Як правильно справляти весілля?

Обряд зі всіма звичаями можна було побачити минулих вихідних на фестивалі "Рожаниця", що проходив у селі Бобриця Києво-Святошинського району.

Те, що відбувалося на декількох імпровізованих сценах, коментувала "Життю" заступник директора з наукової роботи Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" Тетяна Пошивайло.

Підготовчий до весілля етап обряд обов'язково включає сватання. Покохавшись літо чи то два, якщо парубок надумав взяти собі дівчину, то він посилав до її батька й матері старостів (ними, зазвичай, були поважні люди в селі), які вели переговори з батьками.

Якщо дівчина була згодна вийти заміж, то вона виходила і колупала піч. Таким жестом вона начебто просила у своїх предків благословення на сватання.

Коли батько і мати благословляли, то дівчина, перев'язавши старостам вишиті рушники через плечі, подавала зарученому на тарілці крамну або самодільну хустку. Якщо ж дівчина не була згодна одружитися на парубкові вона йому підносила гарбуза чи макогона.

Відомий картограф і мандрівник Боплан згадував такий цікавий факт, що на Україні до 19 сторіччя, як ніде в світі, дівчата сваталися до хлопців. Тобто якщо дівчині сподобався хлопець, вона бачила, що він господар, то йшла до його батьків і казала: "От мені ваш хлопець до вподоби і я хочу, щоб він був моїм чоловіком". І відмовити їй було ганебно.

За сватанням відбувалися оглядини, тобто знайомство з батьками молодих: дивились, яка у молодого худоба, яке придане у молодої, чи вона наготувала собі сорочок. Якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.

Заключним етапом сватання були заручини , тобто обрядове закріплення згоди на шлюб. До молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад.

Старший староста (сват) накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху - руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками.

Посад був центральним дійством в народній весільній обрядовості. Наречену садовили чи на діжу, чи на подушку (головне - не на голу лавку), або навіть на відро з водою. І співали: "Аби тобі щастя плило, як вода рікою. Сідай-сідай, молоденька, на відро з водою".

Або "Сідай-сідай, молоденька, на м'якому місці, аби мала стільки грошей, як пір'я в подушці". Тобто, щоб вона була багата. Після усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу.

І вже увечері напередодні весілля проходили коровайниці. Випікали короваї. Вони були різні. Наприклад, в Карпатах у вигляді двох гусок, а на сході - пари лебедів. І вони мали бути сплетені косою як символ любові, єднання.

В короваї могли запікати монети чи пшеницю на щастя. Короваї могли були з підошвою або без підошви, чотирикутні чи круглі, з листочками або з шишками. Але обов'язково коровай випікали лише жінки, які дуже гарно жили у сімейному житті, тобто закладався позитивний заряд на майбутнє життя.

Одночасно з коровайницями прикрашали весільне вільце. Це могла бути сосна або якесь молоденьке деревце, яке зрубували і приносили до хати. Причому, це мав робити хтось із роду молодого, обов'язково з тієї сім'ї, де жили добре.

Короваї у різних регіонах України були різні. В Карпатах вони були у вигляді двох гусок, а на сході - пари лебедів

Дівчата-подружки молодої під пісні зав'язували стрічки та прикрашали квітами. Це було своєрідне дерево роду, дерево життя. Після цього всі танцювали навколо деревця.

Наречену вбирали, їй розплітали дівочу косу та мастили волосся маслом або медом. Як правило, це робив брат. Це був обряд прощання з дівочістю. Тобто брат ніби проводив молоду від дівоцтва до статусу жінки.

А наступного дня вже відбувалось безпосередньо весілля. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух (на знак багатства) та обсипаючи зерном та дрібними грішми.

Молодий брав хлопців-дружків і їхав з ними викупляти молоду - чи за гроші, чи за напої - хто як домовиться. Це супроводжується різними примовками, жартами. Після викупу, молоду можна було забирати.

Батьки її наряджали, обсипали пару зерном, грошима (а в деяких регіонах навіть цукром), щоб був достаток, благословляють іконами на рушниках і молоді їхали до батьків хлопця.

Якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини

В один день із народним весіллям повинно було проводитись вінчання , тобто церковне освячення шлюбу, - важлива складова весільної обрядовості.

Коли молоді поверталися з церкви, співали, наприклад, так: "Вийди, мамуню, вийди, своїх діточок прийми. Як своє, так чужоє, тепер твоє обоє. Вийди, мамуню, вийди у вивернутому кожусі".

У вивернутому кожусі означало щоб було багато грошей.

Молодят у хаті саджали на почесному місті - під образами. По обидва боки сідали дружки - теж як обереги. За столом збиралися гості і починали бажати здоров'я, щастя, благополуччя. Так проходить неділя.

Слідкували, щоб після першого дня весілля дівка залишалась дівчиною. Якщо вона не збереже свою цноти, це було дуже ганебно.

В понеділок вранці дружки несли молодятам сніданок. Після того молода збирала подарунки від гостей, родичів, кажучи: "Ой, роде мій красний, даруй мене гарно, щоб я вас добре знала, щоб я вас пам'ятала. Ви, тіточки, - качата, а ви, дядечки, дайте мені корови, вівці, кози".

І все це вона прив'язувала і везла з собою до родини молодого. Це був цілий весільний поїзд. Попереду були молоді, бояри, за ними йшли вози з скринями (або скриня на колесах), а ще прив'язані корови, кози, вівці.

Ніна Матвієнко теж прийшла подивитись, як треба правильно одружуватись

А у молодого готували комору, в якій мали були гроші для дружка. Потім весілля продовжувалось, співали сороміцькі пісні, невістка приєднувалась до родини чоловіка, розпалювала піч, готувала обід, частувала свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого.

Наступного ранку в деяких регіонах ще відбувались митвини, тобто ходіння молодої по воду, вмивання та скроплення всіх оточуючих; ритуальне приготування каші, її "продаж" гостям та обсівання нею двору й худоби.

Всі фото автора