Пресофіл Вахтанг Кіпіані: "Ніхто від мого колекціонування не постраждав"

55
20 жовтня 2008
Ті, хто відвідав виставку самвидаву в Музеї української звитяги, відкрили для себе Кіпіані - колекціонера. І зовсім мало людей знає про те, що в дитинстві відомий журналіст колекціонував марки, монети й захоплювався орнітологією.

Історія колекції

- Я збираю газети з 1984 року, - розповідає про свою колекцію Вахтанг Кіпіані. - Тоді були радянські газети, інших ми й не знали. В часи перебудови з'явилися сотні назв незалежних від компартії видань. Сьогодні вся преса вільна, кожен видає, що хоче. Свої газети зараз видають заводи, фірми, студентські групи, музичні колективи, навіть існують газети одного парадного.

Мені здалося це цікавим, і я почав збирати окремі екземпляри всіх-всіх видань, які мені потрапляли до рук чи які я навмисне шукав. Я починав колекціонувати періодику з території колишнього Радянського Союзу. Після його розпаду, я вирішив, що треба продовжувати збирати видання народів, які проживали на території Союзу плюс видання з діаспори. Тому у мене є вірменські газети з Єгипту, українські з Австралії або російські з Аргентини.

Вести точний відлік такої колекції преси надзвичайно важко, та й особливої потреби в цьому нема. Приблизна цифра - 30 тисяч екземплярів. Вахтанг Кіпіані колекціонує здебільшого найменування - в його колекції понад 17 тисяч назв видань.

- Принагідно я намагаюся збирати різні зразки одного видання. В мене є "Україна молода" і чорно-біла, і кольорова. Є "Правда" великого формату і малоформатна, є газета "Макеевский рабочий" і та сама газета у вигляді телеграми Сталіна фактично з закликом до репресій, - розповідає колекціонер.

Окрім того, Кіпіані намагається відстежити зміни назв, адже одна газета може змінити свою назву три-чотири рази за час свого існування. А завдяки систематизованій колекції, це може допомогти у дослідженні історії преси.

Колекціонер з усмішкою заспокоює, що рідні ставляться до його специфічного хобі з розумінням: "Я жартую з дружиною, мовляв, коли ми одружувалися, я вже був колекціонером. Ми домовилися, що мене беруть з усіма перевагами і недоліками"
Пресофіли та об'єкт їхньої пристрасті

Так вже прийнято, що кожне хобі має спеціальну назву на означення роду захоплення. І коли збирачі поштових марок гордо називають себе філателістами, то в колекціонерів преси все дуже просто і скромно - пресофіли.

- Нас дуже мало, - розповідає Кіпіані, додаючи, що колекціонерів преси як таких не існує. Не існує спеціально клубу чи спільноти за інтересами, де можна було б обговорити колекцію чи порадитися, що і де можна придбати.

- На тренах колишнього СРСР проживає лише кілька людей, які цим цікавляться. Я знаю ще про двох колекціонерів преси. Ніхто цим не займається. Є люди, які колекціонують вузьку частину періодики, наприклад, одеську чи єврейську пресу. У Новосибірську є колекціонер Олександр Лутковський, який назбирав близько 400 видання зі словом "правда", починаючи від "найправдивішої" з "Правд" до "Утиной правды", - ділиться враженнями Кіпіані. - Тобто такі оригінали є, але, на жаль, чи на щастя, не існує такого гуртка, клубу чи сайту, де можна було б зібратися і обговорити. Це завжди штучний контакт.

Націоналістичний самвидав та інтернет-аукціон eBay

Близько 80% усієї колекції Вахтанг Кіпіані знайшов чи придбав самостійно, але вже 20% (що становить приблизно 1000 назв) йому подарували. Світ не без добрих людей, саме такі небайдужі пропонували забрати те, що в них наскладалося роками чи дісталося від когось у спадок.

- Дуже багато відомих і не дуже людей віддавали мені частину своєї колекції. Я можу назвати Леоніда Фінберга, директора Інституту юдаїки, професора Києво-Могилянської Академії Олексія Гараня, багатьох дисидентів, зокрема Богдана Гориня, Василя Овсієнка, історика Ярослава Тинченка. Навіть не хочеться когось ображати, тому що реально - це сотні людей, - признається Кіпіані.

Один з рідкісних екземплярів націоналістичної періодики потрапив до рук пресофіла завдяки телеведучому Анатолію Борсюку, який знайшов в себе в дома підшивку старих газет. Серед знахідок виявилися кілька номерів журналу "Огонек" за 40-ві роки, білоруська партизанська газета "Раздавім фашысцкую гадзіну" та газета Організації українських націоналістів "Сурма", яку видавали підпільно в Литві в 20-30-х роках.

- Можна припустити, що в будинку, де живуть Борсюки (ріг вулиці Лютеранської, у самому центрі Києва), колись мешкали українські націоналісти, - розповідає Кіпіані.

Ще одним способом поповнення колекції преси, за словами Вахтанга Кіпіані, є злети колекціонерів та місця продажу старовинної преси, наприклад, Андріївський узвіз. Іноді газети трапляються і серед старого хламу.

Тут і далі всі фото колекції Вахтанга Кіпіані, які він представив на виставці у Києво-Могилянській академії 
І, безперечно, куди в XXI столітті без інтернет-аукціонів. Найвідоміший з них eBаy теж іноді виставляє на продаж старовинну пресу.

- У мене кілька десятків газет, які я придбав на eBаy, це історичні газети 20-30-х років, газети з Єгипту, заводські газети, з колоритними назвами ("Социалистическое земледелие"), яких зараз не знайти, - розповідає Кіпіані.

Звісно, що на кожен товар, свій покупець і ціна різна. "Може бути і $2, може і $100. Тільки тоді вже інше питання - чи куплю я за таку ціну. Кожне видання має свою ціну, а, оскільки, тут ринку нема, то за скільки виставиш - за стільки і продаш. Як правило, коли виставляють газети на e-Buy, то в них йдеться або про смерть Сталіна, або про політ Гагаріна в космос. Тобто газета заради події", - ділиться бувалий колекціонер.

Найдорожчу газету з колекції так одразу й не пригадаєш. Кіпіані пам'ятає, що купив її за $30 ($50 на теперішні гроші). Сьогодні, час від часу, поповнюють колекцію екземпляри за $10.

- Іноді є надзвичайно унікальні газети. Так нещодавно я придбав газету, передплатником якої був кардинал Йосиф Сліпий, - з захоплення розповідає Вахтанг Кіпіані. - До війни на Галичині на газету клеїлася паперова марочка, на якій вказувалося, хто є передплатником.

В мене є газета, яка приходила на домашню адресу кардинала Сліпого. Зараз у Львові на цьому будинку є меморіальна дошка, яка вказує, що саме тут він мешкав. Також в мене є кілька газет Підкарпатської Русі, які передплачував в Чехословаччині професор Смаль-Стоцький.

Колекціонер  відзначає, що відомий всім факт, що газета "Правда" була створена Леніним, можна за бажання піддати сумніву - у першому номері від 5 травня 1912 року його імені не знайти: "У мене є перший номер газети. Прізвища Леніна там нема, можливо, хіба серед великої кількості псевдонімів. Я придбав її на початку 90-тих років за $5, на той момент для мене це були страшенні гроші - половина моєї стипендії. Можливо, це і є моя найдорожча газета".

Вахтанг Кіпіані і чарівна кімната

Колекціонер з усмішкою заспокоює, що рідні ставляться до його специфічного хобі з розумінням: "Я жартую з дружиною, мовляв, коли ми одружувалися, я вже був колекціонером. Ми домовилися, що мене беруть з усіма перевагами і недоліками".

Проблеми з колекцією, точніше, з її зберіганням, звісно, існують: "Очевидно, що колекція займає багато місця, практично усю кімнату. І якщо раніше можна було доточити якісь полиці, то тепер місце реально закінчилося".

Окрім того, така колекція вимагає відповідних умов зберігання.

- В хороших бібліотеках є спеціальний безкислотний папір, спеціальні папки, в які це все треба складати, температурний режим. В мене, на жаль, нема таких можливостей. Видання зберігаються наскільки це можливо в порядку: без пилу, вологи і так далі. Але, звичайно, преса вимагає дещо інших умов, - каже Кіпіані.

 
Хобі голови сім'ї вплинуло і на інших членів родини. Дружина Вахтанга Тетяна колекціонує дзвоники, привезені чоловіком з різних місць, де він побував у відрядженні. Донька Тамара (у Кіпіані троє дітей) збирає автографи. В її колекції вже є автографи Юлії Тимошенко, Ані Лорак, Анни Безулик, ще пари відомих людей і, звісно, автограф батька.

- Коли я працював редактором "Фокусу", ми готували номер "100 найвпливовіших жінок України", я ходив на інтерв'ю до Тимошенко. Тамара попросила взяти у неї автограф. Юлія Володимирівна написала "Тамарочці від ...", одним словом, щось таке дуже зворушливе, - пригадує журналіст.

Дивак зі стажем

- Якось, коли їхав через Придністров'я, побіг в Бендерах за газетою і проґавив свій потяг, залишився стояти на пероні. Таке було й не раз. Часто, коли бачу, що людина хоче на газету, наприклад, малину висипати, я прошу її віддати цю районку мені, а взамін пропоную інше видання. Я вихоплюю цю місцеву газету і пояснюю, що мені ваші "Червоні зорі" дорожчі за "Дзеркало тижня", - емоційно каже Кіпіані.

Він - колекціонер зі стажем, і преса - його далеко не перше захоплення. А починалося все з пташиних гнізд.

- В юнацькому віці я збирав марки, монети й навіть пташині гнізда. Я був юним натуралістом, займався орнітологією в Палаці піонерів. Навіть ходив в один гурток з відомою сьогодні фотожурналісткою Світланою Скрябіною, яка зараз працює в тижневику "Контракти", - розповідає Кіпіані.

В той час ми збирали гнізда. Частково я тримав їх в себе вдома. Але після того, як в них завелися комахи, довелося розподілити мою колекцію між Палацом піонерів та кабінетом біології в школі №120. Я не перевіряв, але думаю, що вони там і досі є. Їх можна використовувати в курсі зоології як чудовий наочний матеріал, адже гнізда різних птахів відрізняються способом побудови.

 
Юні натуралісти збирали лише сухі гнізда, які птахи вже не планували використовувати. Адже навіть наймолодший юннат знав, які птахи повертаються в свої гнізда, а які ні.

- Ми не були браконьєрами. Ніхто від мого колекціонування не постраждав, - стверджує Кіпіані.

Віддам колекцію преси. В добрі руки

Вахтанг Кіпіані не проти віддати свою унікальну колекцію безкоштовно. Головне - аби в добрі руки. Наприклад, в найбільше книгосховище України - бібліотеку Вернадського не віддав би, тому що бібліотека бібліотекою, а хочеться зробити своє надбання справді корисним для інших.

Адже колекція містить унікальні речі. Наприклад, тут є британська газета 1689 року, яка, за оцінкою пана Кіпіані, найстарша газета, яка є в Україні. Тому що в бібліотеці Вернадського найстаріша газета датується 1713 роком.

- Усі іноземні видання повіддавав би своєму колезі, який збирає іноземну пресу. Я впевнений, що кафедра журналістики не збере ніколи газети з Сирії, Південної Африки, Східного Тимору. А мені журналісти везуть. І я готовий передати це. Але, на жаль, нема бажаючих, - констатує невтішний факт колекціонер.

- В перспективі я б хотів усе це передати або в Музей преси або в якийсь Дослідницький фонд, який би займався пресою. Хочеться, щоб ці унікальні речі стали доступними дослідникам.

Хочу, щоб усе це працювало, а не лежало коробками десь там. Тепер стоїть питання раціонального використання набутого за стільки років, - підсумував Кіпіані, збирач преси з 24-річним досвідом та 17-тисячною колекцією видань.

Всі фото автора

powered by lun.ua