Коли обійми стають ліками. Боротьба з гіперактивністю дітей
"Така дитина нетерпляча та метушлива. Імпульсивна та агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незлічену кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим", - домальовує картину психолог.
Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.
Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Наприклад, дитячий невролог Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Лілія Кулік констатує погіршення ситуації в її практиці за останні 5 років до 20%. Як і те, щодо цієї хвороби хлопчики втричі вразливіші за дівчаток.
Переважну кількість батьків незвичайна поведінка дітей починає турбувати, коли час готуватись до школи (пік хвороби припадає на 5-7-річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, ймовірно, у неї виникнуть труднощі з пошуком друзів.
"Якщо такій дитині під час гри з іншими діточками сподобається іграшка, першим поштовхом у неї буде відібрати її, а не попросити погратись, - каже Олена Нікітіна. - Хоча б через це, спілкування із однолітками їм не вельми вдається".
На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на торнадо, що знищує на своєму шляху геть усе. Тому батьки інших малят намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі". Відповідно, у гіперактивних дітей наявна проблема соціальної адаптації.
Попри те, що за деякими виключеннями, гіперактивність не впливає на загальний інтелект дитини, тому проблеми із шкільною успішністю можуть виникати переважно через непосидючість, невміння концентрувати увагу та погану пам'ять, в школі вони небажані учні, їх не сприймають.
Звісно, педагогам зручніше відправити таку дитину до психіатра чи невропатолога, ніж шукати до неї підхід. Тому в нашій країні багатьох гіперактивних дітей переводять на навчання за індивідуальною програмою, затримуючи таким чином темпи їх загального розвитку та соціалізацію.
З урахуванням щорічного погіршення ситуації, сьогодні питання гіперактивності хвилює вже не лише батьків, лікарів та психологів, а й державних урядовців. Адже, за деякими експертними оцінками, лише в Україні таких дітей сьогодні від 50 до 150 тисяч.
Пси-фактори
Батько привів хлопчика із синдромом гіперактивності до центру психології. Психолог займається дитиною, а тато чекає на 8-річного Михайлика у кріслі, читаючи газету. За обома цікаво спостерігати: чоловік, бовтаючи ногою, совається в кріслі, різкими рухами перекидає аркуші; хлопчина так само бовтає ногою, водночас розхитуючи стільчик, на якому не може спокійно всидіти.
Під час розмови з психологом, виявилося, що в дитинстві у батька в медичній картці був запис невропатолога про збільшену нервову збудженість.
На думку експертів, в багатьох випадках гіперактивність у дітей обумовлена генетично. До речі, у підлітковому віці та у дорослих переважна більшість симптомів хвороби за рахунок кращого самоконтролю згладжується.
В деяких випадках гіперактивність - наслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями. Лілія Кулік говорить, про не поодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою Кесаревого розтину.
 |
Кулік впевнена, що не останню роль в його появі грають комп'ютер та телевізор, бо випліскуючи в маси зливи негативної інформації, провокують агресію та нервову збудженість не лише у дітей, а й у дорослих.
Втім, соціально-психологічний аспект це, наперед усім, вплив родини. Мова йде не лише про неблагополучні родини, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм.
Якраз навпаки, про зверхньо досить пристойні, лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні в них негаразди. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.
Любити = лікувати
"Не чіпай! Негайно поклади! Коли ти, нарешті, будеш, як усі діти! Не дитина, а жах якийсь!" - кричить мати в кабінеті невролога на крихітку, вириваючи у неї з рук та повертаючи на стіл лікаря ляльку, яку та щойно взяла.
Дитину із СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) напружена та нервова жінка привела з проханням вилікувати. З жодною дитиною, в принципі, не слід поводитись таким чином, а з гіперактивною особливо.
Ці діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми, посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки.
Маючи певний досвід, Лілія Кулік, вважає, що інколи, глянувши на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, принаймні, психологічна, потрібна саме їм, а не дітям.
Олена Черепанова, психолог Центра дитячої та сімейної психології "Я + сім'я" каже, що гіперактивність найчастіше трапляється у дітей із родин, де бракує теплих емоцій.
Гіперактивних дітей лікують як медикаментами (стимуляторами, амфетамінами), так і за допомогою різноманітних психологічних методик та вправ, скерованих на виховання самоконтролю, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекцію розроблюють індивідуально).
Для таких діток обов'язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах); для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою; спорт; вони потребують особливого поводження.
Вказані методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя.
Тому готові не лише тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також, працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.
[L]Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів", що пропонує Олена Нікітіна.
"Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна.
Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.