Про цапа Федора та його героїчну загибель

58
19 листопада 2008

Продовження. Частину першу Кришування по-сахалінськи чи про цапа Федора - героя перебудови читайте тут.

Федір був однією із фауністичних славних пам'яток Холмська. Однією із.., позаяк містечко явно не було обділеним такого штибу унікумами із числа "братів наших менших".

Так на одному із сейнерів мешкав ворон Гоша, надзвичайні здібності котрого не тільки були гордістю корабельної команди і викликали приховану заздрість інших екіпажів, але й привертали підвищену увагу різноманітної заїзної публіки із числа армії відряджених.

Як тільки-но судно опинялось в Холмському порту - Гоша заступав на вахту, фактично дублюючи деякі обов'язки вахтового. Ворон гніздувався на облавку побіля швартового трапу. Дбайливий боцман ставив біля нього три ємності: двійко порожніх консервних та скляну, із червоною рискою навколо горловини, банки.

І починалось Гошина служба. Кожен "чужинець", котрому із тієї чи іншої причини треба було відвідати сейнер, для того щоби подолати це вороняче КПП, мусив був покласти в одну із банок скоринку хліба і хлюпнути на неї грамів 10-20 горілочки, а в скляний слоїк націдити аналогічного продукту вже грамів так із 100.

В  третю тару зсипалась різноманітна закуска: шматочки м'яса, ковбаси, риби, яблук, огірків, арахісові горішки, цукерки, печиво. Якщо ці маніпуляції дотримувались, Гоша достатньо виразно каркав, повідомляючи, мовляв, на борту гість. Окрім того, клюючи вміст консервних банок, Гоша пильно стежив за наповненням скляного слоїка.

І як тільки-но рівень рідини в ній наближався до сигнальної риски, ворон знову гучно каркав. На поклик з'являвся боцман і зціджував горілку. Але як тільки який-небудь візитер, чи то із-за незнання, чи то з причини природної скнарості порушував вищезмальовану процедуру відвідування сейнера, Гоша здіймав жахливий ґвалт, намагаючись вигнати неввічливого відвідувача за межі судна.

Траплялось, що на особливо зарозумілих ворон просто нападав.

Корабельна ж публіка хоча й боготворила свого улюбленця, але часто-густо костила ворона словесно. "Своїх" Гоша на човен перепускав безперешкодно при одній умові, член екіпажу мусив бути тверезий як скельце. Інакше "свій" автоматично дорівнювався до категорії чужинців і, щоби уникнути малоперспективного спілкування  з ким-небудь із корабельного керівництва, був змушений повторювати усі вищеописані священнодійства з Гошиною тарою.

При цьому саме керівництво, в особі кепа, старпома та боцмана, користувалось у Гоші пільгою і могло дефілювати повз пильного ворона в будь-якому стані.

А от у портових вантажників мався свій улюбленець - величезний та флегматичний ньюфаундленд Нептун. У докерів водолаз рахувався гінцем - споряджений парою саков, пес розмірною інохіддю вештався за пивом і горілкою для майстрів вантажних робіт.

Причому, позаяк пиво вантажники пили, як правило, у обідню перерву, тобто у робочий час, то й грамотний Нептун залишав та повертався в межі порту не через прохідну, а лише йому одному відомими стежинами. За горілкою ж, котру вантажники традиційно вживали тільки по шабашу, водолаз бігав офіційним шляхом, тобто через вахту.

 
За сорокаградусною Нептун підтюпцем мотався до найближчої припортової крамниці, зручної не тільки своєю географічною наближеністю до порту, але й фактичним цілодобовим функціонуванням. Принаймні, продавщиця Зіна, яка мешкала у квартирі над крамницею, докерського чотирилапого товариша обслуговувала не тільки без черги, але й в будь-який час доби.

В іншому випадку, при найменшій затримці, ньюфаундленд, в залежності від замкненості-відчиненості торгівельного закладу, всідався або посеред магазину, або під вікнами у Зіни, і розпочинав тужливе як пісня ескімоса та нескінченне як гренландська ніч виття.

Публіці акинські хисти Нептуна подобались, Зіні - ні. Вона швиденько споряджала сакви оковитою і, скормивши собаці пару твердокам'яних пряників, до котрих він був дуже ласий, випроводжала водолаза геть. Про те, якого штибу відрядження його чекає, Нептун здогадувався по вмісту саков: якщо в одну із них кидались лише якісь папірці (гроші або боргові розписки) - бігти доводилось за горілкою, якщо там бряжчали трилітрові слоїки - треба було мандрувати за пивом.

До речі, за животворним пінним напоєм Нептун бігав до пивного закладу, де і мешкав наш головний герой. Звався він в народі коротко і без затій "У Федора" або "У козла". Між іншим, аби ці два персонажі були балакучішими, можливо, вони, поки продавщиця наповнювала доставлені водолазом слоїки, могли би неспішно пофілософствувати про мінливість долі, котра перетворила їх із звичайних чотириногих, в таких собі масовиків-витівників, які розважають підпилих двоногих братів старших.

Втім, про цапа Федора, котрий на відміну від двох вищезгаданих персонажів, мав не обмежену корабельними, портовими чи навіть міськими кордонами, а насправді загальноострівну популярність.

Коли саме і звідки з'явився, а потім і отаборився поблизу однієї із пивничок Холмська цей самий козел, історія замовчує. Втім, певно, із-за унікальних хистів Федора побутувала легенда, що він втікач із цирку Дурова, котрий колись гастролював в Южно-Сахалінську.

А до Холмська потрапив самостійно наздоганяючи трупу, але не наздогнав, бо циркачі на той час вже залишили Острів і подалися поромом на велику землю. Але, позаяк за все моє майже десятирічне перебування на островах, Сахалін лише одного разу був ощасливлений візитом московських циркачів (та й то це був цирк ліліпутів), у автора ця версія викликає великі сумніви.

Швидше усього, Федора просто залишив хтось із тих, хто виїхав з Острова назавжди. Що стосується хистів, то їх цап надбав в результаті колективної дресури самих холмчан.

А умів Федір багато-чого... Пити пиво, димити біломором, мекати і навіть пританцьовувати під такт музиці. Особливо хвацько танок у нього виходив (певно, із-за неодноразовості виконання) під пісенний супровід одного із хітів Висоцького "Про цапа відбувала".

Окрім того, Федір обожнював скакати так званою "дошкою тверезості". Свого часу одна із стежин, що поєднувала генделик із іншим світом була перекопана за якоюсь потребою шляховиками. Саму канаву традиційно так і не засипали, і вона з часом заповнилась смердючою рідкою субстанцією.

Як годиться, через цю водну перепону було кинуто дошку, що і отримала незабаром визначення "тверезої". Добряче на підпитку завсідники генделика часто-густо влаштовували змагання, сенс котрих крився в подоланні стандартної олімпійської дистанції із перешкодами.

В якості дистанції було обрано стометрівку, фініш котрої співпадав із протилежним від пивної кінцем дошки, а перешкодами слугували: водна перепона із хирлявим місточком через неї плюс, кінцівки самих учасників забігу, що запліталися із інтенсивністю прямо пропорційною від кількості випитого.

Стартували із роздільного старту, суворо фіксуючи секундоміром індивідуальні досягнення кожного із бігунів. Той хто програвав, а також усі ті, хто опинявся в канаві, виставляли переможцям горілочку із пивцем і, в залежності від настрою та стану "спортсменів", змагання повторювались поки всі учасники не пірнали в канаву.

 
Хоча Федір в змаганнях і не брав участі, але, певне, надивившись на розваги старших за еволюційною шкалою братів, часто-густо і сам гацав дошкою. Спочатку аборигени забігайлівки навіть намагались робити ставки на предмет: чи гепнеться цап із дошки чи ні?

Але незабаром зрозуміли, що заняття це абсолютно безперспективне. На відміну від людей, Федір у будь-якому стані водну перепону долав без проблем. І не було жодного випадку, щоби він звергся з дошки. Втім, інколи добряче на підпитку козел міг зійти на дошку і забронзовіти там пам'ятником, тупо уп'явшись в зеленувату рідину під ратицями.

В такому стані зрушити його з постаменту можна було лише бульдозером, а просто скинути із місточка в канаву постійна клієнтура забігайлівки, знаючи про злопам'ятну вдачу Федора, не ризикувала.

Лиха ж вдача цапа виявлялася в тому, що тварина, улучивши слушного моменту, із розгону буцала рогами свого кривдника, як тільки той хоч на хвильку встигав заґавитися, по філейній його частині тіла.

І якщо несподівана атака відбувалась вдало, то цап міг поваленого ворога ще й ратицями потовкти під схвальний гогіт публіки. Ображався Федір і починав бешкетувати тільки у двох випадках: якщо йому грубіянили, або якщо забували пригостити пивом.

Побіля входу до пивбару стояв спеціальний козлиний цебрик, до якого усякий, хто виходив побалуватися пивцем на свіжому повітрі (а таких було більшість) хлюпав частку пінного напою. Туди ж таки прибиральниця зціджувала з кухлів і все недопите пиво. І якщо в цебрі щось малось, а хтось забував поділитися із козлом, то улюбленець публіки сильно не ображався.

А от якщо цебрик був пустий, що, до речі, траплялось вкрай зрідка, і який-небудь відвідувач забував чи скнарився поділитися із Федором оздоровчим напоєм, то такого забудька-скнару чекало козлине покарання.

І хоча цап вважався нічийним, тим не менш, безпритульним він зовсім не був. Турботливі відвідувачі пивної не тільки інтенсивно провокували розвиток у козлячому організмі цирозу печінки та саркоми легенів, але й підгодовували тварину сінцем або травичкою, соленими сухариками, а щиросердна прибиральниця Клава інколи навіть балувала Федора дефіцитним  в тій місцевості молочком. Окрім того, за місцевими мірками Федір міг вважатися квартирозабезпеченим холмчанином.

Якось у настрої чоловіки у дворі пивної збудували для цапа із підручних матеріалів розкішний хлів-халабуду, метражу, водостійкості та утепленности котрого міг би позаздрити будь-який волоцюга.

До речі, дехто із них навіть намагався присусідитись до Федора в його обійстя. Але ці нахабні спроби особливого захоплення у цапа не викликали і такі заміряння на цапову житлову площу отримували радикальну відсіч або від самого Федора, або від його друзів-заступників із числа постійних завсідників генделика.

Так що цап, якщо і був чиїмось, то громадським - і не власністю, а загальним улюбленцем. Ось цього рогатого улюбленця і пристрелив недоумкуватий прокурор. А справа трапилась така...

Наступного дня після нашого прибуття до Холмську, без будь-якого зв'язку із цією чудовою подією прокурор вирішив піти в народ і тісніше познайомитися із місцевою публікою і деякими алкогольно розливними закладами.

Супроводжувати його зголосився начальник міліції, і ця парочка, добряче похмелившись, з ранку подалися знайомитися із усілякими цікавинками міста. І треба ж було такому трапитися, аби на їхньому шляху до відомої цапиної пивної нездоланною перешкодою постав козел Федір, котрий, нагнувши головешку і загрозливо наставивши усім зустрічним небезпечні, як потім виявилось, роги, медитував на відомій дошці, тупо упнувши осоловілі очі у канаву.

 
Спочатку правоохоронна двійця навіть зворушилась такою картиною. Ментівський начальник пояснив прокурорському, що цей цап є однією із найголовніших міських реліквій.

Після чого прокурор-недоумок дозволив собі ступити на місточок та поплескати Федора по холці. Але у цапа такий поблажливий жест не викликав жодного враження і він тільки нижче опустив свою вперту головешку, як би даючи зрозуміти непрошеним візитерам: мовляв, через них він дошку залишати не має наміру, і їм доведеться пошукати деінде маршрутів до пивбару.

Начальник міліції, котрий відав про непростий норов Федора, запропонував колезі ще трохи прогулятися, і підійти до генделика з іншого боку. Але, як виявилось, впертість прокурора була ще сильнішою, ніж у цапа, і він спробував прибрати рогату перепону зі свого шляху.

Спочатку він тихенько підштовхував Федора у лоба, як би натякаючи рогоносцю, аби той здав назад. Але у цапа така фривольність викликала зворотну реакцію - він несподівано різко підняв голову и заледве не зіштовхнув рогами прокурорське тіло до канави. Тоді розлючений правоохоронець схопив Федора за роги і, натужившись, просто звалив супротивника до ями.

Поки ошелешений такою безпардонністю цап, занурившись до самого пуза у смердючу рідину, розгублено мекав, певно, не знаючи як йому видобутись із канави, мент із прокурором з виглядом переможців продефілювали дошкою, і, взявши по парі пива, вирішили поспілкуватися із аборигенами генделика.

Але публіки було не багацько, і вся вона виявилась якась неговірка. Тим паче, що частина волоцюг, впізнавши міліцейського начальника, поспішила ретируватися з поля майбутньої битви. А те, що битва неодмінно трапиться здогадувались всі присутні, окрім двох залітних візитерів.

І поки розімлілі від вранішнього похмілля правоохоронці намагались порозмовляти про життя із народом, пара-трійка його представників поспішили на допомогу до Федора. Хтось накинув цапу на шию мотузкову петлю, і чолов'яги потягли рогатого товариша до дальнього краю канави, де Федір вже без сторонньої допомоги, самостійно відлогим скосом видобувся на поверхню.

Спочатку у рятівників навіть майнула думка, від гріха прив'язати цапа. Але той після конфузу, що із ним приключився виглядав так пригнічено, що чоловіки вирішили більше не травмувати гонористу тварину і не принижувати цапову гідність навіть тимчасовим обмеженням волі. Це була фатальна помилка...

Обтрусившись і спочатку в роздумах постоявши на віддалі від своїх кривдників, Федір незабаром не поспішаючи почимчикував до генделика. Посьорбавши із цебра, цап зайняв стартову позицію поблизу входу до алкогольного осередку в очікуванні свого зіркового часу.

І той незабаром трапився. Як тільки-но супротивники, оголивши тили, пішли геть, цап, нагнувши роги, помчався на них. Рогата кара постигла супостатів, як тільки один із них ступив на "дошку тверезості", а інший прилаштовувався за ним підкоряти переправу.

Цапові роги смачно врізались в здоровезну прокурорську сідницю, надавши тілу слуги закону швидкість достатню не тільки для того, щоби жабою злетіти з берега канави, але й згідно траєкторії польоту заодно збити із "дошки тверезості" ментівського приятеля.

Прокурор із ментом одночасно плюхнулись до канави, рідота в котрій зовсім не духмяніла морською свіжістю, і вони опинилися в позиції, в якій нещодавно до цього конфузу перебував Федір. Але цапина сатисфакція на цьому не завершилась.

Одурілі від такого нахабства та приниження правоохоронці спробували видряпатися із рівчака. Але зверху їх очікував Федір, котрому не складало особливих труднощів повертати ворога у вихідну позицію - достатньо було лише легенько буцнути того чи іншого супротивника, аби той знову опинився в рівчаку.

Після двох-трьох спроб вибратися із пастки правоохоронці дещо змінили тактику і спробували одночасно підкоряти різні береги канави. Але Федір встигав, спихнувши назад одного із недругів, прогарцювати дошкою на протилежний бік і відновити статус-кво стосовно його напарника по нещастю.

Потім, до загальної радості і під гомеричний сміх публіки, що невідомо звідки тут-таки і понабігала, обліплена грязюкою двійця спробувала скинути дошку, аби, залишивши розгніване парнокопитне на одному із берегів, самим вибратися на інший. Але із цієї затії нічого не вийшло.

Дотягтися із дна рівчака до місточка вони не змогли, а стрибки на місці викликали лише рясне і феєричне розбризкування неароматної водяної субстанції. В решті решт борці із злочинністю здогадались убрід достатися до дальнього краю рівчака і видобутися там на поверхню, довівши тим самим, що вони все ж таки інтелектуально більш розвинуті ніж цапине плем'я, позаяк Федір трохи раніше подолав цей же маршрут не в результаті власних розумових висновків, а тягнутий за мотузку.

Але залишки розуму принижену цапом двійцю на цьому залишили. Мент видрав із найближчого паркану дошку, а прокурор озброївся половинкою цеглини, що валялась під ногами і обидва кинулись помщатися цапиній пиці.

Козел помітивши ворога, що знову агресивно наближався, теж кинувся йому назустріч, а натовп, що на той час невідомо звідки зібрався, ринувся за цапом. І тоді переляканий прокурор кинув геть метальну зброю у вигляді цеглини, і, діставши зброю табельну у вигляді пістолета Макарова, розпочав безладну пальбу.

Стрілець із нього на щастя для завсідників пивної виявився поганенький і усі, окрім цапа, відбулись легким переляком. А от Федору не пощастило. Одна із дурних куль поцілила в цапину шию, смертельно вразивши тварину. Від несподіванки натовп на декілька секунд заціпенів, що і порятувало антицапиний альянс від справедливого покарання прямо на місці.

Поки народ приходив до тями, козловбивці встигли ретируватися: швиденько перебравшись через рівчак злощасною "дошкою тверезості", вони стрімголов почали втікати найближчою вуличкою. Отямившись натовп ринув за супостатами, але наздогнати їх не встиг.

За рогом правоохоронців очікувала "канарейка" і вони, сходу влетівши до "місяцеходу" *, лише і встигли, що заволати водію: "Жени!". Сержант газонув, що і врятувало їх від народного гніву із більш ніж вірогідним лінчуванням.

Словничок для тих, хто призабув

* "канарейка", "місяцехід", "ментовіз"  - тодішні народні означення міліцейських УАЗ-иків.

Усі фото плакатів взято з сайту davno.ru

powered by lun.ua