Перше кохання та божевільні подвиги українських письменників

398
13 лютого 2009

"Напитись голосу твого, того закоханого струму,
тієї радості і суму, чаклунства дивного того"
Ліна Костенко

Перше кохання - це таке почуття, яке не можливо забути. Де б ти не був, що не робив, одружений чи заміжній, все одно пам'ятаєш. Кажуть, перше кохання завжди трагічне, бо не було б першим та особливим. Та кому, як не письменникам та поетам знати, що таке трагічне кохання.

Напередодні дня усіх закоханих, "Українська правда. Життя" попросила сучасних письменників поділитись з читачами своїм сокровенним та потаємним: спогадами про перше кохання.

Письменниця Наталка Сняданко згадує своє перше кохання, як щось розмите, грубе, кучеряве.

- Перше кохання - це така трагічна штука, так принаймні завжди кажуть та завжди пишуть, тому напевно воно так і має бути - сумне. Моє кохання було в першому класі, може трошки пізніше. Якщо чесно, це було щось розмите, грубе, кучеряве, та я вже й сама не пам'ятаю толком. Але дуже-дуже сумне.

Пригадую, що ми грали в бадмінтон. Перше кохання ніяк не вплинуло на моє подальше життя, воно, як молочні зуби - відпадають. Тому окрім бадмінтону я нічого не пам'ятаю.

А от Ірена Карпа навіть "примусила" закохатися товариша у свій об'єкт любові.

- Я пригадую, як ми з моїм другом (бо куди я, туди й він) закохалися в смаглявого сусідського хлопчика, старшого від нас на три роки. Ясно, що словом "закохатися" ми це не називали. Просто цікавив він нас найбільше за все на світі, та й усе.

Зізнатися собі в цьому було соромно, тому ми всіляко його тероризували й переслідували. Називали ніжно - "Чучело".

Ірена Карпа з чоловіком Антоном Фрідляндом

Я не знаю, як він нас не відлупцював. Може, просто не помічав. Але - дивна річ - всі подальші роки школи це перше кохання певним чином відчувалося - при появі "Чучела" на орбіті серцебиття пришвидшувалося. Жаль, що мій друг на той час виріс і визначився з гетеросексуальною орієнтацією. 

Потім, в школі було цілком нещасливе кохання. Тобто, я в своєму третьому класі любила його в його шостому всім серцем і душею, а він, як порядний хлопчик, закоханий був по самі яйця в першу красуню школи, його однокласницю. Я страждала і писала їм з цього приводу вірші. Вірші читала моя вчителька і притискала до серця.

Дивно, що я вже тоді здогадалася, як інтегрувати проекцію анімусу (ми часто-густо саме її плутаємо з коханням) - ставала коло дзеркала, пробувала повторити його міміку, потім ходу, потім голос. Ще й Віктора Цоя в плейєрі слухала, бо то був його улюблений артист. Жах.

Оксана Забужко згадуючи свою божевільну драму, запевняє, що це дійсно було кохання.

- Моє перше кохання прийшло у 8 років. "Об'єкт" був на 10 років старший і ходив до моєї мами на заняття з літератури - вона готувала його до вступних іспитів в університет. Щоразу, як він приходив, я норовила прослизнути в кімнату, де вони працювали, і вмоститись буцімто й собі над книжкою - насправді ловлячи кожне слово з розкалатаним серцем.

Юна Оксана Забужко

Нещасливих кохань, на моє переконання, не буває. А от драма - була: одного дня я довідалася, що в нього є дівчинка - ровесниця-однокласниця (мене закохані в мене однокласники на той час нітрохи не цікавили!). Уражена була доглибно, спершу навіть повірити не могла - як?! Я ж так із ним кокетувала, і він так мені всміхався, навіть кілька разів поважно зі мною розмовляв.

Гадаю, весь цей сюжет сам собою достатньо божевільний. Але на емоційному рівні беручи - то справді було перше кохання, без жартів!

Перші почуття Іллі Стронговського теж не без пригод.

- Моє кохання було багато в чому дитячим. Мені 13, їй 15. Це було на Кубі, 1996 році, у таборі Тарара. Перше кохання я зараз навряд і не пригадаю, в сенсі як вона виглядала. Багато теплих емоцій, всуціль розмитих давністю подій. 

Перше кохання за визначенням не може бути щасливим, інакше було б першим і єдиним. Залицятися, між іншим, почала вона. Ну а я, в міру своїх уявлень, намагався не відставати. Приносив на побачення якийсь дріб'язок - те, що викидало море, фрукти, раз шматок сала з чорним хлібом приніс - на Кубі за таким ностальгуєш. 

Не раз ми тікали від вихователів купатися вночі у басейнах віл, що були поруч табору. А ще, коли прийшли вихователі з перевіркою (десь близько дванадцятої ночі) я невдало вистрибнув з вікна та зламав ногу. Місяць носив гіпс, який вона розмалювала. 

Специфічні Брати Капранови мають звичку закохуватись удвох.

- Наше перше кохання припадає на період життя в Очакові, чудовому місті на березі Чорного моря. Тоді нам було 18, об'єктом нашого почуття були дівчата-близнючки, теж з Очакова. Ми купалися, каталися на човнах, грали на гітарі, співали, гуляли до світанку та робили інші банальності, які здаються такими цікавими у 18 років.

Специфіка нашого кохання полягає в тому, що ми закохуємося удвох. Якщо дівчата - близнючки, то вважайте, нам і їм пощастило. Але якщо дівчина одна - ми одразу визначаємося, хто до неї залицяється, щоб не виникало непотрібних напружень.

Брати Капранови

Спосіб визначення найсправедливіший - жереб. Ми кидаємо на пальцях, і той, хто програв, не підходить до дівчини взагалі, щоб не провокувати її на звичайні жіночі хитрощі.

Так само робимо і з близнючками - одразу ділимо, кому яка, і жорстко дотримуємося вибору. І все це через те, що наше перше кохання розбилося саме об цей сумний факт - ми вчасно не розібралися з тим, хто у кого закоханий. Отже наше перше кохання було щасливим, хоч і не переросло у щось більше. Ми згадуємо про нього з приємністю - а це хіба не є ознакою щастя?

З божевільних вчинків можна згадати один - ми тоді взялися писати рок-оперу "Пер Ґюнт" і, до речі, написали. Щоправда, до музики справа не дійшла, але усі тексти були готові. Деякі вірші звідти потім чудово придалися у стосунках з іншими нашими коханими. Тож від першого кохання теж була користь.

LOVE IS...

Брати Капранови:

- Висновки, які ми зробили для себе з першого кохання: Кохання - справа серйозна, його не можна віддавати на відкуп жінкама.

Жінку можна зробити щасливою тільки силоміць, бо вона сама не знає, чого хоче.

Кохатися треба вчитися завжди - від першого кохання до сто першого. Межі досконалості не існує."

Ілля Стронговський:

- Кохання це ефемерний образ, створений і підтримуваний рекламістами. Чи кохання це сукупність хімічних реакцій на об'єкт. Чи те, що лишається за кадром у порнофільмах...

Про кохання легше говорити в минулому часі, адже в теперішньому воно постійно прикидається чимось іншим. Головна складність - вчасно його розпізнати і не прос..ти.

Кохання завжди велике та світле. Помитий слон, аха. Воно не має нічого спільного з ненавистю, це навіть не два полюси, це різні галактики. І воно дуже рідко має щось спільне зі словами. 

Ірена Карпа:

- Це містичне почуття. Справжнє, думаю, приходить тільки раз за всю дорогу. Ми часто можемо пережити його, пройти, пропустити, і зрозуміти, що ж воно таке було, тільки коли стаємо мудрішими, досвідченішими, і сумуємо з невідомого приводу.

Звісно ж, любовей може бути декілька - тихих і ніжних чи пристрасних і головою вниз. Але все минає. І те, що було справжнім, ніколи ні з чим не переплутається.

Воно може йти за нами через час, живити нас, слугувати прихистком і каталізатором життєвої сили.

Стан закоханості - мій улюблений стан. Але він - це така шара, що падає з неба. Нашої заслуги в такому нема.

powered by lun.ua