Тютюнові пристрасті українських письменників

369
6 квітня 2009

З давніх-давен люди мистецтва асоціюються з пляшкою вина та сигаретою у зубах.

В список курців потрапили видатні письменники та драматурги, такі як Тарас Шевченко, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко, Марко Кропивницький та Марко Вовчок.

"Українська правда. Життя" вирішила дізнатися, хто з сучасних письменників має таку не здорову звичку.

Наприклад, Ірена Карпа не відмовиться від сигарет-кретек, які у дев'ять разів міцніші за усі наші.

"Я не палю зазвичай тютюну. Хіба що дуже якогось дивного, з намішаними натуральними корицями й кардамонами, як от сигарети-кретек в Індонезії (разів у дев'ять міцніші за всі наші) чи раритетні сигари фабрики "Avrora" з Домініканської республіки.

Кубинські сигари натомість мене чомусь не чіпляють. І взагалі вони личать тільки якимось особливим людям, зрілим і харизматичним. Або тьотям поетесам, інтелектуальним лесбійкам.

Мене не дратує чужий сигаретний дим. Звісно ж, розумно робити в різних закладах чітко розмежовані зони для курців і не-курців.

Але насильно, з істерикою, намагатися тотально відібрати в людей можливість викурити цигарку, коли в них і так життя не сильно радісне - це фашизм.

Розкажу страшну й інфантильну річ - чоловік із цигаркою видається мені сексуальнішим за чоловіка, що не палить. І в авто я почуваюся рефлекторно більш захищеною, коли там пахне тютюном.

Письменник+кава+цигарка між пальцями+купа недопалків у попільниці=дуже типова картинка. Розтиражована кінематографом, іншими медіями та нашим уявленням. Ага, ще шалик не забути.

Насправді ж у кожної людини є якийсь пунктик, шкідлива чи то пак, дратівлива для оточення звичка. Хтось може себе смикати за волосок на животі, хтось може накручувати пальцем макарони-косички на голові, хтось задумливо длубатися в носі, хтось курити одну за одною сигарету - і без цього людина не може сконцентруватися (розслабитися, налаштуватися на робочий лад, вирішити щось тощо).

Я пробувала курити, як більшість дітей дуже рано, років в 11. Мені не сподобалося, я взагалі не знаю, як це може перерости в залежність.

Люди самі собі придумують такий екск'юз, замість того, щоби зізнатися, що їм просто так зручніше. А та дівчинка, з якою я колись пробувала курити вкрадений у її вітчима "Політ", і зараз курить. Ми всі різні".

Тарас Прохасько сподівається, що доживе до того дня, коли сигарета сама перестане бути потрібною.

"Я почав курити досить пізно. У двадцять, ще й після війська. У армії чомусь жодного разу не пробував. Не думав, що почну курити, бо досить натерпівся у дитинстві від куріння татового. Мене часом аж мучив дим від його сигарет. Але курив він дуже гарно.

Може ці дитячі враження сприяли початкові. І перша сигарета була просто казково приємною. Не було жодних поганих відчуттів, лише чисте і незнане задоволення.

Ще довгий час я втримувався на рівні двох сигарет - як початок і закінчення дня. І щоразу це було прекрасно. Згодом інтенсивність зростала. Йшлося вже не про фізичну насолоду, а про безліч тактильних і рухових приємностей. Про відчуття безпеки (бо маю щось таке надійне), про певний хронометр і так далі. Тепер викурюю дві пачки денно.

Ніколи не пробував кинути. Дуже пам'ятаю фразу одного мого викладача ботаніки, який якось сказав, що у підсумку доброго стану здоров'я іноді варто мати хворі легені та здорову психіку, а не навпаки. Однак знаю, що наступить такий момент, коли сигарета сама перестане бути потрібною. Сподіваюся, що доживу до нього.

На творчий процес безперечно впливає не хімія куріння, не фізіологічний вплив, а дотримання бездоганного ритуалу. Тобто не так те, що є, як переконаність в тому, що не буде того, чого б не хотілося. Звик курити. Знаю, що можу закурити, коли захочу.

Сподіваюся. що ніщо не перешкодить закурити тоді, коли захочу. У моїх стосунках із курінням під час писання цей фундаменталізм сприяє. Зрештою, у розмаїтті життєвих ситуацій, які трапляються мусить залишатися щось непорушне.

Як і насолода від чогось незмінного множиться від неповторності зафіксованих із сигаретою моментів".

Юрко Іздрик курить рідше, коли працює за комп'ютером.

В Інтренеті легко можна знайти й Юрка Іздрика з цигаркою. Фото gazeta.ua 
"Я палю вже дуже давно, почав близько 20 років тому. Покинути не збирався, а от зменшити вживання тютюну намагаюсь, тому роблю різні мікси з трав.

Що до натхнення я не впевнений, мені здається, що куріння це просто своєрідна звичка, а не щось більше.

Я палю рідше тоді, коли я працюю. А саме пишу за комп'ютером. Бо потрібно постійно виходити на балкон, щоб не палити в кімнаті".

Наталя Сняданко не любить, коли хтось курить.

"Я не палю, але колись пробувала. Це було десь 10 років тому. Я не думаю, що паління впливає на творчій процес, хіба що людина усвідомлено переконана, що воно їй допомагає.

Наскільки я знаю, люди навіть такого плану, тобто у стані психологічної залежності, можуть покинути палити. У мене навіть є конкретний приклад людини, яка таким чином позбулася палити.

Я неполюбляю, коли люди палять. Мені навіть здається, що між такими людьми немає жодних інтересів. Тому треба робити окремі місця для людей, які палять та які не палять".

Таня Малярчук запевняє, що нікотин - це найстрашніший наркотик від якого не можливо відмовитись.

"Я палю з 19 років, як тільки закінчила школу. Кожного дня я пробую покинути. Та не можу.

Я думаю, що куріння впливає на все, що завгодно. На зуби, на руки, на колір шкіри, волосся та самі почуття, але не на творчість.

Писати можна із цигаркою і без неї. Це переконання самого себе, що зараз я піду покурю і прийдуть думки та натхнення. Це чистої води самообман.

Я в цигарках дуже зацікавлена особа, але я б не хотіла щоб діти палили та нюхали сигаретний дим. Мені самій не приємно та я, як інфікований визнаю, що тютюн наркотик від якого важко відмовитись".

Таня Малярчук: "Я палю з 19 років, як тільки закінчила школу. Кожного дня я пробую покинути. Та не можу" 

Братам Капрановим дим цигарок з присмаком селітри нагадують дим від багаття і кайфу не дає.

"Цигарок ми не палимо і навіть ніколи не пробували. Пасивного паління нам вистачило для того, щоб зрозуміти, що це не смачно і не має також якогось іншого сенсу. Високотемпературний дим цигарок з присмаком селітри нагадує дим від багаття і кайфу не дає.

Інколи ми палимо сигари - не дуже тугі і без ароматизаторів. За один прийом споживаємо одну сигару на двох. За рік - сигар двадцять-тридцять. На відміну від цигарок, сигари - це смачно і дає відчуття специфічного тютюнового трансу, чи то сп'яніння.

Якщо сигара була дуже туга, то на ранок навіть відчувається легке тютюнове похмілля. Сигара на нас діє як міорелаксант (розслаблювач м'язів) і прекрасно комбінується з ромом або не надто карамелізованим коньяком - як за смаком, так і за фармацевтичною дією.

Алкогольне сп'яніння розкріпачує душу, а тютюнове - гамує алкогольну агресію. Разом виходить саме то. Кажуть, що сигари добре вживати з кавою, але нам, чесно кажучи, воно не йде, в основному за смаком.

Палити сигари нас навчив приятель років п'ять тому. Самостійно почали палити, спробувавши кустарні кубинські сигари, з дуже пристойним ямайським ромом. Найбільше нам подобається палити сигари під час прогулянок на яхті в приємній компанії.

Припиняти цей процес треба тоді, коли палуба починає надто хитатися під ногами (це буває від різних причин - шторму, екстремальних веселощів екіпажу або особистого передозування тютюну і рому - але припиняти треба все одно). Вчимося пускати дим кільцями - поки не виходить.

Люльку палити не пробували, хоча і маємо вдома кілька примірників в комплекті з тютюном. На наш погляд, це надто карикатурний варіант. Хоча знаємо, що паління люльки - це справжнє мистецтво, з якого проводяться навіть чемпіонати світу, на яких українці далеко не останні.

Кальян ми не палимо, бо не любимо запахів штучних ароматизаторів, які чомусь називають натуральними. До того ж ми не любимо вдихати дим у легені.

Палити не тютюн нас вчили багато разів, як активно, так і пасивно, як в Україні, так і за кордоном. Горюче було різної якості, різних сортів, вітчизняне і імпортне. Жодного разу ми не відчули ніякого ефекту і кинули цю безперспективну справу.

Ось наш козак Ілля Стронговський. Фото з сайту litakcent.com

У кожного письменника свої стимулятори творчого процесу. Від сигар нас тягне більше на усну творчість ніж на письмову.

Що ж до такого важливого творчого процесу, як сексуальний, то сигара суттєво подовжує його і збагачує нюансами. Можливо, це відбувається за рахунок зняття за допомогою тютюну м'язової напруги. Щоправда спогади на ранок бувають дещо розмитими, але часто це навіть на краще".

Для Іллі Стронговського куріння - як винагорода після результативної праці над статтею чи перекладом.

"Курю з 13 років, а почав не з цигарки, а з сигари - то було на тій самій Кубі і цигарки там курити нема резону.

Як повернувся в Україну, то потроху курив, потроху кидав - перерви були від місяця до пів року. Ніколи не ставився до куріння як до шкідливої звички - багато не курив, коли відчував залежність, то робив паузи.

А зараз курю небагато, хіба що коли виїжджаю кудись, наприклад до Києва - тоді так, може і пачка за день піти. А повернуся додому і знову забуваю, що можу курити - до наступної подорожі.

Покинути не пробував, бо знову ж таки, не вважаю це шкідливою звичкою. Тобто, не є залежним, не вибігаю що15 хвилин на перекур, не починаю день з цигарки. Люблю курити в хорошій компанії, ввечері, і бажано - люльку. Вважаю себе саме файкарем.

Звичка стає такою, коли починаєш від неї залежати. Я ж навпаки, точно знаю коли я захочу курити і чому я можу цього не робити зараз. Людина, здатна контролювати свої бажання, точно не потребує відмовлятися від них повністю.

Ось таке фото "Дзеркала тижня" знайшов Гугл 

На натхнення впливає, і то сильно, інакше не було б стільки згадок за куріння в літературі. Для мене перекур це винагорода, тому ввечері, після результативної праці над перекладом чи статтею я йду на вулицю прогулятися й розкурюю люльку чи цигарку.

З димом йде все, що вирувало в голові і освіжений, я можу повертатися до роботи".

Єдиний Сергій Жадан не піддався тютюновому змію: "Я не палю. І не палив ніколи. Та й не буду".

P.S. "Українська правда. Життя" впродовж кількох місяців намагалась дізнатись і від інших письменників про їхні тютюнові пристрасті.

Але, наприклад, Оксана Забужко та Юрій Андрухович відповідей на наші запитання так і не дали. Хоча через пошуковик Інтернет легко знаходить Андруховича з цигаркою. З Забужко нам так не пощастило.

powered by lun.ua