Мене звуть онлайноголік

29
13 жовтня 2009

Я можу жити без Інтернету. Але недовго

Мультифункціонер українського літературного простору та за сумісництвом дизайнер Ілля Стронґовський нещодавно визнав себе інтернет-наркоманом. Каже, ніжні стосунки зі всесвітньою мережею розпочалися давно. "Українській правді. Життя" він розповів, що першу дозу отримав ще 1998-го, коли модеми були великими, а швидкості - неуявними для сучасного користувача.

"Потім прийняв "гомеопатичні пігулки" в універі і на перших роботах. Пізніше з'явилася постійна робота, на якій начальство за інтернетом не дуже стежило. А логічним завершенням залежності став інтернет вдома - безлімітний та нічим не стримуваний", - каже Ілля.

Залежний і щасливий Стронґовський жартує, що мережа - його всьо. Мовляв, там він "працює, заробляє, читає, пише і розважається". Каже, робочий час, плюс-мінус кілька годин, проводить онлайн.

Як артикулювати думки вголос, а не у блозі чи чаті, ніби ще не забув: "Звичка багато писати - помалу, але багато - якраз дисциплінує та виструнчує думки. Особливо цьому сприяє Twitter (система мікроблогів - прим.). Там маєш всього 140 символів, тож привчаєшся мислити афоризмами".

За словами Іллі, батьківських обов'язків інтернет за нього не виконає. Тому він копирсається у блогах та сайтах, перекладає і дизайнує із дворічною донькою на руках. Дружина, вочевидь, не в захваті від захоплення свого благовірного. Але, за його словами, саме вона встигає вчасно перекрити йому шлях до комп'ютера зранку, коли чоловік ще ледь продер очі і навіть не почистив зуби.

Електрошоку не бажаєте?

Якби ж то усюди було так легко стати на заваді залежному, як терплячій дружині Стронґовського. Наприклад, ще донедавна у Китаї, де налічується більше 320 мільйонів інтернет-користувачів, близько 3000 бідолашних залежних лікували електрошоковою терапією.

Однак вчасно схаменулися і припинили за вимогою МОЗ країни. Тепер курс лікування пацієнтів складається зі спілкування з психологами, медикаментів та військової підготовки. Китай поки що є єдиною країною у світі, де влада офіційно визнала інтернет-залежність хворобою.

Гірше складається ситуація у Південній Кореї, де трапилося вже кілька смертей від зупинки серця, що сталися в інтернет-кафе, та навіть убивство, скоєне на фоні впливу мережевої гри.

У більшості країн світу онлайноманія не входить до списку хвороб, лікування яких покривається медичною страховкою. Втім, суперечки навколо проблеми серед спеціалістів тривають. Одні спеціалісти пропонують ставитися до психічного розладу ХХІ століття серйозніше, інші протестують. Всесвітня організація охорони здоров'я з цього приводу ще мовчить.

Учені з'ясували, що інтернет викликає залеєність. Фото husin.sani  
Не зважаючи на невизначений досі світовою медичною спільнотою статус інтернет-залежності, у вересні цього року в США відкрився перший профільний реабілітаційний центр.

Протягом 45-денного курсу пацієнти багато спілкуються з людьми, працюють у саду, доглядають за тваринами, а також повністю відмовляються від користування комп'ютером та мобільним телефоном.

Дозволити собі таке лікування може не кожен, адже за 1,5 місяці перебування у центрі доведеться викласти 14,500 доларів.

Першим клієнтом центру став 19-річний американець, який покинув навчання у коледжі заради онлайн-гри World of Warcraft. Кажуть, марафони хлопця за монітором тривали, доки він не засинав прямо на клавіатурі.

Як Мюнхгаузен

22-річну Вікторію Б. така доля оминула вчасно. Дівчина розповіла "Українській правді. Життя", що її від сну на клавіатурі та інших неприємностей врятували танці.

"Навчання відійшло на другий план, коли я навіщось завела з десяток екаунтів у різних соціальних мережах. У мене навіть траплялися онлайн-романи з хлопцями, яких я ніколи не бачила наживо! - ділиться Вікторія. - Однак оголошення про школу латиноамериканських танців, яке я знайшла онлайн, і витягло мене з віртуального життя".

Дівчина, яка, як у пісні Земфіри, жила "в сети", вже півтора роки як позбулася нав'язливого бажання вийти онлайн. Новий стиль життя, багато нових знайомств і цікавих мандрівок вона обрала сама, забувши про години протирання штанів за монітором.

Психологи кажуть, що активне життя в мережі - це спосіб зменшити життєві дискомфорти. Уявна потрібність френдам у Живому Журналі чи фоловерам у Твіттері забезпечують ілюзію емоційної безпеки. У соцмережах та чатах користувачі компенсують дефіцит уваги від людей реальних. А нав'язливе бажання перевіряти електронну пошту ледь не кожні 30 секунд говорить про нестачу уваги, поваги чи визнання.

За словами психолога Алевтини Шевченко, ейфорія від численних можливостей доступу до цікавої інформації та спілкування є нормальним станом. Однак, каже Шевченко, якщо людина поспішає в Інтернет, щоб потішити честолюбство, заглушити докори сумління чи відчуття незадоволення своїм життям чи собою - тоді вже є привід замислитися.

Приборкання непокірливої

Задля виходу онлайн ви жертвуєте обідом чи вечерею або, не дай Боже, душем? Ловите себе на думці, що мислите ЖЖ-постами? Часто говорите з людиною по телефону, одночасно набираючи їй повідомлення в ICQ? Частіше замислюєтеся про спробу віртуального сексу? Не можете згадати, який подарунок хочете на день народження, адже все є в онлайн-вішлісті? Видаєте "хе-хе-хе" чи "ЛОЛ" замість нормального сміху?

Всі ці ознаки залишаться просто словами, допоки власна залежність є неусвідомленою. За словами психолога Шевченко, тільки той, хто відчуває себе залежним, може щось змінити. Тобто, все майже так само, як із залежністю від алкоголю. Захочеш того сам - вилікуєшся.

Письменник Ілля Стронґовський жартує, що мережа - його всьо. Мовляв, там він "працює, заробляє, читає, пише і розважається" 
Звичайно, захоплення всесвітньою мережею має власні плюси. Так, веб-маніяк Стронґовський дивується: "Як чогось досягти в літературі, перекладі, дизайні, якщо нема професійного обміну, уроків, натхнення?"

Інтернет відкриває справді необмежені можливості. Завдяки мережі можна заводити знайомих з різних континентів, знайти необхідну для професійного зростання інформацію, читати першоджерела мовою оригіналу.

І це тільки кілька перспектив. Що вже говорити про те, що в мережі можна знайти другу половину. Чи спробувати нарешті той віртуальний секс і відразу з ним зав'язати. Ну, або ні, але то вже буде інша історія.

Стронґовський переконаний: треба мати голову на в'язах та користуватися нею не тільки для поглинання їжі: "У Японії є такий тип як хікікоморі - це люди, чиє соціальне життя повністю перенесене у віртуальну реальність. Родина і мізки утримують мене від такої долі".

Визначити власну схильність до онлайноманії (може, ви вже хікікоморі?!) можна тут (тест англійською мовою)



powered by lun.ua