Пошук родичів: самостійно та за гроші

6181
5 жовтня 2009

Продовження. Про пошук родоводу в інтернеті читайте тут.

Спектр інформації, яку можна знайти в інтернеті за генеалогічною тематикою, досить широкий. Це: інформація про окремі роди, про походження прізвищ, приклади побудови родового дерева та програми його побудови (у т.ч. для скачування), поради методологічного характеру (як почати пошук, які є джерела, як систематизувати інформацію, окремі бази даних, комерційні пропозиції тощо.

Отже, як шукати свій родовід? Варіантів є три.

Перший - знайти, хто це зробить за вас, тобто замовити дослідження фахівцеві (зрозуміло, за гроші). Увага! Не дайте підмінити пошуки родоводу лише інформацією про походження вашого прізвища.

Другий - самому піти в архів і розпочати пошуки.

Третій - пошукати в тих матеріалах, що викладені в Інтернеті. Але цей варіант все одно виведе вас на один з двох перших.

Тому докладніше - про перші два.

Пошук "за гроші"

Отже, що можна отримати за гроші - зрозуміло: фактично, існує ціла "індустрія для ледачих". Важливо також знати про ще дві речі: які це гроші і що, крім грошей, від вас вимагається?

Один з російських сайтів одразу застерігає потенційних замовників, що успіх пошуку залежить найперше від двох факторів: обсягу та достовірності базової інформації, а також від ступеня збереженості відповідних архівних фондів. Тому замовлення беруть не у всіх, а лише після попереднього зв'язку електронною поштою.

Якщо інформації виявиться достатньо, від вас очікуватимуть аванс у сумі 10 000 рублів ("щоб підтвердити сейознійсть своїх намірів"), а загалом ціна пошуку за одне прізвище - орієнтовно 25 000 рублів. Виїзд фахівця на місце у разі потреби, а також інші додаткові послуги, оплачуються окремо. Отже, готуйтеся до витрат.

До речі, якщо пропозиція дешева - дивіться, чи не "впарюють" вам статтю з енциклопедії або якоїсь іншої загальнодоступної літератури про проходження прізвища, лишень оформлену як "диплом". Наприклад, можна натрапити на буквально таку "розпродажну" пропозицію: "Фамильные дипломы (только на русском языке): Классический 20х30 см. - 650 грн. 490 грн. 30х40 см. - 950 грн. 750 грн. Срок изготовления - 4 дня". Ну, а в Києві й без інтернету у вітринах можна побачити рекламу таких послуг.

Інформацію про професійних генеалогів в Україні я знайшла лише на Українському генеалогічному порталі - у нас діє Український центр генеалогічних досліджень, який "виконує замовлення з розшуку відомостей про родовід в Україні та координує цю діяльність у державних архівах країни".

Крім того, дослідження на платній основі проводять державні архіви - якщо ви оберете такий варіант, вам призначать фахівця, який займатиметься вашим запитом. Те, що така практика існує, підтвердив мені у телефонній розмові директор Державного архіву Тернопільської області Богдан Хаварівський.

Ціни на послуги в держархівах докладно регламентовані і не є таємницею. Скажімо, у відповідь на телефонне звернення до згаданого тернопільського архіву мені сказали, що вся інформація вивішена у них на стенді і можна прийти з нею ознайомитися. Електронна версія переліку послуг та цін на них займає 9 сторінок - це близько 150 позицій робіт та послуг "у сфері використання архівних документів" та "з виготовлення копій документів". Розцінки є цілком офіційними - їх затверджено наказом відповідного архіву.

Цікаво, що в держархіві можна замовити навіть підготовку теле- та радіопередач, документальних публікацій, виставок документів; складання хроніки подій, історичних довідок з історії населених пунктів, фабрик, заводів, установ, організацій тощо. Серед послуг бачимо й "виконання запитів генеалогічного характеру (1 довідка на одну особу) - 198,92 грн." та "виконання запитів громадян за документами архіву (1 запит) - 318,45 грн."

Загалом ціни невисокі - окремі обчислюються навіть копійками. Проте треба розуміти, що для виконная одного замовлення може знадобитися сукупність послуг, тому вартість вам прораховуватимуть індивідуально.

В інтернеті пишуть, що вартість пересічного запиту щодо однієї особи - 200-500 грн., а вартість складного - близько 2 тис. грн. Бо чим складніший запит - тим більше часу піде на пошуки. Тобто чим краще ви обізнані щодо свого родича, чим точніше відомі вам дати - тим менше заплатите. Важливу роль відіграють і такі деталі, як, наприклад, населений пункт, в якому проживав родич: чим менша там кількість церков, тим простіше шукати. Щодо тривалості пошуків, то нас орієнтують на термін від двох тижнів до трьох місяців. Богдан Хаварівський каже, що пересічний запит виконується приблизно місяць.

А щоб спеціаліст з генеалогії взявся за пошуки вашого родоводу, його треба озброїти якоюсь базовою інформацією. Бажано повідомити таке: історичний регіон та назву населеного пункту, де проживали предки, прізвище, ім'я, по-батькові родичів (для жінки - дівоче прізвище), дати народження, шлюбу, смерті, віросповідання та суспільний стан.

Як надсилати до державних архівних установ запити та зразки листів-запитів - все це є в інтернеті.

Самостійний пошук. Як це робиться?

На корисну, добре систематизовану і доступно викладену інформацію для початківців - як повести генеалогічне дослідження, а також про те, якими бувають документи та що в них можна знайти - я натрапила спочатку на російському сайті "Архівна справа. Генеалогія", а дещо пізніше докладну інструкцію як вести пошуки побачила і на Українському генеалогічному порталі.

Ось що радять росіяни (одразу зауважу: у них там мова йде перевжно про архіви, які зберігаються на території сучасної Російської Федерації; отже, здебільшого - про архівні документи російської держави в кордонах різних періодів; про архіви в Україні - трохи нижче).

Дозволю собі довільно зацитувати матеріали згаданого сайту.

Генеалогічне дослідження радять розбити на декілька етапів:

1. Збір первинної інформації про представників вашого роду.

2. Вивчення кола документів, які можна залучти до генеалогічного дослідження (метричні книги, ревізські казки, сповідальні відомості).

3. Укладання родоводу.

4. Вивчення допоміжних джерел (рекрутські відомості, послужні списки, клірові відомості, документи духовних консисторій, місцеві переписи, Губернські родословні книги, матеріали Російських державних Військово-історичного архіву та архіву Військово-морського флоту, слідчі та судові справи органів ВЧК-ОГПУ-НКВД, документи репресованих, фільтраційні справи репатріантів та ін.).

5. Вивчення історії населеного пункту, де жили представнинки роду.

6. Оформлення результатів дослідження (генеалогічного древа, поколінного розпису, таблиць відомостей про архівні фонди, які були вивчені при проведенні дослідження).

Коротко викладу інформацію про згадані в порадах джерела та терміни - докладніше про них можна дізнатися, активувавши посилання.

Метричні книги. Це основне документальне джерело при вивченні історії роду. Їх почали вести у церквах не раніше 1722 року. Кожна складалася з трьох частин: народження -шлюб - смерть (дата народження і хрещення, прізвища, місце проживання та віросповідання батьків та хрещених, законність чи незаконність народження; прізвища, вік, місце проживання, національність, віросповідання наречених, дата вінчання, прізвища свідків; прізвище, місце проживання, вік померлого, дата й причина смерті, місце поховання).

Виписка з метричної книги, 1908 р. Вказано дату народження та хрещення, ім’я та стать народженої; стан ("козак"), імена, віросповідання батьків та хрещених, а також священника, який хрестив
Велися у двох примірниках в церковных приходах до 1918 року (в деяких районах - до 1921), потім - відділеннями РАГС. За законодавством колишнього СРСР та більшості пострадянських країн вони 75 років зберігаються в органах РАГС, а потім передаються в державні архіви.

Ревізькі казки. Відповідно до нової системи оподаткування ("подушної", її одиниця - чоловіча "душа") прийнято й нову форму обліку населення - т.зв. ревізії ("подушний перепис"). У Росії їх проведено 10: 1719-27, 1744-47, 1762-1764, 1781-1783, 1794-96, 1811, 1815, 1833, 1850, 1857 рр.

Протягом майже півтораста років вони фактично були єдиною досить широкою формою обліку населення країни - лише в деяких районах окрім цього проводилися місцеві переписи. Ревізії, як правило, дозволяють встановити: належність до суспільного стану, вік, прізвище, ім'я, по-батькові, місце народження та постійного проживання; наявність дітей та час і місце їх народження; родичів та "робітних людей"; обсяги податей, сплачених казні; матеріальний стан; в окремих ревізіях - національність, фізичні вади.

Слід враховувати, що жодна ревізія не охоплювала всього населення. Зокрема, від обліку були звільнені цілі групи: дворяни, держслужбовці, домашні вчителі, нижні військові чини (донські, чорноморські та ін. козаки), почесні громадяни, особи з поштового та театрального відомств, усі особи з ученими, медичними, академічними ступенями, майстри казених заводів та ін.

Окрім того, не всі збереглися, а не всі збережені - описані; ну, а ті, що і є, і описані - не завжди дають дослідникам - для цього вони мають бути прошиті, пронумеровані й у хорошому стані. Крім того, лише з 3-ї ревізії до ревізьких казок включено всіх осіб жіночої статі.

Купча на землю, 1911 р. Селянин Дяченко продає селянину Гаркуші одну тисячу квадратних саженів землі за 150 рублів
Щодо України та українців, то спочатку ревізія не поширювалася на тодішні Слобідську Україну, Малоросію та українців, які жили в російських губерніях. Пізніше там були проведені місцеві ревізії або інші форми обліку населення (у Малоросії - переписи, що враховували чисельність дворів та козацтва). Пізніше були враховані українці на російських землях та в Слобідських полаках.

Сповідальна відомість. Це поіменний реєстр парафіян церкви, які сповідувалися у священика. Фіксувалися імена та прізвища парафіянина та членів його родини, а також вік та суспільний стан (селяни, міщани, дворяни; козаки - І.Л.). Якщо парафіянин тривалий час не був на сповіді, вказувалися причини - переселення, служба в армії, ін. Оскільки переписи населення, скажімо, в Лівобережній Україні проводилися нерегулярно, сповідальні відомості можуть бути цінним документом для генеалогічних досліджень.

Інформацію біографічного характеру радять шукати також у таких документах:

1. Формулярні (послужні) списки. Тут зібрано інформацию про біографію - чиновника, держслужбовця, вчителя, лікаря, офіцера; фіксувалася дата народження, соціальне походження, дані про освіту, службові переміщення, нагороди, заохочення та покарання, сімейний стан. Це міг бути як окремий документ, так і частина особової справи. У радянський період він відомий як "особові картки обліку кадрів".

Військовий квиток зразка 1905 р. На внутрішніх сторінках задокументовано рід військ та географія переведень

2. Клірові відомості актуальні для укладання родоводів представників духовенства. У разділі "О притче означенной церкви" є послужні списки священика, дяка, пономаря та інших служителів церкви, дані про їх вік, освіту, сімейний стан, поведінку на службі та в побуті. Можна простежити походження, службову діяльність, родинні зв'язки.

У документах духовних консисторій є інформація про призначення на службу священиків, а також про розгляд судових справ на священослужителів.

3. З матеріалів рекрутських присутствій можна дізнатися про перебування людини на військовій службі. До списку рекрутів записували вік рекрута, членів його родини, уміння писати та читати, яким ремеслом володіє та особливі прикмети (зріст, колір очей, волосся), а іноді - лише вік та зріст. Якщо є дані, що людина, яку ви шукаєте, нагороджувалася (наприклад, Георгієвським хрестом), є сенс включити в коло досліджень списки нагороджених.

4. Інформацію для родоводу можна знайти також у документах судів, адміністративних, господарських закладів, органів міського та сільського самоврядування.

5. Дворянські родоводи укладаються за допомогою "Губернских родословных книг", більша частина яких була опублікована, та "дел о дворянстве", які зберігаються у фондах Дворянських зібрань обласних архівів та у фонді Департаменту Герольдії урядового Сенату в Російському державному архіві у Санкт-Петербурзі.

6. Якщо вам відомо, що родич був військовим в офіцерському чині, є сенс зернутися до Російського державного Військово-історичного архіву в Москві, а якщо це був морський офіцер - послужні списки моряків збергігаються в Російському державному архіві Військово-морського флоту.

Дані про особовий склад Червоної та Радянської Армій є в документах Центрального архіву Міністерства оборони Росії в Подольску Московскої області (г.Подольск, Московской области, 142117, ул. Кирова, 78). Варто врахувати, що там немає іменних каталогів, документи систематизовано за номерами військових частин, тому без номера військової частини, в якій служив ваш родич, там знайти будь-що практично неможливо.

7. Генеалогічні дані містять і списки загиблих у роки Другої світової війни, відомі під назвою "Книга пам'яті". Інформація в них систематизована за районами, прізвища - за абеткою. Окрім прізвищ, імен та по-батькові, дати й місця народження, у них вказано: коли призвано в армію, військове званння, дата й місце загибелі.

8. Дані біографічного характеру є також у слідчих та судових справах органів ВЧК-ОГПУ-НКВД, тобто у справах репресованих та розкулачених. Ось реєстр розсекречених фондів в Україні.

9. Фільтраційні справи на репатріантів (1941-1944 рр.) містять біографічні дані про людину, а в багатьох випадках - і про його родину.

10. Доповнити генеалогічні дослідження можна також вивченням літератури: енциклопедій, адресних книг, автобіографій, мемуарів.

11. Загальні переписи. У Росії перший загальний перепис населення проведено 1897 року. Його програма включала 14 пунктів: ім'я, сімейний стан, відношення до глави господарства, стать, вік, суспільний стан, віросповідання, місце народження, прописки, проживання; рідна мова, грамотність, заняття, фізичні вади. Замість прізвища, імені та по-батькові можна було назвати прізвисько, а замість одного імені - декілька. Переписні листи збереглися почасти, або не дійшли до наших днів. Зберігаються вони у фондах Головної переписної комісії Центру статистичного комітету МВС (з 1858-1917 рр.) та в регіональних архівах - у фондах статистичних комітетів.

Всеросійський сільськогосподарський та поземельний перепис проведено влітку 1917 р., одночасно - перепис у містах та селищах міського типу. У "подвірній" картці було 187 пунктів. Перші радянські переписи проведено влітку 1918 р. у Петрограді та Москві, а 16 березня 1919 р. і в Києві, а потім - у 1920, 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979 и 1989 рр.

12. Місцеві переписи. Їх почали проводити в 60-их роках XIX століття. Відомі дати (за старим стилем) проведения в окремих містах, серед яких є й сучасні українські: Житомир - 18.12.1873, Київ - 2.3.1874, 1916, Миколаїв - 27.4.1875, Одеса - 5.9.1873, 1879, 1.12.1892, Харків - 13.3.1866, 25.3.1873, 29.4.1879, 8.12.1912, 10.5.1916, Херсон - 1887, Ялта - 1894, 1903.

І коли ми все це дослідимо (навіть у процесі накопичення інформації), перед нами постане ще одне, не менш важливе питання: а як же усе це систематизувати?

Про те, як оформити результати досліджень, де знаходяться ті архіви, до яких варто йти, а також розмова з людиною, яка дослідила не лише свій рід, а ще 45 прізвищ односельців, - далі буде.



powered by lun.ua