Українці у Португалії. Успішні люди, яких ми втрачаємо

2971
12 квітня 2011

На непримітному будиночку в одному з кварталів Лісабона висить табличка з красномовною українською назвою - "Львів". За таємничими дверима - вхід до крамнички, де емігранти з України купують дефіцитні у Португалії продукти - докторську ковбасу, цукерки "Ліщина", солоні огірки і українську горілку. 

Тут же можна зустріти своїх, поцікавитися, чи не пропонує хто роботу - на дверях висять оголошення "Шукаю...", "Здам...", "Зніму...".

 Магазин "Львів" у Лісабоні. На вивісці - суржик з трьох мов - української, португальської і російської
 Знижки для "своїх"

Це лише одне з десятків місць, де можна легко знайти "наших". У Лісабоні також діє українська церква, суботня школа, декілька громадських організацій і емігрантське радіо.

За останні 10 років Португалія стала другим домом для тисяч українців. Вони влилися у країну настільки органічно і стали такою потужною спільнотою, що у Лісабоні легко втратити відчуття реальності - інколи справді здається, що ти в Україні.

Згідно з офіційною статистикою, станом на кінець 2009 року у Португалії було 53 тисячі українців, не враховуючи 3 тисяч, які вже отримали португальське громадянство, а також осіб, що очікують на легалізацію. Неофіційно ж називають цифру у щонайменше 60 тисяч українців.

Про масивну присутність "наших" у Португалії говорить і статистика.

Якщо раніше першість за кількістю мігрантів, що приїжджали і освоювалися у цій країні, тримали вихідці з її колишніх колоній - наприклад, з Кабо-Верде, - то тепер їхнє місце посіли українці. Вони - другі після бразильців за величиною діаспори у Португалії.

Перші українці приїхали до країни, яку називають "задвірками Європи", у 1998 році. Тоді Португалія виграла право приймати у себе чемпіонат Європи з футболу 2004 року і потребувала робочої сили для спорудження необхідних для цього об'єктів.

Саме тоді уряд Португалії створив сприятливі умови для заробітчан. Емігрантів, які правдами і неправдами приїжджали із країн Сіхдної Європи, з простроченими туристичними візами, або й без будь-яких документів узагалі, не депортували і не переслідували. Їм давали можливість заробити і успішно легалізуватися.

Під час перших таких кампаній достатньо було принести дійсний паспорт, щоб отримати так звану "резиденцію" - вид на проживання. Пізніше умови трохи змінилися - представникам наступних "поколінь" емігрантів для отримання резиденції необхідно було мати контракт на роботу. Але все одно Португалія залишається однією з найлояльніших до емігрантів країн Європи.  

Проспект України у Лісабоні. Фото спілки Українців у Португалії 
"Українська правда. Життя" пропонує читачам міні-інтерв'ю з українцями, які вже багато років живуть і працюють у Португалії. З цих розповідей стає зрозуміло, чому саме ця країна стала такою близькою нашим громадянам.

Усі вони говорять про лояльність влади до емігрантів, правову захищеність, можливість легко знайти роботу, започаткувати свій бізнес, купити житло, а також про толерантність португальців. Це саме те, чого їм не вистачає в Україні, щоб повернутися. 

Водночас питання повернення - найбільш болюче для втікачів, і саме воно псує доволі райдужну на перший погляд картину емігрантського життя. Попри стабільне сьогодення, більшість з них мають досить туманне майбутнє.

"Ми тут усі - Leste, східняки"

Львів'янин Павло Лєгоньков - власник трьох продовольчих крамничок у Лісабоні, що торгують українськими продуктами. Він також очолює боксерський клуб "Суперстар Арена".

У "минулому житті", в Україні, був директором львівського заводу "Искра" і майстром спорту СРСР з боксу. У Португалії вже 10 років. Приїхав на запрошення Федерації боксу країни і залишився. Перевіз дружину і доньку, купив квартиру, відкрив свій бізнес.

Павло Легоньков. Спортсмен і бізнесмен

Павло Миколайович не без задоволення розповідає про успіхи свого спортивного клубу.

"Спитайте у кого завгодно, хто цікавиться боксом, про Павла Лєганькова, вам розкажуть! У нашій команді - хлопці всіх національностей: і українці, і росіяни, і португальці, і бразильці... Минулого року наш клуб завоював кубок Португалії", - демонструє він вирізки з газет, фото і медалі, вивішені, мов на дошці пошани, на стіні магазину "Львів".

- Важко вам було відкрити бізнес у Португалії?

- Тут нічого не важко. Дві години! Треба просто довести, що ти маєш, що робити.

- Ви завозите продукти з України?

- Ну, сказати, що вони всі з України... З усієї Європи. Наприклад, ці ковбаси виробляють і у Німеччині, і в Угорщині. Називається все українське. Ну, ясно, що гречка, майонез - українські.

- У вас тут є гречка? В Україні дефіцит!

- Гречка є, але подорожчала. Зараз коштує 3,99 євро, а чотири місяці тому коштувала 1,75.

- Багато хто скаржився, що останнім часом ціни на продукти в Португалії ростуть.

- Ростуть, але не так, як у нас. З нового року підвищили ПДВ з 20% до 21%. Але все залежить від продукту. Наприклад, на дещо було 5% - стало 6%, було 12% - стало 13%. Зараз знову планують підняти ПДВ до 25%.

Український магазин у Лісабоні за асортиментом нагадує пізній СРСР 
Але дефіцитна в Україні ГРЕЧКА є:)
- У Португалії зараз економічна криза. Ви відчули на собі, що щось змінилося?

- Ясно, що змінилося. Зараз немає руху, клієнтів. Багато наших людей не мають роботи. Хтось поїхав у Канаду, Англію, Іспанію. Справа в тому, що ті, хто мають тут резиденцію, мають право працювати до 3 місяців у будь-якій країні Європи. А співробітники тих португальських фірм, які мають представництва, наприклад, у Голландії, Франції, Англії, взагалі роками там працюють.

Українські цукерки 
- Українських робітників у Португалії цінують?

- У Португалії нас цінують більше, ніж в Україні. У нас тут нема росіян, українців, ми тут всі - Leste, східняки. Взагалі тут можна жити, коли маєш щось своє - я маю на увазі не магазин, а хоч щось - роботу, сім'ю.

- А де в основному працюють українці?

- На будівництвах, на фермах, хтось у банках, дехто відкрив станції техобслуговування.

 Магазин орієнтований на "Leste" - вихідців зі східної Європи...
 ...Полицю з горілкою прикрашає матрьошка
- Ви часто буваєте в Україні? Відчуваєте якісь зміни, коли приїжджаєте?

- Ми раз на рік їздимо. Звичайно, щось змінюється, будується. Але в очі кидається сильне розшарування. Раніше десь 50% людей було з середнім достатком, а зараз видно, що лише 5% дуже багатих, а решта - бідних. Сьогодні в Україні живуть лише політики, бандити, міліція...

Павло Миколайович хвалиться успіхами свого клубу
- Не збираєтеся повертатися в Україну?

- Ми купили тут квартиру. Вертатися не будемо. Хоча, якщо б мені хтось років 10 тому сказав, що я буду емігрантом, я б не повірив.

"Ми хочемо жити в Україні, але психологічно важко повертатися в систему"

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії. У Львові працював економістом у банку. У 2001 році поїхав у Португалію заробляти гроші на операцію племіннику і залишився на 10 років.

"Коли я їхав з України, для мене це була трагедія", - каже він. Хоча Павло одружений із португалкою, він не поспішає змінювати українське громадянство і вірить, що колись повернеться в Україну.

Павло Садоха, голова Спілки Українців у Португалії. Фото з сайту спілки 
- Як ви приїхали у Португалію? Так само, як і більшість українців, - нелегально?

- Так, звичайно. Всі ми приїхали нелегально. Я приїхав у 2001 році, десь півроку працював у ресторані, потім - на будівництві.

- Тобто виходить, вас так просто взяли на роботу, без документів, без мови?

- Так, проблем не було. Тоді єдине, чого боялися українці - це молдавська мафія, яка переслідувала українських нелегалів і займалася рекетом. Вони знали, коли дають зарплату і забирали гроші.

Але у 2001 році Португалія прийняла закон про легалізацію, і буквально за 3 місяці ця мафія була виявлена, а її керівники отримали серйозні терміни ув'язнення. З того часу ніхто нікого не тероризує і навіть про це не згадує.

Зараз я працюю аудитором у комерційній фірмі. Я підтвердив свій диплом, але дуже довго працював за спеціальністю без нього. У приватній структурі цього не вимагали. Єдине, що змінилося після підтвердження диплому, це те, що поставили зарплату відповідно до шкали освіти.

- Ви маєте у Португалії своє житло?

- Так, ми з дружиною взяли кредит на 39 років і купили квартиру у Лісабоні. Зараз наша кредитна ставка 1,8%. Прогнозують, що до 2013 року вона зросте до 4%. Але це посильно. Це навіть не одна третина нашого сукупного доходу.

- Зараз у Португалії криза. Як це впливає на українців, які тут працюють і живуть?

- Знаєте, криза почалася не цього року. Про неї у Португалії почали говорити 2 роки тому, тоді почався ріст безробіття.

Але українці виконують ту роботу, яку не роблять португальці.

Наприклад, минулого року до мене зверталися з однієї відомої португальської газети з проханням дізнатися, яка зараз ситуація з українцями, чи втрачають вони роботу, чи їх дискримінують як мігрантів. Попросили знайти когось, хто втратив роботу на хвилі кризи. Я передзвонив до тих людей, які шукали роботу, вони погодилися на інтерв'ю, але коли репортер до них прийшов, вони вже знайшли роботу.

Звичайно, проблема існує. Масово закриваються фабрики, людей звільняють. Але це стосується всіх - не лише українців. Українці намагаються якось пробитися. Багато наших підтверджують тут свої дипломи і працюють за спеціальністю, хтось відкриває власний бізнес. Українці - на доброму рахунку серед роботодавців.

- Що має змінитися в Україні, щоб ви повернулися?

- Мені здається, що основна причина того, що українці не повертаються - це тотальне недотримання законів в Україні, абсолютний законодавчий хаос.

Португалія - одна з найбідніших країн Європи. Але, тим не менше, тут будь-який українець почуває себе набагато більш захищеним, ніж в Україні, відчуває себе людиною, особистістю.

Пам'ятаю, як десь у 2005 році дехто з українців почав повертатися в Україну. Відїжджаючи, вони казали, що більше ніколи не повернуться у Португалію, бо дійсно були важкі часи. Але все одно, за рік-два, вони таки повернулися, бо в Україні психологічно не змогли вбудуватися у систему. 

- Як ви думаєте, чи є в Україні політична воля повернути емігрантів?

- Мені здається, просто закликати емігрантів повертатися - це марна справа. Пам'ятаю, у 2008 році у Португалію приїжджав тоді голова Верховної Ради Арсеній Яценюк і казав: "Повертайтеся, хлопці, додому. У Дніпропетровську зварщик заробляє 2000 доларів".

Але всі спілкуються зі своїми родичами, всі знають реальну ситуацію. Хоча навіть не висока зарплата потрібна, щоб українці поверталися. Все залежатиме від того, чи ставатиме держава правовою.

"Повертатися - це починати все спочатку"

Ольга Баєва приїхала у Португалію 11 років тому до чоловіка, який на той час вже був там на заробітках. До того у Дніпропетровську вона працювала педіатром. У Лісабоні, як і більшість українок, почала з некваліфікованої роботи у ресторані і догляду за дітьми.

Пізніше Ольга захистила свій диплом медика завдяки програмі допомоги лікарям зі східної Європи Фонду Гульбекяна. Тепер працює за спеціальністю. Минулого року отримала португальське громадянство.

У Португалії Ольга втратила чоловіка, пізніше вдруге одружилася. "Ми з моїм другим чоловіком жили у дитинстві на одній вулиці, були друзями, а одружилися лише у Португалії", - розповідає вона. 

- Чому ви вирішили їхати з України саме у Португалію?

- Тому що, наскільки нам було відомо, потрапити у такі країни, як Німеччина, Франція, дуже важко.

Про Португалію ми тоді нічого толком не знали. Знали, що є Лісабон, океан, Васка да Гама. А вийшло добре, бо Португалія - цнотлива, нетронута країна. Португальці ж самі по суті емігранти, розсіяні по всьому світу, тому вони дуже дружелюбні. Це щось неймовірне! Ви не уявляєте, наскільки добре ми були тут прийняті.

Португальці дуже прості, без будь-якої показушності на всіх рівнях. І ставляться до всіх однаково.

 Ольга і Володимир жили в одному місті. Одружилися у Португалії
- Наскільки важко вам було захищати диплом?

- Португалія - це єдина європейська країна, яка дала можливість лікарям з колишнього СРСР підтвердити свої дипломи.

Справа в тому, що багато наших лікарів працювали тут на будівництві, або прибиральниками. І коли португальці це побачили, вони створили таку програму, яка дозволила лікарям підтвердити свої дипломи.

Фонд Гульбекяна нам платив стипендію, що давало можливість кинути некваліфіковану роботу і зайнятися навчанням, а також взяв на себе усі витрати на оформлення і переклад документів, мовні курси, підручники. Це тривалий процес, у моєму випадку він зайняв 4 роки.

Зараз я працюю педіатром і добре заробляю. Португалія - це країна, яка дає можливість заробити стільки, скільки ти можеш. Ставка лікаря-ординатора складає 1500-1700 євро, а далі ви напрацьовуєте години, чергування і т.д.

У Португалії лікарі заробляють, але вони дуже і дуже багато працюють.

(Від УП. Лікарі у Португалії - одна з привілейованих і найбільш високооплачуваних професій. В інших галузях зарплати не такі високі. Середня зарплата у Португалії - 750 євро, мінімальна - 500).

 
- З підтвердженим дипломом ви тепер можете працювати у будь-якій країні ЄС. Не думаєте про таку перспективу?

- Так, здається, можна. Але я не збираюся цього робити. Кращої країни, ніж Португалія, нема.

- Як португальці ставляться до українських емігрантів?

- Українці заробили собі тут дуже непогану репутацію. Всі знають, що ми порядні, дисципліновані, роботящі. А ще вони дивуються, як швидко ми вивчаємо португальську мову. Я вже не кажу про те, що португальці вважають, що у нас золоті руки. Якщо треба зробити ремонт, звертаються до українців.

До розмови приєднується чоловік Ольги Володимир Баєв, який перепробував у Португалії безліч професій - від заправщика на АЗС до дизайнера. Про початок своєї кар'єри згадує зі сміхом:

- Коли я тільки приїхав, працював на заправці, не знаючи португальської мови. Продавець, який не знає мови, це, звичайно, досить цікаве явище (сміється). Я проклинав усіх клієнтів, це було жахливо!

- Як же вас взяли на роботу?

- Я справив хороше враження :) А коли вже був контракт, вигнати мене було не можна. А за рік мову якось вивчив.

Володимир Баєв не ностальгує і вважає себе громадянином світу
- Буваєте в Україні?

- Ні.

- І не тягне?

- Ні. Я не дивлюся телевізор і не ностальгую. Як на мене, на сьогодні еміграція у тому вигляді, в якому вона була багато років тому, втратила свій смисл. Тому що ми маємо інтернет, мобільний. Я спілкуюся з усіма своїми друзями по всьому світу.

*** 

Галина Бобик з Тернополя у Лісабоні вже 9 років. Вона - "голос" України у Португалії. Галина веде щоденний годинний ефір для українців на португальській комерційній радіостанції "Горизонт". У програмі звучать новини з України, а також корисна інформація для емігрантів.

Галина Бобик - "голос України" у Португалії 
- Давно існує українське радіо?

- Вже три роки. Мене запросила Асоціація мігрантів і я погодилася. Зі мною ефір веде ще одна українка Вікторія Шишко.

- Це ваша основна робота?

- Ні, що ви! Це я роблю у вільний час. Я працюю вихователькою у португальському садку, а у суботу - у школі.

- Чи збираєтеся ви повертатися в Україну?

- Не знаю. Повертатися - це починати все спочатку.

"Хотілося б свою землю рити, а не чужу"

Ігор та Анна Дудник вже 10 років у Португалії. Приїхали з Вінниччини, обидва - агрономи. Зараз працюють на фермі неподалік містечка Абрантеш у центрі країни.

Подружжя взяло все господарство на фермі хазяїна у свої руки. З появою українців, справи на фермі пішли вгору - Ігор та Анна придумали систему зрошування, що дозволила збільшити врожай.

"У нас 60 гектарів кукурудзи. А ось тут - сад. Оливки, мандарини", - проводить екскурсію Ігор. Підходячи до наступного дерева, чоловік не може стримати ніжності: "А тут я посадив черешню".

- Як ви потрапили на цю ферму?

- Я приїхав у Португалію у 2001 році. Спочатку потрапив на ферму, де займалися вівцями, виготовляли сир. Потім півроку проробив на будівництві, а потім у журналі знайшов оголошення про те, що тут потребують спеціалістів.

Спочатку було важко. Був такий епізод, що у нас забрали паспорти і вимагали за це гроші. То довелося ще виплачувати за паспорт.

- Хто це був?

- Наші, мафія (посміхається). Заплатив 1200 євро. А потім знайомі допомогли, знайшли роботу на будівництві.

Анна Дудник показує "своє" господарство 
 Її чоловік Ігор
- У Португалії важче працювати, ніж в Україні?

- В Україні краще, бо там сім'я, рідні. Я працював головним агрономом, а дружина - економістом. Було важко, звісно. А тут нас забезпечують житлом, ми заробляємо приблизно 6,5 євро на день.

- Щось змінилося з кризою у вашому житті?

- Усе стало дорожче. От, наприклад, хліб коштував 9 центів, а тепер - 14, чашка кави коштувала 30 центів, а зараз - 60. Але це не настільки відчутно, щоб у чомусь собі відмовляти.

Ферма, на якій господарюють українці
 
 
 
- Чи плануєте ви повертатися в Україну?

- Як в Україні стане краще, то поїдемо. Там мати, сестра. В Україні ми купили квартиру, бо їхали у Португалію, щоб заробити на житло, але так затягнулося.

Тут у нас діти. Старший син закінчив 12-й клас і має професію електромеханіка, а менший - у 7-му класі. Наш меншенький знає португальську мову краще, ніж усі його однокласники, учителі навіть сміються. Старший в Україну вже не хоче їхати, а менший хоче, але він ще нерозумний (сміється).

 
 Сім'я Дудників
До розмови приєднується дружина Ігора Анна. Розповідає про українсько-португальську дружбу.

- Ми тут товаришуємо з однією португальською сім'єю. Разом зустрічаємо новий рік, дні народженя. По роботі у чоловіка теж багато друзів, бо він тут один має стільки техніки. Хтось застрягне - біжить за трактором до нього, десь треба щось підвезти - до нього.

- Не сумуєте за українськими продуктами?

- Я вже так прилаштувалася, що і сметану знайшла у французькому магазині, і желатин, щоб варити холодець. Вареники роблю. Португальці люблять усі мої страви - олів'є, голубці і торт "Наполеон" обожнюють.

*** 

Ігор Годованець з Вінниці доглядає за фермою неподалік від міста Сардол. Це - виноробне господарство. Також на фермі вирощують фрукти і роблять джеми.

Ігор у Португалії 8 років. За цей час він заробив на квартиру в Україні. Заробляє 600 євро на місяць.

 Ігор Годованець працює на виноробній фермі
- Як до вас ставляться португальці?

- Ми тут чужоземці. Нас ніби й любить господар, а другий такий недолюблює. З тобою будуть по-хорошому, але нам, наприклад, платять менше, ніж португальцям.

- А ви самі берете на сезонні роботи українців?

- Так, але з португальцями мені легше було б працювати. Тому що я йому скажу, що треба робити, прийду - перевірю. А зі своїми мусиш пом'якше.

"Глухе" португальське село:) Поряд з багатьма садибами можна побачити сонячні батареї
 
 Виноградники
- Ви відчуваєте на собі наслідки кризи?

- Зараз у Португалії лишилося десь 20% того люду, який був 10 років тому. Дехто поїхав в інші країни працювати, а хто лишився, тримаються тої роботи, яку мають. Зарплати не скорочують і не піднімають. Більше за все криза позначилася на цінах. Наприклад, на пальне ціни зросли на 40%, трохи - на продукти.

- Ви задоволенні життям у Португалії?

- Не можу сказати, що сильно задоволений, тому що не вдома. Як кажуть, хотілося б свою землю рити, а не чужу.

 
- Ви б порадили українцям їхати у Португалію?

- Не знаю. Приїхати сюди, позичити гроші, а потім не заробити... Ні. Зараз набагато важче знайти роботу. Якби мені тут не надавали житла і мені доводилося б знімати, я би давно поїхав в Україну. У мене донька там, я не хочу, щоб вона сюди їхала. Не хочеться зятя з чужої країни (сміється).

 
Анна Григораш, УП. Усі фото автора

powered by lun.ua