Україна очима іноземців: держава олігархів, корупції та золотозубих міліціонерів

334
21 липня 2011
"Чорнозем, козаки і мільярдери": про що пише Клеменс Хофманн у своєму путівнику по Україні
Журналіст описує релігійну приналежність українців та їхні забобони. Наприклад, він пише, що українки ніколи не ставлять свої сумочки на землю, щоб не зникали гроші. Для таких сумочок в ресторанах іноді є маленькі лавочки під столами
Про козаків і олігархів. "Вони дуже багаті, роблять свій бізнес таємно і мають дуже сильні зв'язки в політиці – олігархи"
Тарас Шевченко і Чорнобиль, Чорнозем та Українська мова. "З 1991 року українська мова стала державною. Схід і південь традиційного говорять більше російською. Захід і центр – більше по-українськи. Багато хто говорить то так, то так. Іноді це призводить до чогось нового – суржику", пише Хофманн
Видання The Europe Book від Lonely Planet
Ось так виглядає розділ, присвячений Україні
Непривабливий кримський пляж, правоохоронець...
Lonely Planet теж пише про голодомор як про такий, що був створений Сталіним
Такі автобуси також характеризують Україну, вирішили упорядники від Lonely Planet

Дізнатися більше про країну можна чотирма шляхами: поїхати туди, подивитися новини, поспілкуватися з діаспорою та почитати путівники. Для України жоден з цих шляхів не виглядає оптимістичним, а надто непривабливо наша держава виглядає саме в довідниках.

Що робити іноземцю в Україні

Минулого року колекція книжок, що виходять друком закордоном і стосуються України, поповнилася серйозним виданням. Мова йде про книжку журналіста Клеменса Хоффмана. Це не дуже великий (на 140 сторінок) гід, однак він претендує на об'ємність, а, отже, містить розповіді про голодомор, корупцію і навіть олігархів.

Так, на сайті компанії-видавця Marco Polo серед ключових слів по книжці значаться: Дніпро, Віра і забобони, Голодомор, Київська Русь, Брати Кличко, Корупція, Козаки, Олігархи, Помаранчева революція, Чорнозем, Тарас Шевченко, Чорнобиль, Українська мова.

"Корупція. Той, хто отримує водійські права, повинен платити понад офіційні платежі "пом'якшувальну" плату екзаменатору. А хто потрапляє під контроль міліції, краще дасть пару купюр низько оплачуваному міліціонерові, ніж погодиться годинами складати протокол у відділку. В системі охорони здоров'я хабарі так само звичні, як і в університетах: за потрапляння до вузу, іспити і написання кандидатської дисертації - все це можна купити. А без печатки в цій країні практично нічого не можна зробити. Боротьба з корупцією залишається однією з найважливіших завдань на шляху України на Захід", - характерна цитата. 

Такою побачив Україну Хоффман. Він за фахом є журналістом, тому він не втримався, щоб не поділитися своїми знаннями про політичні реалії в Україні - зокрема, про справжніх господарів життя в цій державі.

"Олігархи. Вони дуже багаті, роблять свій бізнес таємно і мають дуже сильні зв'язки в політиці - олігархи. Ринат Ахметов - найбагатший з найбагатших. Промисловець, який родом з Донецька, під час приватизації 90-тих років зробив собі казкове багатство. Сьогодні він очолює розгалужену економічну імперію. Багато грошей вкладає у футбольний клуб "Шахтар-Донецьк", президентом якого він є. Ще одним важливим олігархом є Віктор Пінчук. Зять колишнього президента країни Леоніда Кучми є одним з найбільших колекціонерів мистецтва Східної Європи. На щорічних "Європейських стратегіях" Пінчука збираються дуже важливі персони - побачення на них призначалися від Шредера до Блера.

На думку Артема Біденка, президента групи SA Political Communications, "Автор явно мав на меті створити для читача 3d-ефект у враженнях про країну. Хоффман взяв принципові аспекти існування країни: соціальний, економічний, історичний, політичний, культурний - та в кожному з них, окрім банальних фактів, надав досить неприємну інформацію - про найгірші сторони життя в Україні. Це звичайний маркетинг місцевості, але в негативному смислі - замість поліпшення іміджу, за допомогою простих і правдивих суджень створюється відраза. Це як в рекламі - не неправда, а неповна правда".

У причетності до висвітлення таких політизованих аспектів можна було б запідозрити дружину Клеменса - Крістіану Хульманн, яка на час його перебування в Україні очолювала консульсько-правовий відділ посольства ФРН.

Однак експерти вважають, що автор написав про Україну справді свої власні враження - так, як він побачив "гостинність" наших людей. На запитання, що конкретно не сподобалося в Києві, автор відповідає: постійні пробки, забиті припаркованими автомобілями тротуари. "І комарі, які зжирають тебе ввечері на березі Дніпра".

Мандрівник і піарник Ярослав Ведмідь теж "гортав сторінки нашумілого путівника по Україні, де дуже жорстко змальовані всі сторони нашого життя - від жахливих потягів, до традицій споживання алкоголю і культури показухи. Прекрасний погляд ззовні на нас".

Хофманн пише про Голодомор. Журналіст інформує німців, що він не був спричинений кліматичними умовами

Колеги розповідають, що автор німецького путівника Клеменс дуже уважно і довго вивчав Україну перед написанням свого путівника, який тепер німці можуть придбати за 9,95 євро. Однак свої знання використав не в повній мірі і досить тенденційно, а прокоментувати інформацію путівника і процес його створення не забажав.

"Якби я був редактором Клеменса, я б це (інформацію про олігархів) повикидав, краще повставляв те, що я йому розповідав, а він не поставив", - напівжартома каже журналіст і мандрівник Євген Іхельзон.

Наявність того самого голодомору у путівнику Клеменса не є чимось оригінальним. Є ця інформація і в книзі від авторитетної компанії Lonely Planet, що регулярно публікує гіди по країнах світу. Голодомору знайшлося місце на кількох сторінках книжки The Europe Book.

The Europe Book - це об'ємний путівник по найбільших містах Європи, зібраний під однією обкладинкою. Зараз ця книжка активно продається у Вашингтоні та Нью-Йорку в мережі магазинів урбаністичного одягу.

Фотоматеріал в The Europe Book, присвячений Україні, теж доволі дивний: пузаті люди у колоритних купальниках, ретро-автобус, який можна знайти на рейсах до віддалених сіл, не менш старий трамвай у Львові та усміхнений правоохоронець із золотими зубами та в кожусі.

Серед фактів про країну, тут згадується Міла Йовович (яка народилася в Україні), найвища людина світу Леонід Стадник (який мешкає у селі Подолянці, що на Житомирщині) та каплиця Боїмів у Львові (де є одна з кількох статуй Христа, який сидить).

Путівник рекомендує супститись у печери до монахів Києво-печерської Лаври, попити найміцінішу в країні каву у Львові, піднятися Потьомкінськими сходами в Одесі, полюбуватись краєвидами під час поїздки по найдовшому у світі тролейбусному маршруті до Ялти, оглянути Бахчисарай - серце кримських татар, і відвідати мальовничий Кам'янець-Подільський.

А серед "візиток" країни називає козаків, Руслану, Чорнобиль, Помаранчеву революцію та писанки.

У Lonely Planet так і не розповіли, як відбувається підготовка матеріалів по країні.

Автостопом по галактиці

На думку мандрівника Євгена Іхельзона, усі путівники, які він тримав у руках, не надто хорошої якості.

"У цілому, враження, що люди, які їх роблять, глибоко не вдаються в українські реалії. Запоріжжя, Донецьк їх не цікавлять, вони взагалі туди не їздять. Хоча там цікаво: кургани, Хортиця. Це - некомпетентні тексти", - ділиться думками Іхельзон.

Він пояснює, що укладачі путівників не вважають Україну цікавою для тривалих туристичних мандрівок, а для написання ґрунтовного тексту по країні потрібно провести у ній чимало часу, тоді як видавництва не можуть дозволити собі відрядити автора на тривалий час.

"Ці путівники орієнтовані на людей, які приїжджають жити в Київ, працівників іноземних компаній або на людей, які бувають в Криму чи Львові наїздами", - додає журналіст.

Таку саму ваду іноземних путівників виділяє активний мандрівник Вадим Войтик.

"Головний мінус - то стандартні пункти, які пропонуються іноземцю. Одеса, Крим, Львів, Київ. Абсолютно поза їх увагою розкішні палаци Вінниччини, замки Тернопілля, садиби Сіверщини, костели Львівщини", - пояснює Войтик.

"Тим більше - і в нас також - взагалі забута тема єврейської історії України, яка мала би бути цікавою закордонним туристам. Сотні синагог животіють в маленьких, колись юдейських містечках. Один Шаргород чого вартує. А в путівниках - хіба от Львів і геть комерціалізована Києво-Печерська Лавра", - підсумовує Войтик, який весь свій вільний час присвячує мандрам.

Ярослав Ведмідь зазначає, що "путівників про Україну достатньо - тобто їх рівно стільки, скільки потребує поточний попит і в тій якості, за яку споживач готовий платити. Поява нових якісних путівників - реакція видавців на прогнозований ріст інтересу до України напередодні ЄВРО-2012. Також слід очікувати розширення статей на Вікітревел і всіляких форумах - більше людей будуть ділитися своїми враженнями про Україну".

Клеменс пише про те, що Тимошенко і Ющенко, які були раніше союзниками, почали потім ділити владу . Та попри політичну кризу, "суспільний клімат характеризується толерантністю і політичною свободою. Важливий і, сподіваюся, тривалий наслідок революції", підсумовує журналіст

Інструкція до дій

Артем Біденко зазначає, що насамперед необхідно працювати всередині країни задля досягнення бажаного ефекту. "Головні пункти в маркетингу місцевості - це інфраструктура та люди... і саме це необхідно міняти. Паралельно необхідно розробляти бренд-бук країни, іміджеву стратегію. І якщо не виникатиме протиріччя між реальністю та намальованою картинкою - буде результат. Якщо, наприклад, довго розповідати закордоном, що у нас найчистіші озера, це дасть свій позитив".

Підтримує цей підхід і Ярослав Ведмідь: "Зусилля зараз повинні бути зосереджені на тому, що побачать туристи, які до нас приїдуть. Чи не будуть їх враження схожі на описані в тому критичному путівнику. А це значить, що вже зараз владі потрібно думати, як керувати інформаційним полем щодо мандрівок Україною в онлайні і офлайні".

"Для України ЄВРО-2012, як всесвітні виставки в минулому столітті. Париж під це діло поставив Ейфелеву вежу, Барселона звела Іспанське селище, СРСР створив скульптуру Мухіної "Робочий і селянка". А що покаже Україна, окрім двох фешенебельних стадіонів? - дивується Ведмідь. - Я не переконаний, що залишився час і ресурси на щось інше. І це сумно, бо стан туристичної інфраструктури України буде дивувати і викликати іронічні посмішки. ЄВРО-2012 мине, а про Україну скажуть, що від стадіонів тут краще не відходити".

powered by lun.ua