Смітник-годувальник, або з Життя дампстерів

118
10 вересня 2012

Одразу слід попередити — те, про що йтиметься в статті є практично нездійсненним наразі в Україні.

Подібний спосіб життя і мислення тут може призвести до страшних наслідків.

Почнемо спочатку. Ми шукали людей із Берліна, які нас приймуть на дві ночі, у нас не було жодних планів, можливо, тому натрапили на тих, про кого на момент знайомства знали досить мало. На дампстерів.

 

Дампстер-дайвери — це велика спільнота людей з "країн першого світу". Вони шукають їжу у сміттєвих баках супермаркетів.

На відміну від України в розвинених країнах їжу викидають через невеликі дефекти, наближення (а не закінчення) дати споживання. Тому дампстери мають реальні шанси знайти щось цілком придатне до вживання.

Деякі з них лише з цього і живуть.

Вони легальні — не скрізь, але в тій таки Німеччині поліція не звертає на них уваги, хоча їх копирсання у сміттєвих кошиках німецьким правом вважається посяганням на приватну власність.

 

Клеменс і Елізабет — перші, у кого ми зупинились в гостях у подорожі навколо Балтійського моря. Вони запрошують до себе усіх, хто їм видається "надійним". Нам пощастило пройти фейс-контроль. Коли я побачив їх профайл на сторінці мандрівників, виїжджаючи з дому, з Познані, де було написано "Ми їмо сміття (We eat trash!)", я подумав — окей, ми не раз зупинялись у тих, хто безперестанку топчить кока-колу з чіпсами. Але вчитавшись уважніше  зрозумів, що йдеться зовсім не про те.

Вони харчуються значно поживнішою і смачнішою їжою, аніж усі ті, хто щодня ходить до фаст-фудів. Їх перевага ще й в тому, що за свою їжу вони ані-чо-гі-сінь-ко не платять. Вони просто "доїдають" за іншими.

 

Першу ніч ми провели в оточенні одинадцяти інших сплячих тіл в одній кімнаті, серед них були австралійці, росіяни, поляки, німці, француз, італійка... І в перший же вечір ми мали "вечірку" на закинутому заводі в самому центрі Берліна. Їли піцци, очевидно викинуті з піццерій і підібрані нашими друзями, і пили соки, термін придатності яких добігав кінця. Вдома на нас чекало ще й рагу, приготоване у величезному казані.

Вони постійно готують щось з розрахунку на десятки осіб, які погодились на їх запрошення навіть після того, як прочитали у профайлі те, що вони їдять сміття. Наступного дня ми знімали з ними інтерв’ю.

- Ми почали так жити зовсім нещодавно, - говорить Клеменс, - дізнались про цей стиль життя на фестивалі в Будапешті. Там було багато дампстер-дайверів. Ми вирішили, чому б нам не почати займатись цим, щоб менше працювати?

Зараз працюємо лише на те, щоби винаймати цю квартиру. Ну і, звісно, купувати те, чого не викидають — олію, сіль, цукор. І ми маємо час для того, аби годувати наших гостей. Коли маємо велику здобич — робимо дампстер-паті або виходимо в парк і розкладаємо їжу з плакатом "безкоштовна їжа".

Люди часом дивуються і думають, що цілком нормальні банани можуть бути чимось наколоті або щось таке. Але таких небагато — більшість людей в Німеччині про нас добре знає.

Можна сказати, що дампстери — це пристосуванці і звичайні "санітари" смітників, тоді як фрігани — набагато радикальніший вид полювальників за безкоштовною їжою.

 

Бути фріганом — це серйозний протест. Вони протестують проти споживацького суспільства, усіляко відмовляючись від сучасних благ на користь мінімізації споживчих інтересів. Цей рух досить новий — він виник у 1999 році з маніфесту Уоррена Окса з гурту "Against Me!"

Їх основна мета — максимально виключити себе зі світу коропорацій і повністю відмовитись від їх спонсорування власними грішми. Фріган — це той, хто споживає лише потрібний йому для проживання мінімум і може допомогти оточуючим. Більшість із них — дійсно вегетаріанці, хоча не всі.

 

Як у фріганів, так і у дампстер-дайверів є свої "правила гри":

- вони не можуть залишати смітник після себе неприбраним

- їм заборонено забирати з смітника більше, аніж їм насправді потрібно. Виключенням є ті, хто роблять "фрі-магазини" і роздають їжу в публічних місцях безкоштовно, таким чином також промуючи свій спосіб існування.

- вони ніколи не копирсаються у медичних відходах, оскільки це небезпечно

- дуже рідко фрігани та дампстер-дайвери користуються смітниками приватних будинків, здебільшого вони шукають здобич біля супермаркетів та багатоквартирних будинків

- в багатьох країнах є громадські організації дампстер-дайверів та фріганів, їх друковані видання та веб-сторінки, також популярним є ресурс trashwiki.org, на якому можна знайти більшість смітників світу, де їжу можна дістати безкоштовно.

Коли йде розмова про їжу із смітника — найчастіше уявляєш собі страшні хвороби, які можуть тебе переслідувати потім усе життя. Несвіжа риба, гриби, м’ясо можуть викликати серйозні отруєння.

- За кілька років у нас було напевно біля тисячі гостей, - каже Елізабет, - і лише кілька разів ми мали якісь випадки, але вони стосувались чисто психологічних штук. Двічі ми випадково запросили двох підлітків, які приїхали сюди, ледь вирвавшись від своїх батьків. Це були погані діти.

Ще раз до нас приїхала психічно-неврівноважена дівчина, якій постійно ввижалось, що до неї хтось залицяється. Її всі обходили стороною, але це важко тут, бо так чи інакше можна сказати, що всі сплять в одному ліжку. Але в нас ніколи ніхто не отруювався чи щось таке. Такого не було жодного разу.

Ми не пішли разом з Клементом і Елізабет до смітника ввечері лише для того, аби відзняти постановочні кадри. Тим більше, що розмова наша про їх стиль життя розтягнулась на години...

 

Після розмови ми пішли прямо до ліжка. Спільного ліжка на підлозі з іншими подорожувальниками. Цієї ночі нам дісталось місце біля дверей, вночі приїхав ще один француз, а рано вранці росіяни намагались зрозуміти, чому австралійці не хочуть іти дивитись на Бранденбурзькі ворота, якщо ще їх не бачили.

Це було для них поза межами розуміння, а відповідь на кшталт: "Ми просто приїхали до Берліна поспілкуватись з такими ж мандрівниками як і ми" взагалі підвела їх до критичної крапки непорозуміння.

Фото та ілюстрації – Нателла Шавадзе

powered by lun.ua