Гарні манери, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію

Продовження. Читайте також першу частину: La Caixa, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію та другу частину Капці Сальвадора Далі, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію.

Якщо шукати українських аналогій, то Барселона — це такий мікс Києва з Ялтою. Величезне місто з розгалуженою системою метро та довгою набережною із шикарними готелями і спортивними клубами.

Але ця аналогія дуже формальна: Барселона надто велика аби поміститися в уяві та бути викладеною навіть у тисячах слів, тому будь-які її описи приречені на імпресіонізм коротких уривчастих вражень.

Red Cavalry and other stories

Цього разу нашим сусідом по кімнаті був дід з Нової Зеландії на ім'я Френк. Френк читав "Конармію" Бабеля, яка у нього називалася "Red Cavalry and other stories". Ввечері ми розговорилися і він розповів, що мандрує на велосипеді берегом Каталонії, як робив це років 30 тому. Саме заради цієї подорожі він добирався сюди 22 години літаком.

"Мені вже за 70, але я пам'ятаю ці місця такими, якими вони були колись, і тепер хочу подивитися на них знов".

- Ви відчуваєте себе британською колонією? - спитав я Френка.

- У нас всім керує британський губернатор. Не те щоб всім, але коли наш Парламент приймає щось проти Британії або США, то губернатор втручається і накладає вето. Але останній раз таке було років 40 тому.

Вежа Агбар та барахолка

Цей хмарочос дуже схожий на лондонський "огірок" Мері-Екс, але нижчий на 6 поверхів. Та у даному випадку розмір — це не те, що має справжнє значення. На Агбар варто подивитися вночі, бо він обшитий різнокольоровими металічними панелями із майже 4000 світлодіодами.

Спеціальний комп'ютер диригує цією складною конструкцією, і хмарочос сяє 16 мільйонами відтінків кольорів.

Одразу біля Агбару знаходиться Пласа де лес Глорієс. Колись це був дуже бідний район із купами сміття, зруйнованими дорогами та трущобами. Тепер від усього цього на згадку залишилася тільки барахолка. Тут з ранку до ночі чутно вигуки торговців "Уно еуро! Уно еуро!"

Більшість товарів на барахолці і справді продають за один євро, а всі інші — у 2-3 рази дешевше, ніж у магазинах центру міста. Гори піратських DVD, компакт-дисків та старовинних платівок, вміст шухляд давно померлих барселонських бабусь, гори секонд-хенду, гумові китайські капці, підручники з каталонської мови 100-річної давнини, тижневики 1945 року... тут можна побачити та почути все — навіть український суржик та матюки.

Але із почуття справедливості та патріотизму додам, що київська барахолка на Петрівці все ж таки значно більша та вражаюча.

Метро

Барселонський метрополітен почали будувати у 1924 році, і на сьогодні він складається з 9 гілок та 209 станцій. Проїзд коштує 2 євро, але можна купити проїзний на 10 поїздок за 10 євро. Переходи поміж станціями страшенно незручні, довгі і нагадують задушливі вузькі лабіринти, де натовпи людей рухаються один одному назустріч.

Часто там можна зустріти музикантів із звукопідсилюючою апаратурою та іноді дуже екзотичними піснями. Страшенно задушливо також і на самих станціях. Втім, всередині вагонів повітря добре кондиціоновано. Всі вагони поєднані поміж собою в один довгий простір, що вигинається на місцях стику. Якщо вийти на станції "Барселонета", то можна потрапити на головний міський пляж.

Пляж Барселонета

Втім, до пляжу від метро ще треба пройтися хвилин двадцять повз безкінечні ресторани, куди вас неодмінно будуть запрошувати (та ще й російською мовою) скуштувати паелью. Але зупинятися не раджу, краще поквапитися до берегу, де вже грають "Buenas Costumbres" (гарні манери) — барселонський ансамбль ексцентричного джазу та шансону.

Дорогою ви можете помітити дивовижне для нас явище: в Каталонії замість горобців — зелені папужки. Вони живуть на верхівках пальм та спускаються лише за тим, аби у теплій компанії голубів подзьобати, що підкинуть перехожі.

Середземне море у вересні тепле та спокійне. Кожні три хвилини з-за обрію виринає літак, на мить ховається за скляною громадиною готелю W та сідає в аеропорті Барселони.

11 вересня

Нам пощастило опинитися у Барселоні саме у цей день, коли раз на рік каталонці виходять на вулиці аби загорнутися у національні прапори та з ранку до ночі вигукувати "Ara republica Catalana!" (Незалежна Каталонія вже сьогодні!)

Виглядають вони досить агресивно, але мене весь час не залишало враження якогось маскараду, доки ввечері ми не опинился на мітингу протесту. Там було декілька тисяч людей, у повітрі баражувало три-чотири поліцейських ґвинтокрила — і вся охорона. У якийсь момент зі сцени почали виголошувати привітання каталонцям від народів світу.

Вийшов росіянин і сказав приблизно таке: "Я слишал, как ви говорить, что ми хочЕм вашей поддержки за независимОсть! Весь рюськи народ подерживАет желание Каталуния к разделению. Свобода Республика Каталуния уже сегодния!" Дивно, що у цей час все місто зазвичай вщент переповнене росіянами, але для такого важливого виступу організаторам не вдалося знайти жодного справжнього.

Я розгорнув святковий спецвипуск газети лівих республіканців "La Humanitat" і одразу відчув, що ця партія заробляє на каталонському націоналізмі певний політичний капітал, хоча й має у місцевому парламенті всього 10 із 135 місць. У 1931 році Esquerra Republicana de Catalunya (ERC) проголосила незалежність республіки від Іспанії, але свято тривало недовго.

Після перемоги у громадянській війні Франко за допомогою нацистів схопив та стратив її лідера, а саму партію заборонив. Сьогодні ліві ідеї знов популярні, але більшість мандатів у нижній палаті належить депутатам від Народної партії та Іспанської соціалістичної робочої партії, які зовсім не переймаються каталонськими мріями. Генеральний секретар ERC, харизматична Марта Ровіра каже: "Проведення виборів в Каталонії має сенс лише у тому випадку, коли партії, що пройдуть до парламенту, сформують уряд, головною задачею якого стане проголошення незалежності".

Біля Будинку Міла (цей шедевр Гауді барселонці прозвали "La Pedrera" - каменярня за характерний зовнішній вигляд) активісти ERC дали нам по величезній жовтій картонній долоні із написом "Незалежність. Республіка Каталана вже сьогодні". Цим треба було махати та вигукувати лозунги. Ну що ж, принаймні, це значно краще, ніж бомби басків!

Останній день у Жироні був дощовий. Ми заблукали у новій частині і марно питали поодиноких перехожих "Where is Onyar river?" - ніхто з них не розумів англійської і ніяк не міг второпати, що ж нам потрібно.

Нарешті ми знайшли наш хостел та сіли біля вікна на виході спостерігати за потоками води, що змивали залишки агітації за незалежність Каталонії. Я виклав з магнітних пластикових літер слово "Ukraine".