Травневі. Львів. Просто відірватися

Ми троє - не надто добропорядні громадяни. Ми - це я, мій друг Алекс і наша подруга Крісті. Нам усім близько 25-ти, ми не любимо працювати (але час від часу все-таки мусимо це робити), не заморочуємося побудовою кар’єри і інвестиціями в майбутнє, зате любимо подорожувати і відриватися.

Дехто, мабуть, вважає нас придурками. Але це - їх проблеми.

Зараз ми сидимо у Алекса вдома і бронюємо три квитки на літак до Львова. Виліт 1 травня. Півтори години - і ми на місці. Чому до Львова? Бо ми там були рівно рік тому. І відірвалися по повній.

Може, це й тупо - повертатися туди, де ти вже був, коли у світі є мільйони місць, котрих ти ще не бачив. Але такі вже ми придурки, що зробиш :)

Рік тому ми на день пригальмували у Львові по дорозі до Мюнхена. Конкретного плану у нас не було, про Львів ми знали небагато. Але чого ми точно не хотіли - це ходити по попсових атракціонах, куди гіди табунами заганяють туристів і де всі по черзі фотографуються, щоб потім викласти фото в "Однокласніках". "Криївка", "Мазох" і тому подібні львіські розваги для middle age tourist відпадали.

У MusicLab ми потрапили випадково, щойно приїхавши в центр міста з львівського аеропорту. У мене залізне правило - я не п’ю каву під попсову музику. Ніколи. Тому, коли я побачив назву клубу, я вирішив, що першу у Львові чашку еспресо ми вип’ємо тут. Тут мають знати, що таке непопсова музика.

Ми не помилилися. Співала Літа Форд. Старий добрий рок. Непоганий вибір, yeah? Б-52 у MusicLab’і теж не розчарував. Хороший коктейль для швидкого старту.

Далі програму замовляв Алекс. Алекс у нас - естет, піжон і аристократ духу. Шанувальник віскі. З його подачі навіть такі пролетарії, як ми з Крісті, знають, що думають виробники традиційного скотчу про потрійну перегонку ірландського віскі. Тому після MusicLab’у ми пішли у 4Friends Whiskey Pub - його координати були забиті в Алексів gps ще з Києва.

Між іншим, 4Friends розташований на вулиці Джохара Дудаєва, котра за радянських часів була вулицею Лермонтова. У львів’ян своєрідне почуття гумору.

У 4Friends Алекс дегустував японський віскі і намагався завантажити нас з Крісті міркуваннями про "легкість ароматів" і "відсутність важких торф’яних нот". Йому це не дуже вдалося, бо ми просто пили віскі і їли стейки. І отримували від цього купу задоволення. У мене, між іншим, перельоти у літаку завжди будять апетит. Навіть якщо тривають усього півтори години.

Зрозуміло, що після того, як двічі вибирали заклад ми з Алексом, черга була за Крісті. У тому, що це буде нічний клуб, у якому валитиме потужний драм-ен-бейс, дабстеп чи щось подібне, ми не сумнівалися. Крісті - не з тих, хто носить рожеві спіднички і слухає дівочі пісеньки. Вона довго гуглила львівські клуби і сказала, що наша сьогоднішня "вписка" на ніч - Propaganda. І ми пішли.

Як на мене, нічний клуб з поганим баром - це взагалі не нічний клуб. Це дискотека для підлітків. Бо сприймати електронну музику без якісного коктейлю в руках - це все одно, що слухати оперу без лібрето. Шумовий фон є, а розуміння немає.

Власники клубу Propaganda знають, що таке правильний бар і що таке нормальний бармен. Це я вам можу сказати точно. За словами Крісті, на ді-джеях вони теж розуміються. Тут я готовий повністю покладатися на її авторитет. Скажу одне - я не помітив, як почався ранок. Ніч була ульотною.

[L]

Так що - ви мене розумієте. Львів - це те місце, куди варто забронювати авіаквиток ще раз. Там лишилося ще купа барів і клубів, котрих ми не бачили.