Дві різні Угорщини. Одна велика любов

93
11 березня 2015

Ми мріяли зробити це більше року. Молоді люди, обоє журналісти - особливо не розженешся на подорожі Європою. Однак ми таки відчайдушно шукаємо можливості вирватись кудись за межі буднів і побачити щось більше, ніж пейзажі з вікна маршрутки по дорозі на роботу. І якось на сайті, де ми звикли купувати залізничні квитки, нам потрапив на очі авіапереліт до Будапешта за смішні гроші.

Після цього вже було жодного сумніву: ми їдемо! Так почала здійснюватися давня мрія.

Зліт, небо, посадка, і от ми вже в Будапешті. Аеропорт Ференца Ліста. Ще не покинувши територію летовища, ми вже почали екскурсію. Просто давно чули про цей своєрідний термінал, побудований у формі… літака. Зверху це, мабуть, вражаюче, але зсередини цього ми не побачили, тому поїхали в готель, щоб залишити там свої валізи, а потім – милуватись більш очевидними красотами. Перший день у Будапешті для нас був просто мовчазно-оглядовим. Це той стан, коли від захвату перехоплює подих. Потім ми почали потроху освоюватись в місцевих особливостях, навіть з’їздили в прилегле маленьке містечко. Загалом враження можна поділити на три категорії.

Захоплююча архітектура

Було б тратою часу описувати всі ці шедеври. Це просто треба бачити. Починаючи від банального, хоч і неповторного Парламенту, через низку абсолютно різних мостів, старовинних і сучасних, кожен з яких абсолютно самобутній, і до соборів і храмів міста. Хотілося обійтися без пафосу, однак, це вдасться зробити в іншому містечку, про це – потім. А в самому центрі Будапешта, чи ти опинився на березі Дунаю, де на тебе дивляться з одного боку Рибацький Бастіон, а з іншого - Парламент, чи ти на Площі Героїв, між двома музеями в одному з яких саме виставляли Рембрандта, і черга бажаючих тягнулась довгі десятки метрів… чи ти у Музеї аграріїв, де, здається, архітектор поставив собі за мету змусити відвідувачів свого шедевру не вірити власним очам. Відповідність і стиль відчувається у кожній будові. Особливо чітко ми це побачили, коли, після всіх готичних, ренесансних і барокових споруд, опинилися біля Музею Червоного терору на проспекті Андраші. В цій будівлі у післявоєнній Угорщині знаходилася тюрма, де допитували та утримували противників радянського режиму. Зараз Музей терору має специфічний темно-сірий дашок, на якому вибите слово "TERROR", що виділяє його з ансамблю всіх інших будівель проспекту.

Безмежно логічний транспорт

…Ціну за який не раджу подумки переводити в гривні. Ну хто ж винен, що тамтешні мешканці можуть дозволити собі витрачати на трамвайчик в один бік півтора євро? Або майже 10, якщо квиток денний, на 10 переїздів. Цікаво, що купувати квитки треба в кіосках з пресою, бо в самому транспорті де-юре – заборонено, де-факто – на 100 форинтів (€1 – 330 форинтів) дорожче. Якщо ви їдете групою, ви можете придбати груповий квиток і трохи заощадити.

Квитки на трамвай, тролейбус, автобус і метро тут однакові. Окремо треба купувати тільки квиток на електричку для виїзду за місто. Стосовно метро: поїздка підземкою в Будапешті – це просто must do! Жовті вагончики найстарішого на континентальній Європі метро дійсно чарівні. Ну і не чекайте побачити в Будапешті турнікети: людям там довіряють. Всі заходи контролю – це чоловік на вході, який питає, чи є у вас квитки, компостери в вагончиках, і контролер, що ходить по вагонах під час руху. Не рекомендую "махлювати" і їхати без квитка чи не закомпостувавши його. Вам, ймовірно, це вдасться, але якщо ні – штраф еквівалентний ціні 65 квитків. Це багато.

Інший цікавий момент – добре розвинена велоінфраструктура. Велодоріжки є, їх не потрібно маркувати червоним кольором на асфальті – їх і так бачать. Не можу сказати, що зовсім по них не ходять, як, наприклад, у Швеції чи Данії, але, принаймні, їх ідентифікують і без проблем звільняють, як тільки на горизонті з’являється велосипедист.

Велопрокат в Угорщині просто хочеться обійняти. Ніжно-салатові, з електронними чіпами велосипеди: просто вводиш код після оплати і їдеш. Є ліміти на використання прокатних велосипедів: 25 і 40 хвилин, але повертати велосипед на місце, з якого взяв, не потрібно: просто ставиш його на іншому велопаркінгу. І, судячи з кількості вільних велосипедів, такий спосіб руху в Угорщині – популярний.

Неймовірний контраст затишку

Під кінець подорожі ми подались до містечка Сентендре, що за 45 хвилин їзди електричкою від Будапешта. Ми чекали чогось схожого на Львів чи Івано-Франківськ. Невеличке місто, майже поруч з Перлиною на Дунаї, - думали, побачимо провінційну спробу відтворити краплину тієї величі, якою милувались у столиці… і потрапили в казку. З-за кожного повороту, здавалось, визирне якийсь ельф, і запропонує скуштувати марципанів. Так, саме у цьому місті є славетний угорський Музей марципанів, з власною крамничкою. Ну, ми, звичайно, спокусились, скуштували… Тут вже питання смаку. Нам не дуже сподобалось.

А от що нам дуже припало до душі – то це той затишок, в який ми потрапили. Крихітні різнокольорові будиночки, вузькі вулички, встелені акуратною бруківкою, в яких важко розминутись, якщо йде хтось назустріч… І Дунай. Зовсім відмінний від того, який тече в Будапешті. Самодостатній, широкий, самотній Дунай, на іншому боці якого – тільки ліс. Ми сиділи на лавочках. Мій коханий милувався заходом сонця, а я не могла відвести погляду від тата, який по великий каменюках вів маленького сина годувати мандаринових качок хлібом. І думала: в такому містечку мають рости діти.

Кожна нова країна чи місто, які пізнаєш, бачиш чи встигаєш розгледіти тільки краєм ока, проїздом, лишають по собі відбиток у твоїй душі. Якесь кличе до себе повернутись, якесь дає відповіді на питання. Цей вікенд у Будапешті створив окрему поличку серед незабутніх спогадів: там тепер Угорщина. І, попри те, що жителі її мало говорять англійською, між собою спілкуються дивовижно незрозумілою мовою, - ми встигли полюбити їх. За те, що вони так ретельно бережуть і шанують всю велич і красу своєї країни.

powered by lun.ua