Вирватися з міста. Трахтемирів і музей космосу у церкві

15488
17 червня 2016

У нас вже були маршрути вихідного дня Черкащиною та Київщиною, однак ці області не можна роздивитися за такий короткий проміжок часу.

Попереду свята, тож "Українська правда. Життя" пропонує новий план подорожі.

Радимо погуляти серед природи магічного Трахтемирова, половити рибу в озері Бучак, піднятись на Тарасову гору в Каневі, помилуватись краєвидами з Дніпрових круч та роздивитись ще багато цікавого.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Першою зупинкою на маршруті оберіть село Трипілля. Зустріне воно найпотужнішим енергогенеруючим об'єктом Київщини – Трипільською ТЕС.

Як на мене, то такі промислові гіганти не менш цікаві ніж природні, культурні, архітектурні, чи історичні пам’ятки, хоч і не завжди привабливі.

Далі поїдьте на Дівич-гору - найвищу точку на Обухівщині. Такі місця прийнято називати "місцями сили". Назву пов’язують із культом жіночого божества. Тут було знайдено залишки святилища часів зарубинецької культури, перших століть нашої ери.

Гора добре обросла легендами: від віри у її цілющу силу для жінок до "тут ступала нога Андрія Первозванного" та "тут проводять відьомські шабаші".

З неї відкривається вид на село, Дніпро, місто Українка, ТЕС та причал для розвантажування барж.

Панорама з Дівич-гори. Фото з wikimapia.org

У 1897-мому році саме на околицях тоді ще містечка Трипілля археолог Вікентій Хвойка знайшов поселення часів енеоліту (IV-III тис. до н.е). Знахідка дала назву цілій археологічній культурі, про яку, здається, всі знають ще зі школи.

Не робитиму екскурс, адже це ліпше зроблять у Київському обласному археологічному музеї на вул. Героїв Трипілля. Раніше в селі був і приватний музей "Прадавня Аратта-Україна" повністю присвячений цій темі, проте, кажуть, вже чотири роки як він не працює.

Макет житла трипільців у обласному музеї. Фото з nin-gen.livejournal.com

При бажанні, дорогою можна заїхати у село Витачів, з пагорбів якого відкривається чудовий вид на Дніпро.

Також тут є невеличкий скансен, вітряк та дерев’яна церква.

У Витачеві проходили з’їзди заснованого у 80-х письменником-філософом Олесем Бердником гуманістичного об'єднання "Українська духовна республіка", про що свідчать камені з його символікою.

Осінній пейзаж у Витачеві. Фото з oleg-leusenko.livejournal.com

І от нарешті Трахтемирівський півострів. Про це місце існує стільки історій, чуток, легенд, та вірувань, що тепер важко розібратись де правда, а де видумка, де факт, а де міф.

Перші поселення на його території археологи датують ще сотнею тисяч років тому. Тут знаходять сліди скіфських городищ, трипільської, черняхівської культури. Чи не кожній горі тут відводять роль язичницького святилища в далекому минулому.

Дехто стверджує, що за часів ранньої Київської Русі на півострові стояло чотири великих міста, які поруйнували татаро-монголи.

За ранніх козацьких часів, ще в шістнадцятому столітті у Трахтемирові нібито стояв неприступний замок, а поруч нього великий монастир для козаків, які дожили до старості.

Місто також називають першою столицею реєстрового козацтва. Пов’язують поселення з іменами гетьманів Остафія Дашкевича, Богдана Ружинського, Петра Сагайдачного, Криштофа Косинського, Северина Наливайка.

А Юрій Хмельницький в Трахтемирівському (Зарубинецькому) монастирі постригся в ченці.

В кінці ХVІI століття місто було вщент зруйноване турками. Через сотню років гайдамаки спалили і відбудований козаками монастир, який на той час належав Василіанам (греко-католикам).

Відтоді Трахтемирів згадують в історії як звичайне містечко. Деякі дослідники та історики стверджують, що не було тут козацької старшини, важливих зборів та нарад, а більше переймались у місті справами господарськими та духовними.

Пейзаж Трахтемирівського півострова. Фото з altr.livejournal.com

Нині тут панує природа. Пейзажі почнуть вражати щойно ви звернете з траси: зелені поля, ліси, глибокі балки.

Людей виселяли, у зв’язку з будівництвом ГЕС в Каневі та наповненням водосховища. Залишились лиш поодинокі старі хатки аборигенів.

У літній час тут проживають дачники, бджолярі, рибалки, екопоселенці та всілякі творчі особистості.

Півострів, як місце сили, облюбували також езотерики й послідовники різноманітних духовних, чи містичних практик.

І, звичайно, його люблять археологи. Частіше "чорні". Місцеві, варто сказати, "копачів" не люблять. Кілька разів допитувались у мене, чи я не один з них.

"Копати" тут є що. Пройшовшись лиш метрів п’ятнадцять по полю, я знайшов два осколки від снарядів. У Другу світову це місце було одним із ключових у важкій битві за Дніпро і отримало назву "Букринський плацдарм".

Осінній пейзаж на Трахтемирові. Фото з zamkovyi.dreamwidth.org

Майже незаселена територія починається вже за Великим Букрином. Ліси, порізані ярами, гори, з яких відкриваються прекрасні пейзажі.

У 2000-ному на території Трахтемирова створили приватний ландшафтний парк, який фактично належав одіозному політикові Ігорю Бакаю (за часів Кучми був головою НАК "Нафтогаз", пізніше Комітету з водного господарства, потім Державного управління справами).

Бакай звів тут мисливський будиночок, вертолітний майданчик, вишки для полювання, завіз чимало звірів. Сюди приїздили чиновники та олігархи на "царські полювання" і доступ для звичайних громадян був закритий.

Після Помаранчевої революції Бакай був оголошений в розшук і накивав п’ятами до Росії.

Тепер йому можна завдячувати хіба тим, що до самого заповідника веде якісна вузенька асфальтована дорога.

Мисливський будинок, до слова, згорів за невстановлених обставин після Революції гідності.

Після пожежі від цього будинку лишився лиш фундамент і камін з димарем. Фото з wheelit.in.ua

Жодних вказівників на території немає. Лиш перед закритим шлагбаумом є вивіска та кілька табличок з номером телефону охорони. Заїхати автомобілем на територію, якщо домовитись із охоронцями, можна за 70 грн, дерев’яні будинки вони здають в оренду по 1000 грн за добу.

При в’їзді у парк можна побачити пам’ятний знак та дерево-тризуб.

Дерево-тризуб. Фото з foto-mc

Гуляючи серед тиші, лісів, ярів та чудових краєвидів, можна натрапити на окремі кам’яні хрести та й на ціле старовинне кладовище. Його називають козацьким, хоч кам’яні хрести переважно датовані дев’ятнадцятим століттям.

Старовинний цвинтар. Фото mandrivnic.livejournal.com

Також, кажуть, можна натрапити на руїни монастиря, втім мені їх знайти не вдалось. Хоча кожна кам’яна брила тут сприймається як уламок тієї славної давнини.

Живою легендою Трахтемирова є чоловік якого називають Скіф ("в миру" - Олег Петрик). Він колишній столичний актор і мешкає тут майже тридцять років.

Особисто я в нього не гостював, проте знайомі та друзі радять: "Будеш у Трахтемирові - одразу йди до Скіфа".

Олег Петрик (Скіф) у своєму будинку. Фото з altr.livejournal.com

У його будинку, який легко знайти поблизу закинутого дитячого табору, цілий музей, а сам він є провідником по цьому загадковому місцю.

Із Трахтемирова їдемо на мальовниче озеро Бучак, що поруч з однойменним селом, де лишилося всього кілька хат.

Деяких мешканців відселили, а дехто виїхав сам. Тут хотіли збудувати Канівську ГАЕС.

Власне, озеро утворилось у 1987 році, на місці де мав бути її фундамент. Котлован заповнився джерельною водою і з’єднується з Дніпром невеликою протокою. Від будівництва залишились лиш занедбані руїни, дорога вимощена з бетонних плит та це чудове штучне озеро.

Озеро Бучак. Фото з moji.com.ua

Сюди приїжджають покупатись та половити рибу. До слова, крайнього разу і я наловив солідних карасів, а ще раніше бачив як дядьки тягнули трофейного розміру коропів. Тож раджу брати з собою вудки, особливо якщо залишатиметесь тут наніч.

Раджу брати з собою вудки, особливо якщо залишатиметесь тут наніч. Фото з yoruma.club

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Наступного дня прямуємо до Канева. Ще при в’їзді у місто вас зустріне невеличкий музей військової техніки під відкритим небом.

Головним його експонатом є Пам'ятник героям бронепотяга. У серпні 1941-го в районі канівської переправи екіпаж бронепотяга БП-56 військ НКВС охороняв залізниці, прикриваючи відхід червоної армії через залізничний міст. Його макет у натуральну величину на базі паровоза серії "Ов" та обшитих листовим залізом звичайних вагонів встановили у Каневі 1980 року.

Музей військової техніки. Фото з wikimapia.org

Нині в місті немає залізничних шляхів. Все, що залишилось від залізничної гілки "Миронівка Золотоноша" - частина зруйнованого мосту, який добре видно із греблі Канівської ГЕС.

Зруйнували його совєти, тоді ж, під час відступу. Німці збирались реконструювати, проте це не входило в плани радянських диверсантів та партизанів. Одним із таких був радянський письменник, чекіст Аркадій Гайдар, який з початку війни був корреспондентом газети, а потім приєднався до партизанського загону в якості кулеметника. Тут він і загинув у жовтні 41-го. Похований у Каневі.

Як захочете то можете почитати його "Фронтовые очерки", які написані тут у період серпня-жовтня.

Міст руїною стоїть і досі. Кілька років тому залишкам навіть присвоїли статус пам’ятки місцевого значення.

Зруйнований міст. Фото з gerva1se.livejournal.com

Не менш цікавим об’єктом, як на мене є і Канівська ГЕС. Її будівництво розпочалось 1965-го року. Тут можна пройтись самою греблею, відвідати машинне відділення, зблизька побачити деякі механізми станції, послухати гул турбін.

Якщо пощастить, бо таке буває вкрай рідко, то можна побачити і процес шлюзування баржі, пароплава, чи хоча б якоїсь яхти.

Канівська ГЕС. Фото з gerva1se.livejournal.com

25-тисячний Канів доволі старий. Перша згадка про нього датується ХІ ст. Місто має неабияку історію часів Київської Русі та козаччини. Проте його неодноразово руйнували, тож від славного минулого лишились хіба гранітні погруддя козацьких отаманів.

Єдина пам’ятка князівських часів - Успенський собор (1144 р.), який ще й кілька разів відбудовували та реконструювали. Саме сюди з Києва на пароплаві "Кременчук" 20 травня 1861-го року привезли домовину з останками Тараса Шевченка.

Успенський собор у Каневі. Фото з el_trotamundo.livejournal.com

Поховали його, не "серед степу широкого", проте вид з Чернечої гори на Дніпро і околиці відкривається чудовий.

Кажуть, ніби Тарас хотів оселитись десь біля Канева і навіть розробив проект будинку, та не судилось.

Біля могили Кобзаря є оглядовий майданчик, сучасний музей, хата-музей ХІХ ст. Тарасова світлиця, а навколо розбитий чудовий затишний парк.

Краєвид з Чернечої гори. Фото з gerva1se.livejournal.com

Зрештою, аби не могила Кобзаря, Канів був би звичайним провінційним райцентром. Нині ж, принаймні двічі на рік - на День народження Шевченка та в день його перепоховання - місто чепурять для зустрічі тисяч гостей.

"Туристичною меккою", як говорили і продовжують говорити чиновники, Канів все ж не став. Не допомогли цьому навіть зведені "при злочинній владі" надсучасний вокзальний комплекс та вертолітний майданчик. Натовпу туристів я тут ніколи не спостерігав, проте й без уваги це місце не залишається.

Також можна заїхати у місцевий музей декоративного мистецтва. Огляд Канева та Тарасової гори займе приблизно три години.

Могила Тараса Шевченка на Чернечій горі. Фото з lyoshko.livejournal.com

Із Канева через греблю ГЕС переміщуємось на лівий берег. Наступна зупинка - Переяслав Хмельницький. Місто ще старше Канева (перша згадка – 907 р.) та має ще багатшу історію.

Але від його славного минулого, крім історії, збереглись хіба ледь помітні вали фортеці і Михайлівська церква (1646 р.).

Та попри це, тут чимало цікавого і Переяслав сміливо можна назвати містом музеїв. Їх майже три десятки. Частина розташована в місті, зокрема музей Григорія Сковороди, Трипільської культури, "Заповіту" Тараса Шевченка, Археологічний музей, музей-діарама "Битва за Дніпро", музей кобзарського мистецтва, українського народного одягу Середнього Придніпров'я, тощо.

Також у місті є кілька соборів та церков. Деякі з них, зокрема, Вознесенський собор перемальовував Тарас Шевченко.

Дзвінниця Вознесенського собору. Фото Олега Прмахова

Решта музеїв компактно розташовані у музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Цей музей під відкритим небом зібрав 185 об'єктів, з них 104 пам'ятки народної архітектури XVII-XIX ст., в тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 23 різноманітні установки та майстерні, більше 20 тисяч творів народного мистецтва, знарядь праці, речей побуту, зібраних в лісостеповій зоні України.

Схема музею під відкритим небом

Тут представлені житла Х, ХІ ст., адміністративні будівлі, дерев’яні церкви. Чи не в кожному будинку організований тематичний міні-музей: гуральня, шинок, сільська управа, поштова станція, мисливський будинок, будинок бджоляра, музей лікарських рослин, музей звичаїв та обрядів, історії церкви, і т. д.

Є навіть музей винахідника дугового електрозварювання Миколи Бенардоса та музей єврейського письменника Шолома-Алейхема.

У одній з церков експонується багата колекція українських рушників.

Є музеї хліба, сухопутного транспорту, козацька залога, вітряки, козацькі хрести, кам’яні баби, відтворені стоянки древніх людей. І все це поруч, на одній території серед дерев та квітів.

Інтер’єр одного з будинків музею. Фото з anton-petrus.livejournal.com

Окремої уваги вартий музей "світопізнання і мирного освоєння космосу", який розташували у… дерев’яній церкві поч. ХІХ ст. Тут експонуються макет апарату "Лунохід-1", крісло з космічного корабля "Союз", спусковий апарат, скафандр і парашут, як кажуть, самого Гагаріна. Біля входу на постаменті - шматок метеориту. Цікаве, загалом поєднання.

Музей світопізнання і мирного освоєння космосу в церкві. Фото з alysov.blogspot.com

Скансен працює до 17.00 і вам буде чому затриматись тут аж до закриття.

Потім же, дорогою, якщо залишаться енергія та жага пригод, можна заїхати до ще одного цікавого об’єкту. З 40 км. від Переяслава на острові серед Канівського водосховища стоїть Спасо-Преображенська церква (1822 р).

Коли село Гусинці затопили, вона залишилась, бо була збудована на пагорбі, який тепер став невеликим островом. Вона поступово руйнувалась, приваблюючи до себе нечисленних туристів які люблять покинуті будівлі.

Спасо-Преображенська церква до реконструкції. Фото з tov-tob.livejournal.com

Та з 2009-го церкву взялись відбудовувати та реставрувати: намили острів, звели міст, відбудували дзвінницю, куполи, реставрували приміщення, забудовують берег. Зрештою, вона в дуже цікавому місці. Раніше сюди можна було дістатись лиш по льоду, чи човном із Ржищева - теж гарна атракція. Зараз є яка-неяка дорога.

Церква в Гусинцях після реконструкції. Фото з tov-tob.livejournal.com

Схожа і досі закинута церква є нижче по Дніпру, біля села Циблі, але дістатись туди - неабиякий квест. Зрештою, було б бажання.

Руїни церкви біля села Циблі. Фото з tim-taller15.livejournal.com

ЯК ДОЇХАТИ

З Києва маршрут найліпше проїхати на власному авто. Увесь він складе 400 км.

Зважайте, що від траси майже до Бучака веде бетонка.

До самого озера під’їхати вкрай важко, краще під’їхати і запитати дорогу в місцевих чи не полінуватись і прогулятись у розвідку пішки.

Також майте на увазі, що до Спасо-Преображенської церкви веде лісова грунтова дорога, тому теж оцініть сили авто та свої.

До Трахтемирова дорога в гарному стані. Головне у Букрині не пропустити поворот ліворуч. Там ще на стовпі табличка "вул. Героїв Дніпра".

Якщо ж ви без власного авто, то тут є кілька варіантів маршруту. Залежно від того, куди ви хочете потрапити.  

О 7:40 і о 15:20 із Видубичів вирушає автобус на Великий Букрин (прибуває о 10:15), звідти до Трахтемирова вже пішки. Якщо підбере попутка – ви щасливчик. Проте не варто розчаровуватись, адже ця живописна дорога - вже початок відпочинку. Запитайте у водія коли автобус їздить назад, щоб виїхати наступного дня.

До Трипілля можна доїхати трохи більше ніж за годину електричкою "Київ – Миронівка" (7:22, 8:31), а звідти продовжити рух попутками, чи автобусом у бік Канева. Якщо не хочете гаяти час в електричці - їдьте автобусом. Маршруток на Канів із Видубичів чимало за ціною приблизно 90 грн.

Аби потрапити на Бучак, слід вийти біля повороту на Бобрицю. А потім добрий десяток кілометрів іти пішки. На попутку надії зовсім мало.

На рейсовий автобус ще менше. О 5.35 і о 13.00 з Канева через Бучак їздить маршрутка до Григорівки, але, кажуть, вона їздить не завжди.

Теоретично можна було б їхати на Канів, погуляти там, а потім відправитись у Бучак (20 км) чи Трахтемирів (40 км) на таксі. Ціна - як домовитесь.

НА ЩО ПОТРІБНІ ГРОШІ

Вхід до музеїв платний. Наприклад, у Каневі він складе 20 грн. Вхід на територію Переяславського музею під відкритим небом - 15 грн. Окремо за вхід до кожного міні-музею 3-5 грн.

Переночувати, аби повністю відчути радощі цього маршруту, раджу у наметі десь поруч Трахтемирова на березі Дніпра, чи біля озера Бучак.

Якщо ж такий вид ночівлі не для вас, то в Каневі є кілька готелів: "Старий Канів", "Карат" (400 грн. за двомісний номер), "Замок Рода" (від 330 грн.), "Княжа гора" (від 950 грн.), гостьовий будинок (від 600 грн), також гостьовий будинок є у Бобриці (600 грн. у вихідні). В мережі також є кілька оголошень про орендуу квартир подобово (від 200 грн.).

Думаю, не варто нагадувати, що в разі ночівлі з наметом варто закупити з собою харчі, напої та решту всього потрібного. Останній магазин дорогою до Трахтемирова - у Великому Букрині. Проте асортимент там доволі бідний.

Дорогою на Бучак, крайній магазин у Бобриці. Він може позмагатись скупістю асортименту з Букринським.

Захар Колісніченко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua