Місце, де час йде навпаки. В прямому сенсі

"Потрібні місця, де б зберігалась історія", – саме за таким принципом власник вінницької кав’ярні "Панъ Заваркінъ та синъ" виставив на загальний огляд свою приватну колекцію годинників, одну з найбільших в Україні.

Тут, крім власне часомірів кінця ХІХ – початку ХХ століття, також можна почути дзенькіт старовинного касового апарату, побачити чайний посуд періоду Срібного віку, канделябри, самовари, гасові лямпи, старовинні фотографії, міні-шарманку, оригінальні гроші тієї епохи, картини, газети тощо.

Аналогів цьому закладу в Україні немає. Його родзинка в тому, що всі старовинні речі працюють.

"Українська правда. Життя" навідалася в місце де відтворюється історія.

БУДИНОК НА ЧОРНИЙ ДЕНЬ

Журналіст і колишній директор представництва "Польського Радіо" в Україні Олександр Абрамчук називає свою кав’ярню "нішею для душі".

Будинок, який був збудований 1898-го року, один із перших багатоповерхових у центрі міста.

"Тут був магазин, про призначення якого ніде не йшлося, – каже Олександр. – Ще в цьому будинку можна було орендувати житло, що було прибутковим бізнесом на початку ХХ століття.

Позаяк Вінниця свого часу дуже стрімко розвивалась. А готель був лише один на ціле місто. І той надто дорогий. Доба проживання в ньому коштувала 2 рублі. Щоб ви зрозуміли, 8 рублів була вартість корови!".

Журналіст і колишній директор представництва "Польського Радіо" в Україні Олександр Абрамчук називає свою кав’ярню "нішею для душі"

Абрамчук цей будинок придбав разом з другом, який близько 30 років збирав антикваріат і хотів відкрити салон.

"Приміщення, які пропонували моєму другові, абсолютно йому не підходили. Антикварний магазин у спальному районі міста не було жодного сенсу облаштовувати. Конче потрібен був центр Вінниці", – пригадує Олександр.

Абрамчук цей будинок придбав разом з другом, який близько 30 років збирав антикваріат

Після кількох невдач чоловік натрапив на цей будинок.

"Мій друг наполягав, щоб я розділив його з ним, надто великим він був для запланованого антикварного магазину, – розповідає чоловік. – На той час мені це було анітрохи не потрібно – я працював директором представництва "Польського Радіо" в Україні. У мене був непоганий оредований офіс.

Проте друг згоден був позичити мені значну суму грошей, аби я тільки погодився бути його сусідом по приміщенню…"

Олександр не зміг відмовити. Друзі поділили приміщення навпіл. Одна частина була офісом "Польського Радіо", інша – антикварним магазином.

Спочатку тут не було кав’ярні. Одна частина стала офісом "Польського Радіо", інша – антикварним магазином

41 ГОДИННИК, ЯКИЙ Б`Є МАЙЖЕ ОДНОЧАСНО

Покійний батько Олександра займався свого часу ремонтом годинників. Це було його хобі.

Від нього чоловікові і дістались у спадок два старовинних годинники, які батько не зміг відремонтувати.

З цього почалась колекція.

З правого боку на світлині аптекарський годинник Густава Беккера з Німеччини

"Вона поступово поповнювалася, – каже власник. – Мій друг-антиквар мені в цьому дуже допоміг, бо мав велику базу клієнтів. І мені надав до них доступ".

Тут є французький камінний годинник "Кавалер та дама", виготовлений з чорного мармуру, надзвичайно рідкісного дизайну; аптекарський годинник Густава Беккера з Німеччини, незвичної форми; годинник "Ангели та сатири" італійського майстра Рікардо Борсіні...

Годинник "Ангели та сатири" італійського майстра Рікардо Борсіні

У Вінниці кажуть, що усі годинники у "Панъ Заваркінъ та синъ" б’ють одночасно – о 13 годині.

Господар заперечує. Пояснює, що бити в один час усі вони можуть тільки тоді, коли наведені вперше. Годинники старовинні і кожен має власну траєкторію руху стрілки. Тому різниця все одно буде. В кілька секунд чи навіть хвилин.

"Зараз моя колекція нараховує 41 годинник, – каже Олександр. – Тут є навіть кілька годинників, подібних на які немає в жодній країні СНД".

Зараз колекція Олександра нараховує 41 годинник, є унікальні, яких нема у жодній з країн СНД

ІСТОРІЯ НАЗВИ

Якось до Олександра завітала пара із Чикаго. Калькованою українською розповіли, що в Україні вперше і їдуть до Києва.

У Вінниці, мовляв, проїздом – не могли залишити поза увагою місце, де їхній прадід колись тримав магазин.

Своєю назвою заклад завдячує парі із Чикаго

"В їхній сім’ї побутує дуже багато історій про прадідуся та його магазин колоніальних товарів "Панъ Заваркінъ та синъ". Це було на початку ХХ століття, – каже Абрамчук.

Ми говорили з чоловіком та жінкою близько 5 годин. Вони пішли. А я подумав, що це справжня жива історія і її варто відтворити у тому ж вигляді. Реконструювати.

На щастя, ми обмінялись контактами…"

Чиказькі гості надали старовинні фото та оригінальні грошові купюри тих часів. Олександр попрацював над інтер’єром.

Так разом і здійснили мрію друга про відкриття антикварного магазину.

Чиказькі гості надали старовинні фото та оригінальні грошові купюри тих часів. Олександр попрацював над інтер’єром

З МАГАЗИНУ – У КАВ’ЯРНЮ

"Ми не розраховували на значний резонанс після відкриття магазину. Однак люди приходили і з захопленням роздивлялись нашу реконструкцію", – пригадує господар.

Відвідувачі висловлювали побажання, що не завадила б якась кав’ярня поряд. Щоб можна було, релаксуючи, по-справжньому відчути тогочасну атмосферу.

[L]Кав’ярню вирішили зробити не поряд, а в одному приміщенні з магазином.

"Реконструкцію назвали "Вітальнею щасливого часу". Назву обрали таку, бо початок ХХ століття – це були вкрай вдалі часи для економічного розвитку країни: міцний курс рубля, хороша зарплатня, – говорить Олександр. – Людина за філіжанкою кави повертається у ХХ століття. Такою була наша ідея.

Була лише одна проблема – сучасний туалет (сміється, – авт.). Новим він ніяк не пасував до цілісної експозиції".

Власник закладу знайшов цікаве рішення для облаштування клозету

Вимушені були попрацювати над цим. З’явилася ідея відтворити клозет-музей тих часів. Щоб атмосфера кав’ярні всюди була однаковою.

Туди власник повісив годинник, який веде відлік часу навпаки. Тибетці переконані, що саме таким чином йде час в цьому місці.

На ньому символічний надпис: "Manchmal läuft alles verkehrt" (нім. "Іноді все йде не так", - авт.).

Кав’ярня має всього 4 столики. Але розширюватись тут не збираються принципово

Кав’ярня має всього 4 столики. Але розширюватись "Панъ Заваркінъ та синъ" не збирається принципово.

"Ми маємо можливість це зробити, – каже господар закладу, – я просто не хочу! Навіщо? Тут збираються люди, які не є форматом для інших закладів.

У кав’ярні співають романси, авторську пісню, двічі на тиждень грають джаз. А в ті часи люди любили збиратись саме тісним колом. От і у нас може зібратись максимум 20 людей.

Якщо розширити заклад, він втратить власну ідентичність. І стане радше столовою, а не вітальнею".

Марія Марковська, спеціально для УП.Життя