Львів з дахів. Навіщо руфери блукають висотою

Віталіку – 23. Він з дитинства любить дахи.

Малим любив залазити на покрівлю двоповерхового дитсадка.

Пізніше Віталік хотів покінчити життя самогубством, стрибнувши з даху, але подолавши нелегкий шлях, щоб піднятись, зрозумів, що саме це надає йому життєвих сил...

Хлопець виріс у Бучачі, що на Тернопільщині. І переконаний: щоб захоплюватись атмосферою та панорамами маленького міста потрібно блукати його дахами.

Тепер він проживає у Львові. І гуляти львівськими дахами – найкраще пробудження для Віталіка, коли набридає рутина.

Віталік з дитинства любить дахи. Малим любив залазити на покрівлю двоповерхового дитсадка

Хлопець переконаний: щоб захоплюватись атмосферою та панорамами міста потрібно блукати його дахами

Його хобі має назву "руфінг" (з англ. "roof" – дах).

Кожен руфер вбачає у такому занятті власну ціль. Хтось лізе, щоб відпочити від гамірного міста, хтось – подивитись на людей згори, хтось – відчути викид адреналіну та серотоніну, що допоможуть зарядитись та відволіктись.

Хтось лізе на дах, щоб відпочити від гамірного міста...

Хтось хоче подивитись на людей згори...

А хтось прагне відчути викид адреналіну

З Віталіком ми зустрілись біля одного з житлових будинків у самому центрі Львова. Щоб відчути атмосферу і краще зрозуміти руферів наша розмова відбулася на даху.

Існує два шляхи, як можна залізти на дах будівлі. Перший – це звичайні сходи і відчинене горище, другий – риштування і гарна фізична підготовка.

Ми обрали перший, найбільш безпечний спосіб, та зійшли на будинок, що поряд із Львівським академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Звідти відкрилась неймовірна панорама нічного Львова. Тріада бронзових статуй на фронтоні оперного була з нами на рівні.

Ми обрали найбільш безпечний спосіб та зійшли на будинок, що поряд із Львівським академічним театром опери та балету. Тріада бронзових статуй на фронтоні оперного була з нами на рівні

З висоти відкривається неймовірна панорама нічного Львова

На даху самого театру Віталік вже був, проте потрапив сюди далеко не з першого разу.

Каже, було страшно і важко, бо туди сходами не зайдеш – підіймались потрібно риштуванням, а потім – по куполу.

Коли з друзями хлопець таки наважився туди піднятися, то переконався, що командна робота допомагає.

"Я виріс в невеличкому місті і вважаю, що кожен відповідає сам за себе. Але це був не той випадок. Заради нашого знайомого, який не міг залізти на дах театру сам, ми ставали на плечі один одному, щоб відстань зменшувалась. Хтось підтягував іншого зверху.

В результаті ми витратили значно менше зусиль, ніж робили б це поодинці. До того ж так було безпечніше. Тебе завжди хтось страхує", – ділиться руфер.

Траплялись і непередбачувані ситуації. Приміром, коли хлопці злазили з даху Львівської опери за допомогою громовідводу, один з них зачепився за петлю, яка була на ньому, – і повис. Вдалось зорієнтуватись і вхопитись за щось.

Коли хлопці злазили з даху Львівської опери за допомогою громовідводу, один з них зачепився і повис. Вдалось зорієнтуватись і вхопитись за щось

Одного разу Віталік не розрахував відстань і замість того, щоб впертись ногами у стіну, теж повис на висоті.

Між руферами існує нерозголошене правило – не подавати вигляду, коли страшно і щось йде не за планом. Щоб той, хто лізе за тобою, не хвилювався.

Віталік каже, в таких ситуаціях пролітає життя перед очима, але одночасно щось спонукає тебе піднятися на дах ще раз.

Віталій переконаний, що на дах потрібно лізти з друзями, бо важливою є командна робота

Між руферами існує нерозголошене правило – не подавати вигляду, коли страшно і щось йде не за планом

Одне з найцікавіших львівських місць, до якого він повертається знову і знову, – церква святих Ольги та Єлизавети, що біля залізничного вокзалу. Вона заввишки 88 метрів.

"Мама знає про моє захоплення. І завжди телефонує, коли приїжджає до Львова. Бо перше, що вона бачить – це собор Ольги та Єлизавети. Каже: "Віталіку, я вкотре дивлюсь і думаю, як ти туди заліз? Це ж так страшно і небезпечно", – сміється хлопець.

Одне з найцікавіших львівських місць – церква святих Ольги та Єлизавети, що біля залізничного вокзалу

Мама знає про захоплення Віталія та кожен раз, коли бачить собор Ольги та Єлизавети, дивується як він туди заліз

Неодноразово Віталіка з друзями забирали до відділку. Мовляв, ті намагаються чимось нашкодити будівлі. Втім, зазвичай це єдиний аргумент поліціянтів, після якого хлопців відпускають. Вони ж бо не вандали – дах не шкодять.

[L]Був випадок, коли хлопці одразу з даху новобудови потрапили до поліції. Як виявилось, за кілька днів до того з даху хтось вкрав блок пінопласту. Охоронець запідозрив руферів і викликав поліцію. Однак за матеріалом відеокамери з сусіднього готелю слідчі розгледіли, що то були не хлопці, – і їх відпустили.

Основне, за чим хлопець вкотре підкорює дахи, – це емоційне збудження. Для нього має значення, наскільки дах високий, чи складно туди залізти, прорахувавши кожен крок, який шлях обрати, чи наглядають за об’єктом.

"Мабуть, так само людина почувається, коли вживає алкоголь. Я ж обираю висоту", – каже Віталій.

Марія Марковська, спеціально для УП.Життя