8 місяців автостопом до Китаю. Секрети українського мандрівника

12518
1 березня 2018

За свої 24 роки киянин Олександр Ткачинський вже побував в усіх областях України, відвідав 20 країн Європи, а тепер перетнув Азію.

Він розповідає, що вперше відчув смак подорожі ще у дитинстві – в поїздках з батьками по світу.

Вже в молодості, через типовий для студента брак коштів, вирішив провести експеримент та спробувати себе в автостопі.

Киянин Олександр Ткачинський вже побував в усіх областях України, відвідав 20 країн Європи,
а тепер перетнув Азію

До подорожі в Китай готувався в короткотривалих мандрівках Європою.

"Якщо вирушиш з наплічником у подорож на місяць, ти зрозумієш, що необхідно взяти на півроку, – каже він. – Дорога все одно дає те, що тобі необхідно: наприклад, на кордоні Росії та Монголії я знайшов босоніжки, в яких потім ходив увесь час".

Повернувшись додому після 8 місяців автостопу Олександр розповів "Українській правді. Життя", що ж таке Схід, як там сприймають бюджетних мандрівників, де знайти гроші на подорож та як за майже рік у дорозі можна знайти себе.

ЯК ОПЛАТИТИ ПОДОРОЖ ТА ЗНАЙТИ ЇЇ СПРАВЖНІЙ СЕНС

Ткачинський вважає, що без грошей в довготривалі подорожі автостопом можуть поїхати тільки "відірвані" люди.

"Для цього треба мати велику вдачу та нахабність просити незнайомих людей тебе нагодувати", – пояснює він.

5 євро на один день подорожі: саме такої суми йому вистачало на харчування в будь-якій країні під час мандрівки.

У подорож до Китаю Олександр взяв із собою 200 доларів, котрі витратив протягом перших 2 місяців.

 У подорож до Китаю Олександр взяв із собою 200 доларів та гітару

Далі всі гроші заробляв, граючи на гітарі: "За 8 місяців подорожі я витратив приблизно 700 доларів при тому, що я їв та купував все, що хотів у розумних межах: від їжі до намету".

Для українського студента заробити 700 доларів за півроку майже нереально, але Олександр радить шукати можливості: наприклад, за місяць роботи в країнах ЄС можна заробити близько 1 000 євро, а кілька годин гри на гітарі вже дозволять зібрати кошти на вечерю.

"Друкуйте свої фотографії чи листівки, допомагайте в господарстві чи викладайте англійську мову – світ відкритий і можливостей завжди є багато", – каже він.

Найважливіше, що хлопець радить мандрівникам – це довіряти людям та вірити у відкритість світу.

Не треба забувати про елементарні правила безпеки – і з вами не станеться нічого поганого. Варто прочитати хоча б декілька звітів мандрівників про країни, в які плануєте поїхати – і позбавите себе більшості неприємних несподіванок.

Олександр радить відправлятися у подорож, вже маючи перед собою мету.

На його думку, якщо людина не знає, куди вона крокує – врешті вона нікуди і не прийде: "Якщо ви бездумно відправляєтесь у подорож, втікаєте від себе, від дорослого життя або від відповідальності – хоч це і доволі поширено – ви не збагатитесь духовно, а лише розгубите себе по світу".

Найважливіше, що хлопець радить мандрівникам – це довіряти людям та вірити у відкритість світу

Сам він мав в голові фундаментальний набір питань як для людини свого віку: ким хоче бути в житті, ким себе відчуває, де хоче працювати та як жити.

"Найцінніше, що я привіз із собою – це відчуття внутрішнього спокою, всеспроможності.

Я знаю, що сильний і мене ніщо не зупинить, ніхто не має права вказувати мені, що робити.

Знаю, ким я є і куди рухаюсь. Я займаюсь тим, що мені подобається, витрачаю час, як хочу і мені здається, що я здійснив свої мрії.

Я не маю відчуття внутрішньої розгубленості та бажання прокрастинувати. Просто насолоджуюсь життям – саме це і дала мені моя подорож".

Олександр: "Врятуйте, мене загодовують до напівсмерті! Не треба було залишатись на ніч у місті,
де ніколи не було іноземців"

АВТОСТОП ТА ІСЛАМ

Свою подорож юнак розпочав із Румунії та Болгарії.

Житло шукав через сервіс Couchsurfing, що пропонує людям з усього світу приймати до себе в гості іноземців.

Саме завдяки сервісу він познайомився із однолітками, у колі яких зустрів Різдво під болгарські мультики.

А вже на кордоні з Туреччиною познайомився з місцевим етнографом, який вивчає болгарські місця поклоніння язичницьким культам.

Такі знайомства є однією з особливостей мандрівок автостопом. "Вони допомагають усвідомити, що в усьому світі люди однакові незалежно від раси, кольору шкіри та віросповідання", – розповідає Олександр.

Так подорож країнами ісламського світу має свою специфіку.

Олександр: "Вписався у 24-річного успішного підприємця, дивимось Star Wars у blue-ray
та насолоджуємось життям:)"

Якщо в Європі автостоп розуміють як прояв взаємодопомоги, то в Середній Азії це – прояв гостинності, що накладається на іслам та місцеві національні традиції.

Тут є характерним вірування про гостя в домі як передвісника щастя та вдачі, адже мандрівник – це посланець Аллаха. Тож з релігійних міркувань багато мешканців Азії вважають, що стоперам треба допомагати: знайти місце для нічлігу чи зловити машину для них зазвичай не є проблемою.

Саме через гостинність тут запрошують додому, годують та намагаються всебічно допомогти мандрівникам. Проте не завжди варто погоджуватися на "гості".

Олександр пояснює, чому не завжди варто погоджуватись на "гості"

"Інколи місцеві пропонують щиру допомогу, а інколи суто проявляють ввічливість, і в такому випадку від вас очікується те ж саме. Не ображайте людей та проявіть свої знання в елементах етикету", – каже він.

В Туреччині Олександр провів місяць. Каже, що з країни просто неможливо виїхати швидко через гостинність та відкритість турків.

"Персонал цілодобового придорожнього кафе після години мого перебування там у повному складі підійшов та запросив поїсти.

Ми почали спілкування, я наївся від пуза, але за годину вони запросили мене до трапези ще раз – годували вже через силу. Неможливо відмовитись, жодна ввічливість тобі не допоможе", – пояснює хлопець.

Олександр: "Турецька мафія купила мені квиток до Анкари"

Каучсерфінг в країні працює без проблем, тут можна "вписатись" до людей, навіть просто познайомившись на вулиці.

Водночас туристів взимку мало – тому на українців в Туреччині чекають. Тим паче, що добиратись до неї не так і важко: біометричний паспорт і 4 дні автостопом.

"Туреччина – це не лише Анталія та пляжі, а однозначно одна з найцікавіших країн найближчого закордоння. А турецький автостоп – це майже завжди не довше 5-ти хвилин очікування на автівку", – каже Олександр.

КАВКАЗ

Після Туреччини мандрівник проїжджав Грузію, де люди вважають моральним обов’язком не зганьбити країну в очах іноземця, тож тут кожен зустрічний пропонує всебічну допомогу.

Цікаво те, що одним з водіїв, що підвозив Олександра, став брат міністра внутрішніх справ країни.

"В один момент він раптово вимкнув музику, аргументуючи це тим, що настав вечір, за законами вона не може лунати гучно, а він, як брат міністра, не може дозволити собі порушувати закон", – розповідає мандрівник.

Середня Азія постала перед Олександром територіями, де панує традиційне суспільство та
його самобутні сімейні цінності

Про Азербайджан, який був у Олександра наступним, місцеві кажуть, що "автостопу в нашій країні не існує".

Однак хлопець цю країну проїхав на диво швидко, бо тут компенсують все звичною для Кавказу гостинністю та люб’язністю.

Далі Олександру довелося об’їхати Каспійське море через Росію. Так він відвідав Дагестан і, не дивлячись на стереотипи про суворих горців, хоче повернутися туди та ще раз побачити місцевих привітних жителів, красиву природу, стародавні міста та цитаделі, вік яких доходить до 5000 років.

Мандрівник припускає, що небезпека для подорожуючих українців завжди існуватиме в Росії, однак каже, що ще не зустрічав настільки відкритих людей, як у Дагестані.

"Вони з таким запалом намагались зробити все, аби ти переконався, що їх край – вартий того, щоб його відвідати", – пригадує Ткачинський.

СЕРЕДНЯ АЗІЯ

Казахстан, Узбекистан та Киргизстан постали перед Олександром територіями, де панує традиційне суспільство та його самобутні сімейні цінності.

Так, Казахстан мандрівнику видався "суворою країною кочівників", де йому зустрічалися доволі грубі люди, які не розуміли сенс подорожей та питали, скільки держава виплачує за них і чому в нього нема дружини та дітей.

Підвозили його переважно люди заможні, тож автостоп в країні може викликати певні труднощі.

Олександр: "Позавчора ці хлопці просто так привітались зі мною на вулиці, а сьогодні ми
випадково перестрілись та пішли на хавку"

В Узбекистані не існує слова автостоп, адже більшість людей заробляє на перевезеннях: "Місцеві кажуть, що безкоштовно нікуди не виїхати, але потім вони ж тебе підбирають, оскільки ти в країні – гість".

Узбеки також толерують втручання правоохоронців в приватне життя заради вимог безпеки від тероризму: "Я намагався грати на гітарі на вулиці, але мені не дозволяли, тому що поліцейський так сказав, хоч і не міг пояснити законами: просто в цій країні ти маєш робити те, що скаже він – абсолютне джерело права".

За дві години прогулянки в Ташкенті наплічник Олександра поліцейські перевірили 12 разів.

Також в Узбекистані діє сувора система реєстрації: іноземці мають жити в готелях, можуть перебувати в країні не більше п‘яти днів, а для того, щоб продовжити своє перебування там, їм необхідно виїхати і знову заїхати в країну.

Проте є закон, який дозволяє обійти це обмеження, і є прикордонники, яким на закони байдуже. Тут вже все залежить від рівня дипломатії мандрівників.

Олександр: "На висоті 4000 м на перевалах почував себе доволі добре,
висота взагалі не відчувалась"

Поруч із цими враженнями, Олександр все-таки знаходить місце і для оптимізму: "Якщо сісти на площі Ринок з наплічником, за певний час до тебе може підійти місцевий житель, спитати, чи не мандрівник ти, та запросити до себе додому на нічліг".

Народ іншої степової країни, – Киргизстану, – теж відзначається особливою гостинністю, радо впускає на нічліг та підбирає автостоперів.

Проте, оскільки в Киргизстані немає тоталітарної системи контролю, Олександр саме тут вперше відчув на собі кримінал.

"Я випадково опинився в автівці з двома людьми, що представились правоохоронцями та намагались налякати мене та 70-річну бабусю, яка теж долею випадку опинилась в автівці. І лише невеликий грошовий подарунок змусив їх випустити нас, – розповідає хлопець.

Дуже важливо завжди знати свої права, що може допомогти контролювати себе у стресових ситуаціях".

"Ліниво спостерігаю за переміщенням по місту свого айподу", – підписав цей скрін Олександр
у своєму Twitter

Тричі Олександра як іноземця намагались пограбувати в Монголії.

Проте це країна в якій виявилося чи не найлегше заробити вуличною музикою: люди кидають гроші або тому, що жаліють музик, бо вони далеко від дому, або тому, що захоплюються ними – відправитись у подорож для монголів є свого роду подвигом.

ПУНКТ ПРИЗНАЧЕННЯ

"Китай відрізняється від всього, що ви можете уявити", – переконує Олександр.

Країна доволі закрита для іноземців – насамперед через мовний бар’єр. Бо хоч всі там у школі вивчають англійську, через недолугість місцевої системи освіти мало в кого виходить нормально розмовляти нею.

Більшість мандрівників у цій країні для спілкування з водіями виписують переклади частовживаних фраз ієрогліфами на папір, або роблять спеціальні таблички для демонстрації водіям – такий собі міні-розмовник, який доволі непогано працює.

Олександр: "Те, що на карті виглядає як малееееньке містечко типу Чорткова"

Не дивлячись на те, що в Китаї Google офіційно заборонений, там є свій аналог онлайн-перекладача.

"Врешті решт, якщо людина захоче вас зрозуміти, вона сама підсуне вам під ніс перекладач", – жартує він.

За словами Олександра, місцевий автостоп зазвичай полягає у спробах пояснити водіям, що мандрівник знаходиться на автобані не через свою безпорадність, а через стиль життя.

"І тоді з тобою фотографуються, годують, додають у китайському фейсбуці, і взагалі все класно, – каже він. – Але якщо ви не володієте китайською мовою, то існує ймовірність, що вас не зрозуміють і викличуть поліцію".

В Китаї працює Couchsurfing і користуються ним відкриті до нового досвіду люди.

У більшості міст країни іноземці викликають інтерес та додаткову увагу.

Бажання сфотографуватись з людиною тільки тому, що вона не є китайцем, там є нормою.

Місцеві своєрідно сприймають зону комфорту і можуть навіть обійняти людину без її дозволу, що іноді створює неприємне враження.

Під час усієї подорожі Олександр намагався заробляти, граючи на гітарі на вулицях. У Китаї вдавалося заробити 15-20 доларів за годину, чого цілком вистачає на безбідне існування, їжу і нічліг.

В цілому Китай викликав у мандрівника враження величезної та безжалісної машини, що рухається до своєї мети: "Пишаючись своєю стародавньою культурою, вони засвоюють принципи життя західного світу. І ніхто насправді не знає, що стане з цією країною за 5 чи 10 років".

Микита Гладченко, журналіст, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті