Фабрика "Людяність": у Києві на Фролівці працює конвеєр допомоги переселенцям

Колись за адресою Фролівська 9/11 у Києві розташовувалися корпуси швейної фабрики "Юність".

Тепер там теж фабрика, але замість перетворювати тканину в плаття, вона, цитуючи поезію, переробляє смерть на світло — тут волонтери поставили на конвеєр допомогу вимушеним переселенцям, що виїхали з території воєнних дій.

Про те, як у Києві запрацювала ефективна і безперебійна система допомоги біженцям, розповідає і показує одна з координаторів центру на Фролівці, Леся Литвинова.

Наша невеличка подорож починається від воріт, на яких розтягнуто банер з написом "Склад гуманітарної допомоги для вимушених переселенців". Попри вечірню годину, там, за ворітьми, кипить життя.

Вхід на Фролівська 9/11

Крок на зустріч

- Ходімо з самого початку, аби стала зрозумілою логіка усього, що тут у нас відбувається, -каже нам Леся і впевнено ступає вперед.

Крок за браму — як крок на зустріч реальності, у якій не хочеться жити. Це ж Поділ! Десь за периметром центру допомоги біженцям ресторани відсвічують ілюмінацією, магазини ваблять вітринами.

Натомість там, всередині Фролівки, мова йде про задоволення первинних потреб у їжі, одязі, взутті і медикаментах. Тут війна відчувається у повітрі. І відчуття ці геть не романтичні.

Війна тут пахне бідністю, ліками, харчами, одягом, порохом і бензином. А ще — старою мішковиною і барвниками.

Мішки волонтери розпорюють на нитки і роблять з них маскувальні костюми "кікімори" - тут же, на території центру допомоги. Всі ці запахи можуть бути геть не відчутні, але в різних кутках Фролівки сильніше вловлюєш то одне, то друге.

Волонтери плетуть "кікімори"

Військові кунги перероблені під дитячу кімнату і медпункт. Люди стають у чергу за речима першої необхідності і переповідають один одному життєві історії, які більше схожі на епізоди з якихось старих книжок на воєнну тематику.

- Просто попробуйте себе поставити на їх місце, тільки по-чесному, -просить пані Леся.- Людина, яка веде осілий образ життя, обростає величезною кількістю соціальних зв'язків. Коли рвуться якісь окремі ниточки, це терпимо. Ну, перевели дитину в іншу школу чи довелося змінити місце роботи.

Хоча для багатьох і це великий дискомфорт. А коли тебе взяли, викрутили і перемістили на нове місце? Людина приїхала, в неї нема знайомих, нема родичів, вона не знає, куди піти. На роботу влаштуватись не може, поселитися теж. Вона в принципі не розуміє, з чого починати.

При цьому, ти обтяжений сім'єю і несеш за неї відповідальність. Плюс абсолютна більшість з них тою чи іншою мірою перенесли обстріли. Абсолютна більшість бачили насильницьку смерть на власні очі. Геть спокійно і навіть буденно діляться спогадами: а в мене сусіда на подвір'ї снайпер застрелив...

Хтось замикається у собі і взагалі не розмовляє, хтось плаче, хтось, навпаки, бравує. Все це зворотні сторони одної й тої ж медалі. І от що би не розповідали, хто винен ... Ніхто не заслужив того, що вони пережили. От ніхто і нізащо!

Отож, прийти сюди — це зробити крок на зустріч один одному для усіх учасників процесу. Для переселенців, що в один момент опинилися за межею бідності і мусять просити зайву пачку памперсів, якщо не вистачить першого пайка.

Леся Литвинова

Для благополучних міщан, які зносять сюди допомогу, хоча ще рік тому навряд чи могли уявити, що будуть цим займатися і перетинатися з очевидцями війни.

Для волонтерів, що з дня у день варяться у цьому, не втрачаючи віри у те, що все вдасться і все вони роблять правильно.

Реєстрація вимушених переселенів відбувається тут таки. "Ми від людей вимагаємо паспорт з пропискою і реєстрацію. Прописку перевіряємо для того, щоби відсіяти тих, хто не приїхав із зони АТО. Щодо реєстрації переселенців у совбезі, нам, якщо чесно, це так потрібно, як корові сідало. Але це маленька послуга від нас державі. Тому що по-іншому ніяк не вдається зареєструвати вимушених переселенців, а розуміння (хоча б приблизне) кількості усього цього народу, що перебуває в Києві, дуже потрібне", - пояснює Леся

Далі з реєстрацією і паспортом людина заповнює ось такий блакнк. Його можна використати впродовж десяти днів. Обходячи всі точки, які є на території "Фролівки", дівчата-волонтери пишуть: хімію отримав, одяг отримав, ще щось отримав

Там дітки граються

Спочатку Леся пояснює процедуру реєстрації для біженців. Потім значно пожвавлюється і заводить нас у кунг для дітей. Малечі вже нема — надто пізно ми прийшли. Але є сліди дитячого перебування — щодня малюки звідси забирають безліч іграшок, які їм сподобалися.

Зовні дитячий кунг розмальований

Дитячий кунг

- Ось моя велика любов — дитяча, - каже Леся Литвинова з гордістю. - Це був воєнний кунг (нам подарували таких два). В одному медпункт, ми туди сходимо трохи пізніше. А в цьому дитяча кімната. Батьки ходять по території за допомогою, а діти граються тут.

Іграшки, книжки - усе можна забирати з собою. Те, що є зараз - це навіть не третина від того, що було зранку. Дітям страшенно подобається. Їх приходить багато, все це літає, а кунг перетворюється на веселий бардак, колективне биття байдиків і радісне дуркування.

Поряд з дитячим воєнним кунгом гіркою наскладані книжки. Помітивши, як ми косимо на них очі, пані Леся пояснює:

-Література користується великим попитом. Хоча часом приносять доволі оригінальні екземпляри... Наприклад, біографія Хрущова (ховає посмішку). Я по змозі перебираю, звісно. Люди зазвичай розпитують про щось легеньке, що просто б читалося і давало б змогу відпочити. Хоча тут один чоловік цілий тиждень виловлював Єсєніна.

Я у Фейсбуці голосила просто: принесіть мені хтось томик! Як наслідок, у мене з'явилось одразу шість штук. Що основне - всі вони за один день розійшлись.

Все по-дорослому

- Тепер ходімо всередину, - каже Леся Литвинова і веде нас у доволі велике цегляне приміщення.

За словами волонтерки, 300 років тому тут була фабрика "Юність", це був адміністративний корпус. Фабрика розвалилась, її знесли. Адміністративний корпус зносити не можна, бо він пам'ятка архітектури, якщо вірити відповідній табличці.

Всередині — обдерті стіни, різкувате електричне світло. Але порівняно сухо і просторо. Туди-сюди снують люди. Тут розсортовують гуманітарну допомогу і роздають верхній одяг.

Ми заходимо у простору велику кімнату, наповнену різними речима. Це сортувальня. Кілька жінок переглядають їх, чоловіки доносять усіляке добро у мішках або бігають до Лесі і покзують, чого цікавого сьогодні принесли.

Працюється тут весело — часом трапляються різні дивацькі одежини чи предмети. Хтось передав біженцям коротенький рожевий мережевний фартушок покоївки. Або піонерський галстук. Або шарф з прізвищем Януковича. Чи горнятко з георгієвськими стрічками. Особливо епічні пані Леся зберігає і робить з них музейну експозицію. Навіть кілька експонатів вже можуть розсмішити до сліз.

На Фролівську приносять і таке

Хоча трапляються й дуже красиві історії. Коли ми були в сортувальні, там біля стіни височіла отакенна гора коробок із новеньким взуттям — в котрогось з київських підприємців не продалась колекція і він просто приніс її сюди.

Хоча волонтери переконують, що непотрібних речей не буває. Переробити так можна: Якщо їм до рук трапляються ганчірки, що мають потрібний колір, то з них роблять маскувальні сітки і на "кікімори". А геть зовсім лахміття із задоволенням забирає притулок для домашніх тварин.

Такі різні, такі рідні

Пані Леся дуже дратується, коли чує історії про цькування мешканців Донбасу. Каже — у нас теж люди різні, часом дуже прикрі. Просто ми до них звикли.

- Вийдіть до себе вдома на подвір'я і озирніться на сусідів. Алкоголіки є? Хами є? У нас дуже багато проблемних людей, але ми до них звикли - це наші проблемні люди. Приїжджають теж різні. От справді, ми ж не чекаємо, що до нас приїде ідеальне суспільство? Звідки у цій країні воно може взятися?

У центрі на Фролівці на рівних волонтерять кияни і донеччани, мешканці Луганщини чи кримчаки. Трьоє-четверо координаторів, п'ятнадцятеро-двадцятеро волонтерів — кістяк команди. Є багато інших — таких, що допомагають потроху.

- Якщо ви сто відсотків часу витрачаєте на волонтерство, тоді на що живете?

- На що ми живемо... Вітю, ти на що живеш?, - пані Леся зупиняє одного з волонтерів, що якраз заклопотано не то носив щось, не то розкладав.

- На те, що встиг вивезти, що в мене не згоріло, - він сивочолий, худорлявий, на вигляд йому не більше за 50.

- А ви самі звідки? - питаю у Віті, щоб якось розрядити обстановку — від початку розмови він очей не зводить з мого диктофону.

- З Первомайська.

- Лесь! - Віктор втрачає до нас інтерес та іде до нашої супутниці, яку всі тут люблять і шанують.

- А?

- Слухай! На Новий Рік нам принесли барабанчик! - тут волонтер з Донбасу показує пласкеньку, схожу на платівку, штуку. На "штуці" намальована барабанна установка. Якщо бити по ній пальцями, то барабани звучать — голосно, впізнавано, по-різному.

- Прикольно! - каже Леся, й собі пробуючи постукати по іграшці. Йдемо далі.

Душу й тіло

Окрім одягу, взуття, дитячих візочків, постелі, памперсів тощо, на Фролівці можна отримати кваліфіковану лікарську допомогу.

Волонтери згадують, що раніше біженці постійно просили про ліки. У пані Лесі ще з Майдану був друг — лікар Святослав Черненко. Він зробив великий вклад у вирішення цієї проблеми. А саме - організував із своїх колег чергування. Сюди приходять лікарі та інтерни. На місці роблять нормальний повноцінний медогляд. Якщо з чимсь не можуть дати собі раду, то знають, куди відправляти. Скарги біженців зараз: застуда, алергії, тиск, серце.

Вдень серед натовпу працюють психологи, хоча помітити їх складно. Пані Леся розповідає:

- Якщо до мене підходить людина і каже: вітання, я психолог, давайте я вам надам психологічну допомогу, я пошлю, чесно. Але в нас є кілька дуже адекватних людей, які не позиціонують себе як психологи. Вони ходять без табличок, не намагаються щось комусь нав'язувати. Просто бродять по території, підходять до людей.

"Може, вам помогти щось підібрати? А у вас сумка важка, давайте я потримаю". І зав'язують розмову.

Так бігаєш від точки до точки, дивишся — хтось сидить в кутку і плаче, згадуючи. Ага, значить психологи працюють, прекрасно. Ті, хто приходять і кажуть: я хочу у вас побути психологом, де мені тут облаштувати кабінет, не виживають навіть одного дня.

"Через четыре года здесь будет город-сад"

Провадячи бесіду, виходимо на просторий пляц. Менш як за півтори місяця, будьте певні, це місце перетвориться на територією абсолютного нестримного щастя — Новий Рік на носі.

- Ооо, Новий Рік у нас обіцяє стати масштабним, - каже Леся.

- А на Святого Миколая нічого не планували?

- Ми не потягнемо два свята. Хоча на новорічній ялинці у нас буде святий Миколай, а не Дід Мороз! - сміється жінка.

Новий рік на Фролівці святкуватимуть два дні до і два дні після календарного свята. Тут буде ялинка (волонтери сподіваються на допомогу міських чиновників у цьому питанні), солодощі (вже написали листи в "Рошен" та АВК, але годі вгадати, яка буде реакція шоколадників), конкурси, різні смішні персонажі, подарунки, чай з печивом, хороводи...

Та все, що завгодно тут може трапитися на Новий Рік! Вже зараз волонтери самі роблять заготовки на солодкі подарунки за участь у конкурсах.

Леся Литвинова з донькою Варварою

- Я дуже хочу, - каже Леся, - щоб в котрійсь з палаток діти або кульки розписували, або, може, якихось ангеликів. Щоб кожна дитина написала своє ім'я і місто, звідки приїхала. Ми б повісили все це на ялинку і до кінця новорічних свят у нас ялинка була не так з кульками, як з містами. Ну дуже цього хочеться. Я думаю, що теж організуємо.

Для довідки

Хочеш допомогти Фройлівці? Це просто! Долучися до організації Нового Року! Зроби свята незабутніми для себе і для інших. Саме святкування заплановано на два дні перед і два після новорічної ночі: 27-28 грудня і 3-4 січня.

Потрібні:

- аніматори, що готові проводити з дітьми час і мають вже свої напрацювання: майстеркласи, конкурси, фокуси тощо;

- вуличні гірлянди у необмеженій кількості — електрика дозволяє святково ілюмінувати територію;

- домашня випічка (вже ближче до самої дати, коли будуть святкування);

- подарунки дітям: в межах 100 грн, адресні; наприклад — для дівчинки 14 років, 3-річного хлопчика, немовлятка (стать не має значення);

Увага! Важливо:з міркувань безпеки організатори просять гостинці дітям не запаковувати — все одно кожен пакунок волонтери оглянуть;

- солодощі, печиво, чай;

- мандарини, лимони, мед;

- крупні вуличні ялинкові прикраси;

- домашні ялинкові прикраси, бо на великій ялинці іграшок забагато не буває — переконані волонтери.

Усі фото Дмитра Ларіна, УП