Німці показали людський жир і листи до українських олігархів
"Як правило, зали для показу сучасного мистецтва мають квадратні форми, це так звана концепція "білого кубу" - white cube. А простір цієї галереї обмежено плавними склепіннями, тому ми обрали для виставки саме її", - коментує вибір організаторів проекту Томас Труммер, куратор "Siemens Arts Program".
Першою перед пресою зі вступним словом виступила директор Ґете Інституту Маріон Гаазе, наголосивши що цей проект було створено спеціально для показу в Україні.
"Сфера - це така форма, що не має краю і меж, але, водночас, окреслює певну територію навколо нас, охоплюючи і об'єднуючи певних людей і певні речі", - пояснює Томас Труммер головну ідею проекту, що зібрав сучасні погляди на сферу в її буквальному та переносному значенні.
Перший об'єкт, який презентували відвідувачам, було створено за кресленнями аванґардисту середини ХХ століття Фрідріха Кіслера, який, до речі, народився у Чернівцях.
Багато часу митець присвятив творчому осмисленню поняття "сфера". "Чому ми живемо в кімнатах з кутами, якщо округлі форми є більш сприйнятливі нашій психіці і сприяють об'єднанню людей? Це й була одна з ідей, яку висував Кіслер", - роз'яснює пан Труммер, звертаючи увагу присутніх на дерев'яний об'єкт "Бескрайній театр".
А от Аліс'я Кваде приїхала з Берліну, щоб особисто презентувати свою інсталяцію "Паралельний світ", що уявляє з себе чорні лампи, між якими затиснуті дзеркала.
Це має створювати символічний світ між реальністю та фікцією. А між дзеркалом і плафоном лампи затиснуті годинники. Їх не можливо побачити, але чутно їх тікання, і розумієш, що час триває.
Людина нахиляється, щоб побачити годинник, осягнути час, але зустрічається зі своїм зображенням. Саме це, за задумом авторки, і має наштовхувати на філософські роздуми.
"Я останнім часом часто працюю з годинниками, з їх механізмами, циферблатами. А лампи для цього проекту привезла з Берліну. Вони старовинні, 30-40-вих років ХХ століття", - пояснює пані Кваде.
Твір Серіта Уін Еванса теж містить лампи, але вони не чорні, а сріблясті, і звисають прямо зі стелі. І дзеркальна поверхня в нього теж присутня - це оболонка самих світильників. Так митець висловив ідею гармонії і пропорції сфер, яку він вичитав у середньовічному трактаті.
Представлено на виставці й медіа проект Давіда Кларбаута "Зріз щасливого моменту". Це чорно-біла відео проекція, що зображує китайську родину, яка грає в м'яч. Сцена, коли м'яч злетів у повітря, незмінна, але відзнята з найрізноманітніших кутів зору.
Один той самий епізод розтягується у просторі, а камера наче описує навколо людей сферу. І дивитись на зміну кадрів можна досить довго і захоплено -вони доволі поетичні.
А от інсталяція Терези Марґоллес для мене лишилась трохи незрозумілою. Вона представила каністру, прикріплену до стелі, з якої на підлогу падають через трубочку жовті краплі. Як вияснилось - це жир. До того ж людський...
За задумом Терези, ця її робота має привернути увагу до численних вбивств на вулицях її рідного Мехіко, а також заставити людей замислитися над плинністю та минущістю життя.
Позиція благородна. Але для реалізації своїх ідей пані Марґоллес чомусь обирає "матеріал" з трупарень - воду, якою омивали мерців, залишки ниток, якими зшивали трупи після розтину... Бррр! Шкода дядечку, який задивився на каністру і ледве не вступив в цю "жирну" калюжу...
 |
| Цей лист адресований Віктору Пінчуку |
В листі Алевтина пише, що може намалювати майже все, але не може намалювати землю з вікна...власного літака! Ні, пані Кахідзе не просить олігархів подарувати їй власний літачок. Вона просить можновладців при наступному перельоті, зробити декілька ескізів з борта їхніх приватних літаків і подарувати їй.
Художниця хоче побачити, як же виглядає краєвид в очах людей, яким належать великі території і прислуговують десятки людей. Так Алевтина Кахідзе хоче визначити зв'язок між багатою людиною і його особистими зацікавленнями, грошима і мистецтвом.
На питання журналістів, кому саме з українських олігархів адресовані листи, художниця сказала: перший лист призначається "шановному Віктору Михайловичу", а другий - декому на ім'я Рінат Леонідович...
Як часто це буває в сьогоденному contemporary, концептуальні ідеї творів "Безкрайньої сфери" часто висунуті на перше місце, притискаючи інші мистецькі складові.
Але в принципі, виставка вийшла незвичайною і цікавою. І замислитись, пофілософствувати після неї є над чим, бо ж все створено і показано в кращих традиціях німецького сучасного мистецтва.
Всі фото автора та Siemens Art Program