Солдат повернувся додому. Що робити?

2579
8 червня 2016

В попередніх колонках я вже описував два аспекти, які можуть ускладнити повернення до мирного життя родин, у які повертаються їхні воїни.

1. Які проблеми може переживати сімейна система воїна за час його відсутності, і як через це вона може зустріти його після повернення ворожістю.

2. Що саме відбувалось би з кожним з нас, якби ми теж потрапили в подібні стресові умови – якими є ці "нормальні реакції нормальної людини, що потрапила в ненормальні умови"? Якими ми б стали в результаті?

Тепер давайте поговоримо про те, що з усім цим можна зробити.

Що можна зробити в домашніх умовах, руками і словами близьких та рідних; коли колишнім бійцям дійсно потрібна допомога спеціалістів?

І що вони самі з користю для себе можуть використати зі свого нового військового досвіду у майбутньому.

Травма чи розвиток?

Бойовий стрес відрізняється тим, що в певній мірі до нього можна підготуватися, тренуючи в собі деякі здібності і навики – зокрема, вміння реагувати на ситуацію смертельної загрози осмисленою реакцією боротьби, а не втечі. А також всіляко тренуючи себе фізично.

Крім того, обов’язковою умовою виживання в таких стресових умовах стає необхідність довіряти своїм товаришам, знати на кого і в якій саме ситуації ти можеш беззаперечно покластися.

Усе це формує у воїнів цілком певний тип бойового побратимства.

І разом зі здобутими навиками до виживання в стресовій ситуації – стан це швидше ресурсний, ніж травматичний, як це прийнято вважати в класичній психіатрії.

Принаймі тоді ресурсний, коли результаті воїн дійсно навчається воювати і виживати, коли йому не соромно за свою поведінку в бою і коли він знає, що в якійсь конкретній ситуації зробив максимум, на що здатний.

Таким шляхом воїн, що пройшов АТО – на відміну від звичайної людини – здобуває унікальне вміння відрізняти тих, кому можна довіряти, від тих, кому ні.

Здобуває таких товаришів, яким може довірити своє життя, навчається швидко мобілізуватися і вчасно розслабляться. Далеко не завжди хтось із нас може цим похвалитися.

Більше того, іноді упереджено оголошуючи його травмованим в цивільному житті – ми же хочемо забрати в нього ту позитивну здатність до виживання, яку він з таким трудом здобув на війні.

А натомість не дати майже нічого.

Тому будь-яка робота з людиною, що пройшла через бойовий стрес, перш за все має будуватися так, щоб не забирати в нього той ресурс, який він здобув – байдуже, чи мова йде про звичайне спілкування з близькими людьми, чи про професійний психологічний супровід.

Хоча можуть бути й травми, звичайно. І нерідко таке відчуття пережитої травми виникає пізніше – після того, як сама подія сталася – внаслідок усвідомлення її трагічності чи незворотності: втрата бойового товариша, в якій воїни нерідко винять самого себе (вина тих, хто вижив, перед загиблими), або десь ти міг вчинити не зовсім правильно чи не дуже справедливо – на жаль, не завжди і не всім вдається пройти війну так, щоб своєю поведінкою там завжди можна було тільки гордитися.

Насправді могло бути всяке...

І надмірна героїзація колишніх воїнів може бути такою ж шкідливою, які і повна зневага до їхнього військового досвіду.

Люди різні, життя різне, і на війні теж буває по різному. За щось може бути соромно, щось може виявитися занадто важким, хлопець міг зламатися або злякатися.

Тому, якщо є така можливість і потреба, звернутися до спеціаліста – психолога або психотерапевта – ніколи не завадить.

Тут, як у стоматології – краще прийти до того, як хвороба остаточно себе проявить. Бо як жартують самі психологи – "Краще плакати у психолога, ніж потім сміятися у психіатра!"

Що робити?

Усі поради в стосунках з колишніми воїном умовно можна розбити на три блоки:

І– поведінковий – що можна і чого не можна робити, спілкуючись з воїном АТО, особливо в перші дні після його повернення додому;

ІІ – відновлювальний – які умови треба створити для нього, щоб він сам чимшвидше прийшов до себе;

ІІІ – реабілітаційний (навчальний) як йому використати його новий досвід з користю для себе в мирних умовах.

І. Що можна і чого не можна робити:

1. Уникати голосних звуків і різких рухів. І одне, і друге на війні є прямою ознакою загрози.

До речі, так само, як і повна тиша – у лісі птахи замовкають у випадку загрози, коли підкрадається хижак.

Тому на всі ці крайнощі боєць реагує так, як на війні – мобілізацією своїх сил та проявами агресії.

2. Не задавати дурних питань і не лізти насильно в душу. Він не для того вас захищав від усіх жахіть війни, щоб тепер травмувати розповідями про неї. Є речі, про які він рідним розповідати не хоче.

В крайньому випадку – розкаже сам, коли він або ви будете до того готовими. Хоча, швидше за все, все-одно розповість це комусь незнайомому.

3. Не брехати. Практично всі бійці повертаються із чітким вмінням відрізняти брехню від правди. Краще просто сказати "не знаю", або чесно зізнатися в тому, що розгублена (розгублений) або чогось не розумієш.

4. Бути прогнозованою (-ним). На війні боєць звикає контролювати ситуацію. Усе, чого він не знає або не може зрозуміти, – він сприймає як потенційне джерело загрози. Іноді навіть як пряму загрозу для себе і свого життя.

5. Підвищувати свій освітній рівень. Як мінімум – хоча би перечитати інтерв’ю Френка П’юселіка.

6. Створити вдома безпечні умови для перебування солдата – забрати зі спальні посуду чи сувеніри, які легко б’ються, не заходити несподівано до нього в (темну) кімнату, не заходити зі спини, не будити різко вночі, тощо.

7. Змиритися з певними порушенням добового ритму – на війні воїни звикають спати уривками, просинаючись через кілька годин – це їхня безпека. До того ж найкраще вони сплять тоді, коли не спить хтось інший. А гірше всього, напевно – в повній тиші.

ІІ. Як допомогти?

1. Повноцінне харчування і сон – не багато, звичайно після передової вони звикають їсти менше, але зате потребують різноманітної їжі, насиченої вітамінами і мінералами – там їм цього не вистачало.

Якщо є така можливість, влаштувати місце, де можна поїсти (попити чаю), коли захочеш – в будь-яку пору дня і ночі.

2. Рекомендується помірне (але не насильне і бажано цікаве) фізичне навантаження – кров після війни перенасичена адреналіном, який повинен десь знаходити свій вихід. Але необхідна й можливість відпочинку – до мирного життя все-одно поступово доведеться звикати.

3. Багато нових вражень, чим більше – тим краще! Подорожі, соціально-культурні заходи, нові види діяльності, тощо – негатив війни треба "перебити" чимсь новим.

4. Багато тілесних відчуттів – масажі, тілесна терапія, танці, секс – все, що завгодно, що кому подобається і що кому доступно.

В ситуації загрози ми завжди "регресуємо" до рівня свого тіла. Тому йому теж треба допомогти чимшвидше "повернутися назад", до його звичного стану.

5. Допомога і супровід з боку спеціалістів. Будь-яку реабілітацію все-таки краще проводити з відповідним психологічним (психотерапевтичним) супроводом – майже усюди є така можливість.

Це природно і нормально. І не соромно. Швидше навпаки – це той додатковий бонус, яким варто скористатися, поки є така можливість. Бо за таке зазвичай платять гроші. І немалі.

І тільки колишні бійці мають можливість отримувати подібну підтримку безкоштовно. Поки що мають – все життя подібна опція зберігатися не буде.

ІІІ. Соціальні та філософські аспекти нового досвіду

1. Пройти між крайнощами – героїзації і знецінення. Це важливо і для самого бійця (щоб він краще усвідомив свої переваги та свої недоліки), і для його близьких (щоб не вдарялися тільки в якусь одну крайність – не робили його або тільки героєм, або тільки неповноцінним – психічно травмованим, фізично неповноцінним, боягузом чи вбивцею, тощо).

На перших етапах адаптації до мирного життя героїзація трохи допомагає, але потім вона може зашкодити. Тому надмірно нею захоплюватися не варто – бо за нею часто губиться жива людина, з усіма її проблемами і думками, з реальними сумнівами і почуттями.

Боєць може відчувати себе винним у смерті товариша; ви почнете робити з нього героя – а йому від того ще гірше стане ("Який я герой? Я друга не врятував!"). Так само, як і друга крайність – шкідливість знецінення всього, що було з ним на війні, теж очевидна.

2. Створити новий образ бажаного майбутнього – куди можна заново спрямувати надмірну енергію. Будь-який досвід, який ми здобуваємо в цьому житті, навіть той, що видається болісним, травмуючим чи різко негативним, можна використати з користю для себе. Ба, більше того – дуже часто, не здобувши негативного досвіду, ми не здобудемо і позитивного.

Наприклад, у спортивній боротьбі спочатку довго і наполегливо вчать безпечно падати, а вже потім навчають захищатися і боротися за себе.

Тому спершу необхідне переосмислення свого попереднього досвіду – навіть того, який здавався негативним. А потім – створення нових цілей. Тому такий новий образ бажаного майбутнього має включати в себе й здібності, здобуті на війні.

3. Нова філософія мирного життя. Нерідко бійці розповідають щемливі історії про те, що ніколи не бачили такої красивої природи, як там, на фронті. Чи про те, що в них були вірні товариші – кішки і собаки, ради яких вони теж, як і заради справжніх побратимів, готові були ризикувати власним життям. Або про дитячі малюнки і дитячі іграшки...

Майже кожен боєць, що побував в реальних бойових умовах, може поділитися подібним досвідом. Речі, створені дитячими руками, подаровані ними іграшки і передані ними слова дійсно несуть в собі значний енергетичний потенціал. Це те, ради чого хлопці воювали. Все це додає сили і, саме головне, сенсу цій безглуздій війні – стає символом того життя, за яке варто боротися.

Адже ризикувати власним життям можна тільки заради життя більшого – життя природи, землі, країни, людського роду – всього того, в що віриш.

Бо тільки опинившись перед лицем смерті, починаєш розуміти: справжню цінність має тільки те, в що віриш і що любиш ти сам.

Ігор Лубківський, психолог, член Української спілки психотерапевтів, голова ГО "Асоціація психологів України "Разом заради майбутнього", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua