Чеський щоденник, або декілька миттєвих поглядів навмання: Прага

2996
9 червня 2017

Кожного разу як приїжджаю до Праги, сподіваюся зустріти Кафку, але досі ніяк не склалося.

Будинку, де він народився, на краю гетто вже давно немає. Після пожежі від нього лишилися одне парадне, які зробили частиною вже нового будинку за адресою площа Франца Кафки, 1 (nám. Franze Kafky 1).

Оригінальний будинок з’явився ще на початку ХVIII сторіччя і спочатку там був адміністративний заклад монахів Бенедектинців.

Потім будинок продали міській раді й зробили там архів та склад, а потім там був театр та квартири в оренду.

Родина Кафок прожила там лише перші два роки, а потім переїхала на площу Вацлава.

Можна пошукати Кафку ще за адресою Старомнєстке 2 чи 5, де він мешкав з родиною деякий час. Але й там ніхто не бачив Кафку і навіть не зустрічав його.

Потім можна піти на Платнержську (Platnéřské ulici або Plattnergasse) номер 101, де від 1890 він відвідував Seminar für deutsche Philologie (Німецьку граматичну гімназію). Там можна довго розпитувати, але аудиторію, в якій навчався Кафка, а там більше парту, за якою він сидів, вам навряд чи покажуть.

Єдине місце, де міг би бути Кафка – це його музей.

Скоріше за все, він з’являється там щодня, непомітно походжаючи під виглядом одного з відвідувачів, щоб наглядати за рештками своїх речей.

Щойно ви перейдете через Карлів міст, звертайте одразу праворуч та прямуйте вулицею Цигельною.

Там ви побачите скульптуру Давида Черного "Сеча": двоє залізних кіборгів, реалістично і спокусливо вихляючи сідницями та членами, пісяють на карту Чеської республіки.

До речі, вихляють членами вони не просто так, рух цих органів точно повторює форми букв з sms-повідомлень глядачів, які відправляють їх на спеціальний номер: кожен може побачити своє повідомлення на воді.

"Мені просто подобається дивитись, як люди пісяють", - пояснює свою роботу Черний.

Уявіть собі двох голих чоловіків, які би пісяли на карту України в центрі Києва.

Можна ще зробити їх схожими на Тараса Шевченка чи Степана Бандеру.

Боюся, що патріоти-традиціоналісти негайно вдалися би до найрадикальніших засобів боротьби із цією ганебною мистецькою провокацією. Багато з них не пошкодували би і свого життя, аби лише ніхто не пісяв на Україну.

 Фонтан Давида Черного "Сеча"

Не відшукавши Кафку, я повернувся до Карлового університету, куди нас, трьох українських письменників Мирослава Лаюка, Анну Малігон та Олега Шинкаренка, запросили із презентаціями наших книжок.

Особисто я завітав до празьких україністів вже вдруге: восени минулого року я читав у Карловому університеті коротку лекцію про українську антиутопію.

Взагалі ж празьку україністику заснував професор Олександр Колесса: у 1920-х роках він викладав у Вільному українському університеті у Празі, а від 1926 до 1939 – у Карловому університеті.

Від 1947 по 1990-ті роки україністика існувала як окрема спеціальність, завдяки трiйцi Панькeвич-Зiлинський-Любинeцький, а також, пізніше, – Жiдлiцкoму, Мoравцoвi та Вiрі Лeндєлoвiй.

Teпeр українiстика нe iснує як самoстiйна спeцiальнiсть, алe її мoжна вивчати в рамках ширшoї спeцiальнoстi – схiднoєврoпeйськi студiї, дe студeнт має мoжливiсть вибирати як свoю гoлoвну мoву українську.

Презентація у Карловому університеті

Гуляючи берегом Влтави ви обов’язково помітите сотні лебедів та качок.

Особливо їх багато біля Манешувого мосту. Там їх постійно годують, а вони навіть мають для відвідувачів спеціальну інструкцію.

"Будь ласка, не викидайте їжу, а краще приносьте її нам, – пишуть вони, – ми любимо варені овочі, рис, макарони, картоплю, боби, вівсяні пластівці, хліб, салат, але без плісняви.

Не торкайтеся нас, не відганяйте нас від берега: трава - наша їжа. Не спускайте на нас ваших собак. Ваші лебеді та інші річкові птахи".

Птахи на березі Влтави

Погодувавши лебедів, всі прямують на Град. Дорогу на цей пагорб здолати не легко, бо вона крута і довга.

Ви обов’язково будете проходити біля вікон, де відбулася одна з двох празьких дефенестрацій у 1419 та у 1618 роках.

Про них мені, до речі, нагадав студент україністики Карлового університету Роман Пстига.

Перша дефенестрація відбулася біля Нової міської ратуші, коли повз неї проходила процесія гуситів на чолі із священником Яном Желівським.

Протестанти вимагали від міської ради негайно видати їм полонених. Коли у цьому було відмовлено, і мало того – з вікна ратуші у Желівського полетів камінь, процесія розлютилася. Люди увірвалися до будівлі, схопили суддю, бургомістра та декількох членів магістрату і викинули їх з вікна.

Вбивство цих владоможців спричинило шістнадцять років гуситських війн.

Дахи Праги

Друга дефенестрація, яка сталася рівно через двісті років, спричинила вже тридцятирічну війну, в результаті якої загинуло декілька мільйонів людей.

Чеська аристократія виступала проти обрання Фердинанда, герцога Штирійсього і провідника Контрреформації королем Богемії.

У Празі 23 травня 1618 року протестантські дворяни на чолі з графом Турном викинули імперських намісників Вільяма Славата і Ярослава Мартініца і їх писаря Фабріціуса в рів з високого фортечного вікна в Празькому граді.

Вони не загинули, оскільки впали в купу гною. Католицька церква пояснювала їх порятунок допомогою ангелів в їхній праведній справі.

Третю дефенестрацію у Празі влаштували вже московські агенти КДБ.

Вони викинули з вікна сина першого президента Чехословаччини Томаша Масарика Яна, який був міністром закордонних справ в уряді комуніста Клемента Готвальда.

Недолік його був у тому, що він був беспартійним, а Готвальд планував перетворити Чехословаччину на частину комуністичної імперії під керівництвом Москви.

10 березня 1948 року Ян Масарик був виявлений мертвим у дворі будівлі міністерства закордонних справ. Він лежав під вікном ванної кімнати у піжамі.

Перше слідство, звісно, показало, що він покінчив життя самогубством. Ян хотів стати піаністом, але тато наполягав, щоб син кинув це несерйозне зайняття та взявся за політику.

Маленька чеська королівна

В останні декілька празьких годин я вийшов з нашого готелю на Голешовіцах та знайшов на розі антикварну крамничку, буквально завалену різноманітним старовинним мотлохом.

Я відшукав там цю маленьку фігурку чеської королівни. Хто це – Людмила Богемська чи Драгомира? А чи може Божена Кржесінова? Чи все ж таки Агнесса Празька? Вона така маленька, що у будь-який момент може легко загубитися, а відшукати її знов буде дуже важко. Майже неможливо.

Олег Шинкаренко, журналіст, письменник

powered by lun.ua

Головне на сайті