Нежіноче обличчя війни

2214
10 серпня 2017

Добре розумію, що дана стаття може викликати цілком справедливе обурення.

Можливо – аж до звинувачень в роботі на російську пропаганду. Але знаю також, що проблема досягнула таких розмірів, що замовчувати її далі вже просто злочинно.

Інакше вона стане ще більшою…

Наша війна має занадто жіноче, можливо навіть занадто раниме і ніжне, а почасти навіть надмірно сексуальне, ідеалізоване обличчя.

Можливо тому, що в ті перші місяці війни, коли країна і армія були голі-босі, воювати в першу чергу йшли добровольці.

Або свідомі, фізично підготовлені хлопці, нерідко з однією або навіть кількома вищими освітами.

Або ті, хто може й не мав таких якостей, але в силу своїх власних життєвих обставин хотів змінити життя всієї країни на краще – така собі психологічна "гіперкомпенсація".

В той же час волонтерами, які на свої плечі взяли забезпечення армії, почали ставати жінки – захищаючи і підтримуючи таким чином своїх і не своїх чоловіків.

Свою роль, можливо, відіграло також і те, що більшість кореспондентів провідних каналів у нас теж жінки.

Тобто – чоловіки воюють, жінки їх підтримують і героїзують. Все вірно. Так, напевно, і має бути.

Але тепер це створило додаткову проблему – надмірної ідеалізації армії. Та що там армії – в цілому війни. Що, напевно, теж цілком правильно для справедливої визвольної війни. Принаймі – на її початках.

Але з кожним днем це породжує все нові і нові проблеми – як це часто буває, коли про щось замовчують.

Тому правильно і логічно героїзувати нашу визвольну війну, правильно і логічно героїзувати наших хлопців. Так, це правда.

Але й не менш правильно все-таки спробувати відтворити справжнє обличчя цієї війни.

Тобто це – якраз той випадок, коли можуть існувати дві правди. І навіть – дві взаємовиключних правди. І разом з тим – обидві вони правильні, обидві вони потрібні.

Так буває в сфері психічної реальності. В наших уявленнях нерідко існують взаємовиключні, здавалось би, речі. Амбівалентність – основа людської природи. І добре, коли вона є. Гірше, коли світ стає виключно чорно-білим.

Тому це правильно, коли ми кажемо, що кожен боєць, який побував на фронті, герой. Так і має думати кожен, хто сам туди не пішов. Бо на передовій кожен, навіть найбільший боягуз, все-одно більший герой за того "сміливця", який воює язиком далеко в тилу.

Але з іншого боку – не слід забувати й того, що війна ще нікому щастя не приносила. І хоча українські бійці й не роблять аж настільки страшних речей, як про це голосно кричать російські телеканали, але речей неприглядних на будь-якій війні завжди є цілком достатньо.

І п’янство, і корупція, і розкрадання, і мародерство і навіть – зґвалтування жінок та дівчат. Бувають і "несправедливі чи випадкові", якщо тільки можна так казати, вбивства, за які потім мучить совість, бувають і спеціальні чи випадкові вбивства своїх. Як-от пострілом у потилицю. Чи ножем під ребра. Таке теж буває.

І через п’яні розборки, і через мародерство, і через наркотики і навіть просто тому, що служити нерідко йдуть люди далеко не найкращі – таке теж буває, що поробиш?

Нормальна людина при свідомому розумі навряд чи добровільно погодиться на те, щоб йти вбивати іншу людину, хіба що в неї зовсім не буде іншого виходу. Тож війни нерідко ваблять соціопатів.

Які, знову ж повторимо, для нас, в тилу, все-одно є героями, бо в будь-якому разі вони нас захищають і воюють замість нас. Але які, разом з тим, повинні все-одно нести якусь відповідальність за свої вчинки, якщо ті переходять межі людської моралі – хай там і не настільки сурову, як в мирний час!

От тільки.. немає в нас таких законів – спеціально для війни. А в закони мирного часу війна ну ніяк не вписується. В нас там перекіс в іншу сторону. Адже згідно до "мирних" законів кожного учасника добровольчого батальйону цілком законно і правильно можна судити за участь в незаконному збройному формуванні навіть тоді, коли він нікому ніякого зла не причиняв.

Але ми про інше. Про те, що внаслідок подібного замовчування чи незнання правди, часом здається, що наша неоголошена війна якась занадто жіночна, занадто романтично-ідеалізована.

Хоча насправді війна – це кров і гімно, смерть і вбивства, скалічені долі і відірвані кінцівки, сморід підгорілого людського м’яса та порваних кишок, почерговий секс з випадковою курвою і зґвалтування ні в чому не винних жінок.

Але спілкуючись переважно з волонтерами-жінками та кореспондентами-жінками, бійці часто не розповідають їм всієї правди – особливо тієї, що стосується сексу.

І все би нічого, але таке ідеалізоване сприйняття наших хлопців на війні як героїв, в мирному житті обертається показовою до них байдужістю.

Ви ж герої, ви все пройшли, ви смерть бачили, що ж ви ниєте тепер, що роботи немає? Ідіть і знайдіть! Навчіться новому, покажіть, що ви можете! А не можете – то зметіть цю владу!

А вони вже й так втомлені, вони ще на фронті втомилися воювати, куди вже там воювати після повернення? От і йдуть колишні воїни в "тітушки", в охоронні структури, зв’язуються з криміналом. А нерідко просто спиваються. І нема на то ради… Але чим більше буде цієї ідеалізації, тим гіршим, на жаль, буде стан справ.

Хоча травматичні і посттравматичні розлади цілком успішно лікуються – для цього існує ціла купа методів.

От тільки більшість цих методів не медикаментозні, піти і купити таблетку в аптеці, щоб нічого не роблячи вилікуватися за два дні, тут не вдасться. Тут самому працювати треба. А для того боєць своїми власними ніжками має добровільно до психолога прийти. І не раз, і не два. Хоча б пару місяців походити!

А це важко, а це стидно. Він же герой! Як він до психолога піде? Легше просто набухатися, ще й з гранатою в кишені. І добре, якщо він притому не підірве самого себе чи інших. Але зате це буде по справжньому, по чоловічому!

І що тут поробиш? Психологи інакше ніяк не зможуть допомогти людині, якщо тільки вона сама того не захоче. Можна, звичайно, з примусу змусити бійця прийти до психолога, але користі з цієї роботи тоді вже ніякої не буде.

Тому, з одного боку – так, наші хлопці герої!

А з іншого – це звичайні хлопці, дуже часто просто неготові до тих випробувань, які випали на їхню долю, якщо тільки до цього взагалі можна підготуватися.

Джудіт Герман, авторка книги "Психологічна травма та шлях до видужання" стверджує, що 11 місяців в зоні активних бойових дій, цілком достатньо для того, щоб зламати психіку будь-якої, навіть найстійкішої, людини.

Тому не бійтеся, звертайтеся до психологів. Це не соромно. Боїтеся прийти самі – приходьте з сім’ями, приходьте з дітьми. Адже тепер хороші кваліфіковані психологи є вже в кожній області.

До того ж такі, які вже, повірте, за роки наслухалися самих страшних історій, а тому перелякати чи здивувати їх ще чимось навряд чи вдасться.

Головне – не тримати все в собі, інакше це може закінчитися трагічно – проблемами в сім’ї, порушенням сну, розладами травлення, втратою роботи, участю в кримінальних розбірках, алкоголізмом і навіть… самогубством – явним чи неявним.

Адже алкоголізм – це теж самогубство, тільки й того, що приховане, а тому соціально допустиме. Тож в цьому собі теж потрібно давати звіт, що навіть "просто випити пива" для колишнього бійця АТО вже може бути небезпечним.

Алкоголь і травматичні розлади несумісні – тут не до жартів! Спочатку – привести в порядок психіку, а тоді вже – "посидіти з друзями". Хочете жити – мусите як мінімум півроку-рік уникати алкоголю.

А тому не здавайтеся, захищайте себе. Ви не для того вижили на війні, щоб загинути після неї, поповнивши цим самим список небойових втрат і принісши горе своїм рідним, які вже почали надіятися, що тепер вже все буде добре.

Список психологів і психотерапевтів-волонтерів можна знайти:

  1. На сайті Психологічної кризової служби
  2. На сайті "Життя після АТО"
  3. На сайті "Без броні"
  4. На сайті Української Спілки Психотерапевтів
  5. У волонтерів вашої області.

Вся робота з учасниками АТО та членами їхніх родин безкоштовна… але дана пропозиція не буде вічною. Тож краще скористайтеся цієї можливістю зараз, щоб потім, не дай Бог, не було пізно…

Ігор Лубківський, психолог, член Української спілки психотерапевтів

P.S. Стаття присвячується пам’яті тих воїнів АТО, які трагічно загинули, вже повернушись зі фронту. Тим, яких я знав і яких ні…

powered by lun.ua