Три кити Вінницького моря: оповідання, Коцюбинський і Крим на фестивалі Intermezzo

"Він хотів, щоб душа його стала прозорою, могла злинути в небо", — на будівлі Вінницької бібліотеки-філії № 1 впадає у вічі свіжовиведений напис. У цей самий час на підйомнику працюють кримськотатарський художник Рустем Скібін та вінницький Олександр Нікітюк.

Цитати з оповідання Михайла Коцюбинського "Під мінаретами", подільські й кримськотатарські орнаменти з’явилися у Вінниці в рамках проекту :::стежка::: агенції "АртПоле". Оформлювати фасад бібліотеки почали ще восени, а завершити вирішили під час другого Міжнародного фестивалю Intermezzo.

"Для мене візуалізація у вінницькому просторі цих символів дуже важлива, оскільки сюди переселилася частина кримських татар, — розповідає Скібін. — Важко жити далеко від батьківщини і відчувати, що ти гість. Тому цей проект є початком знайомства вінничан з нашою культурою і нагадуванням кримським татарам про їхній дім".

Фасад Вінницької бібліотеки-філії № 1 прикрасили цитатами з оповідання Коцюбинського українською та кримськотатрською мовами, а також орнаментами й образами кораблів, вогню, каменів і моря

У цей самий час у вінницькому кінотеатрі "Родина" показують добірку короткометражних фільмів від фестивалю Docudays. Після показу стрічки "Дім" Анни Корж про переселенку, яка вирішила поїхати в окуповане рідне місто, щоби провідати матір, глядачі в залі розпитують режисерку про майбутнє її героїні і зйомки під час війни.

Темі втраченого дому були присвячені всі головні події другого Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo, який відбувся 26-29 травня у Вінниці й традиційно запропонував відвідувачам зустрічі з письменниками, виставки, перформанси, дискусії, кінопокази, екскурсії, концерти та… інший погляд на місто фонтанів і шоколаду.

ФОНТАНИ, КОЦЮБИНСЬКИЙ І ПОШУК СПІЛЬНОГО ДОМУ

"План такий: зараз гуляємо містом, а ввечері йдемо на фонтани", — суботнього ранку дві киянки спілкуються в холі готелю "Поділля".

Поїздка на вихідні з метою побачити знамениті фонтани у "місті Гройсмана" (колишнього міського голови, якого тут і досі згадують на кожному кроці) — вже традиційний туристичний сценарій для Вінниці.

Якби не брак зовнішньої реклами, ці дві киянки могли б обрати іншу культурну програму. Приміром, замість фонтанів увечері вони б потрапили на імпровізований концерт Тараса Прохаська й вінницького гурту "Очеретяний кіт", а вдень у Тарасовому товаристві пропливли б Південним Бугом на теплоході "Ляля Ратушна", слухаючи, як івано-франківський письменник неперевершеним гуцульським діалектом читає "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського.

Тарас Прохасько читає "Тіні забутих предків" на теплоході "Ляля Ратушна"

Найвідоміший місцевий письменник, який народився у Вінниці і в цілому з перервами прожив тут 33 роки, надихнув Ірину Вікирчак (до цього — директорку чернівецького Meridian Czernowitz) організувати новий літературний фестиваль саме у цьому місті, яке неодноразово визнавали найкращим для життя в Україні.

Зі своєю ідеєю арт-менеджерка прийшла в міський департамент культури і була шокована, як швидко їй пішли назустріч.

"Я більше ніде такого не бачила, — зізнається Ірина. — Адміністрація міста розуміє важливість культурної складової, готова співпрацювати із громадськими організаціями і навіть фінансувати арт-проекти".

І якщо спочатку команда Intermezzo ставила собі за ціль створити культурну візитівку міста і замість заквітчаного вишитими рушниками Коцюбинського нагадати українцям про письменника-модерніста європейського рівня, то нині фестиваль, подібно до інших міжнародних заходів такого рівня, почав проговорювати за допомогою мистецтва актуальні проблеми.

На відміну від інших літературних фестивалів, команда Intermezzo, як розповіла Ірина Вікирчак, намагається запрошувати щоразу нових авторів і підтримувати ініціативи молодих письменників

Цього року основним мотивом, який пронизував усі заходи Intermezzo, стало море. "Не лише як всеєвропейський символ втраченого дому і пошуку нового, — пояснює Вікирчак, — а і як асоціація із Кримом і культурою кримських татар".

Вибір такої тематики не є випадковим ані в контексті Коцюбинського, який написав цикл кримських оповідань, ані для самого міста. Адже у Вінницькій області розміщене одне з компактних поселень кримських татар, які залишили півострів після його анексії Росією.

У перший день Intermezzo у Вінниці відкрили фотовиставку, присвячену Мустафі Джемілєву, і показали під відкритим небом кримськотатарську версію фільму Олександра Муратова "Татарський триптих", зняту за оповіданнями Коцюбинського.

"Дуже довго нас учили у школах історії нашої ворожнечі із кримськими татарами", — починає один із відвідувачів фестивалю своє запитання до британської письменниці Лілі Хайд, яка презентувала у Вінниці свій роман "Омріяний край", присвячений депортації кримських татар і їхньому поверненню на Батьківщину.

"Так було ще у 1990-ті, коли лишалося це вороже ставлення, — погоджується з вінничанином Хайд, яка без перекладача розуміє українську мову. — Але тепер почали більше говорити про дружбу в минулому і про те, що українські та кримські татари були також союзниками".

"Анексія Криму стала катастрофою, але разом з тим багато кримських татар, які раніше не надавали значення тому, ким вони є, раптом це усвідомили. Вони стали активнішими і почали вивчати власну культуру", — зазначила Лілі Хайд на зустрічі з вінницькими читачами

"Не знаючи одне одного, ми й самі себе не знаємо і не знаємо, хто наш сусід. Тому й виникають якісь побоювання, нав’язування, що хтось є ворогом", — озвучує схожу думку Рустем Скібін, кераміку якого українці теж відкрили для себе лише в останні роки.

Так само, як і сучасну кримськотатарську літературу, про яку говорила на Intermezzo письменниця й історик Ґульнара Абдулаєва, та кіно, представлене на фестивалі "Хайтармою" Ахтема Сеітаблаєва та документальною короткометражкою Ксенії Жорноклей "Крим".

ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛОЇ ПРОЗИ

Другого фестивального дня у вінницькій галереї "Інтершик" польський письменник, лауреат Літературної премії Європейського Союзу Пйотр Пазінський читає оповідання зі своєї збірки "Пташині вулиці".

Пйотр читає польською, а поруч на екрані йде синхронний переклад українською мовою.

Зустріч із письменником Пйотрим Пазінським стала частиною спеціальної польської програми фестивалю Intermezzo

"Читання довгого тексту — це звичайна європейська практика, — реагує на моє зауваження, що для слухача це може бути втомливо, програмний директор фестивалю Олександр Вешелені. — Ми хочемо привчати українську аудиторію до сприйняття на слух не лише віршів, а й прози".

[L]Попри зміну актуальних тем, які цього року проговорювалися на Intermezzo, головний акцент фестивалю як насамперед літературної події лишився незмінним — на малій прозі, зокрема, оповіданні.

"Я дуже рада, що сьогодні в Україні відбувається реабілітація цього жанру, — говорить у Вінниці на презентації своєї книжки "Остання жінка, останній чоловік" письменниця Людмила Таран, — бо дуже довго у нас вважали роман чимось поважним, а оповідання — якимсь недожаром".

"Література не може мислити себе тільки романними формами, — наголошує Маріанна Кіяновська, авторка збірки малої прози "Стежка вздовж ріки". — Література не любить пустот. Той факт, що у нас нарешті говорять про малу прозу, — ознака того, що ми починаємо надолужувати прогалини".

Маріанна Кіяновська: "Жанр оповідання дуже важливий для літературного процесу, бо з його допомогою можна побачити структуру текстів певного письменника"

Але, попри те, що на вітчизняному книжковому ринку після двох романних десятиліть таки почали виходити збірки оповідань, як і, попри те, що 2013 року Нобелівську премію вперше дали за малу прозу — канадійці Еліс Манро, в Україні "життя" цього жанру важко назвати безпроблемним.

Письменник Олесь Ільченко говорить, що оповідання й новели відійшли в українській літературі на другий план через брак літературних журналів, для яких мала проза є основним жанром. Його колега Антон Санченко додає, що в Україні склалася унікальна ситуація, бо функції літературних часописів на себе частково перебрали ґлянцеві видання, які часто друкують оповідання.

У рамках Intermezzo Антон Санченко мав спільну презентацію із письменником і журналістом Альбієм Шудрею

Неохоче видають малу прозу через її нібито некомерційність і в сусідній Польщі.

"Це неправильно, адже в результаті книжковий ринок може вбити цей важливий жанр, — наголошує на презентації краківського Фестивалю Конрада його директор Ґжеґож Янкович. — Ось чому такими важливими стають фестивалі, які створюють платформу для підтримки і презентації малої прози".

Натомість ініціаторка Intermezzo Ірина Вікирчак хоче, щоб вінницький фестиваль ішов далі й не просто популяризував в Україні малу прозу, а й ставав майданчиком для зустрічі літератури й кіно та знайомства режисерів і сценаристів з історіями для їхніх майбутніх короткометражних фільмів.

Фестиваль Конрада у Кракові, який очолює Ґжеґож Янкович, запровадив три щорічні літературні премії — письменникові, який видав першу книжку, літературному менеджеру і перекладачеві

Перші кроки у цьому напрямку фестиваль зробив уже цього року — під час показів фільмів, знятих за літературними текстами, від об’єднання "СУК" і читання кіносценаріїв від Марисі Нікітюк та Анастасії Максимчук.

Шкода тільки, що на більшості подій дійсно добірної кінопрограми (як, і зокрема, на показі минулорічного переможця Одеського МКФ — "Пісні пісень" Єви Нейман за Шолом-Алейхемом) у залі не збиралося більше 30 глядачів.

ШАРМ ВІННИЦІ Й ОПІВНІЧНІ ДИСКУСІЇ В САДУ КОЦЮБИНСЬКОГО

Менше відвідувачів цього року долучилося і до дитячої програми Intermezzo. Киянка Ілона, яка спеціально приїхала до Вінниці з племінником, аби потрапити на фестиваль, каже, що минулого року так була вражена заходами для дітей, що спеціально стежила за анонсами Intermezzo і підлаштовувала під нього свій робочий графік.

Зустріч із Тарасом Прохаськом і Катериною Міхаліциною у Вінницькій біблотеці-філії № 1

Вона ж розповіла про фестиваль своїй вінницькі подрузі, яка зі своєю донькою теж прийшла на майстер-клас письменниці Лесі Ворониної та художниці Катерини Штанко в бібліотеці-філії № 1. У самій Вінниці дізнатися про фестиваль можна було з реклами у транспорті й на телебаченні.

Директор Фестивалю Конрада у Кракові Ґжеґож Янкович говорить, що зацікавлення мешканців міста фестивальними подіями — це питання не лише промоції, а й часу.

"Ми теж вклали багато енергії в комунікацію з мешканцями нашого міста, щоб пояснити їм, яка головна ідея нашого фестивалю. І з часом аудиторія почала реагувати на наші ідеї", — розповідає Янкович, чий фестиваль нині відносять до найуспішніших світових літературних форумів.

Попри озвучувані відвідувачами нарікання, що цього року у Вінниці не було "зірок" на кшталт минулорічних Кшиштофа Зануссі чи Міленка Єрґовича, Міжнародний фестиваль оповідання Intermezzo вже вдруге довів, що українське літературне середовище твориться не тільки на Форумі видавців у Львові й "Книжковому Арсеналі" в Києві.

У рамках другого Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo відбулося близько 50 подій, в яких взяли участь 40 митців із 6 країн

Окрім Intermezzo у Вінниці, можна говорити про Meridian Czernowitz у Чернівцях, "Шульц-Фест" у Дрогобичі, мистецький фестиваль "Ї" у Тернополі чи той-таки київський "Гоголь-фест", організатори якого обіцяють не лише провести вже за кілька тижнів новий фестиваль в Івано-Франківську — Porto Franko Gogol Fest, — а й розширити вплив сучасного мистецтва на інші українські центри.

І досвід Intermezzo якраз може стати дуже помічним і показовим прикладом для культурних активістів та влади в інших містах.

"Після першого фестивалю я зрозуміла, що він важливий не тільки з позиції іміджу міста, а насамперед для його мешканців, — розповідає Ірина Вікирчак. — Для волонтерів, які з нами працюють, і тих людей, які приходять на наші заходи, це можливість відчувати себе потрібними, привід залишитися у цьому місті і його розвивати".

Привабливість маленьких фестивалів у порівнянні з перенасиченими Форумом видавців чи "Книжковим Арсеналом" у тому, що ви можете потрапити на всі заявлені у програмі заходи, а, перебігаючи з однієї локації на іншу, одночасно відкривати для себе місто.

Місто одночасно західне і східне, зручне і впорядковане. З Південним Бугом, швейцарськими трамваями, в яких розповідають, на честь кого названа та чи інша вулиця, виставкою "Абетка європейського мистецтва" навпроти міської ради і таким незвичайним для великого міста затишним садом біля будинку, в якому народився Коцюбинський і в якому щовечора далеко за північ, після завершення вечірніх перформансів, ще довго не розходяться учасники й відвідувачі Intermezzo.

Організатори фестивалю Intermezzo

Ось у цьому й полягає притягальність і унікальність цього камерного фестивалю: тут дуже легко знайомитися, ставити запитання й нарешті чути відповіді.

І вже другий рік поспіль ця неповторна вінницька атмосфера нагадує якийсь морський пансіонат, в якому всі зібралися, аби нарешті без поспіху поговорити про важливі теми й проблеми.

Про наші приватні моря і наші спільні береги, як дуже влучно цього року окреслили "географію" і роль мистецтва творці Intermezzo.

Тетяна Терен, УП.Культура