Зі "Смарагдового міста" в ОРДЛО і назад

6 листопада 2017

Проект "неВтрачене майбутнє", в першу чергу, присвячується ЛЮДЯМ. Тим, хто завдяки новаційній освітній програмі побачив нові життєві горизонти, чиї нелегкі долі змінилися на краще. А також тим, хто попри різноманітні труднощі допомагає такій молоді самостійно будувати своє майбутнє.

У більшості вихованців  інтернатів – непрості долі. Часто буває так, що самі інтернати для них поки що чи не найсвітліше місце в житті. Прихисток, що дає їжу, дах над головою та базову освіту.  А що далі? Для багатьох - острах, невідомість, невпевненість у власних можливостях та майбутньому. Як це подолати у собі? Недержавна програма розвитку молоді, що вже другий рік впроваджується на національному рівні, якраз  і дозволяє учасникам впевнено ламати ці стереотипи.  У Центрі соціальної реабілітації "Смарагдове місто" м. Святогірська  ця програма успішно працює з 2015 року. Саме тут вона розпочиналася з волонтерської ініціативи. Й у теперішніх випускників цього закладу – долі складні, але вже з небезпідставною надією на краще доросле майбутнє.

 

17-річна Христина Бехер – нині студентка Києво-Могилянської академії факультету комп’ютерних технологій. Симпатична, тендітна дівчина, з довгим русявим волоссям і в стильних окулярах, трохи ніяковіє розповідаючи про себе. Під час розмови вона весь час посміхається, але в очах читається тривога.

– Я навіть не чекала, що буде так важко, – зізнається Христина, – Математика дається важко, хоча раніше я була впевнена, що маю гарні знання. А тепер переживаю, як скласти першу сесію і залишитися в Академії.  Шкода, що дуже багато часу доводиться витрачати на дорогу, бо ж з добиратися з Троєщини у центр міст доводиться іноді до двох годин.

Але, дивлячись на цю дівчину, чомусь здається, що все в неї вийде, вона не лише успішно складе першу сесію, а й стане кращою студенткою. Бо з її характером інакше бути не може.

Христина – сирота, виховувалася в дитячому будинку міста Сніжне Донецької області. У 2014 році з початком бойових дій його вихованців евакуювали й поставили перед юними вихованцями нові виклики і навіть спротив: як можна залишити рідне місце, де всі стали такими рідними, й поїхати хто-зна куди, до тих "укропів", що розпинають дітей.

– Було дуже страшно. Спочатку нас привезли в табір у Кривому Розі, а потім – у Святогірськ, в "Смарагдове місто" , – розповідає Христина. – На новому місті мені все не подобалось. Було дуже багато дітей, всі чужі, я не до кінця розуміла, що відбувається. Так хотілося повернутися назад у Сніжне, де було затишно, як вдома. В нашому інтернаті було лише 16 дітей. Ми з вихователями були як одна велика сім’я, навчалися в загальноосвітній школі. Я дуже сумувала за ними.

Христина наважилася на відчайдушний крок – вона просто втекла із Святогірська і помандрувала лісом до Сніжного. Саме ця втеча дала їй  зрозуміти, що помилилася. На новому місці вже панували закони т.зв. "ДНР".

– Всіх наче підмінили: змушували розповідати байки про те, як мені було погано у Святогірську, намагалися перетягнути на свою сторону, – згадує Христина. -- Годували нас лише консервами, а про навчання в Україні можна було навіть не згадувати. Коли я обмовилася, що хотіла б в майбутньому вчитися в Україні,  директор просто забрала мої документи собі в стіл.

Попри все Христина таємно листувалася через інтернет зі знайомими, але, коли викладачі дізналися про її "зраду", влаштували дівчинці нестерпне життя. І відчайдушна Христина знову наважилася тікати. Тепер уже через блокпости бойовиків на територію України, де вона була оголошена в розшук,  і до "Смарагдового міста".

 – Я дуже щаслива, що мене прийняли і дали шанс на краще майбутнє, – каже тепер Христина. – Мені здається, якби тоді не втекла, то так і не зрозуміла б цього. У "Смарагдовому місті" спочатку до мене теж придивлялися, але з часом я влилася в колектив, добре навчалася й була ведучою всіх свят і завжди мріяла поїхати навчатись до Києва.

Мрії мріями, але є життєві реалії – за даними міністерства соціальної політики лише 1% вихованців інтернатів вступають до вишів.

Христині пощастило. Дівчина змогла достойно підготуватись завдяки програмі підтримки молоді, яка стартувала три роки тому у "Смарагдовому місті".

Спочатку дітям провели мотиваційні тренінги – доступно розповідали навіщо взагалі потрібна та вища освіта, як обрати вуз за покликанням, як підготуватися до складання ЗНО та яку професію обрати?

– Спочатку я не сприйняла серйозно те, що нам розповідали. Але на наступний рік побачила, скільки наших дітей вступили до вузів. І сама з нетерпінням чекала, щоб пройти тест на профорієнтацію, хоча й так знала, ким хочу бути в майбутньому. Вирішила обрати ту професію, яка є найбільш затребувана у всьому світі.

– Ми радили їй вступати на гуманітарні факультети, можливо стати юристом. У неї для цього є всі дані, – розповів заступник з навчальної роботи "Смарагдового міста" Володимир Григорович Романюк. – Але дівчина зробила самостійний вибір і обрала,  як вважає, більш перспективний напрямок. Їй подобається стрімкий розвиток технологій, які визначають майбутнє і диктують свої закони на ринку праці. Заради своєї мети Христина не шкодувала зусиль. Вона відвідувала всі вебінари, додатково займалася математикою, займалася на дистанцій онлайн платформі… Вона успішно склала ЗНО, набрала 194 бали з української мови і 188 – балів з англійської, вона обрала навчання в Києво-Могилянській академії, хоча вступила ще до кількох вузів. Ми впевнені у її майбутньому. Бачили, як наполегливо вона вчилася, шукала можливості. Вона дуже впевнено крок за кроком йшла до своєї мети і тепер не загубиться у житті. Бо вже зараз Христина мріє потрапити на стажування за кордон. Дівчина дуже хоче побачити світ і отримати нові знання. І це цілком реально. Впевнений, ми ще почуємо її ім’я. Тут, в Україні.

– Просто не треба боятися, треба працювати й використовувати усі можливості, – впевнена Христина.

Програма розвитку соціально незахищеної молоді  започаткована у 2015 році компанією "Кока-Кола Беверіджиз Україна" спільно з Громадською спілкою "Освіторія" у Центрі соціальної реабілітації "Смарагдове місто" м. Святогірська Донецької області, що став домівкою для дітей-переселенців із 8-ми інтернатів зони АТО. За перший рік роботи програма довела свою ефективність, тому було прийнято рішення розширити проект і зробити його національним. Цього навчального року програма охоплює вже понад 1000 старшокласників з 14 інтернатів у 7 областях України.

Олег Олексюк, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті