Чи потрібно фіксувати увагу дитини на помилці. Думки 7 освітніх експертів

8274
15 листопада 2017

Начебто всі вже погодились з тим, що кожна людина має право на помилку. А дитина – тим більше!

Ця ідея навіть знайшла відображення в новому законі "Про освіту" – в забороні вчителю виправляти помилки учнів червоною ручкою.

Але все одно питання залишається відкритим.

Традиційна школа твердо стоїть на тому, що для того, щоби чомусь навчити дитину, потрібно показати їй, як це робиться правильно, і потім виправляти її помилки.

А для цього потрібно вказувати дитині на ці помилки. Причому вказувати, вказувати, вказувати до тих пір, поки дитина не навчиться не робити помилок зовсім.

Новатори від освіти на прикладі навчання малюків ходьбі кажуть, що дитина в цьому віці ще не розуміє, що таке помилка, але прекрасно вчиться – вона просто пробує, якщо не виходить, вона пробує ще раз.

Чому таким чином не можна навчати й в більш дорослому віці?

Адже вказування на помилку викликає багато негативних наслідків – вбиває мотивацію, дає привід для засудження і переслідування дитини, створює комплекс "лузера", призводить до неврозів тощо.

Логіка обидвох сторін зрозуміла.

Щоби розібратись в темі, ми знову звернулися до фахівців, причетних до освіти, та попросили відповісти на такі запитання:

  • Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках?
  • Яка користь може бути від цього?
  • Які негативні наслідки можуть бути від цього?
  • Чи можна організувати навчання так, щоби вказування на помилку не призводило до цих негативних наслідків?
  • Які є інші способи сформувати у дитини правильні вміння та навики?
  • Яке ставлення до помилки в освітніх системах інших країн?
  • Чи є вже приклади здорової організації роботи з помилками в школах Україні?

Навмисно ми не конкретизували контекст, чи це стосується тільки предметних дисциплін, чи також питань розвитку особистості та соціалізації, чи це тільки про школу, чи також про дитячий садочок і родину, чи може йдеться про педагогіку взагалі.

Дехто з експертів навіть запротестував проти такої невизначеності. Але завдяки цьому, на нашу думку, нам вдалося отримати досить розгорнуте об'ємне бачення теми.

ГОЛОВНЕ – ЗАЦІКАВИТИ ДИТИНУ ПОВТОРНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ ТА САМІЙ ЗНАЙТИ ВЛАСНІ ПОМИЛКИ

Фото Ігор та Ніна Гайдай

НАТАЛІЯ ШУЛЬГА,

професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи "Освіта. Наука. Інновації" Реанімаційного Пакету Реформ

– Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках в процесі навчання?

– Якщо є щось негативне в навчальному процесі, й воно фіксується, то це дійсно може бути в майбутньому причиною розвитку певних синдромів непевності, тривоги, тобто пограничних психологічних станів і навіть неврозів. Тому негативного варіанту фіксації на помилці безумовно треба уникати.

Але може бути позитивна інтерпретація помилки. Не стільки фіксація, скільки звернення уваги на наявність помилки. Наприклад, через створення ситуації, в якій дитині було би самій цікаво побачити, що завдання вона виконала недосконало або не досягла поставленої мети.

В такому випадку ми мінімізуємо негативний ефект або навіть травмування дитини. Навпаки, працюємо над удосконаленням в позитивному плані.

Для створення такого процесу в сучасних методологіях, як правило, використовуються ігри, різні інсценування тощо.

Тобто ситуації, де дитина сама зацікавлена пройти повторно цей процес і знайти та виправити всі помилки. І якщо знаходить, її за це хвалять.

Який не візьмете предмет, все одно не може дитина зразу робити все досконало. Все одно буде поступовий процес. Якщо його підтримувати в позитиві, це може спонукати дитину до того, щоби навіть отримувати задоволення від удосконалення в тому, де вона припустилася помилок.

Дуже добре допомагає в цьому гумор, такий м'який, теплий, приємний. Саме гумор, а не якісь в’їдливі або саркастичні ремарки.

– Чи можна цей процес організувати системно в існуючій сучасній українській школі?

– Так. Але я думаю, що це неможливо зробити швидко, тому що вчителі, які вчилися через повторення якихось інструкцій, не здатні дбати про особливості реагування кожної конкретної дитини на власні помилки або погані оцінювання.

Тут потрібно переходити на дитиноцентричний спосіб організації навчання.

Якщо виходити з потреб дитини, розуміння її рівня розвитку, її віку, її рівня розуміння речей, то тоді, як правило, негативні наслідки виправлення помилок та оцінювання мінімізуються або взагалі відсутні.

– Тобто через формування нової генерації вчителів?

- Можна перевчати тих, що є. Але я слабо вірю, що можна перевчити вчителя з 20-річним досвідом, якщо він вже є прихильником дисциплінарних, каральних методів. Навряд чи. В цьому випадку їх, скоріше, треба позбуватися.

А молоде покоління вчителів безумовно треба зразу вчити правильно. І взагалі треба відбирати тих, хто любить дітей і хоче своє життя витрачати саме на роботу з дітьми.

ЗА ОШИБКАМИ НЕ ДОЛЖНО ПРОСМАТРИВАТЬСЯ НАКАЗАНИЕ

 

ВЛАДИМИР СПИВАКОВСКИЙ,

президент корпорации Гранд

– Нужно ли фиксировать внимание ребенка на его ошибках в процессе обучения? Если да, то как избежать негативных последствий этого?

– Ответ на вопрос об ошибках при обучении – лёгкий. Просто система образования, увы, безнадёжно отстала от всех других отраслей, где давно решены аналогичные проблемы с ошибками или вообще они не являются проблемами.

Давайте пройдёмся по другим видам деятельности и посмотрим аналоги.

Спорт. Ребенок делает ошибки в гимнастике, падая с брусьев…, в шахматах, зевая фигуру, в футболе, не забивая гол или пропуская его. Скажите, почему показ ошибки и объяснения тренера не вызывают у маленького спортсмена отторжения и ненависти к учителю-тренеру?

Архитектура. Вы видели когда-нибудь архитектора, который бы сдал свой проект с первого предъявления, и по этому проекту начали бы сразу строить дом? Или его немедленно увольняют или штрафуют? Нет.

Архитектору указывают на ошибки, недоделки, на необходимость корректировок, исправлений и новых дополнительных требований. И ни у одного архитектора не возникает обид, слёз и комплексов. Берёт и исправляет. Причем много-много раз. И ничего страшного. Зато потом дом красивый и устойчивый.

Ошибки есть у строителей, у водителей, у журналистов. И у всех у них понятна мотивация к исправлению ошибок или к их недопущению. Они не плачут, не возмущаются, не просят запретить красные чернила.

Вы спросите – почему так происходит? Потому что ТОЛЬКО у несчастного ребёнка ТРЕБУЮТ сдать его продукцию "на отлично" с ПЕРВОГО предъявления. Грозя при этом двойкой, порицанием, записью в дневнике, жалобой родителям или вообще будущим лузерством.

Отсюда вытекает ответ на ваш вопрос:

– Нужно ли указывать ребенку на ошибку?

– Не всегда. Это зависит от того, как, кем, когда и в какой форме.

Тренер в спорте, показывает ребенку перспективы – стать чемпионом. Архитектор предвкушает идеальный дом.

У хорошего спортивного тренера в арсенале всегда есть "пропорция" – на каждую ошибку ученика он одновременно показывает ему два его достижения (даже малюсеньких).

Даже в ненавистной многими музыкальной школе ребенок видит свой апгрейд, – когда он раньше перебирал клавишами плохо, а потом у него это стало получаться всё лучше и лучше.

Смотрите, даже в прыжках в длину дают 6 попыток. Причем, в зачет идут не ошибки, и даже не усредненный показатель. А самый лучший результат. Даже если при этом было 5 ошибочных прыжков.

Вывод. За ошибками не должно просматриваться наказание! И для исправления ошибок должно даваться столько попыток, сколько ребенок захочет, пока ему не надоест их исправлять.

Почему так? Потому что у него должен появиться внутренний стимул достигать желаемого и при этом минимизировать ненужный труд.

Именно отсюда будет произрастать его "умение учиться", когда внимание будет уделяться не столько ошибкам ребенка, сколько его удачам, достижениям и ситуациям, в которых он поступал хорошо и "победил".

ГОЛОВНА ЗАДАЧА ДОРОСЛИХ – НЕ ПОРІВНЮВАТИ ДІТЕЙ МІЖ СОБОЮ

 

ВАЛЕНТИНА МЕРЖИЄВСЬКА,

співзасновниця і викладач альтернативної школи "БеркоШко"

– Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках в процесі навчання?

– На мій погляд – мати право на помилки і дізнаватись про них, ніяк не суперечить одне одному. 

Мати право на помилку означає, що твоя помилка не спричинить осуду, покарання, зневаги тощо.

А способи дізнавання про помилку можуть бути як такі, що дуже травмують дитину, так і такі, що просувають її.

У вказуванні і виправленні помилок є різні підходи, і дуже важливо розуміти, де і коли їх застосовувати.

Наприклад, у письмі в молодшій школі, важливо показувати правильний варіант, щоб було що наслідувати. А в середній – варто лишати пошук помилки за самим учнем.

Так, наприклад, другокласники в "БеркоШко" пишуть олівцями і якщо вчитель помічає, наприклад, слово "шчо", то може усно зауважити чи написати приклад – "що", тоді учень може стерти помилку і самостійно виправити її.

В середній школі досить зазначити, де є помилки, а вже пошук правильного написання, визначення поняття чи дати історичної події – це вже учням по силах самим.

В математиці з цим ще простіше – відповідь або правильна, або ні, або враховані не всі варіанти. Тож для цього є три позначки "+", "–", "+/-".

В молодшій школі можна уточнити, що зроблено вірно. Скажімо "хід рішення правильний, але в обчисленнях помилка" або "щодо першої дії заперечень немає, а з другою щось не так". І далі учні самі шукають свою помилку – або перевіряють роботу, або перевирішують заново.

Є навіть окремі завдання на пошук помилок – хибні приклади, пропущені літери в тексті тощо.

– Якщо так, то як запобігти пов’язаних з цим негативів?

– Мені здається, що, власне, закреслення помилок переживається дитиною не дуже приємно – коли вчитель закреслює роботу учня, вона ніби знецінюється. Адже цінною є кожна спроба, негативний досвід теж досвід.

Тому ми заохочуємо працювати без чернеток, одразу все писати в зошиті. Коли учень пише твір, він не стримує політ фантазії і, звісно, може не надто зважати на орфографію. Адже виправити написання простіше, ніж розвинути уяву.

Допомога у пошуку помилок – це важлива задача вчителя, необхідний для навчання зворотній зв’язок. Коли учень сам має збирати статистику своїх спроб і помилок, без допомоги вчителя, навчання триває значно довше і складніше.

Психологи знають, що відсутність зворотного зв’язку в процесі навчання дезорієнтує як учня, так і вчителя. І тут як раз робота з помилкою має надавати цей зворотній зв’язок. Але тільки в тому випадку, коли це не травмує дитину.

– Так що потрібно зробити, щоби вказування на помилку не завдавало шкоди дітям?

– Щоби виправлення помилок нікого не травмувало, головна задача вчителів і батьків – не порівнювати дітей між собою, відзначати докладені ними зусилля і надихати на нові спроби.

НУЖНО ПОМНИТЬ О ГЛАВНОЙ ЦЕЛИ ОБУЧЕНИЯ – УКРЕПЛЯТЬ В РЕБЕНКЕ УВЕРЕННОСТЬ В ТОМ, ЧТО ОН УСПЕШЕН

 

ЕВГЕНИЙ МИРОШНИЧЕНКО,

президент Ассоциации практических психологов, основатель проектного лагеря "Мастерская успеха: снимаемкино"

– Нужно ли фиксировать внимание ребенка на его ошибках в процессе обучения?

– Деятельности не бывает без ошибок. Без ошибок бывает только бездеятельность. Но от того, КАК мы даем ребенку обратную связь, КАК помогаем ему увидеть и преодолеть ошибки, будет зависеть его мотивация.

– Как организовать эту обратную связь, как предотвратить возможное при этом травмирование ребенка?

– Ошибка – это отклонение от некоторого эталона, идеала. Давайте разберемся, кто создает этот эталон, и как должен быть организован этот процесс, чтобы быть максимально экологичным?

Вариант первый – взрослый устанавливает требования, стандарты и подталкивает ребенка выполнять их. Он находится рядом, контролирует (сравнивает результат с эталоном), указывает на ошибки, настаивает на дополнительных усилиях, не дает отказаться.

Вариант второй – это делает ребенок. Перед тем, как начать действовать, он создает Образ результата, а потом стремится к нему, старается сделать так, чтобы максимально приблизиться к задуманному.

Шаг за шагом, попытка за попыткой ребенок приближается к своему "идеалу". Здесь формируется настойчивость, мотивация, желание действовать, стремление к совершенству, завершенности, которое не дает останавливаться на полпути.

Оба варианта хорошо работают на мотивированных детях, полных энергии и желания, поскольку задействуют мотивацию самого ребенка. Они требуют от родителя (учителя, наставника) умелого сочетания поддержки, одобрения и мягкого указания на ошибки.

Конечно, ошибки, которые "присвоены" (приняты) и исправлены самим ребенком, имеют для обучения более высокое значение, чем ошибки, на которые указал кто-то другой.

Но главное, – каждый раз, когда мы организуем "сеанс обратной связи" – работаем с ошибками, разбираем их, – нам нужно помнить о главной цели обучения – укреплять в ребенке уверенность в том, что он успешный ученик!

Идеальный результат – ребенок достиг такой степени мастерства, что может самостоятельно увидеть свою ошибку, определить пути ее исправления и исправить ее. Т.е. добиться более совершенного результата, чем предыдущий.

ЗАДАЧА ВЗРОСЛОГО СОЗДАТЬ УСЛОВИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ДЛЯ ОБСУЖДЕНИЯ ОШИБОК

 

СЕРГЕЙ ЧУМАЧЕНКО,

соучредитель, бизнес-тренер в Team Expert

– Нужно ли фиксировать внимание ребенка на его ошибках в процессе обучения?

– Мне кажется, не нужно делать "культ" из понятия "ошибка" в педагогической практике. Все подлежит обсуждению с ребенком или с группой.

Если и рассуждать, то не столько об ошибках детей, сколько об ошибках взрослых в их реакции на действия подопечных детей.

Возьмем аспект, связанный с восприятием "ошибки" в контексте национальных традиций.

Чем отличается "взрослый" от "ребенка"?

Общее в определениях – зрелость. Подразумевается наличие достаточного опыта и знаний, необходимых для принятия решений, связанных с жизнью и деятельностью индивида. В том числе и способность отвечать за свои действия перед окружающими – ответственность.

По мнению моих друзей из Скандинавии, истинная ответственность не может быть сформирована в условиях жесткого контроля и постоянной коррекции действий ребенка.

Для формирования ответственности индивида за свои действия важна СВОБОДА! То есть – исключительное право принимать решения и действовать в соответствии с собственным выбором, а также совершать связанные с этим ошибки.

Поэтому в шведской педагогике, например, право ребенка принимать решения традиционно пользуется глубоким уважением и в ряде случаев гарантируется законом.

То, что в Швеции окружающими взрослыми будет восприниматься как норма, в Украине может вызвать резкую эмоциональную реакцию.

Ребенок, лежащий на полу общего коридора прогулочного парохода или на полу аэропорта в Швеции, – норма.

Если он никому не мешает – это его территория, зона его комфорта. И эта территория находится "под охраной традиций".

Если он кому-то будет мешать – об этом спокойно скажут и так же спокойно его уберут или подвинут. Ребенок даже не почувствует того, что стал "помехой" для взрослых.

В Украине …

10-ти летний мальчишка, вышедший в школу ноябрьским утром в футболке и легкой жилетке, в Лидингё – норма. Его предупредили о погоде родители, но он имеет право принять решение сам. Иначе как он научится адекватно реагировать на погоду?!

В Украине – "Сеня, немедленно надень шапку! На улице мороз!"

Как в этих ситуациях определить, что является ошибкой, а что нет?

Украинские дети, жившие в семьях в Швеции и Литве, прежде всего, обратили внимание на то, что не слышали, что бы на детей повышали голос или разговаривали с ними "командным тоном".

Вот в чем фокус! Что бы ни происходило в быту или в учебе, какие бы ошибки кто бы ни совершал, всеми участниками отношений это воспринимается как опыт, при исследовании которого формируется всё!

Мышление, высшие психологические функции, ценности, картина мира.

– То есть вы за то, чтобы не застревать на фиксации ошибок и неправильных поступков. А как их упреждать и исправлять?

– Я работаю с "тинейджерами". У нас приветствуется опыт разногласий. Подросток развивается, отталкиваясь от опыта взрослых. Таковы особенности психологии этого возраста.

Задача взрослого создать условия безопасности для дискуссий. Здесь весь спектр – уважение к личности, эмоциональная компетентность, признание права на существование другой точки зрения и способность "развернуть" разговор в будущее.

Опять же, в нашей практике есть профессиональная зона (или рамка), в которой понятие ошибки очень четко зафиксировано, и способы влияния на ребенка могут быть жесткими и директивными.

Это работа на скалах или в горах, там, где действия участников группы, независимо от возраста, непосредственно влияют на жизнь и здоровье окружающих.

В этом случае у нас оговариваются наказания за ошибки – санкции. Но это работает только в тех случаях, когда ребенок на себе ощущает риск возникновения последствий ошибочных действий, а процедура наказаний оговорена, открыта, принята всеми сторонами отношений и направлена в будущее.

"Ошибка" чаще всего является поводом для развития. Главное, что должен сделать взрослый, это сформировать у ребенка убеждение в том, что любое обсуждение случившегося опыта будет экологичным, интересным и полезным для всех сторон отношений.

ТРЕБА ВЧИТИ ДІТЕЙ ПОМИЛЯТИСЯ ЯКІСНО І ВЗАГАЛІ НЕ БОЯТИСЯ ПОМИЛЯТИСЯ

 

БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,

засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal

– Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках?

– З одного боку, не усвідомлення помилки не дає змогу змінити ситуацію. Тобто відмовитися від того, щоб допомогти дитині усвідомити помилку, буде, напевно, помилкою. Вибачте за тавтологію.

З іншого боку, якщо ми під словом "фіксувати увагу" розуміємо те, до чого всі звикли в традиційній школі, то звичайно це підсилює негативний досвід від помилки. Бо сама по собі помилка вже природно несе негативний досвід.

Коли ми ще більше підсилюємо цей негатив ставленням оточення – вчителів, авторитетних ровесників, ще й підкріплюємо відміткою або/й позицією батьків з цього приводу, ми помилку робимо дуже небажаною ситуацією.

Дитина буде уникати такої ситуації, і головне, буде намагатися заховати помилку як від інших, так і від себе самої. Ми тим самим привчаємо її не бачити помилки, нівелювати помилки.

– Яким чином можна організувати навчання так, щоб вказування на помилку не призводило до негативних наслідків?

– Помилка – це, мабуть, найбільш цінна інформація, яку ми отримуємо від зовнішнього світу. Тому потрібно просто формувати позитивну культуру помилки.

Щоб вчити дітей помилятися якісно, класно, не боятися помилятися, отримувати максимальний зворотний зв'язок з помилки, максимально рефлексувати щодо помилки.

Що таке якісно помилятися? І діти, і вчителі мають зрозуміти, що є якісною помилкою, чим вона відрізняється від неякісної.

По-перше, це вміння визнавати цю помилку, озвучувати її, не боятися.

По-друге, ми маємо навчити рефлексувати, що ми з цієї помилки можемо максимально корисного отримати.

Ще один важливий аспект – це право на помилку вчителя та вміння вчителя працювати зі своїми помилками.

Якщо освітня система надає таке право, а вчитель вміє визнавати свої помилки, – він є певною рольовою моделлю, яка показує, як працювати з помилками. Це дуже сильно впливає на всю навчальну культуру і ставлення до помилок. Помилка стає просто робочим інструментом, нічого особливого.

Взагалі це досить складний, поступовий процес в нашій культурі. Тому що ми "заточені" на бачення в першу чергу помилок й досі. У нас вибірковий зір. Ми бачимо помилки, але не бачимо певні позитивні моменти, бо ми виросли в такому середовищі.

Якщо ми хочемо змінити ці звички, то ми маємо напрацювати нові ритуали. відношення до помилки. Перш за все, ці ритуали мають супроводжуватися чимось позитивним і мають бути зрозумілими.

– Чи знаєте ви інші способи отримання навиків, вмінь без фіксації помилок?

– Коли ми їздимо на велосипеді або опановуємо новий гаджет, ми просто не рефлексуємо, що ми чомусь навчаємося. Це і є навчання без фіксації на помилках.

Фактично велику частину оперативних та тактичних помилок ми можемо залишити взагалі без уваги.

Більше того, дитина, якщо вона орієнтована на досягнення певного результату, сприймає помилки як корисну інформацію. Вона автоматично перелаштовується і, може, навіть не фіксує це свідомо.

Але якщо ми говоримо про більш складні речі, які не спрацьовують автоматично, то нам варто звернути промінь свідомості на цю помилку і прорефлексувати щодо цього. Такими є більш стратегічні помилки, які потребують певного осмислення.

– Чи знайомі ви з корисним досвідом роботи з помилками в освітніх колах в Україні? Як це вирішується у вашій школі?

– По ряду альтернативних шкіл я розумію, що сама демократична культура, в якій вони створюються, вже свідчить про інше ніж раніше ставлення до помилок. Це добра ознака для України.

Для нас, для нашої школи помилка також не є якоюсь проблемою. Помилка є звичайною частиною навчального процесу. А наступного року ми хочемо додати навіть не просто нейтрального, а трохи більше позитивного досвіду в роботі з помилками.

ПОТРІБНИЙ ЗДОРОВИЙ БАЛАНС МІЖ ПРАВИЛЬНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ І КРИТИЧНИМ МИСЛЕННЯМ

 

АНДРІЙ МЕЛЬНИК,

вчитель історії, директор СШ №203, м. Київ, ветеран АТО

– Чи потрібно вказувати дитині на її помилки в процесі навчання?

– Моя однозначна позиція, що вказувати треба. А от питання в тому, як вказувати і навіщо.

Вказати на помилку і перекреслити все те, що думала, писала, робила дитина, дійсно може призвести до того, що або буде відбите бажання вчитися, або сформується комплекс неготовності, меншовартості і так далі.

Якщо ж ми скажемо, що ми бачимо, що робота виконана, і перш за все підкреслимо позитивні сторони, а потім спробуємо підвести дитину до того (якщо це можливо), що результат не такий, як повинен був би бути, – то це зовсім інша справа.

Наприклад, у нас задача 2+2=?

Ми розуміємо, що тут єдина правильна відповідь – 4. Ми маємо чітке значення, до якого маємо прийти. Тому якщо ми бачимо помилку, що 2+2=5, ми повинні на неї вказати.

Головне – зробити це м’яко – сказати, що "ти молодець, що вирішив цю задачу, але скажи, будь ласка, чому у тебе 5, а не 4". І пояснити, чому має бути саме 4. Це одна ситуація.

Інша ситуація, коли ми у більш дорослому віці розглядаємо, особливо на суспільствознавчих дисциплінах, питання, що пов'язані зі світоглядом, історією або з тією ж літературою.

Коли ми обговорюємо, цей герой позитивний чи негативний, ця подія в історії має такий наслідок чи інший, то тут головне саме в тому, що якщо дитина готова відстояти свою думку, то це прекрасно.

Ця дитина має своє уявлення про певну подію. І ми повинні зрозуміти, яке воно, і з нею обговорити, чому вона вважає саме так чи інакше. А це дуже важливий елемент розвитку критичного мислення.

З іншого боку, якщо ми взагалі не будемо обговорювати помилки, які зроблені дитиною в результаті її діяльності, то в неї можуть скластися хибні враження.

Один варіант, – що в неї все бездоганно, а це може бути небезпечним для дитини.

Інший варіант, – що в неї, навпаки, все неправильно, що теж не завжди добре, на моє переконання.

Так от, давайте ми прийдемо до здорового балансу між тим, що дитина повинна давати якісь правильні результати, і тим, що дитина повинна розвивати критичне мислення в тих ситуаціях, які це передбачають. Особливо в суспільствознавчих предметах, де це просто критично необхідно.

Взагалі педагогіка має безліч прекрасних інструментів поза покаранням за помилку. Наприклад, групова робота – "Хто має іншу думку, давайте подумаємо. Яка в тебе думка, яка в тебе? У нас можуть бути різні думки, давайте проаналізуємо".

Найбільше навантаження тут покладається на вчителя. Адже вчителю, як і звичайній людині, дуже важко утриматися від оціночності.

Оце й є головне питання, яке перед нами стоїть – сформувати нову генерацію вчителів, здатних безоціночно працювати з помилками.

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник, спеціально для УП.Життя

Титульні фото Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті