Чи потрібна в школі програма. Думки трьох освітніх експертів

5163
30 листопада 2017

Будь-яка людська діяльність формується за планом. Особливо така складна, як навчання дитини. Тим більше з кількох дисциплін і компетенцій.

Потрібно розуміти, що, в якому порядку та для якого віку викладати, запланувати певну послідовність викладання. А це й є освітня програма.

Не подобається загальноприйнята, – використовуйте, наприклад, Вальдорфську. Або придумайте якусь свою власну. Але програма повинна бути. Так в законі записано.

Але є й інша думка. Зараз одна з основних проблем в школі – невідповідність шкільної програми вимогам часу. І не зовсім зрозуміло, як її виправляти, щоби вона встигала за змінами в навколишньому світі.

Іноді думаєш, а може, ну її? Адже в світі є прецеденти, коли школи працюють без програми взагалі.

Щоби розібратись в темі, ми традиційно звернулися до фахівців, причетних до освіти, з відповідними запитаннями:

  • Чи відповідає нинішня шкільна програма, навіть з врахуванням нового закона "Про освіту", запитам суспільства та вимогам часу?
  • Як можна покращити цю ситуацію?
  • Чи можна навчати дітей в школі взагалі без програми?

ПОТРІБНО ВИЗНАЧИТИ, ЧОГО МИ ОЧІКУЄМО НАПРИКІНЦІ

 

АНДРІЙ МЕЛЬНИК,

вчитель історії, директор СШ №203, м. Київ, ветеран АТО

– Чи відповідає нинішня шкільна програма запитам суспільства та вимогам часу, з вашої точки зору?

– У нас є гігантська проблема іншого плану. Чи ми взагалі розуміємо, чому ми повинні вчити дітей на майбутнє?

Чи ми уявляємо собі, яким буде світ і які знання їм будуть потрібні через 20, я вже боюся сказати 50 років?

У мене особисто на це відповіді немає.

Очевидно, що ми повинні навчити дітей читати, писати, рахувати. Але які інші навички знадобляться їм в майбутньому, відверто кажучи, для мене це відкрите запитання.

Відповідно єдиною правильною, на мою думку, відповіддю буде – ми повинні їх навчити вчитися, працювати і адаптуватися до умов зовнішнього світу. От це повинно бути покладено в основу всієї системи освіти, яка б готувала людину майбутнього.

– Чи потрібно для цього мати програму? В тому вигляді, в якому вона є зараз?

– Без чіткого плану, на мою думку, досить важко орієнтуватися в тому, чому та як навчати дітей.

Взагалі без програми чи плану займатися будь-якою планомірною діяльністю (як от освітою), на мою думку, неможливо.

Інше запитання – якою повинна бути ця програма. В якій формі, які методи.

Фактично замовник послуг в кінцевому результаті є все ж таки держава. І вона має визначити набір знань, умінь, – зараз це люблять називати компетенціями, – якими повинен володіти учень на певному етапі свого навчання або вийшовши зі школи.

Відповідно саме до цих завдань ми і повинні будувати ту програму або план, за яким ми готові надати знання і отримати результат, який від нас хоче держава.

Наприклад, всі вчителі української мови розуміють, що діти повинні грамотно писати.

Але кожен вчитель має власне уявлення про те, як досягти цього результата. Тому він повинен сам визначатися, що і як він буде робити, як він це бачить, і складати свою програму, план, концепцію того, як він це робить.

Хтось каже, що це буде повний ажіотаж і нерозбериха.

Справа в тому, що будь-які системні плани, які всі уніфіковані, які у нас дуже люблять, однакові для всіх, приводять до того, що вони не виконуються. З дуже простої причини: вони не враховують індивідуальність кожної дитини чи кожного класу.

І коли ми одну програму, один план виробляємо для всієї гігантської сукупності учнів, які навчаються в усіх українських школах, що ми отримуємо? Ми отримуємо виконання для галочки.

– З ваших слів витікає, що єдиної програми не потрібно. Чи я правильно вас розумію?

– Єдиної програми, можливо, і не потрібно. З моєї точки зору, потрібно вказати, чого ми очікуємо.

Тобто дитина повинна грамотно писати по закінченню певного класу. Повинна знати – чи ознайомитися, чи прочитати – певну кількість книг. Можливо, навіть в цьому я теж би дав свободу вчителям.

Мені дуже подобається ідея деяких британських шкіл, де діти півроку детально розбирають окрему п'єсу Шекспіра. Півроку! Я не знаю, комусь скажи, що півроку діти 9-го чи 10-го класу будуть розбирати тільки "Ромео і Джульєтту"!.. Результат який? Вони вчаться читати літературу і розуміти.

Те саме з математикою. Вчитель повинен розуміти, що в 9-му класі учні повинні отримати от такий результат, мати от такі знання. А яким чином він це буде робити, за яку кількість уроків він дасть цю тему чи іншу, я думаю, що державу не має цікавити... Державу цікавить результат, а не процес.

– Тоді ми приходимо до того, що єдина програма як єдина послідовність тем не потрібна. Достатньо переліку знань та умінь, якими дитина має володіти по закінченню певного періоду. Фактично те, що зафіксовано в Держстандарті...

– Так, ви абсолютно правильно мене розумієте. Потрібен стандарт, який визначає рівень знань та вмінь, якого дитина повинна досягнути, закінчивши перший клас, другий і відповідно всі інші класи.

А в 11 чи в 12 класі, як це у нас планується, дитина повинна мати ось такий набір знань, умінь, навичок, компетенцій.

А ще я скажу вам страшну річ, – а можливо, в одному класі треба декілька програм для різних учнів різних схильностей та здатностей?

– Тобто "індивідуальні траєкторії навчання"?

– Звичайно, от це буде нормально. Інше питання, наскільки це реально у класі, де сидить 36 учнів...

– Головне питання, чи зможе це зробити держава сама, чи потрібно йти альтернативними шляхами?

– Для того держава і повинна створити умови...

Є значна частина людей, які з задоволенням віддадуть свою дитину туди, де є чітка і зрозуміла програма, стандартизована.

Це ж прекрасна штука – не треба думати, ось написано, що сьогодні вчимо А, а завтра – Б, післязавтра – В і так далі. Це ж прекрасно. Навіщо думати?

Так от для тих, кого це влаштовує, повинна бути одна школа.

Для тих же, кому подобаються інші методи викладання для їхніх дітей, будь ласка, інша школа.

Варіативність... Мені здається, що ми до неї йдемо. На щастя, в державі, чи в органах влади, в освіті з'явилося розуміння, що це в принципі так... От як це буде втілено, от на це треба подивитися.

ШКОЛА БЕЗ ЧЕТКИХ ПРОГРАММ И ПЛАНОВ МОЖЕТ СУЩЕСТВОВАТЬ ТОЛЬКО В ЗРЕЛОМ ОБЩЕСТВЕ

 

ЕКАТЕРИНА ЯСЬКО,

психолог, эдуколог, гражданский деятель и социальный предприниматель

– Соответствует ли нынешняя школьная программа запросам общества и требованиям времени?

– Вопрос о школьной программе сложен и многогранен, и напрямую связан с уровнем личностного развития педагогического состава.

В основе сегодняшней школьной программы лежат знания и некоторые навыки. Чтобы передавать эти знания и навыки, от педагогов требуется владение определенным арсеналом методик преподавания.

Далее есть план, ожидаемые к концу года результаты и система оценивания, насколько ребенок усвоил то, что предъявило ему государство в лице школьных учителей. Все это вместе и называется школьной программой.

В Украине, к сожалению, школьная программа находится в неудовлетворительном состоянии.

Как можно улучшить ее?

– Я думаю, что не в этом направлении стоит концентрировать усилия…

Я бы как раз говорила, наоборот, – о развитии свободы учителя от программы.

Чтобы объяснить свою точку зрения, я хотела бы ввести два термина – "горизонтальное" и "вертикальное" развитие.

Владение методиками преподавания – это "горизонтальный" навык, как и владение Excel и способность говорить на иностранном языке. Горизонтальные навыки очень важны, но это не все, что необходимо для работы с детьми.

Гарвардские психологи-дивелопменталисты выделяют и другую плоскость развития – "вертикальное" развитие. Оно напрямую связано со становлением личности, с развитием сознания человека, с ростом его зрелости, психологической устойчивости, с формированием его ценностей.

Чем на более зрелой стадии развития находится человек, тем выше эмоциональный интеллект, тем сложнее и системнее он мыслит, тем шире доступный ему "горизонтальный" инструментарий, тем качественнее он присутствует и эффективнее действует в моменте.

Соответственно, тем бОльшую свободу действий по отношению к детям ему можно доверить, тем в бОльшей степени ему можно доверить работать с детьми не по программе.

Педагоги финских школ имеют не только системную многолетнюю методическую подготовку, но государство и общество также заботятся об их личностном развитии, психологической поддержке и общем благополучии. В основном это зрелые (даже будучи молодыми) и целостные люди.

Как следствие – наравне с высокой ответственностью перед обществом финские учителя имеют широкую педагогическую свободу. А это дает им возможность максимально раскрывать природу ребенка, а не навязывать ему зафиксированные много лет назад в школьной программе, устаревшие еще при ее утверждении знания и навыки. 

А можно ли вообще отказаться от школьной программы?

– Практика показывает, что школа без четких программ и планов может существовать только в зрелом обществе, – на фоне социальной системы, которая обеспечивает удовлетворение базовых потребностей всех участников образовательного процесса – лидеров образования, учителей, родителей, детей.

Готова ли к этому Украина?

Пока не готова. Готовность эта может наступить только тогда, когда в педагогику придут лучшие из лучших не только в "горизонтальном", но и в "вертикальном" смыслах, и останутся в ней благодаря созданной инфраструктуре подготовки, переподготовки и заботы о людях, которые ежедневно определяют будущее нации.

Вывод: чем более низкий уровень подготовки и поддержки педагогов на уровне государства и общества, тем сложнее им расти как "горизонтально", так и "вертикально", тем больше государство нуждается в производстве четких инструкций, планов и программ.

Тем тяжелее последствия для детей, тем сложнее воспитать в них ценность свободы и достоинства.

Верю, что повышение качества подготовки и переподготовки педагогов и лидеров образования, прежде всего в "вертикальном" смысле, должно стать главным национальным приоритетом, а реформа образования – главной из реформ.

ВЧИТЕЛЬ МОЖЕ ПРАЦЮВАТИ ЗА ВЛАСНОЮ ПРОГРАМОЮ, АЛЕ БІЛЬШОСТІ ВЧИТЕЛІВ ПОКИ ЗРУЧНІШЕ ЙТИ ЗА ТИПОВОЮ

 

ІВАННА КОБЕРНИК,

співзасновниця ГО "Батьківський контроль" і "Смарт освіта", радниця міністра освіти і науки України

З вашої точки зору, чи відповідає нинішня шкільна програма, навіть з урахуванням нового закону "Про освіту", запитам суспільства і вимогам часу?

– Переважно не відповідає. Але новий закон, який був ухвалений у вересні, суттєво змінює цю ситуацію. Він передбачає, що буде державний стандарт, який буде викладений в очікуваних результатах, а зміст навчання – в освітніх програмах. 

Це означає, що держава визначає очікувані результати на кожному етапі навчання учня – після кожного року навчання і після кожного рівня навчання.

Рівні є початковий, середній і профільний. Відповідно – 1-4, 5-9, 10-12 класи.

А освітню програму вчитель може обирати самостійно. Він може її розробити сам, він може використовувати типову, яку надасть Міністерство освіти. Все залежить від готовності вчителя включатися в цей процес.

Закон каже, що педагоги мають право на академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.

Але все одно "відповідають освітній програмі".

– Правильно. Але вчитель може працювати за розробленою ним же освітньою програмою. А її тепер може затверджувати педагогічна рада школи.

А взагалі без програми він не може працювати? Наприклад, приходити на урок, не знаючи, що він буде викладати саме сьогодні? Тобто спиратися на конкретний день, на актуальний стан учнів, на свій власний стан?

– Приходити на будь-яку роботу, не знаючи навіть приблизно, що робитимеш саме сьогодні – не здається мені нормальним.

Ви готові ризикнути, наприклад, своєю власною дитиною і віддати її на таке навчання? Щоб вона щось вчила, невідомо що, а через рік ви з'ясуєте, що вчитель спирався невідомо на що, а результатів немає ніяких.

Зрозуміло, це питання довіри. Але якщо я, як директор, працюю з вчителем і готую його, я ж можу щось гарантувати батькам.

– Ваша освітня програма може бути викладена будь-яким чином. Але вона має бути затверджена педагогічною радою, і на кінець року ви маєте досягти очікуваних результатів навчання.

Зрозуміло, що вчитель має мати свободу працювати в різному темпі і різними методами, залежно від рівня конкретних дітей в конкретному класі. Ви не наведете мені прикладів країн, де держава допускає роботу вчителів "взагалі без програми".

Треба так само враховувати готовність вчителів. Тому що коли МОН виклало проект нового Держстандарту початкової освіти на громадське обговорення, то більшість запитань була: "А де зміст?".

За нашими прогнозами, переважна більшість вчителів вважатиме за краще працювати за типовою програмою, яку запропонує міністерство.

Тобто ви скажіть, що нам викладати і ми спокійно будемо це викладати?

– У більшості запит такий. Є певний відсоток шкіл, які сказали "чудово, прекрасно!", де вчителі зраділи і з задоволенням йдуть до закладених в стандарті результатів, самостійно формуючи зміст навчання – це ми зараз бачимо в окремих пілотних школах, які в експериментальному режимі навчають першокласників за новим Держстандартом.

Але більшості вчителів зручніше і більш звично йти за типовою програмою.

А чи є можливість обійтись без контролю за освітнім процесом взагалі, і лише наприкінці кожного року проводити атестацію?

– Коли на місця віддається більше повноважень, світова практика передбачає, що контроль стає більш централізованим, але його філософія має бути іншою, ніж виявити недолік і негайно покарати.

Згідно з новим законом, районні управління освіти втратили свої контролюючі функції.

У старому законі "Про освіту" в управління освіти був контроль за додержанням законів та інших нормативно-правових актів, згідно до них призначення на посаду і звільнення з посади педагогічних працівників в тому числі керівників, проведення атестації навчальних закладів. Ці повноваження забрані в управлінь освіти.

Тепер управління освіти забезпечують реалізацію держполітики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території, виконують функції засновника закладів освіти, створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти.

Також створюють умови для розвитку закладів освіти всіх форм власності. Тобто вони переходять в роль сервісної функції.

Водночас, згідно з новим законом "Про освіту" вже найближчим часом буде створено Держагентство забезпечення якості освіти, яке матиме представництва в регіонах.

Тобто раніше районо мало забезпечувати навчальний процес в школах і само себе контролювати. Тепер це робитиме окрема структура, незалежна від місцевої влади, але філосософія її роботи і завдання будуть зовсім іншими: не виявити недолік і покарати, а надати школі та засновникам рекомендації, як виправити ситуацію і покращити навчальний процес.

Як ви вважаєте, коли запрацює цей механізм? Коли буде помітний результат від цієї системи?

– Частково цей результат уже є. Нормальні управління освіти вже зібрали своїх директорів, повідомили, що вони більше не призначають на посаду вчителів і директорів, як це було раніше. Попросили директорів самостійно перебрати на себе ці обов'язки і відповідно цим займатися.

Звісно, є інші, які як і раніше, розсилають плани звітів. Чи намагаються провести атестації шкіл, а такого поняття в законі взагалі більше немає.

Тобто ясно, що ці фантомні болі триватимуть певний час. Міністерство вже надало управлінням освіти і школам низку роз'яснень щодо імплементації норм закону і продовжує це робити.

Цікаво, як це буде працювати?

– Це займе певний час, тому що це змінює філософію всієї держсистеми. З радянських часів вона налаштована на те, щоб прийти і покарати. А система освіти не живе окремо від усього суспільства. Тобто окремо збудувати рай в освіті не можна.

Але рамкові умови в новому законі "Про освіту" закладені на правильних цінностях. Без цього зміни взагалі були б неможливі.

Повертаючись до теми, хочу ще додати, що новий закон "Про освіту" визнає рівність в правах всіх форм освіти. Це означає, що батьки можуть обрати для дитини індивідуальний навчальний план або навіть сімейну освіту. Але все одно вони мають давати дітям знання на рівні державного стандарту, і забезпечити цей рівень є вже їхньою (батьків) відповідальністю.

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник, спеціально для УП.Життя

Титульні фото Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті