Ірена Карпа розповіла про "золоту бульку", секс і некрофілів

Ми хотіли дізнатись, чи піде вона по свою нагороду і чи вважає її позитивною для зростання продажів книги. Оскільки письменниця зараз подорожує Азією, ми надіслали їй листа електронною поштою. Сьогодні від неї надійшла відповідь:

Професорам треба було в маркетологи йти. От би висот досягнули. Взагалі, за теорією інформаційного поля неважливо, кажеш ти про щось, що воно добре чи погане. Важливо, наскільки часто ти про це кажеш. Тоді ця штука пухне і множиться - це піар називається. В даному випадку він для мене безкоштовний, за що до піарників від мене низенький уклін.

"Добло і Зло" - книжка весела, стьобна, інакша за більшість "стогонів", які видає наша література. Особисто мені більше в ній подобаються оповідання, ніж повість. Ніякого випендрьожу і псевдо-інтелектуальних пасажів. Для моїх читачів - це засіб від депресії. Водночас - це провокація через наїв. Приємно знати, що на цю вудку попалися жирні карасики.

В моїх книжках завжди є кострубатість, недополірованість, неідеальність - як у житті. Ясно, що такий стиль дратує тих, хто любить "класіку", і бажано від мертвого автора. Книжка Карпи - дуже легка мішень, бо там є купа всього, що некрофілу в голову не лізе. Правда, Карпа-мішень це вже трохи не модно. Але "цвітові національної школи" не в моді щастя.

Забрати премію? Ну звісно ж прийду. От зараз же замовлю собі чартер з Лаосу і прилечу забирати свої кілограми золота й схвально смикати за бороди грайливих членів журі.

Чи вплине ця премія на продажі книжок? Не знаю. Ті, хто читали, читати не перестануть. А ті, котрі не читали, але побачили по тєліку, можуть, зі словами "шо там за таке гамно?" піти й купити книжку. Так чи інакше, все це служить благородним ідеям просвітництва. До того ж, читач не такий вже й тупий, щоби, беручи до рук книжку, задумуватися, що про неї сказало десятеро членів журі. (Їм, до речі, ліпше би за рівнем корупції у своїх вузах слідкувати і рівнем освіти, а то плодять таких "професіоналів", що хочеться тікати з країни). Коротше, моя книжка для людини з цікавим до життя мозком.

Я сама бувала в журі конкурсів. Чудово знаю, як це часто робиться. Хтось один тисне свою суб'єктивну думку, а всі інші кивають, як барани, бо їм на загал байдуже.

Коментарі членів читати ніколи (відповідь на прохання прокоментувати аргументи журі, які наведені у публікації - ред.) - дуже повільний інтернет тут у мене, на китайському кордоні Лаосу. Але вже як приїду в Україну, кожному відішлю іменну листівку і вставну щелепу з бантіком.

[L]Взагалі, напевно ці професори "з усіх куточків України" хором засмутилися від того, що на їх лекціях студенти читають мої книжки.

А в книжках же ж - ой матінко! - і матюки є, і секс, і наркотики, і, що найстрашніше для людей, впевнених у своїй правоті і значущості, "інструкції" до вільного мислення і пошук свободи. Я дуже добре знаю, яким може бути "професор".

Не буду узагальнювати, звісно, дай їм Боже всім здоров'ячка, але в нашій країні так легко купити чи по знайомству виклянчити професорське звання: щось десь списати, вкрасти, написати нікому непотрібну "наукову" роботу, а потім тероризувати студентів і лякати їх "н"-ками, давати свої "лекції", самому прочитавши до того максимум передмову до роботи того ж Фройда, щоби вичепити парочку "ключових термінів"...

Тобто, титул "професор" у мене благоговіння не викликає, вибачте. Зате я поважаю людей, котрі щось насправді роблять для зміни на краще цього світу й української культури, при цім не створюючи безкінечних "методичок", а спостерігаючи життя і впливаючи на нього самотужки, без прикриття "рангами".

Якщо мені сказали Прохасько з Іздриком, що оповідання кльові, якщо їх читає Бурмака своїй доньці, а Вікторія Стах порадила прочитати "Добло і Зло" своїй, якщо цитатами з моїх книжок всіяні тисячі блогів незнайомих між собою людей в інтернеті і - найголовніше - я бачу, як реагують на мої тексти читачі, коли я з ними зустрічаюсь у своїх поїздках Україною, чого б мені не поглузувати з "професорської бульбашки"?

(Авжеж, думки читачів до уваги в конкурсах не беруться. А мені, як на гріх, тільки їх думки і важливі.)