Гламур і діскурс

Наша пісня гарна й нова – картини Глущенка таки підробили. Як у Кабміні опинилися дві підробки – невідомо. Головне, чим я тепер суто особисто переймаюся – щоб собак не навішали на (як я думаю) невинних музейників середньої ланки.

Так, крадіжки та підробки – це проблема українських музеїв.

Але підробки бувають не тільки такі.

Українські музейники-галеристи люблять імітувати глибокі знання та симулювати позу "експерта" і "фахівця".

Якщо їхню імітацію викрито, то історію намагаються зам’яти. Але "заминати" мережеве висловлювання – це як бруд після підмітання ховати під килим…

Отже, цікава історія трапилася з Тетяною Міроновою та її записом у блозі.

Запис у блозі був, хто б сумнівався, про мистецтво.

Ну бо, я нагадаю, Тетяна Міронова – галерист і в.о. директора Національного художнього музею. Того самого, де зникло чотири картини Миколи Глущенка.

Отже. Одного разу, 21 березня, Тетяна Міронова написала в своєму блозі про 54-ту Венеціанську бієнале.

Коротко про сюжет того допису (цитую улюблені пасажі):

Art-party, в отличие от fashion-вечеринок, предлагают нам совсем иную атмосферу общения, не говоря уже о более креативных интерьерах, наполненных актуальной творческой мыслью и художественным вдохновением, а не замысловатыми коктейлями, громкой музыкой и всепоглощающим апломбом, зачастую не имеющим под собой никакой основы в виде образованности и ума.

На арт-вечеринках на одном апломбе далеко не уедешь.

Современное искусство базируется на идее, оно всегда заставляет человека размышлять, задавать вопросы и искать ответы. Атмосфера галерей и арт-ярмарок диктует свой стиль общения – негромкий, интеллектуальный, более глубокий и серьезный. Здесь уже не встретишь каких-то невероятных фриков, а художники, поражавшие мир собачьим лаем и вывернутыми акульими кишками, выглядят довольно интеллигентно и респектабельно. Все их самые смелые выходки - в произведениях искусства.

Статус выставки определяет уровень вечоринки.

Я навіть не хочу говорити, що цей допис, імовірно, писала піарниця Міронової. Так само не буду міркувати про зверхній і самозакоханий тон того допису в блозі.

Плюс я не хочу говорити про те, що зводити сучасне мистецтво до тусовок і гламурних розмов – це не професійно. Хоча, як я розумію, набагато простіше створити саме таку візію арт-процесу. Зрештою, так легше продавати нуворишам всяку мазанину.

Я хочу сказати про інше.

Спробуйте прочитати повний допис тут.

Що, лінк не відкривається? Це нормально.

Річ у тім, що минулого тижня користувачі соціальних мереж знайшли цей давній допис галеристки. Він їх вразив. І почалося обговорення – купа людей поширили цей лінк для своїх друзів…

А вже в понеділок 23 квітня допис з сайту зник.

Але скрін-шоти залишилися.

По нуворишам та імітаторам фаховості треба вдарити скрін-шотами. Тому що статус насправді визначає не "апломб" або "основа их образованности и ума".

Статус визначає вміння вчитися на своїх помилках.

Дякую Тетяні Микитенко за надані скрін-шоти