Прагматична роль мови
Мав дискусію з одним патріотом. Справді патріот – Майдан, 18-20 лютого. Але в голові руйнівна каша: "Хто думає українською, говорить українською, той діє по-українськи. Хто, маючи український паспорт, говорить російською, – "нєхароший чєловєк".
Є чотири фактори, чому людина після народження обирає ту чи іншу ідеологію. Стає французом, українцем, японцем, іншим.
Ідеологія – раціонально-ірраціональне обґрунтування побудови або непобудови тієї чи іншої системи.
Культура є одним із цих факторів.
Мова є основою будь-якої національної культури. Загальновідомий факт. Національна культура, зі свого боку, є базовою ірраціональною причиною бажання людини мати свою державу.
Звичайно, суспільству потрібно пояснювати раціональні фактори. Кожен (або хоча б активні) мають розуміти логічний зв'язок незалежності, суверенітету та якості власного життя.
Але тут не про це. І, усе ж таки, раціональне в цьому питанні другорядне. Бо Батьківщину потрібно любити ірраціонально. Як маму. Ми ж її любимо не у відсотках: 5% – за те, що прала плюшки, + 12% – за те, що за молоком вставала о 4-й ранку. Просто любимо й усе.
Коли руйнується мова – знищується бажання мати свою державу. Людина, у кращому випадку, стає космополітом. У гіршому – носієм сусідньої культури й, як невідворотний наслідок, – замовником іншої системи управління на території свого проживання.
Для космополіта головні критерії вибору місця проживання є:
- Екологія
- Доходи
- Безпека
Він уже не віддає енергію на творення власної держави. Це нормальні порядні люди, але їхня роль у розбудові катастрофічно знижується.
Усі держави, які мають нормальну освічену еліту, це розуміють, тому фінансують розвиток та захист своєї культури, а отже, і мови. Співучість, мелодійність, особисте вподобання конкретного державця теж важливі. Але база – прагматичне розуміння значення мови. І це нормально, бо логічно. Ми не повинні ображатися. Аналізувати й коректувати політику. Доростемо до рівня "клепки в голові" – самі експортуватимемо культуру.
От до цього ми й підійшли – і злочинно, і нікчемно. Не підтримували правильним шляхом мову, культуру.
А росіяни – підтримували.
Ось отримали наочний кейс із теорії держави. Такий собі бізнес-підхід у питаннях геополітики. Вкладаємо 100-500 мільйонів доларів у якісні фільми, музику, газети – і через 10-20 років отримуємо суспільство, яке хоче нашої системи управління на своїй території. Бо ми – однокультурні. А із цим стадом на додачу – Чорноморнафтогаз, шельфи й ще 10 мільярдів доларів різних активів. Трохи по вершкам, але сподіваюся, суть зрозуміла.
А наші ганяються за російськомовним населенням і ще більше його відлякують.
Час зрозуміти, що в Радянському Союзі була супермодель виховання любові до Батьківщини: "Люблю тому, що люблю". І не потрібно ніяких обґрунтувань. І коли Союз розвалився, у тотальної більшості не було "парканів" в голові – і вони, так само щиро, почали/продовжили любити Україну.
Саме тому вони й не розуміють, коли їх учать, що вони не можуть бути патріотами, якщо не розмовляють солов'їною. Їм можна тільки через раціо. Це вигідно мати монокультурну спільноту. Як мінімум війни не буде. Знову галопом якось виходить.
[L]А от потрібно займатися молодим поколінням. Бо якщо ми їм не пояснимо, коли вже будуть розуміти раціо, і, найважливіше, не почнемо створювати/підтримувати наявну систему виховання ірраціональної любові – нам гаплик. Максимум 10 років.
Пласт, дитячі козацькі організації тощо – усе це потребує організаційно-фінансової підтримки. Ми потроху підтримуємо Львівський Пласт. Велика дяка Богдану Гаврилишину, Андрію Худо та іншим, хто цим серйозно займається.
Але силами громадських активістів не збудуєш систему хоча б на мільйон дітей. Потрібна конкретна державна політика. І вона не витратна.
Думаю, втрати по Сходу складуть більше 100 мільярдів гривень. А були б вони, якби з дітьми Луганська та Донецька працювали з початку 90-х?
Для прикладу, Родовід Січ у Пирогово. 300 дітей за два місяці. З них – дві третини зі Слов'янська, Краматорська, Луганська, тощо. Ви б бачили, який там патріотизм!.. Як вони співають "Україна – це Я!"
І як вірять у нас. У тих, хто сказав, що "у вас там не правильно". І маємо довести, що зробимо правильно. А без їхньої підтримки на місці – не вийде. Батьки потягнуться за дітьми.
...Мій рідний Дніпродзержинськ русифіковували в 77-78-му. Батько розповідав, як швидко потяглися батьки за дітьми й пєрєшлі на общєпонятний.
Я прагматичну роль мови зрозумів 10 років тому й свідомо почав майже стовідсотково говорити нашою. Якби хтось мені доводив мою меншовартість або ламав через коліно – не факт, що перейшов би.
Мова давно є геополітичним чинником. Сподіваюся, наша еліта зрозуміє. І активні члени суспільства трохи змінять акцент у своїй, по суті, правильній агітації.
І вона стане технологічною. Такою, що приносить результат.
Слава Україні!