Як пережити горе

478
18 грудня 2014

Ніколи не думав, що доведеться писати подібне. Однак, ніколи не думалося також про те, що Україну можуть спіткати настільки криваві події. За 10 років війни в Афганістані СРСР втратив убитими 15 тис. солдатів. За півроку війни на Донбасі спільні втрати української та російської сторін складають вже напевно тисяч з 10-ть – не менше! І це просто не вкладається в голові!

Як справитися самому

Ви ніколи не помічали, як ми знайомимося з іншими людьми? Розпитуємо їх, де вони живуть, чим займаються, яка в них освіта, тощо. І це – не просто цікавість. Ми випитуємо те, що нам дійсно потрібно для того, щоб створити в своїй уяві завершений образ цієї людини. Таку собі її діючу міні-модель – щоб знати, як вона думає і чим цікавиться, щоб якось передбачати її поведінку в тій чи іншій ситуації.

Так нам легше контактувати з іншими людьми. Бо думаємо – "ось я зроблю так-то, а він відповість тим-то". А тому легше можемо спрогнозувати нашу взаємодію – навіть тоді, коли мова йде про звичайне спілкування. Але роблячи так, ми наділяємо цей образ наших уявлень про когось власною життєвою енергією.

Аж поки цей, штучно створений нами образ, не починає жити у наших думках – мріяти, будувати свої плани і ледь чи не дихати  – зовсім як у реальному житті. І навіть починає нам снитися – тоді, коли це потрібно нам. Але не тоді, коли та людина сама того хоче.

І якщо так стається з незнайомими нам раніше людьми, то що вже говорити про тих, кого ми знаємо іноді навіть краще за себе – про наших рідних і близьких? Тож коли вони вмирають, без перебільшення, вмирає частка нас самих. Це – все-одно, що втратити руку чи ногу. Або серце чи шлунок.

Тож не дивно, що у випадку такої втрати – особливо тоді, коли вона приходить несподівано, ми часто не можемо свідомо прийняти того, що сталося. Заперечуємо його, потрапляємо в стан шоку, навіть можемо втрачати свідомість. Так, це все-одно що втратити якусь частину тіла без наркозу! Тому що біль тоді – цілком реальний. І добре, коли в той момент хоча б хтось є поряд.

Щоб допомогти людині зробити хоча б саме елементарне – нагадати їй, що треба їсти і спати, чистити зуби і одягатися по погоді. Якщо ж нікого з близьких чи друзів поряд з Вами немає – не забувайте самі потурбуватися про себе. Хоча б випити гарячого чаю, тепліше одягнутися чи сісти перепочити.

А якщо не можете – не заставляйте себе. Наша психіка часто сама краще знає, що нам потрібно. Тож просто прислухайтеся до себе і бережіть себе. І ще одне – відкладіть поки що важливі рішення на потім. Прийде час – і Вам стане трохи легше! Тоді до них і повернетеся.

Заодно можете спробувати прислухатися ось до цих порад з самодопомоги в проживанні горя чи прочитати про його стадії – усвідомлення того, що ти не один, що й інші люди теж колись проходили через подібні втрати, теж іноді допомагає. Хоча й не завжди.

Як допомогти іншим

Може бути так, що горе спіткало не безпосередньо Вас, а когось з  Ваших близьких – дружину, сестру, сусіда, тощо. Що робити тоді? Ну по-перше, якщо не дай Бог, Вам випала складна місія принести погану новину – ніколи не говоріть відразу! Те, на чому наголошують в дешевих серіалах, що людину якось попередньо треба підготувати до поганої звістки – правда!

Дайте їй хоча б хвилину-дві для того, щоб підготуватися до звістки. І добре, якщо поруч з Вами на той момент будуть якісь заспокійливі засоби або хоча б просто стакан води (сам акт ковтання рефлекторно знімає спазм і тому дещо допомагає). Далі, якщо можете, просто побудьте з цією людиною ще хвильку – дайте їй змогу хоча б трохи прийти до себе, притримайте, допоможіть сісти на стільчик чи зібратися з думками.

Можливо їй треба буде кудись подзвонити або вона буде настільки шокованою, що не зможе самостійно знайти ключ від власної квартири. Може треба буде допомогти їй одягнутися або перевірити, чи все в домі вимкнено. Може треба буде замість неї зателефонувати її рідним чи дітям.

Ну а далі? В перші години і дні після втрати людина зазвичай перебуває в стані глибокого шоку, вона нерідко не усвідомлює, що діється навколо – особливо тоді, коли з життя йде хтось молодий, як це так часто, на жаль, трапляється зараз. Згодом в неї з пам’яті можуть випадати окремі події, цілі епізоди, дні чи навіть тижні.

Трохи допомагають пережити цей надважкий період наші християнські звичаї і ритуали – церемонія прощання з покійником, церковна відправа, поминки. Добре, коли померлого хоронять у відкритій труні – це боляче, але допомагає швидше прийняти те, що сталося. Шкода, що зараз це не завжди можливо – нерідко тепер ми бачимо й цинкові гроби.

Такий стан шоку зазвичай триває тиждень-два – не даремно у нас прийнято поминати померлого на 9-ий день. Це дуже важливий період горювання, основне навантаження в який лягає на тих, хто поряд. І хто, бажано, не пов’язаний з покійним кровними узами – щоб легше переносив це сам, щоб був трохи більш адекватним.

Після цього, зазвичай, стає трохи легше, хоча тупий біль може триматися довго – місяці і навіть роки. Особливо тоді, коли батьки хоронять своїх дітей, коли втрачають разом з дитиною всі ті надії, які на неї покладали, а тому перестають бачити сам сенс свого подальшого існування.

Що можна зробити за таких обставин? Немає однозначного рецепту і однакових для всіх відповідей, адже кожна людина особлива. Тим більше – в кризовому стані. Але в будь-якому разі варто знати таке:

1. Ніколи не кажіть цим людям, що розумієте їх. Або – що зможете їм допомогти! Бо якщо тільки Ви самі не переживали подібного горя, то, відповідно, зрозуміти всю глибину їхнього страждання теж не зможете. І, тим більше, нічим не зможете зарадити в даній ситуації – адже Ви не Бог, щоб воскрешати мертвих. Єдине, на що Ви здатні – так це хіба що побути поруч з ними, спробувати якось розділити їхнє горе. Але, повірте – це теж немало.

2. Горюючи, людина постійно згадує того, кого втратила. І переосмислює весь свій життєвий шлях. Тож якщо Вам це дійсно цікаво, можете запитати про того, кого вона втратила – яким він (чи вона) були, що любили. І про те, яким було життя самої людини. Але тільки тоді, коли та сама хоче про це говорити. Тому, якщо Ви не маєте вроджених чи професійних якостей психолога, щоб зрозуміти чи це так – не спішіть нав’язувати комусь свою розмову тільки тому, що Вам так порадили. Адже хтось може знаходиться вже на тій стадії переживання горя, коли не хочеться зайвий раз все ворушити. Коли навпаки – хочеться чимшвидше все забути.

3. Якщо Ви прагнете якось підтримати людину, яка переживає горе і не знаєте, про що з нею можна розмовляти – говоріть про те, що бачите навколо (навіть про погоду) і про те, що потрібно повсякчас (звичайні життєві турботи). Так роблять в селах – говорять про врожай, про дітей, про худобу, про щось повсякденне, але потрібне. Тоді, якщо вона захоче поговорити про щось важливіше – вона сама якось дасть Вам про це знати.

4. Допоможіть людині знайти нові сенси свого подальшого існування. Якщо зможете, звичайно. Ну, можливо, Вам в чомусь потрібна її порада чи допомога, якийсь її життєвий досвід – дайте їй шанс проявити свою увагу до Вас. Це буде корисно Вам і допоможе їй.

І саме головне – не забувайте, що часто людина стає самотньою не тільки тому, що втрачає близьку людину, але й тому, що після того від неї відвертаються друзі. Адже ми інстинктивно уникаємо тих, кому погано – боїмося заразитися від них поганим настроєм, не знаємо, як себе з ними вести. Бо вважаємо, що їхнє невезіння (або й прокляття) може перекинутися і на нас.

Тому навіть якщо Ви просто зупинитеся, запитаєте людину, як вона почувається і про що думає, якось покажете їй, що Ви її не уникаєте – це вже буде немало. Хоча краще, звичайно, якби ніхто не вмирав і всі жили вічно. Щоб ніколи не хворіли і завжди були юними та гарними! ))

powered by lun.ua