Різний Кривий Ріг

36
8 квітня 2015

- Ну добре, - питаю, - а що ваші індуси?

- Індуси сидять тихо, - пояснюють вони. – Індусам узагалі важко, вони не зовсім розуміють куди потрапили. Ти ж уявляєш, що таке "Криворіжсталь"? Це ж третій платник податків у країні! Ти уявляєш, скільки тут крали? Щоденно, всі ці роки! Індуси, коли зайшли, довго не могли зрозуміти, куди діваються гроші. Поміняли кількох топ-менеджерів, начальників охорони. Тоді їм кинули пару гранат, аби попередити. Тепер сидять тихо.

- А місцеві до них як ставляться? - уточнюю. – Ненавидять?

- Та місцевим усе одно. Головне – робочі місця.

- Себто, проблеми з безробіттям немає? – роблю припущення.

- Не найголовніша, - підтверджують вони. – Роботи вистачає всім. Місто загалом дуже багате. Тут стільки грошей!

- Чому тоді нічого не будується? – дивуюсь. – Нових будинків не видно, старі, схоже, не ремонтували взагалі ніколи.

- Та нікому нічого не треба, - пояснюють.

- Але, разом із тим, по всіх цих бараках і хрущівках перші поверхи – це обов’язково салони, перукарні, кав’ярні, магазини. Себто, гроші справді є.

- Так, - погоджуються вони.

- Але будинки не ремонтуються.

- Ні, - підтверджують вони.

- Парадокс. 

Міста цікаво порівнювати, цікаво ловити повітря, відчувати чим воно наповнене, чим різниться. Деякі відмінності відразу кидаються в очі, помічаєш їх запам’ятовуєш. Деякі так і лишаються непоміченими.

 

Скажімо, промислові міста. В принципі вони всі між собою подібні: дими над комбінатами, промзони, підлаштована під виробництво інфраструктура – трамвайні маршрути, спальні райони, будинки культури, цілодобові магазини.

Але ось такого асфальту, як довкола Кривого Рогу, немає ніде.

Здається, коли його клали, Господь проливав на землю масляні фарби, стільки тут під колесами рожевого й зеленого кольору.

Та й саме місто, що розтяглося на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням, виглядає дивно й химерно – ніколи до кінця не знаєш, чи далі знаходишся в його межах, чи вже давно з нього виїхав.

Місто з кількома центрами подібне на людину з двома головами – додаткові можливості зазвичай нівелюються внутрішніми протиріччями. Але розібратися в цьому всьому все одно хочеться.

Найкраще, звісно, розпитувати місцевих. Завжди цікаво, що люди говорять про своє місто, як вони його відчувають, що готові йому вибачити, що сприйняти не можуть.

 

Обов’язково будуть скептики, але скоріше за все будуть і романтики. Слухати цікаво і тих і інших. Головне при цьому розуміти, що романтики, зазвичай, дивляться на речі суб’єктивно.

Скептики – тим більше.

Десь поміж їхніми візіями та концепціями й знаходиться більш-менш реальний стан речей. Якщо він узагалі можливий – такий стан. Справді, як можна раціонально пояснити відсутність бодай косметичного ремонту післявоєнних житлових будинків? Тим більше, що в місті, якщо вірити місцевим, стільки грошей.

Можливо, це особливості перерозподілу місцевого бюджету, можливо, специфіка діяльності тутешніх комунальних служб. А, можливо, просто всіх усе влаштовує. 

 

Зранку на шкільному стадіоні мокро й порожньо. Вихідний, занять немає, спортом ніхто не займається. Лише вздовж бігової доріжки двоє пенсіонерів вигулюють своїх псів. Пси рвуться вперед, винюхують повітря, загрібають лапами мокру траву. Пенсіонери апатично бредуть слідом, ліниво курять, не розмовляють. 

Навіть калюжі не обходять. Нікому нічого не треба. 

 

Колонки публікуються в рамках подорожі Сергія Жадана 33 містами України на підтримку нової книжки поезій та перекладів "Життя Марії". Розклад презентацій.

Усі фото автора

powered by lun.ua